Головне меню  >>     

III. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦIЙНОГО ПРАВА НА ЗВЕРНЕННЯ
ДО УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

1. Особливостi розгляду звернень до Уповноваженого з прав людини

Найдієвішим засобом реагування Уповноваженого на відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина відповідно до вимог п.1 ст.17 конституційного закону є відкриття провадження у справі. Мета провадження – з’ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини у кожному конкретному випадку, який державний орган, службова чи посадова особа має нести відповідальність за порушення прав, а також вжити відповідних заходів для сприяння у поновленні порушеного права.

Для здійснення провадження Уповноважений з прав людини наділений комплексом прав, які дають йому змогу виконувати цю функцію. Найважливішими з-поміж них є: вільний доступ до всіх документів, які, на думку Уповноваженого, необхідні для належного розгляду скарги; свобода проводити в міру необхідності розслідування на місцях, включаючи право відвідувати пенітенціарні заклади, у тому числі в’язниці, психіатричні лікарні, місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення та ін., право заслуховувати та отримувати інформацію від будь-якої особи, яка, на думку Уповноваженого, володіє інформацією про можливе порушення прав людини або іншим чином у змозі надати допомогу в розслідуванні. Важливим у зв’язку з цим є також право Уповноваженого залучати експертів, які професійно та неупереджено можуть надавати певні експертні оцінки під час здійснення провадження.

Чинне законодавство не регламентує питань, пов’язаних з механізмом провадження справ про порушення прав і свобод людини. Ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” визначає тільки підстави для здійснення проваджень справ та призначення перевірок, зокрема за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; за зверненнями народних депутатів України та за власною ініціативою Уповноваженого з прав людини.

Тому відпрацюванню технології здійснення проваджень у справі про порушення прав і свобод людини Уповноваженим та працівниками Секретаріату приділялася особлива увага від самого початку створення інституції. Було розроблено і затверджено положення про провадження у справах щодо порушення прав і свобод людини і громадянина, в якому передбачаються підстави відкриття провадження, механізм проведення перевірок, порядок залучення експертів, підготовка відповідних актів реагування щодо поновлення порушених прав.

У 1998 р. першими були провадження Уповноваженого з прав людини у справі про порушення прав громадян України – моряків судна “Dubai Valor”, яких було затримано як заручників у Нігерії, а також моряків теплоходів “Global Sky”, “Светлогорск”, “Свет”, затриманих із збройним нападом у Єгипті.

– невиплати заробітної плати вчителям Чернігівської, шахтарям Луганської областей;

– порушення пенсійного законодавства, виплат пенсій у натуральній формі в Автономній Республіці Крим;

– незаконних дій, зокрема застосування тортур, з боку працівників правоохоронних органів у декількох регіонах України.

За зверненнями громадян, в тому числі народних депутатів України, а також іноземців та осіб без громадянства було відкрито у 1998 р. – 795 проваджень (32,5% прийнятних для розгляду звернень), у 1999 р. – 1644 (34,6%) провадження. Найбільше проваджень за цей період відкрито за зверненнями про порушення прав і свобод людини і громадянина, які надійшли з м. Києва, Донецької, Луганської, Львівської, Дніпропетровської, Черкаської та Чернігівської областей (табл. 3.8).

Таблиця 3.8. Аналіз проваджень, відкритих Уповноваженим з прав людини за зверненнями 
у 1998 (14.04–31.12) – 1999 рр.

Дані щодо відкритих проваджень у справах про порушення громадянських, особистих, економічних, соціальних та інших прав людини по регіонах наведено у табл. 3.9 і 3.10. (Ґрунтовний аналіз проваджень про порушення конкретних прав зроблено у відповідних розділах Доповіді).

Таблиця 3.9. Аналіз видів порушених прав людини * за провадженнями Уповноваженого 
у 1998 (14.04–31.12) – 1999 рр.

* Звернення може стосуватися декількох видів порушення прав людини.

Таблиця 3.10. Аналіз видів порушених прав людини за провадженнями Уповноваженого 
у 1998 (14.04–31.12) – 1999 рр. по регіонах України

Якщо проаналізувати кількість проваджень, які відкриті щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, то найбільше з них стосується порушення прав людини і громадянина органами Міністерства внутрішніх справ на місцях та їх посадовими і службовими особами. У 1998 р. таких проваджень було відкрито 98, а у 1999 р. – 275 (табл.3.11).

Таблиця 3.11. Провадження Уповноваженого у справах про порушення прав людини органами державної влади 
і місцевого самоврядування у 1998 (14.04.–31.12) та 1999 рр.

Так, до Уповноваженого звернувся гр. К. про те, що правоохоронні органи не оперативно відреагували на спробу зґвалтування його неповнолітньої доньки. За поданням Уповноваженого Генеральна прокуратура України встановила, що прокуратурою м. Краснодона порушено кримінальну справу за фактом зухвалого хуліганства і для розслідування направлено до Краснодонського міськвідділу УМВС України у Луганській області. Оскільки при розслідуванні справи дійсно допущено тяганину, прокуратурою Луганської області було внесено подання начальнику слідчого управління УМВС України в Луганській області та вжито інших заходів прокурорського реагування. За повідомленням Міністерства внутрішніх справ України, винних у допущених порушеннях закону у зазначеній справі, притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Обґрунтованим виявилося звернення гр. Ф. з Дніпропетровської області, яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди стала інвалідом. Вона скаржилась на тяганину при досудовому розслідуванні кримінальної справи посадовими особами правоохоронних органів. Після відкриття Уповноваженим провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина було вжито низку заходів. За повідомленням прокурора Дніпропетровської області В.Щура, необхідні слідчі дії у кримінальній справі було оперативно виконано, а слідчих Апостольського райвідділу УВС Дніпропетровської області за допущену тяганину було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Незаконним було визнано затримання та поміщення до ізолятора тимчасового тримання Баранівського райвідділу внутрішніх справ Житомирської області гр. М., звернення якого після відкриття провадження Уповноваженим перевірялося прокуратурою Житомирської області.

На жаль, кількість звернень щодо таких порушень постійно зростає. Уповноважений стурбована таким станом справ щодо дотримання прав і свобод людини працівниками системи Міністерства внутрішніх справ України (міністр Ю.Кравченко).

Зростає кількість проваджень Уповноваженого про порушення прав і свобод людини Міністерством юстиції України (міністр С.Станік) та його органами на місцях. Якщо у 1998 р. було відкрито 127 таких проваджень, то в 1999 р. – 275 (табл. 3.11). Найбільш типовими з них є провадження стосовно незабезпечення виконавчою службою міністерства виконання судових рішень, зокрема у зв’язку із невиплатою заборгованості з заробітної плати.

Так, у грудні 1998 р. до Уповноваженого з прав людини звернувся гр. Л.Сивокінь (Тут і далі зазначається прізвище заявника, якщо він не заперечує проти цього) з селища Капітанівка Новомиргородського району Кіровоградської області зі скаргою на порушення своїх прав у зв’язку з невиконанням судового рішення щодо виплати заробітної плати у повному обсязі при звільненні його з роботи. Після відкриття Уповноваженим провадження Міністерством юстиції було вжито оперативних заходів по цій скарзі. За повідомленням заступника міністра юстиції, виконавчою службою вирішено питання про передачу заявникові в рахунок погашення боргу трьох корів (!) на суму 2246 грн. 36 коп. Ось тільки таким чином вдалося поновити права заявника хоча б частково (замість грошей – отримати корів).

Рис. 3.1. Характеристика проваджень Уповноваженого з прав людини у 1998 (14.04–31.12) – 1999 рр.

Уповноваженим з прав людини у 1999 р. було відкрито провадження у справі про порушення прав гр. В.Бокатова посадовими особами державної виконавчої служби м. Путивля Сумської області. Згідно з рішенням Путивльського районного суду з путивльського підприємства “Агротехсервіс” на користь автора звернення треба було стягнути 981 грн. 74 коп. Унаслідок допущеної безконтрольності державним виконавцем Т.Рожновою за станом реалізації описаної продукції та надходженням коштів заявнику не було виплачено заборгованість із заробітної плати за рахунок описаної державним виконавцем сільгосппродукції (борошно, цукор, комбікорм). Цю продукцію було реалізовано, 201 грн. 20 коп. було перераховано заявникові, решта коштів – використана не за призначенням. У ході провадження Уповноваженого було залучено прокуратуру Сумської області та вжито заходів щодо поновлення прав заявника. Врешті-решт йому було виплачено загалом 616 грн. 64 коп. У зв’язку з неповним відшкодуванням коштів Уповноваженим було продовжено контроль за цією справою до повного поновлення прав заявника.

За скаргами громадян про порушення прав і свобод людини судами загальної юрисдикції Уповноваженим було відкрито у 1998 р. 176 проваджень, у 1999 р. – 244 (табл. 3.11).

Як свідчить аналіз звернень щодо порушення прав громадян України судовими органами, типовими є скарги на тяганину при розгляді судом позовної заяви громадян, що є порушенням не тільки Конституції України, а й міжнародних актів, зокрема ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, якою передбачено розумний термін справедливого і відкритого розгляду справ у судах. Наприклад, Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження щодо тяганини у розгляді справ судами загальної юрисдикції за зверненнями: гр. К. з Полтавської області, яка подала судовий позов щодо поновлення її на роботі і як члена колективного пайового агропідприємства “Промінь”, та гр. Г. з Закарпатської області, який звернувся до суду стосовно визнання незаконним договору дарування та усунення перешкод у частковому користуванні будівлею. Справи не розглядались судами багато місяців. Завдяки вжитим Уповноваженим заходам відповідними обласними судами та органами прокуратури права заявників було поновлено, суди розглянули і, переважно задовольнили, позовні вимоги скаржників.

Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження у справах про порушення прав і свобод людини посадовими особами місцевих адміністрацій: у 1998 р. – 84, у 1999 р.– 173 провадження; органами місцевого самоврядування – відповідно 64 та 112 проваджень ( табл. 3.11).

Водночас Уповноважений зазначає, що ряд керівників на місцях вживали необхідних заходів і навіть у скрутний час знаходили можливість для поновлення порушених прав громадян у регіонах. Так, до Уповноваженого звернувся ветеран війни, учасник бойових дій гр. Р.Юревич з м. Балаклеї Харківської області. Він постраждав від пожежі, внаслідок якої згорів будинок, де він мешкав. Куди не звертався – справа не рухалась. Після звернення Уповноваженого з прав людини до голови Харківської обласної адміністрації О.Дьоміна заявникові було надано квартиру за рахунок службового резерву житла міськради, чим було поновлено його конституційне право на житло.

Керуючись п.3 ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноваженим з власної ініціативи у 1998 р. було відкрито 25 проваджень. Ці провадження стосувалися таких питань: скорочення кадрів медичних працівників, що призводило до порушення конституційного права на доступне медичне обслуговування; відключення від газопостачання дитячих установ та закладів пенітенціарної системи, чим було порушено права дітей та ув’язнених, допомоги дітям-сиротам, постраждалим від повені на Закарпатті. У 1999 р. Уповноваженим було відкрито 58 проваджень з власної ініціативи. Серед них: поновлення прав дітей, хворих на сколіоз, у м. Луганську в зв’язку з закриттям Ювілейної школи-інтернату; порушення конституційних прав громадян України під час виборчої кампанії по виборах Президента України (м. Кривий Ріг); надання статусу ліквідаторів ЧАЕС (Київська область); питання недофінансування судів загальної юрисдикції; повернення на Батьківщину жертв торгівлі людьми.

У результаті здійснення проваджень у 1998 р. та завдяки вжитим заходам 129 справ (16,2%) було вирішено позитивно і вони завершилися поновленням порушених прав 171 особи. У 1999 р. таким чином вирішено позитивно 335 (20,4%) справ і поновлено права 1303 осіб (рис. 3.1 та табл. 3.8). Завдяки роботі, проведеній спільно з відповідними державними органами, позитивно вирішені питання визволення 23 українських моряків-заручників з Нігерії та 27 моряків з Єгипту, у ряді випадків за наслідками проваджень Уповноваженого органами прокуратури скасовано рішення про безпідставне закриття кримінальних справ, поновлено слідство у справах тощо.

Щодо цієї важливої ділянки роботи Уповноваженого з прав людини слід підкреслити, що загалом за результатами розгляду 413 проваджень у 1998 р. та 839 проваджень у 1999 р. було вжито необхідних заходів для поновлення порушених прав, про що повідомлено всім авторам звернень. Щодо 232 звернень у 1998 р. та 405 у 1999 р. Уповноваженим було проведено перевірки, за якими факти порушення прав заявників не підтверджено. Продовжено термін розгляду 86 проваджень у справах щодо порушення прав і свобод людини, відкритих наприкінці 1998 – у 1999 рр. (табл. 3.8). Грунтовніше про відкриті провадження Уповноваженого йтиметься в розділах доповіді, присвячених стану дотримання конкретних прав і свобод людини.

Окрім того, Уповноважений з прав людини, керуючись положеннями п.2 ч.3 ст.17 “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, провадить роз’яснення заходів, яких має вжити особа, котра подала звернення.

Заявникам у порядку правової допомоги надавалися поради та роз’яснення стосовно компетенції окремих органів державної влади та управління, використання існуючих альтернативних засобів захисту прав, зокрема, процедури звернення до судів загальної юрисдикції, належного оформлення позовної заяви, підсудності конкретної справи тому чи іншому суду, здійснювалась юридична кваліфікація правової ситуації у конкретній справі, надавались роз’яснення щодо компетенції міжнародних організацій, зокрема Комісії ООН з прав людини, Міжнародної організації праці, ОБСЄ, Ради Європи, Європейського суду з прав людини, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Поряд з роз’ясненням особливостей процедур захисту прав і свобод людини в міжнародних організаціях, надавалися також і необхідні довідково-інформаційні матеріали. Зокрема, роз’яснення щодо порядку звернення до Європейського суду з прав людини були надіслані Ю.Максимову з м. Токмака Запорізької області, П.Данко з Косівського району Івано-Франківської області, Л.Зенковій з м. Одеси, Т.Любенцевій із Зміївського району Харківської області та багатьом іншим заявникам.

Усього роз’яснення і поради щодо заходів, яких має вжити особа за своїм зверненням, надані: у 1998 р. – 266 громадянам (10,9%), у 1999 р. – 412 громадянам (8,7%) (табл. 3.7).

Згідно з п.3 ст.17 Закону про Уповноваженого звернення також можуть бути направлені за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, при цьому Уповноваженим здійснюється контроль за вирішенням порушених у зверненні питань.

При розгляді переважної більшості звернень для досягнення позитивного результату необхідним є вжиття додаткових заходів, таких як здійснення перевірок, експертиз, отримання додаткових пояснень, іншої інформації тощо. Тому з огляду на обмеженість ресурсів для здійснення таких заходів Уповноважений з прав людини з ряду звернень приймала рішення про передачу їх за належністю на розгляд іншому органу з обов’язковим контролем за результатами такого розгляду. Таке ж рішення приймалось у випадку, якщо факти стосувались кримінальних діянь або адміністративних правопорушень, розслідування яких є виключною прерогативою тих чи інших органів, зокрема органів прокуратури та міліції.

Особисто Уповноваженим або за його дорученням надіслано за належністю та взято на контроль: у 1998 р. – 1383 звернення (56,6%), у 1999 р. – 2692 звернення (56,7%) (табл. 3.7). Характер питань, стосовно яких Уповноважений приймала рішення щодо направлення звернення про порушення прав і свобод людини за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, був різноманітний, часто вимагав від посадових осіб конкретних дій і зусиль.

Не залишилось поза увагою Уповноваженого з прав людини колективне звернення мешканців м. Мелітополя (29 заявників) щодо відсутності гарячого водопостачання в будинку по проспекту 50-річчя Перемоги, 64. Запорізька обласна державна адміністрація, куди за належністю було направлено це звернення та взято під контроль, визнала факт порушення прав заявників і, як повідомив перший заступник облдержадміністрації, завдяки оперативно вжитим заходам, права цих громадян на нормальні побутові умови (опалення та гаряче водопостачання) було поновлено.

Також були направлені за належністю: колективне звернення (53 особи) з м. Щорса Чернігівської області щодо несистематичної подачі тепла і гарячої води у будинки міста, звернення гр. Т.Шкуріної щодо перебоїв з водопостачанням в с. Синяк Вишгородського району Київської області. Як поінформували Уповноваженого відповідальні посадові особи державних адміністрацій, після відповідного реагування питання, порушені у зверненні заявниці, було вирішено позитивно.

Інший приклад. До Уповноваженого звернулася О.Рубцова з м. Красноперекопська Автономної Республіки Крим стосовно порушення її прав на соціальні виплати. Адже вона не мала можливості оформити допомогу по малозабезпеченості та житлову субсидію за відсутністю належних документів. Це звернення було направлено до виконавчого комітету Красноперекопської ради для розгляду і взято Уповноваженим на контроль. Як повідомив міський голова м. Красноперекопська А.Саутін, необхідні документи з відповідними роз’ясненнями було направлено особисто заявниці. Таким чином, заявниця отримала можливість реалізувати своє право на соціальні виплати.

Законом про “Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачено акти реагування Уповноваженого щодо порушення вимог Конституції і законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина. На підставі розгляду звернень, відкритих проваджень, проведених перевірок у справах про порушення прав і свобод людини Уповноваженим широко застосовувалися такі акти реагування, як подання Уповноваженого з прав людини. Подання вносились до органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Саме такий важіль впливу на посадових осіб, як подання Уповноваженого використовувався насамперед у випадках провадження справ щодо масового та брутального порушення прав і свобод людини. У 1998 р. було внесено 44 подання Уповноваженого, зокрема, Прем’єр-міністру України з приводу незаконного виведення будинків дитини, дитячих будинків і шкіл-інтернатів, а також установ пенітенціарної системи з переліку об’єктів, які заборонено відключати від газопостачання навіть за наявності заборгованості з оплати за газ.

У 1999 р. у випадках масового і брутального порушення прав і свобод людини Уповноваженим внесено 84 подання. Серед них найбільш резонансні подання: Президентові України – щодо статусу ліквідаторів – бійців 731-го окремого батальйону спецзахисту, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС; Голові Верховної Ради – щодо запровадження альтернативного порядку реєстрації платників податків; Генеральному прокурору – стосовно справи колишнього начальника управління освіти Тернопільського облвиконкому Б.Хаварівського, якого в судовому порядку визнано винним у незаконному вивезенні і неповерненні групи дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківської опіки, до США під приводом їх оздоровлення.

На думку Уповноваженого, показовим з точки зору роботи зі зверненнями є провадження у справі про порушення прав громадян при ліквідації акушерського, гінекологічного та обсерваційного відділень у клінічній лікарні №2 м. Києва.

У листопаді 1999 р. до Уповноваженого з прав людини звернулися завідувач кафедри акушерства та гінекології Київської медичної академії післядипломної освіти при лікарні №2 професор С.Леуш, медпрацівники цієї лікарні з заявами про протиправні дії Головного управління охорони здоров’я м. Києва, які спрямовано на ліквідацію пологоводопоміжних відділень лікарні і наукової кафедри, чим брутально порушувалися конституційні права більш як 300 членів трудового колективу лікарні, 300 працівників унікальної наукової кафедри, а також понад одного мільйона мешканців лівобережжя м. Києва, насамперед жінок і дітей, які в цьому закладі отримували безоплатну медичну допомогу. З огляду на це Уповноваженим відповідно до ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” було відкрито провадження у справі та призначено перевірку.

Аналіз первинних документів показав, що накази про фактичну ліквідацію пологоводопоміжних відділень і наукової кафедри та розміщення у вивільнених приміщеннях опікового центру було видано Головним управлінням охорони здоров’я м. Києва всупереч ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, якою передбачається, що вирішення таких питань належить до виключної компетенції міської ради. Крім того, накази було видано без погодження з Міністерством охорони здоров’я України і, головне, без урахування інтересів мешканців лівобережжя м. Києва.

Для запобігання брутальному порушенню прав громадян Уповноваженим було вжито конкретних заходів. Зокрема, Уповноважений неодноразово побувала в опіковому центрі та в лікарні №2, де зустрічалась з трудовими колективами, ретельно вивчала всі обставини цієї болючої проблеми, провела бесіду з тодішнім міністром охорони здоров’я Р.Богатирьовою, яка підтвердила позицію про неприпустимість реорганізації, зустрілася з рядом народних депутатів України, представниками профспілок медпрацівників м. Києва.

21 грудня 1999 р. з метою всебічного і об’єктивного вивчення проблеми вперше було проведене публічне провадження Уповноваженого, на яке було запрошено народних депутатів України, керівників та головних спеціалістів МОЗ України, керівників міськдержадміністрації, ЦК профспілки медпрацівників України та м. Києва, науковців, керівників та представників трудових колективів опікового центру і лікарні №2, членів комісії, яка складалася з провідних науковців та фахівців МОЗ України. Відкрите публічне слухання тривало більше чотирьох годин. Усім учасникам було надано можливість вільно висловлювати свої думки та позицію.

Попри очевидність порушення конституційних прав громадян, зокрема, права на доступне медичне обслуговування, передбачене ст.49 Конституції України, Головне управління охорони здоров’я (Р.Макомела) за підтримки керівництва міськдержадміністрації (В.Бедний), ігноруючи інтереси мешканців м. Києва, продовжували практичні дії, спрямовані на ліквідацію відділень лікарні №2. Київська міська рада 23 грудня практично без обговорення прийняла рішення, яким було продубльовано накази ГУОЗ м. Києва. Напередодні Нового року – 31 грудня 1999 р. було звільнено з роботи 94 працівників цих відділень. Вживалося заходів щодо насильницького розміщення в лікарні №2 обладнання опікового центру. На не підготовлену ще базу було завезено двохрічну дитину з опіками. Під час цих акцій нанесено побої народному депутату України М.Гуцолу, у зв’язку з чим Верховна Рада створила тимчасову слідчу комісію.

З огляду на відверто неконструктивну позицію ГУОЗ м. Києва Уповноважений з прав людини внесла подання Генеральному прокурору України, в якому висвітлила наведені брутальні порушення конституційних прав громадян. Генеральна прокуратура, розглянувши подання, внесла два протести: на рішення міської ради та на накази ГУОЗ про ліквідацію пологоводопоміжних відділень як таких, що не відповідають чинному законодавству. Дія відповідних рішень було призупинено, а наказ про звільнення медпрацівників скасований.

На даний час міськдержадміністрація створила штучні умови, за яких отримала формальне право за власною ініціативою з вузьковідомчих позицій вирішувати долю колективу лікарні №2 і ліквідації цих відділень. При цьому права мешканців лівобережжя м. Києва взагалі не враховувались попри те, що ними був створений комітет по проведенню референдуму, зібрано тисячі підписів. Комісія міськдержадміністрації формально розглянула протести прокуратури, проігнорувала виступи на засіданні народних депутатів України М.Габера, М.Гуцола, Т.Задорожної, а також представників Уповноваженого з прав людини. На підставі цього міська рада відхилила протест Генпрокуратури.

Новопризначений міністр охорони здоров’я В.Москаленко також відхилив за формальними ознаками протест на накази ГУОЗу. Після цього Уповноважений з прав людини зустрілася з ним і в присутності народних депутатів України ще раз мала грунтовну бесіду з усіх питань, наполягаючи на необхідності захисту прав мешканців лівобережжя м. Києва. Під час бесіди міністр, не змінивши своєї думки, запевнив, що всі медпрацівники пологоводопоміжних відділень лікарні №2 будуть працевлаштовані з урахуванням їх побажання.

Вичерпавши наявні можливості і послідовно захищаючи конституційні права мешканців м. Києва та трудового колективу пологоводопоміжних відділень лікарні №2, Уповноважений звернулася з поданням на ім’я Президента України як гаранта Конституції щодо порушення вимог ст.49 Конституції України і прав громадян – мешканців м. Києва на охорону здоров’я.

Крім того, Уповноважений, продовжуючи особисто контролювати ситуацію, внесла подання міністру охорони здоров’я України у зв’язку з невиконанням гарантій про повне працевлаштування медперсоналу.

Практика розгляду звернень і фактів масового та брутального порушення прав і свобод людини спонукала Уповноваженого поступово розпочати підготовку конституційних подань до Конституційного Суду України щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України та стосовно офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Поряд з зазначеними вище актами реагування Уповноваженим з прав людини застосовувалися й інші форми впливу на посадових осіб, формування громадської думки щодо недопущення порушень прав і свобод людини. Серед них – оприлюднення заяв Уповноваженого з прав людини, направлення відкритих листів до вищих посадових осіб держави. Так, відкритий лист Уповноваженого було направлено Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем’єр-міністру щодо Указу Президента України від 8 серпня 1998 р. за №860, а також постанови Кабінету Міністрів України “Про чисельність працівників бюджетних установ”, виконання яких призвело до масового порушення конституційного права громадян на медичне обслуговування. Відкриті листи направлялись Президентові Російської Федерації стосовно допомоги у звільненні українських моряків-заручників та Голові Китайської Народної Республіки щодо захисту прав громадянина України О.Тужанського. Оприлюднено звернення Уповноваженого з нагоди 50-річчя Загальної декларації прав людини, 50-річчя Конвенції ООН про запобігання торгівлі людьми та використання проституції третіми особами, заяву щодо подій в Югославії.

На підставі аналізу звернень з регіонів України Уповноваженим було прийнято рішення про проведення комплексних перевірок стану дотримання прав і свобод людини з виїздом на місця. Виходячи з того, що найбільша кількість звернень щодо масових та брутальних порушень прав людини надходила з Луганської та Чернігівської областей, комплексні перевірки Уповноваженим здійснені саме в цих регіонах України. До їх проведення поряд з працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини було залучено відомих фахівців, незалежних експертів, представників засобів масової інформації та неурядових організацій. Під час перевірок вивчено стан дотримання прав і свобод людини на десятках підприємств і установ регіонів, відбулися зустрічі з представниками галузевих профспілок та неурядових організацій, депутатами місцевих рад. Уповноваженим та працівниками Секретаріату організовано особистий прийом громадян.

Відбулися зустрічі з керівниками областей. За наслідками комплексних перевірок Уповноважений з прав людини провела прес-конференції у регіонах, виступила у засобах масової інформації, направила подання Прем’єр-міністру України, Голові Верховної Ради України та голові Чернігівської обласної державної адміністрації щодо масових порушень прав і свобод людини у Чернігівській та Луганській областях. Внесено конкретні пропозиції щодо недопущення порушень прав громадян у майбутньому.

Інша ситуація склалася у Луганській області. Кабінет Міністрів України так і не відреагував на подання Уповноваженого відповідно до вимог п.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Подання було надіслано голові Луганської облдержадміністрації О.Єфремову, який обмежився частковими, переважно формальними заходами. При цьому стан дотримання прав і свобод людини на Луганщині не поліпшився, а з деяких питань, зокрема, охорони праці, дотримання свободи слова та виборчих прав погіршився, що викликає, як і раніше, серйозне занепокоєння Уповноваженого.

Як свідчить практика, направлені Уповноваженим акти реагування не завжди якісно і своєчасно розглядаються органами державної влади, правоохоронними органами на місцях. Секретаріатом Уповноваженого зафіксовано понад сто випадків порушення термінів розгляду звернень, які встановлено Законом України “Про звернення громадян”. Так, з порушенням строків отримано відповіді: з Рівненського обласного суду (5 місяців); обласних прокуратур: Черкаської – 7 місяців; Київської – майже 8 місяців. На особисте звернення Уповноваженого з прав людини до колишнього міністра вугільної промисловості України С.Янка щодо виплати одноразової допомоги за регресним позовом шахтаря – інваліда праці відповідь надійшла через 6 місяців, проте інформація, що містилася у листі, не потребувала проведення будь-якої додаткової перевірки. Уповноважений вважає неприпустимим зневажливе ставлення до вимог чинного законодавства щодо порядку і строків розгляду актів реагування Уповноваженого про порушення прав і свобод людини і громадянина посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування.

Необхідно зазначити, що більшість звернень, які надходили до Уповноваженого з прав людини протягом 1998–1999 рр., про що вже наголошувалось, не підлягали розгляду, оскільки не відповідали вимогам Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (табл. 3.6). Це свідчить насамперед про недостатню обізнаність громадян із положеннями Закону України про Уповноваженого. Так, з усіх письмових звернень у 1998 р. за формальними ознаками неприйнятними було визнано 5925, у 1999 р. – 11 275 звернень, що становить близько 70% усіх звернень, що надійшли до Уповноваженого з прав людини. З них у 1999 р. на момент надходження розглядалися судами – 739, подані з порушенням терміну – 546 звернень.

Наприклад, до Уповноваженого з прав людини звернулась гр. П. з Дніпропетровської області з приводу порушення її прав сусідом гр. Л. у користуванні жилим будинком та земельною ділянкою, які належать обом на праві приватної власності в рівних частках. З огляду на те що спір має суто цивільно-правовий характер і його вирішення належить виключно до компетенції суду, це звернення не підлягало розгляду Уповноваженим, оскільки виходило за межі дії ст.2 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

Проте, оцінюючи ситуацію, що склалася з великою кількістю звернень, які не підлягають розгляду, Уповноважений не пішла шляхом відмови у їх розгляді лише через недотримання формальних вимог закону. Керуючись згідно з присягою власною совістю, розуміючи, що за кожним зверненням – доля конкретної людини, з її болями та проблемами, для якої звернення було останньою надією, вірою у можливість добитися справедливості, Уповноважений намагалася надати будь-яку можливу допомогу. Адже і проста порада чи роз’яснення в цій ситуації ставали для людини неоціненною допомогою, інколи просто повертали до життя.

Тому більшість неприйнятних звернень все ж таки розглядалися Уповноваженим з прав людини з вжиттям передбачених законом заходів. Так, у 1998 р. з-поміж неприйнятних 5925 звернень дано роз’яснення по 2391 зверненню, а 1659 листів надіслано за належністю до компетентних органів.

У 1999 р. з-поміж 11 271 звернення, визнаного неприйнятним (табл. 3.6), було надано роз’яснення щодо 3705 таких звернень, а 4317 звернень направлено за належністю в органи, до компетенції яких входить розгляд справи (табл. 3.3).

Відповідно до п. 4 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини” рішення про відмову у розгляді звернень у 1998 р. було прийнято щодо 1875, а у 1999 р. – щодо 3249 звернень.

Значна кількість звернень, які не є прийнятними до розгляду, спонукає Уповноваженого з прав людини до відповідних дій щодо сприяння правовій поінформованості населення, зокрема, роз’ясненню чинного законодавства щодо захисту прав людини. З метою роз’яснення положень Закону України про Уповноваженого широко використовувалися засоби масової інформації. Було підготовлено низку інформаційних матеріалів для преси. Уповноважений з цих питань систематично виступала по державному телебаченню та радіо (докладніше про це – у розділі V Доповіді).

На початок сторінки ^^