Головне меню  >>

VI. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА

1. Право на працю

Перевірка Уповноваженим стану дотримання прав людини в Луганській області виявила, що заборгованість із заробітної плати тут складала на 1 травня 1999 р. 602 млн. грн., у тому числі в промисловості – 372 млн. грн., сільському господарстві – 72, будівництві – 51, соціально-культурній сфері – 41 мільйон. Найбільша заборгованість у вугільній промисловості – 233 млн. грн., у машинобудуванні та металообробці – 68 млн. грн. У середньому в народногосподарському комплексі заборгованість на одного працівника складала 946 грн., або за 6,5 місяця, у тому числі у вугільній промисловості – 8 місяців.

З приводу затримки виплати заробітної плати до Уповноваженого під час таких перевірок звертались не тільки окремі громадяни, а й трудові колективи, зокрема лікарі Коропської центральної лікарні Чернігівської області, медичні працівники м.Брянки Луганської області та інші. За цими зверненнями Уповноваженим з прав людини було негайно відкрито провадження з перевіркою на місці порушень прав людини. Відповідні акти реагування надіслано держадміністраціям цих областей.

Підстави для висновку щодо масового характеру порушень права на оплату праці дали численні звернення до Уповноваженого з прав людини на безпосередніх зустрічах у трудових колективах. Так, Уповноважений особисто зустрілася з трудовими колективами і керівництвом найскладніших шахт Луганщини: ім. Ілліча в м.Стаханові (що закривалася) та шахт, які ще видобувають вугілля: “Золотое” державної холдингової компанії “Первомайськвугілля”, ім. М.Баракова та “Суходольская-Восточная” ДХК “Краснодонвугілля”, “Победа” держпідприємства “Луганськвуглебудреструктуризація”, смт. Біленьке. Загалом з невиплати заробітної плати на цих шахтах звернулося 1427 осіб.

Про порушення трудових прав працюючих свідчать і перевірки правоохоронних органів. Наприклад, прокуратурою Луганської області встановлено, що в ДВАТ “Шахта ім. М.Баракова” на початок 1999 р. заборгованість із заробітної плати (з нарахуваннями) склала 10,4 млн. грн., зі сплати сум на відшкодування шкоди, яка спричинена втратою працездатності (регресах), – 2355,9 тис. грн. Як наслідок, хронічного характеру набули на шахті порушення трудової дисципліни, страйки та інші акції протесту робітників у зв’язку з порушенням їх трудових та соціальних прав. Так, з 30 січня по 19 лютого 1999 р. тривав трудовий конфлікт на шахті ім. М. Баракова, в ході якого гірники вимагали виплати заборгованості з заробітної плати. Лише після погашення всієї заборгованості в сумі 116 тис. грн., акція протесту була призупинена. Але і після цього продовжували страйкувати окремі шахтарі. В цей же час мали місце непоодинокі факти нецільового використання коштів короткострокових кредитів та держрезерву, одержаних шахтою на виплату зарплати. Так, із коштів держрезерву на суму 104,6 тис. грн., що надійшли у травні 1998 р. на виплату зарплати, 13,2 тис. грн. були використані на інші цілі (ремонт табору відпочинку, сплату податків та ін.).

На підставі виявлених фактів у поданні Уповноваженого до Прем’єр-міністра України від 25 червня 1999 р. привернуто увагу до того, що невиплата заробітної плати, регресних виплат, одноразової допомоги внаслідок виробничих травм та професійних захворювань стали у вугільній галузі регіону хронічними. Заборгованість за різними видами виплат сягає, як правило, від одного до двох років. Все це свідчить про досить складну ситуацію з дотриманням прав і свобод людини на Луганщині. Це змушує людей частіше вдаватися до акцій протесту у вигляді страйків, голодувань і навіть актів суїциду. Тому Кабінету Міністрів України згідно зі ст.116 Конституції України було запропоновано вжити ефективних заходів щодо виправлення ситуації.

Питання дотримання прав людини, насамперед права на працю, обговорювалось із головою Луганської облдержадміністрації О. Єфремовим. Уповноважений виступила зі своїми пропозиціями щодо поліпшення стану дотримання соціально-економічних прав на виїзному засіданні Кабінету Міністрів, яке відбулося на Луганщині за участю Президента України 2 червня 1999 р.

Проте вжиті за поданням Уповноваженого заходи, про які повідомила Луганська облдержадміністрація, є не задовільними. Про це свідчить низка прикладів. Як повідомив у відповіді на лист Уповноваженого з прав людини перший заступник міністра вугільної промисловості В. Новіков, тільки частково на суму 92 тис. грн. (за 1997–1998 рр.) в червні 1999 р. було погашено заборгованість 98 працівникам шахтоуправління “Золотое”, які не піднімалися з шахти через непогашення боргу з заробітної плати.

У жовтні 1999 р. до Уповноваженого з прав людини знову надійшла телеграма з шахти ім. М. Баракова щодо невиплати заробітної плати працівникам цього підприємства В. Титюченку, О. Парамонову, М. Попову, О. Тараканову, які відмовлялися піднятися з вибою на поверхню. Органи прокуратури Луганської області поінформували Уповноваженого про вжиті заходи: було внесено прокурорський припис директору шахти ім. М. Баракова, після розгляду якого повністю погашено заборгованість із зарплати зазначеним шахтарям.

Мешканка м.Антрацита Луганської області О. Лагутіна неодноразово зверталася до органів влади за захистом прав своєї родини. Заборгованість із заробітної плати її чоловіку, працівнику шахти “Партизанська” складає за 1997–1998 рр. 3557 грн. Проте у відповідях, зокрема Міністерства вугільної промисловості, констатувалося, що шахта “Партизанська” перебуває у тяжкому стані і заробітна плата сплачується лише за поточний місяць. У ході провадження Уповноваженого у справі про порушення прав і свобод людини було направлено листа до місцевої прокуратури з проханням вжити заходів. Проте протягом 1999 р. питання так і не було вирішене.

За умов, коли більше половини громадян має сукупний дохід, нижчий встановленої межі малозабезпеченості, громадяни змушені давати згоду на виплату заборгованості продуктами харчування, худобою, різними послугами. Так, заступник голови Сумської обласної державної адміністрації поінформував Уповноваженого з прав людини про розгляд звернення ветеринарних працівників М. Діденко та П. Гребінника з с.Великий Вистороп Лебединського району, що протягом 1999 р. у рахунок боргу по зарплаті їм було видано продуктів харчування та надано різних послуг відповідно на 967 грн. 43 коп. та 1126 грн. 79 коп. і лише 70 грн. готівкою. Проте навіть ці суми покривають лише третину заборгованості, яку мало перед цими громадянами на 1 січня 2000 р. товариство з обмеженою відповідальністю “В.Вистороп”.

Рік не виплачувалася заборгованість із заробітної плати колишньому працівнику Краснодонського ШПУ ДВАТ “Краснодонвуглебуд” В.Смірнову, який звернувся до Уповноваженого за захистом своїх прав. Кінець кінцем, після вжитих заходів його дружина погодилась на придбання товарів народного споживання на 2200 грн. у рахунок погашення заборгованості. Такі приклади є типовими.

Масового характеру набувають позови до судів з метою відшкодування зароблених грошей. Серед усіх справ, що виникають із питань трудових відносин, вони становили 92,7%. У 1998 р. судами розглянуто 224 306 справ щодо виплати заробітної плати і на користь позивачів присуджено до стягнення 413,8 млн. грн. У 1999 р. було розглянуто 244 418 таких справ, а присуджено до стягнення 311,9 млн. грн., або 83,6% з пред’явлених до стягнення, що на 25% менше, ніж попереднього року. Зокрема, в Луганській області у 1998 р. судами задоволено 10 тис. 171 позов щодо порушення прав внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати (сума позовів дорівнює 13,07 млн. грн.). Подібна ситуація у Чернігівській області, судами якої задоволено у 1998 р. 11 930 позовів щодо порушення цих прав людини (сума позовів – 10,94 млн. грн.).

Низку прикладів проваджень Уповноваженого у справах щодо невиконання судових рішень про невиплати зарплати вже було наведено у розділах III та IV Доповіді. Їх перелік можна продовжувати. Так, тільки після звернення Уповноваженого до прокуратури м.Сум щодо невиконання рішення Сумського районного суду від 12 травня 1999 р. на користь гр. І.Граченка було стягнуто 2894 грн. заборгованості з заробітної плати з Сумського обласного навчально-курсового комбінату.

Аналогічна скарга надійшла і від громадянина І. Науменка з Дніпропетровської області щодо невиплати заробітної плати ВАТ “Орджонікідзевський ремонтно-механічний завод” з 15 травня 1996 р. по 4 грудня 1998 р., проте було прийняте рішення суду з цього питання. Акт реагування Уповноваженого до Дніпропетровського обласного управління юстиції сприяв відновленню порушеного права заявника. Було погашено заборгованість з заробітної плати після втручання Уповноваженого за зверненням мешканки м.Донецька Є.Павлової та багатьох інших.

Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що судові рішення які проголошені від імені України, багатьма керівниками підприємств і організацій не виконуються. Не зайняла чітку державницьку позицію у цій справі й виконавча служба Мінюсту України. Тому на переконання Уповноваженого має бути терміново запроваджена кримінальна відповідальність за брутальне ігнорування судових рішень щодо стягнення з боржників заробітної плати. Уповноважений з прав людини також вважає, що в державі має бути здійснено суттєве реформування всієї системи оплати праці, формування реальної ціни робочої сили, котра є однією з найнижчих у світі, та відновлено функцію заробітної плати як стимулюючого чинника.

Право на страйк. Несвоєчасна виплата заробітної плати та інші невирішені проблеми змушують працюючих вдаватися до надзвичайних заходів для захисту своїх економічних і соціальних прав та інтересів, які порушуються роботодавцем і державою. Одним із засобів захисту порушених трудових прав є страйк, право на який закріплене у ст.44 Конституції України та конкретизовано у Законі України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.

У 1998–1999 рр. масовим явищем були страйки у вугледобувній галузі. Перебуваючи на шахтах, Уповноважений з прав людини особисто зустрічалась зі страйкуючими шахтарями. Так, під час відвідування Луганської області Уповноважений зустрілася з 123 страйкуючими гірниками шахти “Суходольская-Восточная”, які голодували проти нестерпних умов життя (зарплатню не отримували з 1997 р. упродовж 20 місяців); на шахті “Золотое” –з 14 гірниками, які страйкували на своїх робочих місцях під землею, тижнями жили у шахтах, виборюючи своє право на одержання зароблених грошей, на шахті “Победа” – з 15 представниками страйкуючих під землею шахтарів, на шахті ім. М. Баракова – з 24 страйкуючими під землею шахтарями. Причина всіх цих страйків була одна – хронічна невиплата заробітної плати.

Уповноважений з прав людини змушена підкреслити, що керівництво цих шахт, як було виявлено на місцях, свідомо створювало нестерпні умови для страйкуючих, хоча вони й без того поставили себе в екстремальну ситуацію. Страйкуючі користуються під землею світлом лише протягом 10 годин, решту часу вони проводять у темряві й зазнають нападів щурів. Дружини страйкуючих гірників шахти “Победа” поскаржилися Уповноваженому, що керівництво забороняє їх чоловікам підніматися на поверхню, аби прийняти душ, навіть погрожували відключити вентилятори, щоб люди сиділи в шахті без повітря. На підставі зустрічей зі страйкуючими було внесено відповідні подання Уповноваженого до вищих посадових осіб держави для вирішення наболілих проблем шахтарів.

Безумовно, подолання першопричини трудових конфліктів, якою є соціально-економічна криза, має вирішуватися на загальнодержавному рівні, у взаємодії всіх структур влади. У свою чергу Уповноважений з прав людини безпосередньо братиме участь у підтримці страйкуючих щодо захисту їхніх прав.

Вжиття профілактичних заходів для поліпшення умов праці здійснюється за рахунок капітальних вкладень та поточних витрат підприємства. Крім цього, 73% витрат фінансується за рахунок децентралізованих джерел (переважно собівартості продукції). Тому у суб’єктів відносин у галузі охорони праці немає економічного інтересу до забезпечення вимог безпеки. Існуюча система орієнтована лише на отримання заробітної плати за результатами роботи підприємства, підвищення продуктивності праці за рахунок економії часу, переважно на заходах з охорони праці. І як наслідок – із сумарних витрат на охорону праці 12% становлять збитки від травматизму та профзахворювань. Дослідження Інституту економіки промисловості НАН України на базі аналізу бухгалтерської та відомчої звітності і документації свідчать про недосконалість відносин у галузі охорони праці між підприємством та іншими суб’єктами.

Уповноважений з прав людини привертає увагу до того, що більшість керівників підприємств безвідповідально ставиться до обов’язків, пов’язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, нерідко розглядають ці питання як другорядні. На превеликий жаль, в Україні не зламано ганебну тенденцію щодо високого травматизму та значної кількості смертельних випадків на виробництві. Збереження здоров’я та життя працюючих залишається надзвичайно болючою проблемою. У 1998 р. на виробництві травмовано 50,8 тис. осіб, у тому числі 1551 працівників – смертельно, у 1999 р. було 39,8 тис. потерпілих від нещасних випадків та 1388 загиблих (табл. 6.4). За висновками Уповноваженого, помітне зменшення кількості загиблих та потерпілих на виробництві у 1999 р. порівняно з 1998 р. пов’язано в першу чергу із зменшенням кількості зайнятих на виробництві, а не з поліпшенням умов праці та техніки безпеки.

Таблиця 6.4. Динаміка виробничого травматизму по галузях виробництва

Найбільше нещасних випадків сталося в агропромисловому виробництві. У 1999 р. тут було смертельно травмовано 461 працівника (у 1998 р. – 500 осіб). На транспорті у 1999 р. загинуло 104 особи (у 1998 р. – 115). Високий травматизм мав місце в Донецькій області – 312 випадків, Дніпропетровській – 112, Луганській – 101, Одеській і Харківській – по 67 осіб. Порівняно з 1998 р. значно зросла кількість загиблих на виробництві у Чернігівській, Тернопільській, Рівненській, Львівській, Закарпатській областях.

Залишається високою смертність на виробництві у вугільній промисловості. За останні десять років у розрахунку на один мільйон тонн видобутого вугілля кількість загиблих зросла в два рази і складає майже чотири життя (рис. 6.3). У 1998 р. загинуло 360 гірників, у 1999 р. – 295. Однією з причин цього є недотримання вимог техніки безпеки безпосередньо на шахтах.

Рис. 6.3. Динаміка видобутку вугілля та смертельного травматизму у вугільній галузі 1990–1999 рр.

Не вплинула суттєво на ситуацію і прийнята Кабінетом Міністрів України постанова №1939 від 10 грудня 1998 р., якою вугледобувним підприємствам було дозволено спрямувати 2% коштів від реалізації вугільної продукції або отриманих як державну підтримку на придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту шахтарів. У поданні Уповноваженого до Прем’єр-міністра України наголошувалося, зокрема, що в Україні тільки кожен третій шахтар забезпечений спецодягом, лише 10% необхідних коштів виділяється на придбання індивідуальних засобів захисту. Держава фактично усунулася і від фінансування галузевих наукових інститутів, які займаються питаннями захисту умов праці шахтарів.

Порушуються також положення частини третьої ст.43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на належні, безпечні, здорові умови праці. Так, під час проведеної прокуратурою Луганської області перевірки в 1998 р. встановлено, що апаратом державної холдингової компанії “Луганськвугілля” та керівництвом підвідомчих підприємств не забезпечується належне виконання вимог ст.17 Закону України “Про охорону праці”, ст.153 КЗпП України щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці шахтарів, недостатньо здійснюється контроль за додержанням законодавства про охорону праці і правил безпеки на шахтах. Жодна із шахт об’єднання не забезпечена в повному обсязі засобами протипожежного захисту (пожежні шланги, вогнегасники і т.п.). Уповноважений неодноразово ставила питання перед керівництвом шахт про робочий одяг працюючих. Адже спецодяг не видавався шахтарям протягом 6–7 років, а загальна забезпеченість ним у вугледобувній галузі становить половину від потреби.

На порушення ст.10 Закону України “Про охорону праці” і Правил безпеки на вугільних шахтах засобами індивідуального захисту шахтарі забезпечені не в повному обсязі. Так, якщо на шахті “Білоріченська” потреба в саморятівниках складає 825 одиниць, то в наявності є лише 325. Усього у цій холдинговій компанії згідно з нормою їх має бути близько 10 тис., а фактично є 7,1 тис.

Після знайомства зі станом дотриманням прав шахтарів, зокрема з правом на належні, безпечні, здорові умови праці, Уповноважений з власної ініціативи взяла участь у виїзному засіданні Кабінету Міністрів України, яке проводилося 2 червня 1999 р. у м.Луганську. Виступаючи на цьому засіданні, Уповноважений особливо підкреслила, що згідно зі «ст.27 Конституції України, кожна людина має право на життя, а обов’язок держави – захищати права людини та життя. Для вугільної промисловості збереження життя працівників – це дуже пекуча проблема. І підтвердженням цьому є останні події в м. Донецьку. Сьогодні вже наголошувалось на тому, що з початку року вже пішов з життя, видобуваючи вугілля, 151 гірник. Чи не надто це висока ціна хлібу промисловості? Вважаю, що питання саме техніки безпеки, я підтримую цей напрям роботи уряду, треба обов’язково розглянути як на засіданні колегії міністерства, так і, мабуть, на засіданні Кабінету Міністрів. На шахтах мені довелось бачити, як наші шахтарі, навіть не маючи елементарних засобів індивідуального захисту, кожен день спускаються в шахту і кожен день ризикують життям.”

Вкрай незадовільним є стан охорони праці на недержавних підприємствах, де використовується відпрацьоване обладнання та застарілі технології. За офіційними даними, рівень травматизму зі смертельними наслідками на цих підприємствах у 2,7 раза вищий, ніж на державних!

Законом України “Про охорону праці” закріплено основні економічні методи управління охороною праці: страхування від нещасних випадків і захворювань, фінансування охорони праці, економічне стимулювання. Проте всупереч вимогам законодавства про охорону праці так і не створено цільові фонди соціального страхування, які стали б джерелом виплат по відшкодуванню втрати здоров’я.

Таким чином, аналізуючи загалом стан дотримання права на працю в Україні, Уповноважений змушена констатувати, що в країні відбувається масове і брутальне порушення трудових прав громадян. Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України неодноразово приймалися законодавчі та інші нормативні акти та вживалося заходів щодо поліпшення ситуації з виплатою заробітної плати, зайнятістю робочої сили, забезпеченням безпечних і здорових умов праці. Проте вони в повному обсязі не виконуються, ситуація з дотриманням трудових прав поліпшується дуже повільно. Тому поряд з конкретним розглядом справ про порушення прав громадян на працю і прийняття відповідних актів реагування, передбачених чинним законодавством, Уповноважений вважає за необхідне розв’язання проблем усіма гілками влади на загальнодержавному рівні.

На початок сторінки ^^