Головне меню   

7.1. Уповноважений з прав людини як суб’єкт цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави

На підставі ст.101 Конституції України, відповідно до ст.11 Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є суб’єктом цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави.

Предметом цивільного контролю Уповноваженого у сфері оборони і безпеки, правоохоронної діяльності держави передусім є:

l дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, правоохоронних органах, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей;

l хід виконання програм реформування Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема програм переведення Збройних Сил України на контрактну форму комплектування особового складу, розв’язання проблем соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які підлягають звільненню або звільнені в запас чи у відставку;

l дотримання законності при розгляді органами державної влади, військовими посадовими особами звернень і скарг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Уповноважений з прав людини здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України. Стан справ із додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців, пропозиції щодо зміцнення законності, усунення недоліків і порушень у діяльності відповідних складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави окремо відображається у кожній Щорічній доповіді Уповноваженого.

Відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» та інших нормативно правових актів Уповноваженому надані повноваження щодо захисту прав та законних інтересів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, ветеранів війни, військової служби та членів їхніх сімей незалежно від того, в яких державних органах вони проходять чи проходили службу. Для забезпечення цієї діяльності Уповноваженого у складі Секретаріату Уповноваженого з прав людини створений спеціальний відділ захисту прав військовослужбовців. Зважаючи на якісно нові завдання, пов’язані з прискоренням процесів реформування Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів, склад цього підрозділу укомплектовано відповідними досвідченими фахівцями.

Свою чітку позицію із зазначених питань Уповноважений з прав людини докладно виклала у доповіді на розширеному засіданні Військової колегії Міністерства оборони України 16 грудня 2005 р., де розглядалося питання ”Про результати виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року, підготовки військ (сил) у 2005 навчальному році, основні завдання органів військового управління, військ (сил) на 2006–2007 роки”. Насамперед Уповноважений з прав людини наголосила, що співпраця інституції Уповноваженого і Міністерства оборони дасть змогу успішніше розв’язувати проблеми нашої армії, сприятиме усуненню причин та передумов порушення прав людини у Збройних Силах України.

Кількість звернень людей у погонах за захистом своїх прав до Уповноваженого не зменшується: у 2003 р. їх було 637, у 2004 р.–648, а у 2005  р. – уже 815. Найбільшу тривогу викликає стан забезпечення громадянських та особистих прав військовослужбовців, насамперед права на життя і здоров’я, честь і гідність, особисту недоторканність та безпеку. І не тільки безпосередньо у військах. У своїх зверненнях до Уповноваженого військовослужбовці, їхні батьки та родичі наводять численні приклади порушень прав людини у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Проблеми починаються вже з підготовки до військової служби. В 17 років, ще до повноліття, юнаки згідно із Законом України “Про загальний військовій обов’язок та військову службу” юридично оформляють відносини з державою шляхом приписки до призовних дільниць та вступу до військових навчальних закладів.

Уповноваженим з прав людини у жовтні 2005 р. зроблені запити до голів обласних державних адміністрацій про підсумки приписки і призову на строкову службу громадян України. У своєму зверненні Уповноважений нагадав облдержадміністраціям, що вони спільно з Міноборони і військкоматами є відповідальними за цей напрям діяльності. Водночас комплексний аналіз підсумків призову, представлений з регіонів країни, надав Уповноваженому можливість напрацювати конкретні заходи щодо запобігання порушенням прав призовників.

При проведенні весняних 2004 р. і 2005 р. та осіннього 2004 р. призовів призовними комісіями викликалось від 7–8 тис. призовників у Волинській області до 33–38 тис. у Донецькій області. Придатними до військової служби визнано від 50% до 60% призовників. Лише 10–15  % з них були відправлені у війська, а 50–60 % отримали відстрочки від призову. Непридатними до військової служби визнано 10–15 відсотків призовників.

Результати роботи всіх призовних комісій свідчать про зниження з кожним роком якості призовних ресурсів, передусім за станом здоров’я. Протягом тривалого часу (1997–2005 рр.) значна частина молоді при приписці визнається комісіями непридатною до військової служби.

У 2004–2005 рр. проходили приписку юнаки 1987–1988 рр. народження, тобто ті, хто народився в перші роки після Чорнобильської катастрофи. Серед визнаних придатними до військової служби з-поміж них близько 50% юнаків мають ступінь обмеження здоров’я СО-4 і не придатні до служби у військових частинах з підвищеними вимогами до стану здоров’я. Призовників зі ступенем обмеження СО-4, наприклад серед призовників із Житомирської області, у 2004–2005 рр. стало більше порівняно з 2003 р. на 7 %.Рішення про призов великої кількості призовників у Закарпатській і Рівненській областях – від 35 до 52 % – скасовано за наслідками професійно-психологічного відбору.

Через високий рівень безробіття, особливо серед призовної молоді, кожного призову на військову службу у Вінницькій і Закарпатській областях відправлялася значна кількість призовників – від 78 до 96 % – які раніше не працювали. В Івано-Франківській і Львівській областях значна кількість молоді допризовного та призовного віку виїжджає за межі держави разом з батьками, а потім не прибуває для приписки і призову. Проте консульські та дипломатичні представництва на вимогу ст.36 Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” не в змозі забезпечити прибуття їх на призовні комісії.

Велика кількість призовників ухилилася від призову. Відповідно у Сумській, Харківській і Черкаській областях – від 30 до 40 %, у м.Києві  – від 24 до 26 %, у Автономній Республіці Крим – близько 20 %, у Донецькій області – від 17 до 22 % призовників, які викликалися на призовні комісії. Значно побільшало призовників, які ухилилися від призову в Запорізькій області – від 18 % у 2004 р. до 40 % у 2005 р. з призовників, які викликалися на призовні комісії.

У Донецькій області протягом 1997–2005 рр. значна частина молоді при приписці визнається комісіями непридатною до військової служби, велика кількість юнаків виховується в неповних сім’ях. З-поміж призовників 1987–1988 р.н., визнаних придатними до військової служби, близько 50 % мають ступінь обмеження здоров’я СО-4 і непридатні до служби у військових частинах з підвищеними вимогами до стану здоров’я, у 54–59 % медичні комісії встановили захворювання.

У Запорізькій області не виконують норми фізичної підготовки до 36% допризовників. Значна кількість їх виховується у неповних сім’ях (понад 2 тис.), або без батьків (понад 200). У Київській області стає більше призовників, непридатних до служби, які мають від трьох до п’яти захворювань і потребують постійного лікування. Відсутність фахівців-психологів у штаті військкоматів ускладнює своєчасну діагностику розладів психіки у призовників.

В Уповноваженого викликає занепокоєння, що Севастопольський ОМВК працює у режимі перенавантаження. Згідно з наказом МО від 27 вересня 2005р. №587 “Про вдосконалення діяльності військових комісаріатів” з 30 березня 2006 р. штат відділення призову Севастопольського ОМВК має складати 2 військовослужбовці і 6 працівників ЗС України. За норми, яка встановлена постановою КМ України від 1994 р. №377, передбачається на одного облікового працівника до 2 тис. осіб, на кожні наступні 1500 осіб – по одному працівнику, тому на 12 876 призовників, які є на обліку у Севастопольському ОМВК, потрібно мати тільки працівників з обліку не менше восьми.

У новій редакції Закону України ”Про загальний військовий обов’язок і військову службу” вже не передбачено утворення Севастопольської міської призовної комісії, і відповідно обмежені функції та права по організації і контролю за припискою та призовом на строкову військову службу Севастопольської міської державної адміністрації, які покладені безпосередньо на призовну комісію Автономної Республіки Крим.

На думку Уповноваженого з прав людини, це не узгоджується з положеннями ст.133 Конституціїї України та обмежує функції організації та  контролю за припискою і призовом на строкову військову службу з боку Севастопольської міської державної адміністрації. 

Головний висновок моніторингу Уповноваженого полягає в тому, що порушується рівність прав громадян України у виконанні конституційного обов’язку по захисту Вітчизни шляхом проходження військової служби за призовом. Це стає можливим у зв’язку з навмисним або ненавмисним неприбуттям призовників до пунктів приписки і призову, численними підставами для відстрочки від призову. Значна більшість відстрочок дає змогу знаходити штучні шляхи для ухилення від військової служби. Прийняття рішень про надання низки відстрочок і скасування рішень про призов часто має суб’єктивний характер і може призводити до зловживання службовим становищем і порушення чинного законодавства посадовими і службовими особами та відповідно – порушень прав людини.

Забезпечення прав військовослужбовців на життя і здоров’я, честь і гідність, особисту недоторканність і безпеку. Головний шлях захисту конституційних прав військовослужбовців пролягає через підтримання у підрозділах, військових частинах, органах управління належного статутного порядку, усунення передумов для скоєння правопорушень.

За певних позитивних зрушень у динаміці правопорушень про суттєві досягнення у боротьбі зі злочинністю серед військовослужбовців більшості відомств говорити не доводиться. Генеральною прокуратурою у Збройних Силах України було зафіксовано у 2004 р. – 1030 злочинів, у 2005 р. – 847 злочинів, 442 з яких є військовими, а 405 – загальнокримінальними. За попередні три роки ситуація тут є такою: у 2001 р. було зареєстровано 1129 злочинів, у 2002 р. – 967, у 2003 р. – 1013.

Особливу тривогу Уповноваженого з прав людини викликає стан забезпечення громадянських та особистих прав військовослужбовців, насамперед права на життя і здоров’я, честь і гідність, особисту недоторканність та безпеку.

Загальні втрати особового складу у Збройних Силах України у 2005 р. склали 101 особу. Найбільша кількість загиблих припадає на офіцерський корпус – 41 особа. Крім того, загинуло 16 прапорщиків, 19 військовослужбовців-контрактників, а також 25 строковиків.

Під час виконання службових обов’язків у 2005 р. загинуло 35 військовослужбовців. Зокрема, через самогубства – 9, втрати в Іраку – 8, ураження електрострумом – 4, порушення заходів безпеки – 3, порушення правил поводження зі зброєю – 3, перекидання військової техніки – 2 тощо. 66 військовослужбовців загинуло поза виконанням обов’язків військової ­служби. Зокрема, причинами загибелі стали: самогубства – 10, загибель на дорогах та в пасажирському транспорті – 15, ДТП на власному транспорті – 12, убивства, вчинені цивільними особами, – 8, утоплення – 4, отруєння алкоголем – 4 та ін.

Одним з основних чинників порушення прав військовослужбовців є так звані порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями і перевищення повноважень службовими особами.

Зокрема, у 2004 р. відповідно до ст.406 КК України за фактами нестатутних взаємовідносин було порушено 176 кримінальних справ, у 2005 р.  – 125. За попередні три роки: у 2001 р. таких злочинів було 149, у 2002 р. – 141, у 2003 р. – 146 злочинів.

Негативними наслідками нестатутних взаємин є моральні та фізичні травми військовослужбовців, вкрай тяжкими – загибель та самогубство людей.

На контролі Уповноваженого знаходилося звернення Голови Черкаського обласного комітету солдатських матерів Касьян Світлани Сергіївни в інтересах батька померлого солдата строкової служби р. з проханням сприяти захисту права сім’ї на належне розслідування обставин смерті сина.

25 квітня 2005 р. Черкаським МВК військовослужбовець був призваний на строкову службу, яку проходив у військовій частині А3990 (м. Полтава). А вже 10 червня батько отримав телеграму про смерть сина. За тиждень до смерті солдат скаржився близьким на моральне та фізичне приниження. Належного розслідування фактів знущань над сином командування військової частини не провело. Військовою прокуратурою Полтавського гарнізону при дослідженні обставин смерті рядового р. було зроблено висновок про його самогубство шляхом падіння з труби котельні, з чим батьки категорично не погоджувалися.

Уповноваженим був направлений запит до Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України. За результатами розгляду Військова прокуратура Центрального регіону України повідомила: вивченням матеріалів перевірки за фактом смерті військовослужбовця військової частини А3990 встановлено, що підстав для скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину немає. Але як це пояснити батькам загиблого? Як вгамувати страх матерів за життя та здоров’я своїх дітей, яких вони віддають на військову службу?

Упродовж останніх трьох років майже в п’ять разів зросла кількість звернень до Уповноваженого з питань перевищення повноважень посадовими особами. Так, Уповноважений поінформувала командування Сухопутних військ про те, що нею було отримано кілька звернень від представників військової частини А0501 (м.Харків), у яких повідомлялося про порушення командуванням частини їхніх прав, що проявлялося в брутальній поведінці з підлеглими, перевищенні службових повноважень. Один заявник – батько військовослужбовця військової служби за контрактом, сам капітан запасу – повідомляє, що за його зверненням командир військової частини навіть не знайшов часу для того, щоб вислухати його.

На жаль, як свідчить моніторинг Уповноваженого, в більшості інших складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави стан правопорядку серед військовослужбовців подібний до ситуації у Збройних Силах України. Зокрема, не зменшується кількість військовослужбовців, які загинули внаслідок подій у Внутрішніх військах МВС України (у 2005 р.  – 11 осіб).

Водночас позитивні зміни у стані правопорядку та дисципліни відбулись у Державній прикордонній службі України, де у 2005 р. порівняно з 2004 р. кількість загальнокримінальних злочинів зменшилась на 10%. Але хоча втрати особового складу в 2005 р. порівняно з 2004 р. зменшилися майже на чверть, трагічні випадки загибелі військовослужбовців трапляються й надалі. Також серед особового складу Державної спеціальної служби транспорту умовний коефіцієнт правопорушень на 1000 осіб у 2005 р. зменшився порівняно з 2004 р. з 5,6 до 2,2 (9 злочинів та 2 події проти 24 злочинів та 4 подій відповідно).

Слід зазначити, що багато молодих людей потрапляють на службу до військових формувань фізично і психологічно непідготовленими. Проте це не може бути виправданням бездіяльності командирів щодо гарантування безпеки їхньому життю та здоров’ю. Так, до Уповноваженого надійшло звернення від батька солдата З., звільненого з військової служби за станом здоров’я, з проханням надати допомогу в з’ясуванні обставин психічного і фізичного травмування сина у військовій частині А3955 (м.Білгород-Дністровський). У зверненні повідомлялося, зокрема, що у жовтні 2003 р. син був призваний на строкову військову службу. Через тиждень після призову його “комісували”. У цивільних психіатричних закладах йому встановлено діагноз ”звичайна шизофренія”.

На запит Уповноваженого військовий прокурор Донецького гарнізону повідомив, що після прибуття до військової частини щойно призваний на військову службу солдат почав поводитися неадекватно, “самовільно вдарився головою об стіну”, завдавши собі травму. Через тиждень після призову представники частини повернули його на збірний пункт Донецького обласного військкомату. Така відповідь скидаєтьсяґ просто на відписку. Тому були направлені запити до Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України. І тільки після втручання вищого військового відомства колишній солдат був направлений на лікування та обстеження до Головного клінічного військового госпіталю у місто Київ з подальшим розглядом на засіданні військово-лікарської комісії питання зв’язку його захворювання з проходженням військової служби.

Молода людина була травмована і фактично стала інвалідом, перебуваючи на службі у Збройних Силах України. Тому його батько цілком правомірно порушив питання про відшкодування заподіяної шкоди і відповідний соціальний захист сина.

Взагалі, як свідчить аналіз Уповноваженого, найбільш незахищеним у правовому і соціальному відношенні в казармі, як і раніше, залишається саме рядовий та сержантський склад строкової військової служби. Тому невипадково непоодинокі звернення військовослужбовців та їхніх батьків до Уповноваженого викликані саме страхом за втрату життя та здоров’я під час проходження військової служби.

Дуже прикро, коли гинуть молоді солдати під час занять з бойової підготовки, тоді як командири і начальники та їхні підлеглі були просто зобов’язані неухильно дотримуватись всіх належних заходів безпеки.

Підтвердженням цього є трагічний випадок у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна», пов’язаний з порушенням порядку виконання стрільби з танка. Тут 29 листопада 2005 р., вночі, під час контрольних стрільб штатним артилерійським пострілом з танку Т-64Б внаслідок помилки трагічно загинули два військовослужбовці строкової служби. Снаряд влучив у клас відпрацювання нормативів, де в цей час знаходилася група військовослужбовців. У результаті вибуху снаряду молодший сержант Сергій Ковпак та рядовий Анатолій Надточій загинули, а рядовий Олександр Бурдін отримав поранення.

Інший приклад – безглузда смерть, що сталася 25 лютого 2005 р. у військовій частині А1656 Євпаторійського гарнізону, коли військовослужбовця Дмитра Пушкашу придавила бетонна плита.

Солдат був призваний на строкову військову службу 9 листопада 2004 р. із с.Петричі Буського району Львівської області і прослужив у навчальному підрозділі лише 3 місяці. За результатами офіційного розслідування, сильний порив вітру зірвав з даху будівлі бетонну плиту вагою 2,5 тони. Внаслідок її падіння курсант Д.Пушкашу був смертельно травмований, а курсант О.Мішин отримав тяжку травму.

Проте розслідування кримінальної справи затягується, мати загиблого солдата І.Антонова не може добитися відшкодування Міністерством оборони України моральної та матеріальної шкоди. Права родини загиблого брутально порушуються.

Як пояснити батькам, як розрадити їхнє горе, відчай від втрати рідної дитини? Уповноважений з прав людини переконана в необхідності підвищення особистої відповідальності командирів за безпеку молодої людини в новому для неї військовому середовищі.

Уповноважений з прав людини постійно здійснює моніторинг щодо дотримання прав військовослужбовців, які направляються для виконання завдань на території інших держав.

У попередній Щорічній доповіді Уповноваженого було наголошено, що направлення наших військових до Іраку відбувалося всупереч міжнародному та національному законодавству, а також настроям українського суспільства. 10 квітня 2004 р. Уповноважений з прав людини звернулася до народних депутатів України зі зверненням прийняти рішення про виведення українських військових з Іраку. Проте тривалий час реакції на це звернення не було. І тільки після зміни керівництва держави вимоги Уповноваженого нарешті були почуті, і в останній день 2005 р. завершилося виведення українського контингенту з цієї багатостраждальної країни.

На жаль, і Уповноважений змушена це постійно нагадувати, що непродумані дії влади обернулися загибеллю 18 українських вояків і безмежним горем у їхніх сім’ях. Більше того, держава не виконує в повному обсязі зобов’язання перед сім’ями загиблих.

Як засвідчує моніторинг Уповноваженого, закони України та інші нормативно-правові акти, які визначають державні соціальні стандарти та нормативи для військовослужбовців, не враховують особливості завдань, специфіки умов їх виконання зазначеною категорією громадян. У зв’язку з цим захист прав учасників міжнародних миротворчих операцій та членів їхніх сімей значно ускладнюється.

Вкрай негативним прикладом є тривале порушення прав родини полковника Романа Середницького, який помер в Іраку 6 лютого 2005 р. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №290 від 5 травня 1994 р. компенсаційна сума членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби у складі миротворчих сил ООН, становить 105 тис. доларів США. Проте родині Р.Середницького своєчасно ці кошти не були виплачені. Уповноважений з прав людини була змушена відкрити своє провадження, щоб захистити права матері, вдови і дітей покійного офіцера.

На думку Уповноваженого, не відповідають вимогам сьогодення положення ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка передбачає, що військовослужбовці, а також військовозобов’язані, призвані на збори, підлягають державному обов’язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного визначеного законодавством мінімального прожиткового рівня. Тобто він мав перевищувати 40 тис. грн. Проте підзаконними актами ця сума зменшена до 8500 грн. Навіть у разі збільшення Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” суми страхування на випадок загибелі або смерті до 17 тис. грн. її розмір є невиправдано заниженим для страхування життя, як правило, зовсім молодої людини. Не дуже доречно вдаватися до порівняння, але на випадок смерті працівника прокуратури, міліції, податкової адміністрації, митної служби страхова сума визначається, як правило, в розмірі 10-річної заробітної платні і становить 40–70 тис. грн.

Тому є непоодинокі випадки, коли батьки, які втратили синів, що проходили службу у військових формуваннях, пропонують відмовитися отримувати страхові суми, вважаючи їх образливою і принизливою компенсацією за життя своїх дітей.

На глибоке переконання Уповноваженого, такий несправедливий підхід до страхування військовослужбовців Збройних Сил України суперечить ст. 24 Конституції України, що гарантує дотримання принципу рівності прав громадян. Життя військовослужбовця у військових формуваннях держава зобов’язана цінувати однаково, незалежно від належності до відомства.

Уповноважений як суб’єкт демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією приділяє значну увагу питанням безпеки військової діяльності для цивільного населення та для довкілля в Україні. Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що є непоодинокі факти, коли стан озброєння, військової техніки, вибухобезпеки баз, складів і арсеналів стає небезпечним для цивільного населення. Ось кілька надзвичайних ситуацій з тяжкими наслідками: у жовтні 2003 р. вибухнули склади військової частини А0621 у м. Артемівську Донецької области; протягом 2004–2005 рр. сталися вибухи на території 275-ї бази ракет і боєприпасів Міноборони поблизу с.Новобогданівки Запорізької області; у травні 2005 р. вибухнули боєприпаси у військовій частині А1358 у с.Цвітоха Хмельницької області.

27 липня 2002 р. трапилася жахлива Скнилівська трагедія. Як тільки про це стало відомо, Уповноважений одразу ж прибула до м. Львова.

Уповноваженим з прав людини було відкрите провадження щодо захисту постраждалих та сімей загиблих під час цієї аварії. Про це докладно зазначалося у попередній Щорічній доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Це провадження продовжувало перебувати на контролі Уповноваженого весь цей час. І не тільки тому, що людський біль постраждалих від фізичних, душевних і моральних ран не вщухав. А такою є особиста гуманістична позиція Омбудсмана.

До Уповноваженого з прав людини продовжують надходити звернення від потерпілих громадян, їхніх представників, адвокатів, громадських організацій, які свідчать про те, що виконавчою владою не було вжито вичерпних заходів для забезпечення прав потерпілих внаслідок Скнилівської трагедії.

13 квітня 2005 р. під час особистої зустрічі Уповноважений з прав людини звернулася з листом до Президента України Віктора Ющенка, у якому поінформувала, що держава досі не взяла на себе відповідальність за порушення гарантованих Конституцією України невід’ємних прав громадян на життя, недоторканність та безпеку, і навіть офіційно не вибачилася перед сім’ями загиблих та потерпілих.

Зокрема, не визначені критерії, на підставі яких люди визнаються потерпілими, на державному рівні не встановлений статус потерпілих і не впроваджена система соціального захисту цих людей залежно від тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, травм, ступеня родинних зв’язків загиблих або травмованих.

Не вирішене також питання призначення усім громадянам, які стали інвалідами внаслідок цієї трагедії, пенсій, які могли б забезпечити їм достатній життєвий рівень. Тим самим порушуються права громадян на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої їм діями органів державної влади.

Президент України погодився з доводами Уповноваженого і доручив Уряду України у комплексі розглянути питання надання відповідного статусу потерпілим у Скнилівській трагедії та їхнього соціального захисту.

Після винесення 23 червня 2005 р. військовим Апеляційним судом Центрального регіону України вироку А.Третьякову, А.Лукіних, Ю.Яцюку, В.Топонарю, Ю.Єгорову, які безпосередньо організовували та виконували фатальний політ, і виділення Генеральною прокуратурою України в окреме провадження кримінальної справи стосовно колишнього керівництва Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України та 14-ого авіаційного корпусу В.Стрельнікова, О.Волошенка, В.Алексєєва С.Онищенка зріс потік звернень до Уповноваженого від народних депутатів України, організаторів того заходу, пілотів, їхніх близьких, авіаційних спеціалістів, ветеранів Військово-Повітряних Сил, зборів офіцерів, дружин військовослужбовців. Вони просили Уповноваженого допомогти встановити справжні причини цієї жахливої трагедії, а також підтримати і захистити права кожного.

Уповноважений прагне зрозуміти кожну людину і захистити її права. Здійснюючи провадження у справі про порушення прав громадян потерпілих внаслідок катастрофи на Скнилівському летовищі, Уповноважений кілька разів зверталася до уряду, уважно слідкує за судовим розглядом справи, вживає всіх можливих заходів відповідно до Закону України ”Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, пропонуючи, зокрема, розв’язати проблему позасудового відшкодування заподіяного людям лиха.

Так, пам’ятаючи жаль і сльози відчаю в очах льотчиків 14-ого авіаційного корпусу Військово-Повітряних Сил ЗС України під час особистої зустрічі у цьому війському з’єднанні, Уповноважений з прав людини у своєму поданні до Прем’єр-міністра України 18 листопада 2003 р. наголошувала на необхідності законодавчого врегулювання питань, пов’язаних з використанням військової техніки в умовах масового скупчення цивільного населення. Нарешті ця проблема була розв’язана. Але остаточні висновки щодо винних у цій трагедії може зробити лише суд.

Згідно з чинним законодавством Уповноважений не має права втручатися у судовий процес, проте буде робитиме все можливе, щоби “скнилівський фантом” не зачепив своїм чорним крилом нові людські долі.

Уповноважений з прав людини, здійснюючи функцію цивільного контролю над Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами держави, змушена констатувати, що права і свободи людини як у самих цих формуваннях, так і у сфері цивільно-військових відносин відповідно до міжнародних зобов’язань, узятих Україною, продовжують системно порушуватися. Уповноважений вважає, що уряд, органи державної влади мають приділяти першочергову увагу забезпеченню законності в діяльності всіх складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави, запобіганню та недопущенню порушення конституційних прав і свобод військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, ветеранів війни, військової служби та членів сімей зазначених категорій громадян, дотриманню безпеки військової діяльності стосовно цивільного населення.