Головне меню   

 2.2. Права громадян на виконання судових рішень та правову допомогу

При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів громадянин звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить його від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та захистити законні інтереси. Проте захист його прав, свобод та інтересів досить часто не завершується з прийняттям рішення відповідним компетентним органом. Після цього настає процедура виконання прийнятого рішення, і саме тут нерідко виникають проблеми, які зводять нанівець владні рішення, підривають авторитет влади та імідж держави загалом. І це стосується насамперед судових рішень.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Функції виконання судових рішень, а також рішень уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на державну виконавчу службу, яка належить до системи органів Міністерства юстиції України і є порівняно молодим відомством у структурі виконавчої влади. Правовою основою діяльності державної виконавчої служби є Конституція України, закони України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження”.

Водночас, як засвідчує моніторинг Уповноваженого з прав людини, існуюча на даний період система виконання судових рішень є малоефективною, фактично відсутній реальний контроль за діяльністю органів державної виконавчої служби. Наслідком цього є те, що Європейський суд з прав людини у рішеннях проти України найчастіше посилається на порушення права на справедливий суд саме через невиконання рішень національних судів у розумні строки.

Однією з головних причин цього, як наголошувалося у попередніх щорічних доповідях про стан дотримання та захисту прав людини, є те, що за весь період розвитку та становлення судової системи державна виконавча служба в Україні неодноразово реформувалась. На жаль, здебільшого таке реформування не мало позитивних наслідків у діяльності органів державної виконавчої служби і було зумовлене політичними причинами, необхідністю підвищення безпосереднього контролю за діяльністю цієї служби, перетворення її на інструмент впливу.

У 2006 р. ця служба зазнала чергового реформування. Цим останнім “експериментом” стало прийняття 22 грудня 2006 р. Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до законів України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження” щодо реформування органів державної виконавчої служби”. Головний зміст цього закону – повернення державної виконавчої служби в структуру Міністерства юстиції України.

До цього Державна виконавча служба мала особливий статус урядового органу державного управління в складі Міністерства юстиції. Така “автономія” цієї служби повною мірою відповідала рекомендаціям Ради Європи. А її діяльність у цьому статусі ще була малотривалою, аби визначати її ефективність. Попри це, було прийнято рішення про повернення стану, який існував до реформи, що фактично означало відновлення так званого подвійного підпорядкування регіональних і територіальних органів державної виконавчої служби одночасно Департаменту державної виконавчої служби й територіальним управлінням юстиції. Хоча подвійне підпорядкування означає також подвійний контроль за діяльністю органів державної виконавчої служби, проте на практиці це не додало ефективності її діяльності.

З огляду на згадані проблеми Президент України своїм Указом від 27 червня 2006 р. №587/2006 затвердив Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів, на який покладались сподівання, що ситуація з виконанням судових рішень знайде своє реальне втілення. Проте поки що відчутних зрушень не відбувається.

Уповноважений вкотре привертає увагу до низки проблемних питань, які потребують вирішення на законодавчому рівні, щоб поліпшити стан виконанням судових рішень. Сумнівною на сьогодні є роль Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” у захисті державних інтересів. Водночас його дія ускладнює можливість звернення стягнення органами державної виконавчої служби на об’єкти нерухомого майна та інші основні засоби виробництва, а також акції (частки, паї), що належать державі в майні інших господарських товариств.

Протягом тривалого часу залишається невиконаною низка судових рішень щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу та підприємств суднобудівної промисловості. Відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, а також Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні” забороняється звернення стягнення на кошти, що знаходяться на окремо визначених рахунках цих боржників.

Поряд з цим значна кількість звернень громадян до Уповноваженого щодо порушення права на своєчасне та належне виконання судових рішень, статистичні відомості, отримані від Міністерства юстиції України, свідчать, що ситуація з виконанням судових рішень не поліпшується, і це дуже непокоїть Уповноваженого.

Протягом 2006 р. в Україні підлягало виконанню понад 5,7 млн виконавчих документів на підставі рішень загальних судів, що становить 80,4% загальної кількості всіх виконавчих документів, у 2007 р. – 5,8 млн, або 80,3%. Залишок виконавчих документів на кінець у 2006 р. становив понад 2,0 млн, або 36,4% загальної кількості, що знаходилась на виконанні, у 2007 р. – відповідно понад 2,3 млн документів, або 39,7%.

Порівняно з 2006 р. сума, що підлягала стягненню за судовими рішеннями у 2007 р., зросла майже на 1,1 млрд грн, або на 16,5% у середньому по Україні. У Вінницькій же області зазначена сума зросла на 107,9%, у Луганській – на 63,7, у Полтавській – на 40,1, у Черкаській – на 35,1, у Запорізькій – на 30,0, у Харківській – на 26,8% областях (табл. 2.2.1).

У 2006 р. було завершено проваджень на суму майже 3,9 млрд грн, або 59,9% загальної кількості проваджень, які фактично підлягали виконанню у звітному періоді; 2007 р. – понад 3,5 млрд грн, або 47,3% кількості проваджень (разом із залишком минулих років), що надійшли на виконання до державної виконавчої служби.

Уповноважений змушена привернути увагу до того, що фактично виконується лише третина виконавчих документів, які знаходяться у виконавчій службі. Так, протягом 2006 р. державними виконавцями виконано понад 1,9 млн виконавчих документів, або 33,2% кількості виконавчих документів, які фактично підлягали виконанню у звітному періоді, у 2007 р. виконання становило понад 1,8 млн ( 31,5%) (табл. 2.2.2).

Показники виконання судових рішень, враховуючи заборгованість за попередні роки, є вищими від середніх по державі у Чернівецькій (органами державної виконавчої служби у 2006 р. було завершено 47,9% виконавчих документів, у 2007 р. – 45,6%), Луганській (у 2006 р. – 44,9%, у 2007 р. – 48,2%), Волинській (у 2006 р. – 42,1%, у 2007 р. – 42,6%) областях. У 2007 р. порівняно з минулим роком також намітилась тенденція до зростання кількості виконання виконавчих документів у Закарпатській, Миколаївській та Чернігівській областях.

Водночас у окремих областях країни стан виконання судових рішень у 2007 р. порівняно з попереднім роком погіршився. Так, динаміка фактичного виконання виконавчих документів у 2007 р. порівняно з 2006 р. у відділах державної виконавчої служби зменшилась: у Донецькій області – на 11%, у Харківській області – на 41,6, у м.Києві – на 20,9, у відділі примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України – на 59,6%.

Важливим показником роботи державної виконавчої служби є стан завершених виконавчих проваджень. Так, у 2006 р. було завершено понад 3,6 млн проваджень, що становить 63,6%, у 2007 р. – понад 3,5 млн, або 60,3% (табл. 2.2.3). Найкращі показники виконання судових рішень за кількістю завершених виконавчих проваджень у минулому році в Одеській (73,7%), у Автономній Республіці Крим (73,7%), Запорізькій (72,4%) та Волинській (70,4%) областях, найгірші у м.Севастополі (37,4%), Харківській (44,6%) та Рівненській (48,7%) областях.

Уповноважений з прав людини вважає, що незначний відсоток завершених виконавчих проваджень у окремих регіонах та загалом по країні, як свідчить аналіз звернень до Уповноваженого, є насамперед наслідком як законодавчої неврегульованості проблеми, так і існування хибної кругової поруки та корпоративної солідарності державних виконавців і боржників, переважно суб’єктів господарської діяльності.

Таблиця 2.2.1. Динаміка розмірів сум, що підлягали стягненню за судовими рішеннями у 2006–2007 рр. (загальні суди)

Таблиця 2.2.2. Стан фактичного виконання виконавчих документів у 2006–2007 рр. (загальні суди)

Таблиця 2.2.3. Стан завершення виконавчих проваджень у 2006–2007 рр. (загальні суди)

Невтішною є динаміка розмірів сум, фактично стягнених за судовими рішеннями (табл. 2.2.4). Якщо у 2006 р. за виконавчими документами було стягнуто 1,1 млрд грн (17,5%), то у 2007 р. – лише 0, 9 млрд грн (9,6%). У 2007 р. показники роботи органів державної виконавчої служби щодо стягнення розмірів сум, гірші за середній показник по країні, були в Донецькій (5,5%), Львівській (5,9%), Херсонській (5,6%) та деяких інших областях.

На жаль, наведені дані про розміри стягнених сум, на думку Уповноваженого, свідчать: попри позитивні досягнення, державна виконавча служба поки що неспроможна забезпечити конституційне право громадянина на своєчасне та повне виконання судового рішення.

Залишок нестягнутих сум за виконавчими документами, виданими на підставі рішень загальних судів, у тому числі рішень про стягнення аліментів, на кінець 2007 р. складає 3,9 млрд грн, або 52,4% суми, що фактично підлягала стягненню протягом цього року.

Із загальної суми залишку відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” виконання зупинено по 123 177 документах (5,3% залишку) на суму 462,2 млн грн, що становить 11,6% суми залишку нестягнутих сум.

У зв’язку зі значним збільшенням кількості рішень судів Уповноважений має зазначити, що гострим залишається питання перевантаження державних виконавців. Протягом останніх років середньостатистичне навантаження на одного державного виконавця в місяць практично є незмінним і становить 98 виконавчих документів. Фактичне ж навантаження – 108 виконавчих документів, що перевищує той обсяг робіт, який державний виконавець фізично спроможний виконати у зазначений строк. Одним із важелів, покликаним розвантажити виконавців, за інформацією Міністерства юстиції, має стати процес роздержавлення виконавчого провадження та введення штату приватних виконавців. На думку Уповноваженого, це питання є надзвичайно непростим і вимагає створення відповідної законодавчої бази з тим, щоб діяльність таких осіб не призвела до порушення прав громадян.

Крім цього, Уповноваженим неодноразово порушується питання про підвищення статусу державного виконавця, оскільки останній у процесі примусового виконання рішень здійснює ряд заходів примусового характеру. У зв’язку з цим слід встановити систему особливих заходів державного захисту працівників цих органів та їх близьких родичів від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків, посягань на життя, здоров’я, житло і майно. Доцільно також вирішити питання щодо збільшення розміру винагороди, яка виплачується державному виконавцю в порядку ст.47 Закону України “Про виконавче провадження”, що в свою чергу сприятиме підвищенню ефективності виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Таблиця 2.2.4. Динаміка розмірів сум, фактично стягнених за судовими рішеннями у 2006–2007 рр. (загальні суди)

На жаль, як свідчить моніторинг Уповноваженого, порушення прав громадян на справедливий суд через невиконання судових рішень мають масовий та системний характер. Заходи, що вживаються урядом, залишаються неефективними та породжують численні скарги громадян.

Кількість звернень громадян до Уповноваженого щодо невиконання судових рішень хоч і дещо зменшилася порівняно з минулими роками, але залишилася значною. Відсоток таких звернень серед загальної кількості звернень до Уповноваженого зростає. Так, у 2006 р. таких звернень надійшло 966 (6,5% загальної кількості звернень), у 2007 р. – 1326 (7,4%) (табл. 2.2.5).

Таблиця 2.2.5. Динаміка надходження до Уповноваженого звернень щодо невиконання судових рішень у 2004–2007 рр.

Кількість осіб, які звернулися з приводу невиконання судових рішень, відповідно складає: у 2006 р.– 1397 осіб, у 2007 р. – 2084. Зросла й кількість колективних звернень: з 63 у 2006 р., до 100 у 2007 р.

Загальна кількість звернень громадян до Уповноваженого з цих питань у 2007 р. порівняно з 2006 р. у переважній більшості регіонів України зросла, за винятком Житомирської, Кіровоградської, Львівської та Херсонської областей, де має місце факт незначного зменшення звернень (табл. 2.2.6).

Таблиця 2.2.6. Динаміка надходження до Уповноваженого з прав людини звернень щодо невиконання судових рішень з регіонів у 2006–2007 рр.

Найбільше звернень з приводу невиконання судових рішень у 2007 р. надійшло до Уповноваженого з м.Києва – 135 (+87,5% порівняно з 2006 р.), Донецької – 111 (+5,7%), Київської – 107 (+205,7%), Дніпропетровської – 84 (+55,5%), Луганської – 84 (+100,0%) областей.

У зверненнях громадян до Уповноваженого щодо невиконання рішень судів протягом 2006–2007 рр. переважали проблеми, пов’язані з реалізацією права на своєчасне одержання винагороди за працю. Кількість осіб, які звернулися з проханням сприяти у стягненні заборгованості із заробітної плати, у тому числі з неплатоспроможних підприємств, особливо галузей сільського господарства та вугільної промисловості, незадовільної роботи ліквідаційних комісій на підприємствах-банкрутах, зросла майже втричі: з 1292 осіб у 2006 р. до 3180 у 2007 р. (табл. 2.2.7).

Таблиця 2.2.7. Динаміка надходження до Уповноваженого з прав людини звернень щодо порушення окремих прав у зв’язку з невиконанням судових рішень у 2006–2007 рр.

Іншою надзвичайно актуальною, передусім для жінок, є проблема сплати аліментів. Уповноважений не вперше привертає увагу до стану виконання судових рішень про стягнення аліментів. Так, у 2006 р. підлягало виконанню 855 650 виконавчих документів про стягнення аліментів, виданих на підставі рішень загальних та іноземних судів, з яких завершено 224 844, що становить 26,3% виконавчих документів даної категорії, які фактично підлягали виконанню в 2006 р. Тобто майже 74% таких виконавчих документів залишилися невиконаними.

За свідченням Міністерства юстиції, щонайменше 10 тис. осіб в Україні уникають сплати аліментів, навіть примусово за рішенням суду. Лише протягом першого півріччя 2007 р. державною виконавчою службою Мін’юсту направлено до відповідних органів подання щодо 10,6 тис. осіб за ознаками злочину, передбаченого ст.164 Кримінального кодексу України, тобто за злісне ухилення від сплати аліментів. Саме злісна несплата аліментів є найпоширенішою причиною, через яку державні виконавці змушені вимагати порушення кримінальної справи проти боржників.

Приблизно третина осіб, проти яких порушуються кримінальні справи за несплату аліментів, за даними правоохоронних органів, є неплатоспроможними. Ще третина боржників – під загрозою опинитися під кримінальним переслідуванням частково (нерідко у мізерних сумах) сплачують заборгованість із аліментів.

Пунктом 8 ст.181 Сімейного кодексу України визначено: “Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України”. Умови надання тимчасової державної допомоги визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. №189 “Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме”. Тимчасова допомога призначається й виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину (одержувач), Управлінням праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, структурним підрозділом з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради.

До Уповноваженого нерідко звертаються громадяни саме з приводу відмови у призначенні зазначеної тимчасової допомоги.

Так, у липні 2006 р. до Уповноваженого надійшло звернення від матері двох дітей Інни Науменко з м.Харкова з приводу відмови у призначенні їй допомоги на дітей. За наслідками відкритого Уповноваженим провадження у справі встановлено, що колишній чоловік заявниці О.Самофалов виїхав до Російської Федерації, проте від сплати аліментів ухиляється, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 69 033,63 руб. Відділ судових приставів Пристенського району Курської області надіслав довідку про неможливість стягнення аліментів з боржника. Проте згідно з роз’ясненням Міністерства праці та соціальної політики України, до якого Уповноваженим було направлене звернення І.Науменко, за відсутності рішення суду про його ухилення від сплати аліментів зазначена довідка не може бути підставою для призначення тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.

Лише після звернення Уповноваженого до прокуратури м.Харкова, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, прокуратурою Фрунзенського району м.Харкова 17 жовтня 2007 р. було внесено припис начальнику районного управління праці з вимогою усунення порушень закону та призначення І.Науменко тимчасової державної допомоги на утримання двох неповнолітніх дітей.

Уповноважений глибоко переконана, що неможливість виконати рішення суду не лише зводить нанівець реалізацію права на судовий захист, а й призводить до цілковитої зневіри людини у силі закону.

Ще одна проблема, пов’язана з виконанням судових рішень. Як свідчить аналіз звернень, у багатьох випадках навіть за наявності винуватця, скажімо ДТП, шанси відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду мізерні. Нерідко боржники заявляють про відсутність доходів та неможливість працевлаштуватися, а можливість застосувати щодо них примусові заходи впливу обмежена законом або небажанням державних виконавців та працівників правоохоронних органів довести виконавчу справу до завершення.

Ось типовий приклад. До Уповноваженого звернулася 25-річна Оксана Корінь з м.Херсона з приводу неналежного розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом ДТП, та невиконання вироку суду в частині стягнення із засудженого заподіяної їй шкоди.

Після відкриття Уповноваженим провадження у справі встановлено, що 19 червня 2002 р. Оксану з 4-річною донькою, яку вона тримала на руках, йдучи узбіччям дороги, збив автомобіль, яким керував приватний підприємець Д.Масленко. Донька О.Корінь загинула на місці пригоди, а їй самій ампутували обидві ноги.

Слідство та судовий розгляд справи стосовно Д.Масленка за ч.2 ст.286 КК України тривали 4 роки. Після неодноразових звернень Уповноваженого до Генеральної прокуратури України, прокуратури Херсонської області з проханням вжити дійових заходів, спрямованих на закінчення розслідування у справі, лише у 2006 р. її було передано на розгляд до Голопристанського районного суду. Винуватця було засуджено до 5 років позбавлення волі та задоволено цивільний позов О.Корінь у розмірі 119 227 грн. Ухвалами апеляційного суду Херсонської області та Верховного Суду України вирок залишено без змін.

Здавалося б у справі можна було поставити крапку, але почалися дивні речі, пов’язані з виконанням вироку, внаслідок яких засуджений до 5 років позбавлення волі Д.Масленко був звільнений судом від відбування покарання, при цьому сплативши лише кілька сотень гривень моральної та матеріальної шкоди.

Уповноваженому довелося знову поновлювати провадження у справі та звертатися до прокуратури Київської області для перевірки обставин звільнення Д.Масленка від відбування покарання. 23 серпня 2007 р. державним обвинувачем у справі внесено апеляційне подання на постанову Кагарлицького районного суду, яким апеляцію прокурора задоволено і визначено закінчення відбуття покарання 14 серпня 2008 р.

Щодо сплачених на користь О.Корінь відшкодувань, то за час перебування боржника у Кагарлицькій виправній колонії з його заробітної плати було утримано лише 45,57 грн. Крім того, він додатково перерахував 500 грн. Ось і все...

Для вжиття заходів, спрямованих на повне та своєчасне виконання вироку суду, Уповноважений звернулася до Головного управління юстиції Херсонської області, за інформацією якого було накладено арешт на кошти приватного підприємця Д.Масленка, що містяться у 36 банківських установах. Проте залишок коштів на суму 56,07 грн виявлено лише на двох розрахункових рахунках ВАТ “Державний ощадний банк”. Крім цього, за адресою проживання боржника описано телевізор марки “Фотон” С-276 на суму 72,00 грн. Як кажуть у таких випадках, будь-які коментарі зайві...

Законом України “Про державну виконавчу службу” (ст.7) встановлено, що державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

З метою захисту прав громадян у виконавчому провадженні сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим законом. Зазначена скарга може бути подана до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. Розгляд скарги начальником відділу державної виконавчої служби не позбавляє особу права оскаржити дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до суду.

Тобто законодавець надав можливість сторонам виконавчого провадження два шляхи оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби.

Чимала кількість скарг на дії (бездіяльність) посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби