Головне меню   

4.5. Права осіб, позбавлених волі

Моніторинг Уповноваженого з прав людини свідчить, що становлення кримінально-виконавчої системи відбувалося протягом усього часу незалежності України. За цей час створено систему пенітенціарних закладів на чолі з Державним департаментом України з питань виконання покарань, який реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Утворення 22 квітня 1998 р. Держдепартаменту як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, його безпосереднє підпорядкування Кабінету Міністрів України, як засвідчив восьмирічний досвід, було найбільш вдалим національним варіантом у системі реформування пенітенціарної системи України. Було досягнуто головної мети щодо зобов’язань України перед Радою Європи – демілітаризація кримінально-виконавчої системи та виведення її з підпорядкування силовому відомству. На нинішньому етапі керівництво Держдепартаменту  – це переважно цивільні посадові особи, а з листопада 2005 р. вакантні посади заміщуються виключно цивільними працівниками.

У 2004–2005 рр. тривала робота над удосконаленням правової бази, що регулює діяльність пенітенціарної системи, та приведенням її у відповідність до вимог Конституції України, європейських і міжнародних стандартів. За цей час на виконання цих завдань було видано 28 законів України, 6 указів Президента України, 14 постанов Кабінету Міністрів України.

Зокрема, це закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)” від 12 січня 2005 р.; “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав та порядку звільнення з-під варти” та “Про внесення зміни до статті 19 Закону України “Про звернення громадян” від 20 січня 2005 р.; “Про внесення змін до статті 8 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” від 1 березня 2005 р.; “Про амністію” від 31 травня 2005 р.; “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р.; “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” від 8 вересня 2005 р.; “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 1 грудня 2005 р.

Важливою подією для пенітенціарної системи стало прийняття 23 червня 2005 р. Верховною Радою України Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України“, що сприяло поліпшенню психологічного клімату серед персоналу та зміцненню законності у місцях позбавлення волі.

1 грудня 2005 р. Верховною Радою України також було внесено зміни до законодавчих актів України щодо забезпечення права засуджених і осіб, які тримаються під вартою, на листування з питань, пов’язаних з порушенням прав людини. Зокрема, крім права звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів та установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, їм також надано право звертатися до Європейського суду з прав людини та інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій.

Видано укази Президента України “Про Положення про здійснення помилування” від 19 липня 2005 р., “Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів” від 7 листопада 2005 р. тощо.

Завдяки послідовній реалізації заходів, спрямованих на виконання рекомендацій Ради Європи, досягнуто певних позитивних зрушень у реформуванні кримінально-виконавчої системи. Став гуманнішим процес виконання покарань та засоби виправлення і ресоціалізації засуджених, дещо поліпшилися комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які утримуються у місцях позбавлення волі, створена основа професійної підготовки персоналу.

Результати проведеної в Україні роботи щодо реформування кримінально-виконавчої системи делегація Європейського комітету проти тортур за наслідками п’ятого візиту до України у 2005 р. оцінила як значний прогрес. 10 жовтня 2005 р. представники делегації  – Марк Неве, Вероніка Піменофф, Женев’єва Майєр, Елвін Алієв та Ерік Сванідзе  – зустрілися з Уповноваженим з прав людини. Зокрема, делегація відзначила особливі досягнення адміністрації Темнівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області (№ 100) для тримання засуджених чоловіків та Надержинщинської виправної колонії управління Департаменту в Полтавській області (№ 65) для тримання засуджених жінок у створенні пристойних умов відбування покарання, а в окремих відділеннях цих установ матеріальні умови, зазначила вона, повністю відповідають рекомендаціям комітету.

Проте, попри досягнуті позитивні результати, залишається актуальним поглиблення планомірної роботи, спрямованої на докорінну перебудову організації виконання покарань, органів і установ, забезпечення прав людини під час тримання під вартою або виконання вироку суду. Уповноважений з прав людини вважає, що заходи з реформування Державної кримінально-виконавчої служби останніми роками здійснюються за відсутності визначених урядом концептуальних напрямів її розвитку. До сьогодні не існує чітких параметрів кримінально-правової політики нашої держави.

Розроблені у 2004–2005 рр. проекти Стратегії подальшого реформування кримінально-виконавчої системи, Державної програми приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються у слідчих ізоляторах, у відповідність до вимог законодавства, зміцнення матеріально-технічної бази та поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої системи на 2005–2010 роки тривалий час розглядаються у Кабінеті Міністрів України, Секретаріаті Президента України і до цього часу ще не затверджені.

В Уповноваженого викликає стурбованість те, що намагання уряду виконати міжнародні зобов’язання України у сфері боротьби зі злочинністю та поводження з ув’язненими супроводжується тенденцією до надання нині пріоритету інтересам держави над правами і свободами людини.

Попри те, що Кримінальний кодекс України розширив можливості для призначення судами покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, суттєвого поліпшення ситуації щодо застосування альтернативних видів покарань не відбулося. Тому Україна й досі залишається однією із держав у світі, що мають найбільш високі показники щодо чисельності ув’язнених. Кількість громадян, які перебувають у пенітенціарних закладах України, дорівнює кількості ув’язнених, які відбувають покарання в тюрмах Бельгії, Австрії, Іспанії та Швейцарії разом узятих.

На кінець грудня 2005 р. у 182 установах Державної кримінально-виконавчої служби України трималося 170,9 тис. ув’язнених, у тому числі: у 33 слідчих ізоляторах  – 33,3 тис. осіб; у 136 виправних установах  – 134,6 тис. осіб; у 11 виховних колоніях  – 2,7 тис. неповнолітніх засуджених; в арештних домах  – 343 особи, засуджені за вчинення злочину до покарання у вигляді арешту. У виправних установах максимального рівня безпеки відбувають покарання 1350 засуджених до довічного позбавлення волі, з яких стосовно 1218 осіб вироки суду набрали законної сили.

Крім цього, у системі органів та установ виконання покарань функціонують 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, на які покладено функцію організації виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. На обліку зазначених інспекцій перебуває 156,3 тис. засуджених.

Уповноваженим постійно здійснюється моніторинг дотримання конституційних прав і свобод засуджених і взятих під варту осіб. Зокрема, за ініціативою Уповноваженого у 2004 р. проведена перевірка стану дотримання прав і свобод ув’язнених у 27 виправних установах, слідчих ізоляторах та ізоляторах тимчасового тримання органів міліції 7 областей України, у 2005 р.  – у 29 таких закладах 9 областей, у тому числі за особистою участю Уповноваженого здійснено моніторинг у 15 виправних установах та спеціальних закладах міліції.

За дорученням Президента України, який у лютому 2005 р. відвідав Коростенську виправну колонію Житомирської області (№71), у травні—червні 2005 р. проведено такий моніторинг спільно з працівниками Секретаріату Президента України в пенітенціарних закладах та спеціальних установах міліції у Донецькій, Львівській, Тернопільській, Харківській, Київській областях та Автономній Республіці Крим. За його наслідками ґрунтовна інформація з конкретними пропозиціями щодо вжиття невідкладних заходів щодо забезпечення дотримання конституційних прав осіб, які тримаються у місцях позбавлення волі, була передана Уповноваженим главі держави.

Результати зазначених моніторингів свідчать, що проблеми, пов’язані з порушенням прав осіб, засуджених до позбавлення волі, на яких Уповноважений наголошувала ще у своїх попередніх щорічних доповідях, продовжують мати місце.

Залишається не вирішеною одна із найболючіших проблем, що пов’язана з переповненням виправних установ та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України. Умовно-дострокове звільнення у 2005 р. 22,9 тис. засуджених від відбування покарання та звільнення 6,4 тис. таких осіб за амністією суттєво не вплинули на розв’язання проблеми переповнення виправних колоній і слідчих ізоляторів.

На кінець 2005 р. у всіх установах Державної кримінально-виконавчої служби було лише 160,7 тис. наявних місць, де розміщалися 170,9 тис. засуджених та заарештованих. Тобто понад максимальну кількість у пенітенціарних установах трималось 10 тис. ув’язнених. Наприклад, в установах управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області понад встановлену законодавством жилу норму трималося 1186 засуджених, або 16,7% їх загальної кількості. Найгострішою ця проблема є в Арбузинській та Снігурівській виправних колоніях і Новобузькому виправному центрі, де понад наявну кількість індивідуальних місць тримається відповідно 42,8%, 33,1% і 50% засуджених.

Чинним законодавством для таких осіб встановлена норма жилої площі не менше 3 кв. м, у виправних колоніях для тримання жінок  – не менше 4 кв. м, у лікувальних закладах при виправних колоніях  – не менше 5 кв. м. Проте внаслідок переповнення виправних колоній на одного в’язня припадало лише 2,6 кв. м жилої площі. Найскладніша ситуація з переповненням залишається у лікарнях, виправних колоніях середнього рівня безпеки, в яких тримаються вперше засуджені особи, а також виправних колоніях середнього рівня безпеки, в яких тримаються неодноразово засуджені особи.

Досить гострою є ситуація у слідчих ізоляторах, де в середньому на одного заарештованого припадає лише 2,2 кв. м житлової площі за встановленої Законом України “Про попереднє ув’язнення“ норми 2,5 кв. м. У Сімферопольському, Одеському, Донецькому, Луганському, Харківському, Херсонському, Запорізькому та Полтавському слідчих ізоляторах цей показник ще гірший і становить на одного ув’язненого від 2,0 до 1,7 кв. м.

Важке становище вітчизняної системи виконання покарань, що пов’язане з переповненням виправних установ і слідчих ізоляторів, значною мірою зумовлене рудиментарними стереотипами практичних працівників органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо того, що жорстокість покарання є стримуючим фактором зростання злочинності. На жаль, такий підхід до обрання засобів боротьби зі злочинністю часто призводить до невиправданого засудження людей до позбавлення волі. Унаслідок цього у виправних установах на кінець 2005 р. утримується понад 25,0 тис. ув’язнених, до яких судами застосовано покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років. Кожного п’ятого ув’язненого засуджено за вчинення злочину, який не становить значної суспільної небезпеки.

З огляду на це Уповноважений з прав людини наголошує, що суди, як і раніше, ще недостатньо застосовують такі альтернативні позбавленню волі міри покарання, як штраф, виправні або громадські роботи, обмеження волі, арешт, умовне покарання.

Ще однією проблемою, що призводить до переповнення установ, особливо слідчих ізоляторів, є недоліки у застосуванні судами ст.155 Кримінально-процесуального кодексу України, якою встановлюється можливість обрання громадянам запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки, і лише у виняткових випадках  – на строк не більше 3 років.

Як свідчить статистика, внаслідок викривленої судової практики обрання громадянам запобіжного заходу у вигляді взяття під варту тільки у 2004–2005 рр. у слідчих ізоляторах утримувалось понад 21,5 тис. ув’язнених, яких потім було звільнено у зв’язку з заміною запобіжного заходу, припиненням кримінальної справи під час досудового та судового слідства, а також постановленням виправдувального вироку, тобто до них практично було безпідставно застосовано арешт.

З цього приводу особливу стурбованість Уповноваженого викликає невиконання Україною рекомендацій та зауважень Європейського комітету по запобіганню тортурам, які були висловлені у доповіді за результатами четвертого візиту СРТ до України в листопаді–грудні 2002 р.

Зокрема, у зазначеній доповіді ще раз приверталася увага органів державної влади України до того, що пріоритетом серед пріоритетів має бути відповідно до принципів, викладених у Рекомендація R(80)11 Комітету Міністрів Ради Європи, застосування досудового ув’язнення тільки у виключних випадках і на скорочений до мінімуму термін, сумісний з інтересами правосуддя.

Уповноважений також наполегливо порушує питання щодо необхідності ліквідації інституту додаткового розслідування, наявність якого створює умови для порушення судами прав ув’язнених на справедливий розгляд кримінальних справ протягом розумних строків та призводить до зростання кількості в’язнів у слідчих ізоляторах. Внаслідок зазначеного негативного явища у кримінально-процесуальному законодавстві України у 2005 р. у слідчих ізоляторах утримувалось 6,6 тис. ув’язнених, стосовно яких суди розглядали кримінальні справи від 2-х місяців до 1,5 року, стосовно 987 осіб  – від 1,5 до 5 років, стосовно 37 осіб  – понад 5 років, які практично безпідставно трималися у переповнених камерах в антисанітарних умовах, без належного харчування та медичного забезпечення з надією на справедливий судовий розгляд кримінальної справи в розумні строки.

Уповноважений вважає, що Кабінету Міністрів України потрібно у якнайстисліші терміни опрацювати питання внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, які б передбачали конкретні строки розгляду кримінальних справ судами першої інстанції.

Уповноважений також сподівається, що судді, нарешті, усвідомлять те, що людина є найвищою соціальною цінністю, зокрема і в системі правосуддя. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним конституційним обов’язком держави, у тому числі судових органів. Нерозуміння цього в подальшому призводитиме до систематичного порушення права людини та викликатиме зростання скарг наших співвітчизників до Європейського суду з прав людини.

Уповноважений вважає, що нагальним є питання зміни державної політики у сфері призначення та виконання кримінальних покарань, вона має ефективно сприяти зменшенню кількості ув’язнених в установах пенітенціарної системи та обсягів витрат з державного бюджету, що спрямовуються на її утримання.

І насамперед вона має стати гуманнішою. Про це свідчить особистий досвід Уповноваженого по захисту прав осіб, які відбувають покарання. Так, під час перебування на Харківщині у липні 2005 р. Уповноважений відвідала жіночу колонію №54. Як стало раніше відомо з інформації телеканалу НТН, там відбувала покарання 85-річна жінка (найстаріший в’язень України), ветеран війни і праці, колишня зенітниця Ольга Самойляк, котра закінчила війну з дванадцятьма бойовими нагородами (у тому числі орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня). Вона мала отримати ювілейну медаль з нагоди 60-річчя Великої Перемоги за участь у бойових діях тільки у колонії, де третій рік відбувала покарання за тяжкий злочин за статтею «умисне вбивство».

Після тривалого особистого спілкування із засудженою Уповноважений дійшла висновку: людина сповна визнала свою вину, щиро кається у скоєному, вона на шляху до Храму Господнього й до останку готова спокутувати свій гріх. Зважаючи на всі обставини справи та виключно позитивні характеристики керівництва, персоналу колонії, відгуки жінок, які на той час відбували покарання разом з О.Самойляк, Уповноважений направила Президентові України своє подання від 18 липня 2005  р. щодо помилування учасниці Великої Вітчизняної війни. Аргументи, наведені в поданні, були враховані. Як наслідок полтавку О.Самойляк було помилувано і звільнено від подальшого відбування основної міри покарання.

Стан матеріального забезпечення та фінансування пенітенціарної системи продовжує залишатися надто складним. За всі роки незалежності України видатки загального фонду державного бюджету, що спрямовувалися на її утримання, жодного разу не відповідали навіть мінімальним нормативним потребам. За останні п’ять років вони становили в середньому близько 42%. У 2004 р. фінансування установ Державної кримінально-виконавчої служби було здійснене в обсягах лише 37,3% від нормативної потреби, а у 2005 р.  – в обсягах 44%.

Унаслідок недостатнього забезпечення фінансування органів і установ виконання покарань не дотримуються встановлені норми харчування, медичного та комунально-побутового забезпечення засуджених та осіб, узятих під варту, що призводить до порушення прав людини.

Недостатність фінансування також призводить до неможливості виконання Бюджетного кодексу України в частині забезпечення установами виконання покарань своїх фінансових зобов’язань і, як наслідок, зростання кредиторської заборгованості постачальникам, яка на кінець 2005 р. становила 52,1 млн грн. У тому числі тільки заборгованість за продукти харчування становила 28,2 млн грн, за придбання медикаментів  – 0,8 млн грн, за надання комунальних послуг та енергоносії  – 11,2 млн грн.

Протягом останніх 15 років матеріально-технічна база медичних підрозділів виправних установ і слідчих ізоляторів не поновлюється. Понад 80% медичного обладнання морально і фізично застаріло, тому ситуація з організацією лікування ув’язнених стає вкрай небезпечною.

З метою поліпшення забезпечення ув’язнених належними побутовими умовами, необхідними харчуванням, медичними препаратами, одягом, взуттям, постільними речами Уповноважений у жовтні 2005 р. звернулася до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з проханням додатково на 418,6 млн грн збільшити видатки, заплановані в проекті Державного бюджету України на 2006 р. на утримання пенітенціарної системи. Попри це, зазначені видатки Комітетом з питань бюджету було запропоновано виділити лише на суму 109,3 млн грн, або 26,1% запропонованої Уповноваженим.

Враховуючи наведене, Уповноважений з прав людини з великим занепокоєнням наголошує, що підготовлений Державним департаментом України з питань виконання покарань проект заходів щодо приведення у найближчі п’ять років умов тримання ув’язнених до вимог національного законодавства та міжнародних стандартів приречений на невиконання. Будівництво нових об’єктів комунально-побутового призначення виправних установ та реконструкція гуртожитків казарменого типу під блочне розташування ув’язнених не здійснюються. “Перенаселення“ у виправних установах та слідчих ізоляторах ще тривалий час зберігатиметься і перевищуватиме кількість наявних у них місць, тому ув’язненим доведеться й надалі спати покотом на цементній підлозі або за чергою на ліжко.

З метою ефективного забезпечення виконання національних програм боротьби із захворюванням на туберкульоз та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004–2008 рр. з березня 2004 р. в Україні розпочате впровадження проекту Світового банку “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні“, в якому пенітенціарна система бере участь у реалізації його складової  – “В’язниці“.

Завдяки реалізації зазначених програм, а також здійсненню заходів щодо обмеження прийому до слідчих ізоляторів осіб, хворих на туберкульоз, на чому наполягала Уповноважений у своїх щорічних доповідях, вдалося дещо знизити показники захворюваності ув’язнених на туберкульоз. Зокрема, кількість хворих на туберкульоз у 2005 р. порівняно з 2004 р. (9291 особа) зменшилася на 0,9% і становила 9207 осіб. Протягом 2005 р. під час надходження осіб у слідчі ізолятори було виявлено 2743 хворих на активну форму туберкульозу проти 3653 таких осіб у 2004 р., або на 25% менше.

Водночас Уповноважений вважає, що епідемічна ситуація в установах пенітенціарної системи має як і раніше загрозливий характер. Більше того, вона суттєво погіршується через наявність інших захворювань, насамперед ВІЛ-інфекції.

Нині у виправних установах і слідчих ізоляторах введено єдину з Міністерством охорони здоров’я України систему обліку ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Починаючи з 1987 р., серед засуджених та осіб, узятих під варту, уперше виявлено 14 998 ВІЛ-інфікованих, з яких у 999 осіб було встановлено діагноз СНІДу. На кінець 2005 р. на диспансерному обліку медичних частин установ перебувало 4058 ВІЛ-інфікованих (на 15,1% більше порівняно з 2004 р. (3448), з яких 120 особам установлено діагноз СНІД.

Щорічне зростання кількості ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД призводить до концентрації цієї категорії осіб в установах виконання покарань та спричиняє виникнення серед ув’язнених вторинної епідемії  – туберкульозу.

Незважаючи на залучення додаткових ресурсів для реалізації заходів протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу за рахунок виконання проекту “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні“, фінансування якого здійснюється Міжнародним банком реконструкції та розвитку і Глобальним фондом боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, коштів для проведення у 2004–2005 рр. серед ув’язнених протиепідемічних заходів було недостатньо.

Зокрема, у 2005 р. потреба на придбання медикаментів для проведення протиепідемічних заходів становила 32,4 млн грн, однак фактично ці заходи були профінансовані лише на 46%. За середньої вартості витрат  – 220 грн на рік  – на лікування одного хворого ув’язненого у 2004 р. фактично було витрачено 87 грн, а в 2005 р.  – 113 грн, або лише 39,5% та 51,3% від потреби.

У результаті незадовільного виконання рішення Ради національної безпеки та оборони України від 24 березня 2004 р. № 480/11171-01 та доручення Президента України від 11 квітня 2005 р. № 1-1/218 щодо створення окремих палат або відділень у комунальних протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, які повинні направлятися на лікування з ізоляторів тимчасового тримання органів міліції до моменту набрання вироком суду чинності, до слідчих ізоляторів продовжують надходити ув’язнені з тяжкими формами туберкульозу. Зазначене призводить до поширення інфекції як серед осіб, позбавлених волі, так і серед персоналу слідчих ізоляторів, адвокатів, слідчих та інших громадян. Нині у слідчих ізоляторах показники захворюваності осіб, узятих під варту, у 2,1 разу перевищують показники захворюваності засуджених у виправних установах.

Внаслідок неналежного забезпечення виправних установ та слідчих ізоляторів медичним обладнанням, лікарськими препаратами, низького рівня організації лікування у 2005 р. померло 869 ув’язнених, або на 7,5% більше порівняно з 2004 р. (807 осіб), у тому числі від захворювання на туберкульоз померло 144 ув’язнених, або на 2,1% більше, ніж за аналогічний період 2004 р. (141 особа). А за останні 11 років (1995–2005 рр.) у місцях позбавлення волі померло 18,7 тис. ув’язнених, у тому числі 6,7 тис., або 36%, внаслідок захворювання на туберкульоз.

У 2005 р. дещо поліпшилася робота спеціальних лікарських комісій пенітенціарних закладів щодо розгляду матеріалів стосовно тяжкохворих ув’язнених з метою їх звільнення від відбування кримінального покарання, у результаті чого на підставі ст.84 Кримінального кодексу України судами було звільнено 1295 таких осіб, або на 37,3% більше порівняно з 2004 р. (943 особи).

Водночас ще не виключена практика безпідставної відмови судами у звільненні з місць відбування покарання ув’язнених, які захворіли на тяжкі невиліковні хвороби. Зокрема, районними судами Херсонської області у 2005 р. було відмовлено в звільненні 164 тяжкохворим ув’язненим проти 122 таким особам у 2004 р., або на 34,4% більше, а звільнено за зазначений період лише 90 осіб, або на 23,1% менше порівняно з 2004 р. (117 осіб), з яких 8 засуджених померли під час тижневого апеляційного оскарження рішення суду.

Внаслідок незадовільного надання ув’язненим медичної допомоги серед них спостерігається зростання смертності. Найвищий її рівень зареєстрований у протитуберкульозних лікарнях виправних колоній Херсонської області, у яких протягом 2005 р. померло 102 ув’язнених, що на 5% більше, ніж у 2004 р. (97 осіб).

З приводу неналежного медикосанітарного забезпечення ув’язнених у місцях позбавлення волі від засуджених та їхніх родичів на адресу Уповноваженого у 2004 р. надійшло 350 звернень, у 2005 р.  – 537, або на 53,4% більше.

Зокрема, за результатами провадження, відкритого Уповноваженим стосовно такого звернення громадянки М.Белухи, було встановлено, що у її сина  – засудженого А.Белухи, 1977 р.н., який відбував покарання у Слов’яносербській виправній колонії (№ 60) Луганської області, захворювання на туберкульоз своєчасно не було виявлено. Вимоги матері до адміністрації установи в лютому 2005 р. щодо термінового медичного обстеження її сина та перевірки його скарги на погіршення стану здоров’я адміністрація установи залишила без належного реагування, що спричинило до прогресування та ускладнення захворювання на туберкульоз. Лише 12 травня 2005 р. він був обстежений флюорографічно, в результаті чого в нього виявлені ділянка інфільтрації. Внаслідок зволікання зі стаціонарним лікуванням А.Белуху тільки 3 липня 2005 р. покладено до спеціалізованої туберкульозної лікарні Херсонської виправної колонії (№ 61), де був підтверджений діагноз активної форми туберкульозу легень з тяжким перебігом. Попри надану йому медичну допомогу, хвороба прогресувала та набрала вкрай важкого перебігу, внаслідок чого 15 липня 2005 р. 28-річний чоловік помер.

Здійснюючи перевірку стану дотримання прав ув’язнених, Уповноважений у липні 2004 р. запросила представників ЗМІ  для спільної участі у моніторингу умов етапування ув’язнених із однієї виправної установи до іншої у спеціальних автомобілях та вагонах, відомих як “столипінські”. Журналісти вперше мали можливість на власні очі побачити реальні умови етапування людей, у тому числі хворих на туберкульоз та інші захворювання, безпосередньо поспілкуватися з ними.

На “етапі Київ–Житомир” у суцільно металевий спецвагон з заґратованими вікнами, у якому, за словами охоронців, спекотними днями температура сягає понад 60 градусів, були поміщені більше 40 ув’язнених. Через відсутність вентиляції люди не те що були позбавлені свіжого повітря, а від нестерпної задухи просто не мали чим дихати. І серед пасажирів цієї “душогубки” було 17 хворих на туберкульоз! У так званих “камерах-купе”, що мають вигляд щільно заґратованих кліток, у яких немає світла, де сидіти можна тільки притулившись у ряд один до одного на голих полицях у три яруси,  – перебувало до 12 осіб. Лише після втручання Уповноваженого вдалося на кілька сантиметрів відкрити вікна вагона, давши доступ свіжому повітрю.

За словами охоронців, узимку ситуація не краща: також відсутнє свіже повітря, а у зв’язку з тим, що опалення здійснюється твердим паливом, приміщення суцільно металевого вагона майже не нагрівається, тут часто буває мінусова температура, а натомість виникає таке задимлення, що інколи неможливо бачити, що робиться у “клітках-купе”. Ці спецвагони морально і фізично застаріли, експлуатуються від 20 до 40 років. До того ж більшість з наявних 42 таких вагонів підлягає списанню.

Таке поводження з ув’язненими є брутальним порушенням прав людини, визначених Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, ратифікованою Верховною Радою України 26 січня 1987 р., та статтями 3, 28 Конституції України. З огляду на це Уповноваженим були направлені подання міністру внутрішніх справ України та голові Державного департаменту України з питань виконання покарань, однак лише частина поставлених у них проблем була вирішена.

Останнім часом відбулося суттєве оновлення кадрів установ кримінально-виконавчої системи. З різних об’єктивних та суб’єктивних причин з органів та установ кримінально-виконавчої системи звільнилася значна частина кваліфікованих спеціалістів. Нині спостерігається значний некомплект посад керівного складу. Як наслідок, тільки некомплект атестованих працівників на кінець 2005 р. збільшився порівняно з 2004 р. на 17,4% і становив 2227 осіб (у 2004 р.  – 1897).

Спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків правопорушень і надзвичайних подій серед особового складу (у 2004 р.  – 106, у 2005 р.  – 126), зокрема неслужбових зв’язків (у 2004 р.  – 32, у 2005 р.  – 40, або на 25% більше). У 2005 р. до дисциплінарної відповідальності притягнуто 6064 працівники органів та установ пенітенціарної системи, що на 4,8% більше порівняно з 2004 р. (5782).

Так, 6 грудня 2005 р. на території Сумської виправної колонії (№ 116) був викритий начальник відділення соціально-психологічної служби Б., який заніс в установу наркотичну речовину і мав намір передати її ув’язненому. За фактами зловживання службовим становищем, зберігання і передачі з метою збуту особливо небезпечних наркотичних засобів у місцях позбавлення волі прокуратурою Сумської області порушена кримінальна справа за ознаками статей 364 (ч.3), 307 (ч.2) Кримінального кодексу України. До Б. застосовано міру запобіжного заходу  – взяття під варту.

У Донецькій області 2 листопада 2005 р. викрито працівника кримінально-виконавчої інспекції, який вимагав у засудженого хабара за звільнення від громадських робіт. Прокуратурою області за цим фактом порушено кримінальну справу за ознаками ст.368 (ч.2) КК України.

Уповноважений привертає увагу до того, що, попри неодноразові зауваження експертів Ради Європи та Уповноваженого щодо недопущення тортур під час проведення в установах заходів за участю бійців підрозділів особливого призначення, подібні негативні випадки продовжують мати місце. Зокрема, 20 вересня 2005 р. таке відпрацювання проведене у Копиченській виправній колонії (№ 112) Тернопільської області, під час якого було жорстоко побито засуджених. Потерпілі від катувань звернулися за допомогою до лікарів, а потім, протестуючи проти такого свавілля, відмовилися їсти. За фактом заподіяння засудженим тілесних ушкоджень Тернопільською спеціалізованою прокуратурою порушена кримінальна справа.

Уповноважений вважає, що   пріоритетними напрямами розвитку кадрового потенціалу органів та установ пенітенціарної системи залишаються зміцнення дисципліни і законності, вдосконалення індивідуально-виховної роботи та запровадження безперервного циклу навчання особового складу, поліпшення навчально-матеріальної бази існуючих навчальних закладів.

Потребує суттєвого поліпшення правовий та соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, адже через його низький рівень служба в органах і установах виконання покарань стає непривабливою. Залишається низьким грошове забезпечення і заробітна плата персоналу, що не компенсує службового перевантаження працівників, унаслідок чого зростає плинність кадрів та збільшується кількість вакантних посад. Хоча видатки на грошове забезпечення і заробітну плату із загального фонду державного бюджету персоналу в 2005 р. було дещо збільшено (для атестованих працівників  – 760 грн, для вільнонайманих  – 800 грн), вони залишаються недостатніми та дають змогу утримувати лише 60–65% персоналу від чисельності, передбаченої Законом України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України“.

Не виділяються кошти на забезпечення особового складу установ речовим майном, належними комунально-побутовими умовами та необхідною медичною допомогою. Після виведення пенітенціарних закладів з системи Міністерства внутрішніх справ України вони залишилися без медичних закладів, а за обслуговування в таких закладах МВС потрібні відповідні кошти, які не виділяються. Такий стан справ не сприяє нормалізації соціально-психологічного клімату серед персоналу, викликає обґрунтоване його обурення та може призвести до небажаних соціальних наслідків.

Не відповідає вимогам чинного законодавства і міжнародним нормам також рівень професійної підготовки персоналу пенітенціарних закладів. Серед загальної кількості працівників органів та установ виконання покарань вищу юридичну освіту мають лише 5,2%, педагогічну  – 3,7%. У системі Державного департаменту України з питань виконання покарань досі немає жодного вищого навчального закладу для підготовки спеціалістів пенітенціарної системи. Це стало наслідком того, що в систему навчальних закладів органів внутрішніх справ було передано Київський інститут внутрішніх справ (у подальшому перейменований на Київський юридичний інститут)  – єдиний заклад вищої освіти, який спеціалізувався на підготовці фахівців для кримінально-виконавчої системи.

Як свідчить досвід європейських країн, підготовка фахівців для роботи в пенітенціарній системі повинна здійснюватися за спеціальними програмами, які спрямовують до 75% навчального часу на ґрунтовне вивчення міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів з дотримання прав людини і громадянина. Особи, які відбувають кримінальні покарання, переважно морально спустошені люди, знаходяться під негативним впливом кримінальної субкультури. Це педагогічно занедбаний контингент, який потребує комплексного соціально-виховного впливу підготовлених спеціалістів, яких нині не готує жоден навчальний заклад України.

Відсутність в Україні такого спеціалізованого навчального закладу вкрай негативно впливає на стан підготовки кадрів для кримінально-виконавчої системи та її подальше реформування, що також відмітили експерти Ради Європи під час робочої зустрічі 10–11 травня 2005 р. у м.Страсбурзі.

Попри доручення Президента України від 11 квітня 2005 р. щодо повернення цілісного майнового комплексу Київського юридичного інституту МВС України до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, це питання залишилося не вирішеним.

Органи і установи виконання покарань щороку потребують понад 730 спеціалістів з різних напрямів роботи, підвищення кваліфікації  – майже 3 тис. працівників. Повернення в підпорядкування Держдепартаменту Київського юридичного інституту дасть змогу розв’язати питання наукового супроводу процесу реформування пенітенціарної системи, підготовки висококваліфікованих кадрів щонайменше з 19 спеціальностей, залучення до цього громадськості та позитивно вплине на ставлення суспільства до проблем пенітенціарної системи, забезпечить можливість здійснення якісно нових досліджень у галузі пенітенціарної науки.

З огляду на наведене Уповноважений з прав людини пропонує Уряду України:

l реформування Державної кримінально-виконавчої служби України здійснювати узгоджено в поєднанні з реформуванням інших державних та спеціальних інститутів;

l основною метою подальшого реформування органів і установ виконання кримінальних покарань має бути насамперед захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з ув’язненими, поступове наближення умов їх тримання до міжнародних норм і стандартів, поліпшення роботи з кадрами, вдосконалення професійної підготовки персоналу;

l повторно внести питання на розгляд Кабінету Міністрів України щодо передачі цілісного майнового комплексу Київського юридичного інституту МВС України в підпорядкування Державному департаменту України з питань виконання покарань;

l з метою зменшення чисельності ув’язнених та поліпшення умов їх тримання переглянути санкції покарань за злочини, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі, на застосування альтернативних покарань, зокрема громадських та виправних робіт, а також штрафів за злочини в сфері економіки;

l запропонувати внести до Кримінально-виконавчого кодексу України зміни та доповнення, які б надавали право засудженим до арешту отримувати від родичів продуктові посилки (передачі) і купувати у продуктових крамницях арештних домів продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, отримані за переказами;

l з метою належної організації медичного забезпечення засуджених та осіб, взятих під варту, вжити заходів щодо придбання для лікувального закладу кожної установи Державної кримінально-виконавчої служби необхідного діагностичного устаткування;

l для поліпшення фінансового стану установ Державної кримінально-виконавчої служби, забезпечення працевлаштування ув’язнених прийняти на рівні Уряду та обласних державних адміністрацій рішення про підтримку діяльності підприємств установ виконання покарань, у якому передбачити формування реального державного та регіонального замовлення на продукцію, яка виробляється у виправних установах;

l запропонувати на законодавчому рівні вирішити питання про звільнення підприємств установ Державної кримінально-виконавчої служби від сплати податку на додану вартість та земельного податку. Дозволити використовувати кошти, що вивільнилися, на фінансування заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази установ та поліпшення комунально-побутових умов тримання ув’язнених;

l поширити дію постанови Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 88 на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби у частині кредитування будівництва та придбання житла. Звільнити від оподаткування податком на додану вартість будівництво та придбання житла для осіб рядового і начальницького складу органів та установ виконання кримінальних покарань, збільшити рівень грошового забезпечення працівників.