Головне меню   

 3.1. ЗАХИСТ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН ТА ЗАСАД ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В КРАЇНІ

Влада народу реалізується передусім шляхом проведення виборів і референдумів. Саме від народного волевиявлення повинно залежати правове майбутнє держави, її подальший історичний розвиток, і воно є фундаментальною основою становлення і розвитку чинного законодавства. Тому забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян є справою великої державної ваги, обов’язком влади та органів місцевого самоврядування.

Вибори — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка здійснюється шляхом таємного голосування щодо обрання Президента України, формування конституційного складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Принципова позиція Уповноваженого полягає передусім у тому, що право на вільне волевиявлення є одним із найважливіших прав громадян України, гарантованих їм чинною Конституцією, а забезпечення здійснення чесних, прозорих та справедливих виборів – невід’ємною ознакою цивілізованої, демократичної держави.

Уповноважений з прав людини здійснює постійний контроль за додержанням виборчих прав громадян України під час виборів, при цьому послідовно виступаючи за дотримання всіма учасниками виборчих перегонів Конституції та чинного законодавства України.

Останніми роками виборчі кампанії у країні відбуваються в умовах довготривалої політико-правової кризи, яка виникла внаслідок постійного ігнорування органами влади та їхніми посадовими особами прав і свобод людини, на що Уповноважений змушена була неодноразово звертати їхню увагу у своїх актах реагування та щорічних доповідях про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Навіть зі зміною влади у 2004 р. систематичне порушення прав, паплюження гідності та інтересів простої людини не припинилось.

Не стала винятком і кампанія по виборах народних депутатів України та депутатів органів місцевого самоврядування 26 березня 2006 р., під час якої Уповноваженим було проведено моніторинг стану дотримання конституційних прав громадян на вільне волевиявлення. Уповноважений та її представники вивчали роботу виборчих дільниць як у більшості регіонів України, так і за кордоном. Працювала телефонна “гаряча лінія” Уповноваженого, на яку надійшли сотні звернень та дзвінків від громадян щодо порушення виборчого законодавства.

Вивчення та аналіз ситуації н а місцях, а також звернень, що надходили до Уповноваженого, засвідчили, що так і не було вирішене питання належного складання списків виборців. Водночас незрозумілою була і позиція високопосадовців, які рекомендували Президентові України не підписувати зміни до закону про вибори, що надавали громадянам, які через недбалість влади опинилися поза списками, можливість для повноцінного захисту свого виборчого права в судах.

Як і під час попередніх виборчих кампаній, було допущено велику кількість помилок у списках виборців при написанні прізвищ, імен громадян, назв вулиць. Тому не випадково напередодні та в день виборів більшість звернень на “гарячу лінію” Уповноваженого стосувалися списків виборців. Ось приклади таких звернень. Троє виборців зі Святошинського району м.Києва поскаржилися, що їх не було включено до списків по виборчій дільниці №63 (територіальний виборчий округ №220), хоча вони живуть за цією адресою вже 18 років. І хоча їх поновили у списку, вони вказали на незадовільну роботу посадових осіб, що складали списки. Заявник з м.Дніпропетровська (вул. Котляревського, 7, кв.151), повідомив, що відсутній у списках виборців на виборчій дільниці №27.

Типовими були повідомлення громадян, що під час з’ясування списків не знайшли себе, проте вони не мали можливості оскаржити ці помилки в суді. Так, мешканка м.Києва (вул. Маршала Гречка) поскаржилася, що її та її сусідку не включено до списків виборців по виборчій дільниці №137. 23 березня 2006 р. вони звернулися з відповідною скаргою до дільничної комісії, але у прийнятті скарги їм відмовили, порекомендувавши звернутися до суду. До суду заявниця не зверталася, адже хворіє і їй важко пересуватися.

Були й інші звернення. Наприклад, кандидат у депутати Піщанської сільської ради (Красноградський район, Харківська область) поскаржилася що її та багатьох інших мешканців не включили до списків виборців по виборчій дільниці №139/23 (територіальний виборчий округ №181). Вона вважає, що це зроблено навмисно працівниками сільради, які подавали відомості для складання списків виборців. Виборча дільниця почала працювати лише з 21 березня 2006 р. До цього ніхто не хотів там працювати, а тому перевірити списки виборців раніше вона змоги не мала. Заявниця з м.Севастополя повідомила, що мешканці трьох п’ятиповерхових будинків на вул. Лизащакіна, зокрема буд. №№90 та 30, не були включені до списку виборців. Мешканці будинків кожного дня з цього питання зверталися до виборчої дільниці, проте безрезультатно.

Водночас мали місце непоодинокі приклади, коли до виборчих списків включали громадян, які вибули чи навіть померли.

У м.Києві на багатьох виборчих дільницях (№90 в/о 217, №114 в/о 228 та ін.) списки, надані для ознайомлення виборцям до 30 жовтня 2004 р., були змінені в день голосування. У змінених списках з’явилися численні помилки.

За інформацією заявників, що надійшла із різних регіонів країни, мали місце численні факти ненадходження виборцям запрошень для голосування. Прикро також, що сотням тисяч громадян України, які не мали реєстрації за місцем проживання, дільничні комісії, і навіть суди відмовляли у внесенні до списків виборців, хоча вони надавали довідки з ЖЕКів та гуртожитків, договори оренди тощо. Уповноважений вважає, що невключення громадян до списків виборців, внаслідок чого вони не можуть проголосувати, є брутальним порушенням їхніх конституційних виборчих прав.

Виявлені недоліки змусили Уповноваженого ще напередодні дня голосування зробити заяву про загрозу конституційним правам громадян України на вільне волевиявлення під час виборів 26 березня 2006 р.: “Україна на порозі виборів до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Народ, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, має визначати свою долю на найближчі п’ять років. Забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян є справою великою державної ваги, обов’язком влади та органів місцевого самоврядування.

Проте вивчення та аналіз ситуації на місцях, а також звернень, що надходять до Уповноваженого з прав людини, дають підстави заявити про загрозу реалізації конституційних прав мільйонів громадян України на вільне волевиявлення. Насамперед це є наслідком того, що сама філософія українського законодавства про вибори від самого початку пронизана так званим обвинувальним ухилом щодо можливості громадян зловживати своїм виборчим правом. Фактично обрані форми боротьби з можливими зловживаннями та фальсифікаціями унеможливлюють реалізацію прав мільйонів громадян. Громадяни не відчувають, що держава дорожить кожним їхнім голосом.

Допущено велику кількість помилок у списках виборців при написанні прізвищ, імен громадян, назв вулиць. У списки знову не внесені сотні тисяч громадян України, які не мають реєстрації за місцем проживання. Ще у 2000 році Уповноважений з прав людини у своїй Щорічній доповіді привертала увагу до цієї проблеми та запропонувала створити Єдиний державний реєстр виборців. Проте далі розмов як за старої, так і за нової влади, ця справа не зрушилась.

Усвідомлюючи реальну загрозу дотриманню конституційних виборчих прав, органи державної влади і місцевого самоврядування, члени виборчих комісій, політичні партії мають невідкладно залучити, крім усього іншого, безпосередньо самих виборців для виправлення наявних помилок у виборчих списках. Верховна Рада України має терміново внести зміни до виборчого законодавства, які дали б змогу громадянам у суді, окружних та територіальних виборчих комісіях вирішувати питання внесення їх до списків виборців напередодні та у день голосування, а у разі невиправлення помилок – вирішувати це питання невідкладно прямо на виборчих дільницях без будь-яких перешкод і бюрократичних перепон.

Протягом останніх років Уповноваженим неодноразово порушувалася проблема забезпечення виборчих прав мільйонів громадян України, котрі змушені працювати за кордоном, здебільшого нелегально. До цього часу влада так і не спромоглася надати кредит довіри цим громадянам, аби страх, як і раніше, не гнав їх від дипломатичних установ України. Окрім цього, згідно з нормами закону трудящі-мігранти для реалізації свого конституційного виборчого права мають як мінімум двічі прибути до дипломатичного відомства України (віддаленість, наявність коштів ніхто не врахував).

Окремо має розв’язуватися проблема у Придністровській Республіці, де досі не створено жодної дільниці для голосування.

Реалізація виборчих прав осіб похилого віку, інвалідів, тяжко хворих, у тому числі і тих, хто знаходиться в лікарнях, обставлена такими формальними законодавчими нормами, які не можуть не призвести до трагедій, що сталися під час останніх виборів Президента України. Треба було ризикувати своїм здоров’ям, а то й життям заради того, щоб проголосувати.

Невиправданих значних фінансових витрат вимагає процедура реалізації прав громадянам, які в день виборів через певні життєві обставини вимушені перебувати за межами постійного місця проживання і голосувати за відкріпними посвідченнями. Особливо гостро це постане у сільській місцевості.

Уповноважений з прав людини переконана, що у виборчому законодавстві мають бути такі механізми, які б унеможливлювали незаконне використання голосів виборців в інтересах різних політичних сил і водночас не порушували б право зазначених категорій громадян на вільне волевиявлення.

Особливу тривогу викликає те, що досі не завершено формування дільничних виборчих комісій. Не всі суб’єкти виборчого процесу виявилися спроможними направити своїх представників до складу цих комісій. Окрім того, дехто відмовляється працювати у виборчих комісіях і через адміністративний тиск та загрозу переслідувань членів дільничних і територіальних комісій.

Дотепер залишається нерозв’язаною й проста проблема голосування членів виборчих комісій на тих дільницях, де вони безпосередньо зайняті у день виборів.

Ще є час, щоб ці невідкладні проблеми розв’язати через відповідні зміни до законодавства України.

З досвіду моніторингу парламентських виборів 2002 року та з урахуванням того, що у нинішніх виборах братиме участь ще більша кількість партій та блоків, висока вірогідність порушення конституційного виборчого права громадян у день виборів через черги, недотримання таємності голосування тощо.

Вважаю, що в країні органами державної влади та місцевого самоврядування мають бути негайно здійснені рішучі та ефективні заходи для забезпечення кожному громадянину конституційного права на вільне волевиявлення під час виборів 26 березня 2006 року. Справа честі нашої держави – забезпечити високі демократичні стандарти виборів та право кожної людини на вільне волевиявлення”.

На жаль, до пропозицій Уповноваженого не прислухалися. Попри те що місцеві суди в усіх регіонах протягом дня голосування займалися розглядом звернень громадян щодо невключення їх до списків виборців за місцем реєстрації чи помилок у паспортних даних (тільки судами м.Києва в цей день розглянуто 1202 таких скарги, Донецької області – 506), загалом проблему неякісних списків вони розв’язати не мали змоги.

Як наслідок, через відсутність у списку не тільки окремих осіб, а й мешканців цілих будинків та вулиць понад мільйон громадян 26 березня 2006 р. не змогли скористатись своїм законним виборчим правом. Справедливо обурені цим беззаконням, виборці почали згуртовуватись та звертатись до органів прокуратури з вимогою порушити кримінальні справи проти тих, хто позбавив їх конституційного права голосу.

Особливу тривогу Уповноваженого викликав стан реалізації виборчих прав осіб похилого віку, інвалідів, тяжко хворих, у тому числі й тих, хто перебував у лікарнях. Виборці змушені були фактично знову, як і під час останніх виборів Президента України у 2004 р., ризикувати здоров’ям, а то й життям заради того, щоб скористатися своїм виборчим правом. На виборчих дільницях, за повідомленням ЗМІ, загинули п’ятеро виборців похилого віку: 80-річна П.Іванова у м.Лисичанську Луганської області, 83-річна В.Юркіна у м.Каневі Черкаської області, 71-річний В.Лавров у м.Красноперекопську Автономної Республіки Крим, 73-річна О.Щербина з м.Києва, не витримало серце у К.Гапоновича з селища Ольховадка, що під м.Єнакієве Донецької області, десятки були госпіталізовані швидкою медичною допомогою.

Це при тому, що Уповноважений заздалегідь запропонувала народним депутатам України передбачити спрощений порядок голосування за місцем перебування хоча б для осіб віком понад 70 років.

Повністю було спотворено процедуру реалізації виборчих прав громадян, які через життєві обставини змушені перебувати в день виборів поза межами постійного місця проживання й голосувати за відкріпними посвідченнями. У результаті десяткам тисяч громадян, які отримали відкріпні посвідчення, не дали проголосувати 26 березня 2006 р. Таким чином штучно було дискредитовано таку форму голосування та позбавлено виборчих прав велику групу громадян.

Залишилася не розв’язаною й неодноразово порушувана Уповноваженим проблема забезпечення виборчих прав мільйонів громадян України, які через бідність знаходяться за кордоном у пошуках роботи. Навіть серед 422 тис. громадян України, котрих було включено до списків на 116 закордонних виборчих дільницях у 78 країнах, проголосували трохи більше 34 тис.

Причиною того, що на закордонних дільницях проголосувало лише 8% внесених до списків виборців, є явно недостатня робота Міністерства закордонних справ України, яке не вжило всіх можливих заходів щодо забезпечення можливості вільного волевиявлення громадян своєї держави під час їх перебування за кордоном. Неодноразові звернення Уповноваженого з прав людини до посадових осіб МЗС України, на жаль, і цього разу залишились без реагування.

Повністю було зірвано вибори для 60 тис. громадян України, які мешкають у Придністров’ї та перебувають на консульському обліку. Якщо під час виборів Президента України у 2004 р. у Республіці Молдова було створено сім виборчих дільниць, то у 2006 р. їх кількість скоротили до двох. Попри постійні прохання громадян України, українська влада так і не створила жодної додаткової виборчої дільниці на території Придністров’я. Як наслідок, реалізувати своє виборче право змогли лише близько 1,6 тис. громадян України, тобто менше 3% тих, які постійно там мешкають.

Хоча у своїй заяві напередодні виборів Уповноважений, як зазначалося, привертала увагу органів державної влади й місцевого самоврядування до необхідності здійснення рішучих та ефективних заходів для забезпечення кожному громадянину конституційного права на вільне волевиявлення під час виборів 26 березня 2006 р., проте незадовільна організація голосування, величезні черги на більшості виборчих дільниць змусили десятки тисяч людей, насамперед інвалідів, осіб похилого віку, повернутися додому, не проголосувавши.

Особливу увагу під час виборів Уповноважений приділила голосуванню на спеціальних виборчих дільницях. Зокрема, такі спеціальні виборчі дільниці було створено відповідно до вимог Закону України “Про вибори народних депутатів України” у 182 установах Державного департаменту з питань виконання покарань, у тому числі у 32 слідчих ізоляторах.

26 березня 2006 р. Уповноважений особисто відвідала спеціальну виборчу дільницю №116 Київського СІЗО (Лук’янівки) з метою контролю за дотриманням права на вільне волевиявлення ув’язнених. Під час безпосереднього спілкування з Уповноваженим ув’язнені заявили про те, що були позбавлені права брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування, голосуючи лише за кандидатів до Верховної Ради України. Вони також скаржилися на обмаль інформації про учасників виборчих перегонів. Якщо й мали окремі відомості про вибори, то переважно завдяки мережі міського радіомовлення. Деякі зазначали, що перед голосуванням отримали від певних політичних сил цигарки, шампунь, юридичну літературу тощо. Інформаційна література про вибори надавалася вибірково. У процесі перевірки Уповноваженого головою спеціальної виборчої дільниці на території СІЗО Лілією Максименко (представник блоку “Пора–ПРП”) була зроблена спроба ввести в оману Уповноваженого щодо ходу виборчого процесу. Так, на 14.50 нею стверджувалося, що вибори у 8 визначених місцях для голосування завершилися. Однак при відвідуванні упродовж двох годин слідчого ізолятора Уповноважений виявила, що на окремих дільницях голосування тривало.

Усього в Київському СІЗО до списку виборців було внесено 2456 осіб. Не брали участі в голосуванні лише неповнолітні та громадяни інших держав. Проте понад 100 осіб відмовилися від участі в голосуванні через “недовіру до всіх”. В’язні-“довічники” голосували, не виходячи зі своїх камер – через решітку, в чому Уповноважений вбачає порушення виборчого законодавства та їхніх конституційних виборчих прав.

За підсумками свого відвідання Київського слідчого ізолятора Уповноважений зазначила, що питання організації виборів на спеціальних виборчих дільницях, як і загалом створення людських умов перебування ув’язнених у місцях позбавлення волі, потребують невідкладного державного вирішення. Саме ці завдання обов’язково мав вирішити новообраний парламент України у співпраці з виконавчою владою.

За результатами виборів право на представництво у вищому законодавчому органі країни отримали тільки п’ять партій і блоків, що набрали понад 3% голосів виборців (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборах народних депутатів України 26 березня 2006 р.

Проте після підрахунку голосів виборців, у період з 11 по 15 квітня 2006 р. представники Блоку Наталії Вітренко “Народна опозиція”, Блоку Юрія Кармазіна, Партії “Віче”, Виборчого блоку політичних партій “Народний блок Литвина” звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовними заявами визнати дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними і такими, що призвели до фальсифікації, масштабних порушень законодавства про вибори народних депутатів України під час виборчого процесу, внаслідок чого неправильно встановлені результати цих виборів, та зобов'язати провести повторний підрахунок голосів виборців. Але у задоволенні цього позову суд відмовив.

Детальний аналіз звернень громадян, особисті зустрічі з виборцями та відвідування Уповноваженим виборчих дільниць, інформація представників Уповноваженого з регіонів України та деяких закордонних виборчих дільниць засвідчили, що вибори 26 березня 2006 р. не стали демократичними та чесними, як їх оцінила влада, та навіть деякі міжнародні спостерігачі.

Насправді, переконана Уповноважений, волевиявлення мільйонів громадян України було штучно спотворено. Це стало наслідком насамперед того, що українське виборче законодавство пройняте так званим обвинувальним ухилом щодо наміру громадян зловживати своїм виборчим правом. Обрані форми боротьби з можливими зловживаннями та фальсифікаціями фактично унеможливили реалізацію прав мільйонів громадян, проте реально не створили перешкод для фальшування під час підрахунку голосів.

Держава, виконуючи свій головний конституційний обов’язок – “утвердження і забезпечення прав і свобод людини”, мала за наслідками виборів 2006 р. передбачити заходи для забезпечення конституційного права на вільне волевиявлення усіх громадян України. Для цього потрібно було негайно прийняти відповідні нормативно-правові акти, які дали б змогу реалізувати законне виборче право навіть тим, хто не міг це зробити через недосконале законодавство та бездіяльність влади, механізм проведення додаткового голосування. Тому що тільки вільний і свідомий вибір усіх громадян країни зможе забезпечити стабільність державної влади і процвітання єдиної й могутньої України в інтересах кожного.

Треба зазначити, що вже після закінчення виборів 2006 р. почалися складнощі в розвитку політичного процесу в країні. Так, у квітні–липні 2006 р., під час невдалих спроб новобраних фракцій блоків НСНУ, БЮТ та Соціалістичної партії України сформувати парламентську коаліцію та коаліційний уряд, найгостріші суперечки коаліціантів були пов'язані з тривіальним розподілом владних портфелів. Всупереч Конституції України предметом політичних торгів стали навіть неполітичні посади органів незалежного парламентського контролю: голови Рахункової палати і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які призначаються на посади за особливою процедурою, на певний строк і відповідно до спеціальних конституційних законів. Вбачаючи в такому підході загрозу інституціям демократії і парламентаризму, Уповноважений виступила з рішучими заявами щодо неприпустимості такого підходу, а також 26 червня 2006 р. звернулася з відповідним поданням до Президента України як гаранта Конституції. У поданні зазначалось: “На пленарному засіданні Верховної Ради України 22 червня 2006 р. і в українських засобах масової інформації оприлюднено текст коаліційної угоди “Про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання”, в додатках до якої визначено розподіл посад Голови Рахункової палати і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини між учасниками коаліції і опозицією терміном на п’ять років. Предметом коаліційної угоди стали також посади Голови Верховної Ради України, його заступників, голів і заступників голів парламентських комітетів, а також керівників органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Зазначеними діями суб’єкти коаліційної угоди порушили Конституцію України і чинне законодавство України, перевищивши свої повноваження і фактично узурпувавши права і повноваження всієї Верховної Ради України. Адже Конституція України у ч. 8 ст.83 визначає вичерпний перелік державних посад, кандидатури на які коаліція депутатських фракцій має право вносити Президентові України. Це посади Прем’єр-міністра і членів Кабінету Міністрів України.”

Завдяки рішучим діям та підтримці їх громадськістю неправові дії було припинено, а зазначені посади були виключені з розподілу портфелів тексту коаліційної угоди.

Після переформатування парламентської коаліції склалися слушні умови для досягнення політичного компромісу полярних політичних сил – в ім’я народу України та подальшої демократичної розбудови нашої держави. Створення “антикризової” коаліції, підписання Універсалу національної єдності мали закласти підґрунтя стабілізації суспільно-політичної ситуації у країні. Продовження втілення політреформи, стабілізація економіки, опрацювання і прийняття бюджету розвитку на 2007 р., заходи соціальної підтримки незахищених верств населення – все це стало реальними діями уряду “антикризової” коаліції. Але, попри все, лідери політичних партій, що перейшли до опозиції, продовжили боротьбу за владу і поступово на порядок денний почало виходити питання розпуску парламенту та дострокових парламентських виборів.

Уповноважений постійно намагалася використовувати всі можливості привернути увагу політичних кіл насамперед до проблем прав і свобод людини, всіляко сприяла пошуку компромісу та примирення сторін політичної кризи.

У попередніх щорічних доповідях Уповноважений приділила особливу увагу порушенням конституційних прав мешканців м.Мукачевого під час виборів міського голови у 2003–2004 рр. Але особи, що намагалися спотворити результати голосування, тривалий час не притягувались до відповідальності за свої протиправні дії. Тому Уповноважений прискіпливо відстежувала хід судового процесу над цими особами, що вчинили злочин під час повторних виборів міського голови у квітні 2004 р. І тільки майже через три роки, у березні 2007 р., вдалось поновити справедливість та покарати злочинців-посадовців.

Проте події в м.Мукачевому, де, як у краплині води, відобразилися проблеми розколу суспільства та недоліки виборчого процесу, що характерні для всієї країни і до яких неодноразово привертала увагу Уповноважений, так і не стали для органів державної влади приводом подбати про захист конституційних прав громадян, замість змагань за розширення владних функцій.

Опозиція, виборюючи владу, тривалий час переконувала Президента видати указ про дострокове припинення повноважень парламенту. На підтримку своїх намагань лідери опозиції закликали своїх прихильників прийти 31 березня 2007 р. на Майдан, щоб за допомогою “мітингової демократії” натиснути на Президента і продемонструвати йому “всенародну вимогу” розпуску Верховної Ради України та проведення нових парламентських виборів. Одночасно керівники коаліційних партій теж закликали своїх прихильників до масових демонстрацій. З цього самого моменту протистояння знову почало переноситися з парламенту на вулиці, на великі групи людей, що становило потенційну небезпеку для громадян, особливо у разі виникнення масових заворушень. Представники Уповноваженого були присутні на всіх масових заходах, проводячи моніторинг дотримання прав громадян на вільні збори.

Видання Президентом України Віктором Ющенком Указу №264/2007 від 2 квітня 2007 р. “Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України” у певному сенсі стало несподіванкою тому, що жодна з перелічених у Конституції України підстав не настала. Відхилення за межі правового поля в умовах політреформи, переходу до парламентсько-президентської республіки порушувало правові засади всього процесу. Перше ж питання, що виникло внаслідок видання указу і викликало бурхливі дискусії між представниками коаліції та опозиції, це питання правочинності Верховної Ради з моменту оприлюднення указу. Питання, що взагалі ставило під сумнів існування парламентаризму в Україні, тобто обумовленої Конституцією України демократичної інституції, що є єдиним законодавчим органом державної влади і через який безперервно здійснюється одна з форм народовладдя. Отже, навіть призупинення діяльності Верховної Ради України ставало брутальним порушенням прав громадян України.

3 квітня 2007 р. на ранковому засіданні Верховної Ради України парламентарії разом з членами уряду виважено обговорили ситуацію в країні. Результатом обговорення було єдино правильне рішення – продовжити роботу парламенту та всіма законними засобами намагатися повернути хід подій у правове русло.

На цьому ж засіданні виступила Уповноважений з прав людини Н.Карпачова. Вона заявила: ”Ситуація, що склалася в Україні після видання вчора, 2 квітня, Президентом України Віктором Ющенком Указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, викликала в суспільстві дуже глибоке занепокоєння і тривогу. І все це відбувається через рік після того, як минулі вибори до Верховної Ради були оцінені міжнародними спостерігачами, всією світовою спільнотою і навіть Президентом України Віктором Ющенком як найдемократичніші за всю історію України.

До речі, саме з цього часу почався перехід до парламентсько-президентської республіки. Проте що ми побачили і відчули? Можна констатувати, що з учорашнього дня в Україні розпочалася політико-правова криза. Сьогодні вже йдеться про правовий нігілізм, коли ігноруються рішення Верховного Суду України, якщо вони йдуть не на догоду Президентові у виняткових випадках, коли ігноруються рішення Верховної Ради України й ігнорується навіть сама Конституція.

Ми сьогодні говоримо про зневагу до принципу верховенства права. Я хотіла б звернутись до всіх гілок влади, а також до Президента. Ситуацію треба негайно повернути в правове русло. І час ще не втрачено.

Зважаючи на те що відповідно до статті 101 Конституції України Уповноважений з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини, вважаю за необхідне заявити таке. Чи має Президент розпустити Верховну Раду? Так, має, безумовно. За Конституцією України, винятково на підставі статті 90, і перелік підстав, які містить ця стаття, є вичерпним.

Можу констатувати: є цілком очевидним, що жодна з цих підстав не настала. Це перше. Адже й тому Президент не мав права, за відсутністю бодай однієї з цих підстав, приймати Указ про розпуск Верховної Ради. Це перший висновок Уповноваженого з прав людини.

Друге. Вчора дебатувалося питання про те, чи припиняє Верховна Рада виконувати свої повноваження з моменту оприлюднення Указу Президента. Указ Президента сьогодні оприлюднено. Стаття 81 Конституції України дає чітку відповідь, закріплюючи принцип безперервності мандата повноважень народних депутатів України. Їхні повноваження припиняються в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Цей принцип, безумовно, діє і для Верховної Ради даного скликання.”

Лейтмотивом заяви Уповноваженого став заклик до всіх політичних сил врегулювати кризу шляхом правового компромісу і в жодний спосіб не допустити подальшого загострення громадського конфлікту, створення умов для масових порушень прав громадян та кровопролиття: “Сьогодні головне – інтереси і права власного народу. Я хотіла би закликати всіх політиків про це пам’ятати і зробити все так, щоб сила за будь-яких обставин не була застосована жодною стороною”.

Зважаючи на те що відповідно до ст.101 Конституції України Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини, саме з цього моменту було розпочато постійний моніторинг забезпечення конституційних прав громадян України в умовах після видання зазначеного указу Президента України. Зокрема, користуючись правом невідкладного прийому Президентом України, Уповноважений 5 квітня 2007 р. зустрілася з главою держави. Під час зустрічі була викладена позиція Уповноваженого Президентові України як гаранту дотримання прав і свобод людини, щоб унеможливити подальше загострення суспільно-політичної кризи. Омбудсман звернулася з проханням зупинити дію Указу Президента України, повернути ситуацію в стадію переговорного процесу, що виключало ймовірність масових порушень прав громадян, та запропонувала всебічну допомогу в цьому процесі. На жаль, пропозиції Уповноваженого не були підтримані.

Використовуючи кожну нагальну можливість для захисту прав людей, захисту демократії та парламентаризму в країні, 11 квітня 2007 р. Уповноважений взяла участь у розширеному засіданні Громадянської конституційної асамблеї “Шляхи правового розв’язання політичної кризи в Україні”, ініційованому громадсько-політичним об’єднанням “Український форум”. Серед його учасників були відомі політики, вчені, представники неурядових організацій. Вони з тривогою констатували, що розвиток політичних подій, спричинений протистоянням інститутів влади, масовими порушеннями і недотриманням вимог Конституції України всіма гілками влади і главою держави, неприйняття Конституційним Судом України протягом восьми місяців жодного рішення створює небезпеку для самого існування нашої держави. У дискусії щодо можливих дій влади Уповноважений з прав людини наголосила: протистояння, яке виникло в державі, спричинило політико-правову кризу. Омбудсман вважала, що глава держави на самому початку міжфракційних депутатських міграцій мав внести подання до Конституційного Суду України, який надав би тлумачення конституційної норми щодо цього. Політико-правова криза створена штучно, проте вона вже призвела до суцільного правового нігілізму.

Уповноважений засвідчила свою незмінну позицію: для пошуку шляхів виходу з протистояння політики мають негайно сісти за стіл переговорів, і вони, безумовно, мають бути прозорими для всіх: за зачиненими дверима кризи не подолати. Крім того, Уповноважений зауважила, що вважає оголошення Указом Президента 27 травня днем виборів абсолютно неприйнятним для волевиявлення громадян України. І не тільки через зрозуміле всім громадянам порушення 60-денного терміну для проведення виборчої кампанії, відсутність рішення Конституційного Суду України, а й тому, що на цей день припадає велике релігійне свято – Трійця.

Не чекаючи рішення Конституційного Суду, Президент України новим Указом від 25 квітня 2007 р. вдруге розпустив Верховну Раду України, призначивши вибори, тепер вже на 24 червня 2007 р.

Політична ситуація у країні продовжувала загострюватись. У ці дні українське суспільство стало свідком протизаконного втягування у конфлікт силових відомств. СБУ чинило безпрецедентний моральний тиск на суддів Конституційного Суду України. Морального впливу від конфронтуючих політичних сил зазнали також судді місцевих судів м.Києва, на яких вони тиснули з метою здобуття протизаконних судових рішень на свою користь.

Політики, ЗМІ постійно обговорювали можливість введення Президентом України надзвичайного стану в країні або столиці, почали підраховувати чисельність військових формувань, які мали б у разі силового протистояння підтримати ту чи іншу політичну силу. Апофеозом “політичної доцільності” стали змагання за такий важіль впливу, як посада Генерального прокурора України. 24 травня 2007 р. були оприлюднені Укази Президента України про звільнення з цієї посади О.Медведька і призначення С.Піскуна. На підтримку першої особи до будинку Генпрокуратури прибув озброєний підрозділ МВС, а на підтримку другої – озброєний підрозділ Управління державної охорони України. При цьому будівля Генпрокуратури була оточена кількатисячною юрбою прихильників протилежних політичних сил, які потенційно могли бути втягнуті у збройний конфлікт. До Києва почали рухатися підрозділи внутрішніх військ. Ця подія стала піком протистояння. Внаслідок нехтування політичними лідерами принципами верховенства права, їх неповаги до конституційних прав громадян, на що постійно вказувала Уповноважений з прав людини, країна опинилась у дуже загрозливій ситуації.

Того ж дня, 24 травня 2007 р., Уповноважений з прав людини Н.Карпачова направила звернення до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів: “Політико-правова криза в країні досягла критичної межі. Ситуація вийшла за межі конституційного поля. Реальним стало втягування у політичне протистояння людей у погонах. За цих умов зростає історична відповідальність керівництва та особового складу Збройних Сил, Міністерства внутрішніх справ, Внутрішніх військ МВС, Служби безпеки, інших військових формувань за долю країни, суспільства, дотримання прав кожного громадянина. Як Уповноважений з прав людини заявляю: правові підстави застосування військової сили всередині держави відсутні. Збройні Сили України та інші воєнізовані формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян.

Тому дії кожного з вас – від солдата до генерала – мають відповідати виключно вимогам Конституції, законам України та статутам. Ніякі виняткові обставини не можуть бути підставою для жодних незаконних дій або бездіяльності.

Закликаю вас у цій складній ситуації проявити мужність, витримку і мудрість. Будьте гідними батьківського наказу берегти Вітчизну, завжди залишайтеся вірними даній вами присязі Українському народові. Сьогодні ваша громадянська позиція є запорукою збереження нашої держави від розбрату і розколу, а отже, забезпечення миру та спокою в кожній домівці і в кожній родині.

Як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини робитиму все від мене залежне, щоб повернути ситуацію в правове русло, адже саме це є неодмінною умовою забезпечення прав і свобод людини”.

Проте ситуація продовжувала загострюватися. За вказівками політичних лідерів почалися пересування підрозділів Збройних Сил та МВС України, посилювалась охорона урядових установ. Своїм Указом Президент України № 474/2007 від 25 травня 2007 р. підпорядкував собі особисто внутрішні війська МВС, хоча це не відповідало чинному законодавству.

Для з’ясування ситуації, послаблення напруженості, пошуку шляхів до владнання кризи в правовому полі та запобігання можливим масовим порушенням конституційних прав людей Уповноважений з прав людини особисто спілкувалася з керівниками Збройних Сил і формувань – міністром оборони України А.Гриценком, міністром внутрішніх справ В.Цушком, командувачем внутрішніх військ МВС України О.Кіхтенком та багатьма іншими, постійно вела переговори і консультації з політичними лідерами та іноземними дипломатами. Представники Уповноваженого цілодобово здійснювали моніторинг ситуації в м.Києві й регіонах України, в наметових містечках і на мітингах, у військових частинах та міліцейських підрозділах. Ці своєчасні дії повністю відповідали моменту тому, що тривала ескалація конфлікту і Уповноважений, усіма наданими йому законом засобами, намагалась усунути загрозу порушення конституційних прав десятків мільйонів співвітчизників.

27 травня 2007 р. сторони політичного конфлікту досягли компромісу. Президент України в інтерв’ю ЗМІ повідомив, що за наслідками переговорів усіма сторонами підписаний документ, який “урегулює цю кризу”, і для його підписання кожна із сторін пішла на певні поступки. “Ми виходимо з того, що основою врегулювання політичної кризи є проведення 30 вересня дострокових парламентських виборів”, – сказав Президент України. 31 липня 2007 р. Президент вніс зміни до Указу “Про призначення позачергових виборів у Верховну Раду України” №497 від 5 червня 2007 р. Було визначено дату початку виборчого процесу – 2 серпня 2007 р.

Насправді, на думку Уповноваженого з прав людини, досягнута політична домовленість кризи не розв’язувала, бо не містила компромісу щодо питань, які розкололи суспільство. Компроміс був досягнутий лише в сенсі поступок лідерів партій коаліції щодо проведення позачергових парламентських виборів на штучно створених правових засадах, на які вони погодилися під загрозою громадянського конфлікту в країні. Знову, в умовах відсутності рішення Конституційного Суду України щодо указів Президента про припинення повноважень Верховної Ради, політичними домовленостями було знехтувано принципом верховенства права та подовжено перелік рішень за межами чинного законодавства. А це у свою чергу створило підґрунтя для порушення прав громадян, що не мало залишатись поза увагою Уповноваженого.

Тому після призначення за політичними домовленостями на 30 вересня 2007 р. позачергових виборів до Верховної Ради України Уповноважений розпочала постійний моніторинг стану дотримання конституційних прав на вільне волевиявлення, гарантоване Конституцією України, Законом України “Про вибори народних депутатів України”.

Як засвідчив моніторинг Уповноваженого, вже з перших днів виборчої кампанії розпочалося протизаконне широке використання адміністративного ресурсу різними політичними силами. Так, у 19-ти регіонах України обласні штаби блоку НУНС очолили безпосередньо голови облдержадміністрацій. Кількасот районних штабів цього ж блоку очолили керівники райдержадміністрацій. Особисто Президент України В.Ющенко активно долучився до агітаційних заходів на підтримку своєї політичної сили.

Уперше в незалежній Україні до виборчого процесу була публічно залучена Служба безпеки України. Так, у повідомленні прес-центру СБУ, зокрема, йшлося про те, що на виконання Указу Президента України від 4 липня 2007 р. “Про забезпечення реалізації виборчих прав громадян України, законності, прозорості та відкритості виборчого процесу на позачергових виборах до Верховної Ради України” начальникам територіальних підрозділів СБУ дано вказівку постійно інформувати її керівництво, а також правоохоронні структури та органи державної влади про порушення виборчого законодавства. Причому було задіяно телефонні лінії довіри та створено оперативний штаб для узагальнення і аналізу даних, необхідних для прийняття управлінських рішень.

У зв’язку з цим Уповноважений з прав людини Н.Карпачова звернулася до в.о. Голови Служби безпеки України В.Наливайченка з проханням надати інформацію щодо правових підстав для здійснення спецслужбою заходів, оприлюднених прес-центром СБУ. У такому разі, наголосила Уповноважений з прав людини в своєму зверненні до керівництва СБУ, Служба безпеки може перевищити свої повноваження та здійснювати не властиві їй функції у порушенні Конституції України та Закону України “Про Службу безпеки України”. Зокрема, згідно із зазначеним законом на СБУ не покладено функцій контролю за дотриманням виборчих прав громадян. Тому зазначені дії можуть бути розцінені українською та світовою громадськістю як тиск з боку СБУ, втручання у виборчий процес, а відтак як порушення прав на вільне волевиявлення і особисту свободу громадян. Крім того, п.6 згаданого Указу Президента України, наголосила у своєму листі Уповноважений, передбачає доручити Службі безпеки України діяти винятково у межах визначених повноважень. Тобто вжити заходів лише щодо “забезпечення громадського порядку та безпеки протягом виборчого процесу, в тому числі у день голосування та в дні встановлення результатів виборів”.

У відповіді, наданій в.о. голови Служби безпеки України В.Нали-вайченком Уповноваженому з прав людини, наголошувалося, що всі дії відомства під час перебігу виборчого процесу здійснюватимуться виключно в рамках чинного законодавства і що інформація про порушення виборчих прав громадян, які стануть відомі СБУ, буде надана Уповноваженому з прав людини.

Проте, як засвідчив моніторинг Уповноваженого, попри негативне ставлення суспільства до контролю за виборами з боку спецслужб, упродовж виборчого процесу 2007 р. у нього невиправдано втручалася Служба безпеки України. Така неприпустима практика не припинилася і після голосування.

Старою проблемою, яка проявилася з новою силою, стала недостатня кількість виборчих дільниць у єдиному закордонному виборчому окрузі. Уповноважений неодноразово акцентувала на цьому увагу відповідних державних органів. Як і напередодні парламентських виборів 2006 р., численні звернення надійшли до Уповноваженого щодо нестворення Міністерством закордонних справ України додаткових виборчих дільниць у країнах, де проживають і перебувають на консульському обліку сотні тисяч громадян України. Найбільш характерним прикладом знову була ситуація з українськими громадянами, які постійно проживають у Придністров’ї.

Зважаючи на такий кричущий факт масового порушення конституційних прав співвітчизників, одразу після оголошення позачергових виборів до Верховної Ради України відповідно до Указу Президента України від 31 липня 2007 р. Уповноважений з прав людини Н.Карпачова 7 серпня 2007 р. негайно направила подання міністру закордонних справ України А.Яценюку, а також, того ж дня, звернення до голови Центральної виборчої комісії В.Шаповала щодо забезпечення конституційних виборчих прав громадян України, які мешкають у Придністров’ї. Зокрема, ставилася вимога утворити додаткові закордонні виборчі дільниці не тільки на території великих міст Республіки Молдова (як, наприклад, у Кишиневі та Бєльцях), а й за межами офіційних представництв чи консульських установ України, де проживає чи перебуває не менше однієї тисячі наших громадян, як це й передбачено законодавством.

Проте Міністерство закордонних справ України та Центральна виборча комісія повідомили Уповноваженому з прав людини про неможливість утворення додаткових виборчих дільниць у цій країні, посилаючись на певні положення закону про вибори народних депутатів.

На глибоке переконання Уповноваженого, такі норми порушують конституційне право громадян України, які проживають у Республіці Молдова, зокрема на території Придністров’я, на участь у вільному обранні органів державної влади. Тому Уповноважений з прав людини Н.Карпачова 13 вересня 2007 р. звернулася з поданням до Конституційного Суду України. У ньому було наголошено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Не може бути обмежень прав людини за будь-якими ознаками, в тому числі за місцем проживання або перебування. Тому збереження статус-кво закордонних виборчих дільниць у Республіці Молдова під час проведення позачергових виборів до Верховної Ради України, як це було у березні 2006 р., неодмінно призведе до порушення гарантованого Конституцією України права громадян України вільно обирати органи державної влади. Отже, зазначені положення законів мають бути визнані неконституційними, зробила висновок Уповноважений з прав людини.

Зважаючи на важливість порушеного питання для багатьох громадян України і наближення позачергових виборів до Верховної Ради України, Уповноважений з прав людини просила Конституційний Суд України невідкладно розглянути подання. Проте, на жаль, Конституційний Суд України з формальних причин не розглянув цього подання, внаслідок чого мали місце масові порушення виборчих прав громадян України, що проживають за кордоном.

Слід зазначити й позитивні зміни у законодавстві щодо виборів 30 вересня 2007 р. Так, внесені зміни надавали можливість виборцям голосувати за місцем знаходження у день голосування, що передусім надавало можливість інвалідам та хворим людям з обмеженими можливостями пересування голосувати вдома. Дещо спрощувалась процедура оформлення можливості такого голосування. Завдяки цьому отримали змогу проголосувати за межами виборчих дільниць, удома 983 834 інвалідів, осіб похилого віку та хворих, у тому числі тих, хто перебував у лікарнях, що становить 4,24% громадян України, які взяли участь у голосуванні (табл. 3.1.2). Тобто дострокові парламентські вибори 2007 р. цим суттєво відрізняються від повторного голосування 26 грудня 2004 р. на виборах Президента України та парламентських перегонів 26 березня 2006 р., коли всупереч позиції Уповноваженого багато інвалідів, літніх та хворих людей було позбавлено цього права, внаслідок чого деякі з них вмирали прямо на виборчих дільницях.

Таблиця 3.1.2. Інформація щодо виборців, які брали участь у виборах народних депутатів України 26 березня 2006 р. та 30 вересня 2007 р. (у багатомандатних округах)

Водночас пекучою стала проблема масових змін персонального складу виборчих комісій, коли окружним комісіям на деяких своїх засіданнях доводилося замінювати по 50–70 членів дільничних комісій буквально за два-три дні до голосування, що значно ускладнювало ситуацію, зокрема в Одеській, Луганській областях, Автономній Республіці Крим. Так, поспіхом до складу комісій у Донецькій області включали посланців західних регіонів. До того ж багато дільничних виборчих комісій (наприклад, комісія №41 виборчого округу №27 у м.Дніпропетровську) напередодні голосування припиняли роботу раніше визначеного терміну або не працювали взагалі, що позбавило виборців змоги отримати необхідну їм інформацію про учасників виборчих перегонів та порядок голосування.

Багато виборчих дільниць, зокрема №12 у Барському та №112 у Жмеринському районах Вінницької області, а також №194 у місті Хмельницькому, розташовувалися в приміщеннях, розміри яких були меншими, ніж визначено відповідними нормами. Через невиділення своєчасно необхідної кількості коштів виборчим комісіям вони були обмежені у телефонному зв’язку, транспорті, а на деяких з них не було навіть сейфів для зберігання виборчих бюлетенів. Порушені права і самих членів виборчкомів, які своєчасно так і не отримали встановлену законом платню.

Як і під час попередніх виборів, з метою здійснення парламентського контролю за дотриманням права громадян на вільне волевиявлення протягом усього виборчого процесу діяла “гаряча лінія” Уповноваженого з прав людини. У разі порушення конституційних виборчих прав громадяни України мали можливість звертатися до Уповноваженого цілодобово та безоплатно з будь-якого регіону країни телефоном чи електронною поштою. В регіонах України здійснювали моніторинг дотримання виборчих прав громадян представники Уповноваженого з прав людини.

Загалом звернулось 2134 громадянина України стосовно порушення їхніх політичних, у тому числі виборчих, прав. Аналіз змісту отриманих звернень засвідчив про недовірливе і дратівливе ставлення громадян до позачергових виборів (особливо щодо політичної агітації та реклами).

Тому, виходячи з результатів моніторингу стану дотримання конституційних прав на вільне волевиявлення, напередодні дня голосування, 26 вересня 2007 р., Уповноважений з прав людини Н. Карпачова звернулася до всіх громадян України – учасників виборчого процесу та привернула увагу до таких недоліків організації передвиборних перегонів, як, зокрема:

– масові помилки у списках виборців, насамперед у прізвищах, іменах громадян, назвах вулиць, про включення померлих, двійників та неповнолітніх, недоведення до осіб похилого віку, інвалідів, тяжко хворих, у тому числі тих, хто перебуває в лікарнях, порядку звернення до дільничних комісій щодо голосування поза межами дільниці, вдома, про порушення в проведенні передвиборної агітації, зокрема, використання брудних технологій, адміністративний тиск;

– недоведення до осіб похилого віку, інвалідів, тяжко хворих, у тому числі тих, хто перебуває в лікарнях, порядку звернення до дільничних комісій щодо голосування поза межами дільниці, вдома;

– спроби підкупу виборців окремими політичними силами;

– ганебної тенденції абсолютної девальвації моральних засад у критиці своїх опонентів під час виборчих перегонів;

– через зміни виборчого законодавства фактично були позбавлені права на судовий захист громадяни України щодо поновлення їх виборчих прав у разі порушення напередодні і в день виборів.

Напередодні виборів та в день голосування, 30 вересня 2007 р., представники Уповноваженого з прав людини, які спостерігали за виборчим процесом у столиці й регіонах, а також у штабах провідних політичних партій і блоків, встановили численні факти порушень прав громадян на вільне волевиявлення.

Більшість звернень на “гарячу лінію” Уповноваженого припадає на безпрецедентну кількість неточностей у виборчих списках: наявність у них горезвісних “мертвих душ”, помилок у прізвищах, неврахованих жителів цілих будинків і вулиць. Це стосувалося майже всіх регіонів як на Заході, так і на Сході країни. Наприклад, при уточненні списку виборців з’ясувалося, що до нього не було включено мешканців нового будинку (виборча дільниця №66 територіального округу №142 у м.Полтаві), а в м.Одесі на територіальному окрузі №133 мешканців одного й того ж будинку було одночасно включено до списків виборців двох дільниць – №35 та №36.

До виборчих списків іноді потрапляли громадяни, які вибули чи померли. Зокрема, в Харкові включили до списків навіть загиблого народного депутата України Євгена Кушнарьова, водночас не занесли тих, кому вже виповнилось 18 років. Подібні факти мали місце й у Львівській, Закарпатській, Київській, Чернігівській та інших областях. Однією з причин таких порушень було те, що для складання списків 2007 р. використовувалися списки 2004 і навіть 2002 рр. У списках виборців Харківської, Дніпропетровської, Черкаської та інших областей були виявлені тисячі “двійників”, тобто коли одну особу зареєстрували кілька разів.

Аналогічні проблеми зі списками зафіксовані й на закордонних дільницях. Наприклад, як повідомили Уповноваженому наші співвітчизники з Німеччини, не знайшли себе у списку на виборчій дільниці у Мюнхені навіть ті, хто перебував на консульському обліку і напередодні голосування перевірив себе в списках.

Загалом помилки у списках виборців стосувалися майже п’ятої частини виборців. Тільки з цієї причини мільйони громадян України не змогли реалізувати своє виборче право на безперешкодне вільне волевиявлення. Багато виборців, справедливо обурених таким беззаконням, фактично не мали змоги поновити своє конституційне право на судовий захист, адже розгляд позовних заяв цієї категорії громадян у день голосування не передбачено чинним законодавством.

Уповноважений з прав людини зазначила, що виборчі права понад одного мільйона громадян України, які не мають реєстрації за місцем проживання і не були внесені до списків виборців, вкотре були брутально порушені, що не може суттєво не вплинути на результати виборів. А тому без створення єдиного Державного реєстру виборців, на чому наполягає Уповноважений, починаючи ще з 2000 р., не може бути й мови про справедливі та демократичні вибори. Тим більше, що 22 лютого 2007 р. Закон України “Про Державний реєстр виборців”, кінець кінцем, було прийнято. Запровадження такої сучасної системи обліку виборців мало відбутися вже з 1 жовтня 2007 р. Проте Закон не виконується.

Уповноважений змушена констатувати, що знову брутально було порушено конституційні виборчі права 5 млн українських трудових мігрантів. Якщо вони не перебувають на консульському обліку, то виборче законодавство не передбачає механізму реалізації їхнього виборчого права. Навіть повернувшись додому менш як за три доби до виборів, вони також не мали можливості це зробити. На жаль, зазначену проблему не було розглянуто і Конституційним Судом України, що призвело до безладу: в одних виборчих комісіях осіб, які, за даними Держприкордонслужби, перебували за кордоном, викреслювали зі списків, а на інших – ні.

Прикро, але навіть серед 432 942 громадян України, котрих було включено до списків на 115 закордонних виборчих дільницях у 80 країнах, проголосували не більше 26 тис., тобто менше 6%. Так, у Москві з 32 тис. проголосувало лише 797 осіб, що становить 2,49%; у Берліні – з 20 078 громадян України проголосували лише 448 (2,23%); у Португалії – з 12 413 наших співвітчизників проголосували 612 (менше 5%). Це означає, що владі так і не вдалося створити дієвий механізм реалізації виборчих прав українських трудових мігрантів за межами Батьківщини.

Уповноважений вважає, що зміни до законодавства мають зрештою поновити справедливість щодо цієї категорії громадян України.

На думку Уповноваженого, у вересні 2007 р. повністю була спотворена процедура реалізації виборчих прав громадян, які через складні життєві обставини (передусім через бідність) у день виборів перебувають за межами постійного місця проживання або зареєстровані в інших місцях. Тепер їх зовсім було позбавлено права голосувати, оскільки відкріпні посвідчення вже не передбачені чинним законодавством. До речі, з цієї ж причини не мали змоги проголосувати й спостерігачі від політичних партій та блоків, які були направлені політичними партіями та блоками в інші регіони.

30 вересня 2007 р., у день дострокових парламентських виборів, Уповноважений з прав людини Н.Карпачова відвідала Бориспільську виправну колонію №119, Київський слідчий ізолятор №13 (Лук’янівку) і Київську міську клінічну психоневрологічну лікарню №1 з метою контролю за дотриманням права на вільне волевиявлення ув’язнених і пацієнтів лікарні.

У 2007 р. для участі у виборах до списків виборців на 183 спеціальних виборчих дільницях Державного департаменту України з питань виконання покарань було включено 147,4 тис. осіб. Якщо на виборах до Верховної Ради України 26 березня 2006 р. під час безпосереднього спілкування з Уповноваженим засуджені скаржилися на брак інформації на спеціальних виборчих дільницях про учасників виборчої гонки, то цього разу нарікань на інформаційне забезпечення і організацію голосування майже не було. Зросла активність ув’язнених у виборчому процесі: зокрема, Бориспільська виправна колонія проголосувала стовідсотково, а в Лук’янівському СІЗО з 2655 осіб відмовилися від голосування лише 60. На запитання Уповноваженого про причини такої відмови ув’язнені мотивували це своєю виключно принциповою позицією, оскільки не побачили для себе політичної сили, якій можна було б довіряти.

Під час моніторингу в Київському СІЗО Уповноважений з прав людини зустрілася з офіційними спостерігачами від Європейського парламенту на чолі з головою Комітету міжнародної співпраці УКРАЇНА–ЄС Андріаном Северіним. Він, зокрема, високо оцінив постійну увагу Омбудсмана України до проблем пенітенціарної системи. Уповноважений під час обміну думками зосередилася на принципових питаннях вдосконалення виборчого законодавства, відзначивши, що Україна на відміну від інших країн світу навіть з розвиненою демократією надала позбавленим свободи право голосувати, а отже, його потрібно і цивілізовано реалізовувати.

Перебуваючи на виборчій дільниці в міській клінічній психоневрологічній лікарні №1, Уповноважений з прав людини Н.Карпачова зазначила, що жодна людина не може бути позбавлена права брати участь у виборчому процесі. Проте перевірка засвідчила: майже 500 хворих були відправлені з лікарні для голосування за місцем проживання, що зовсім не гарантує їх участі у виборах. Під час особистих бесід Уповноваженого з пацієнтами відділення ветеранів і інвалідів Великої Вітчизняної війни з’ясувалося, що деякі люди похилого віку позбавлені права голосу через відсутність у них паспортів. Зокрема, 92-річний пацієнт Н. втратив не тільки свій паспорт, а й житло.

У день виборів, 30 вересня 2007 р., Уповноважений з прав людини відвідала також окружний адміністративний суд м.Києва, який розглядав позови на дії або бездіяльність виборчих комісій (зокрема, ЦВК) і учасників виборчих перегонів. На жаль, дільничні комісії помилково направляли в цей суд сотні людей замість того, щоб направляти їх за підсудністю в суди загальної юрисдикції за місцем знаходження відповідної комісії. Внаслідок цього особливо постраждали виборці Деснянського, Дарницького, Оболонського районів столиці. Крім того, як наголошувалося, судді Київського окружного адміністративного суду перевантажені, бо на кожного з дванадцяти працюючих припадає близько 200 адміністративних справ. Все це, переконана Уповноважений, унеможливлює належний судовий захист виборчих прав у розумні терміни.

Як свідчать дані (табл. 3.1.3), за результатами підрахунку голосів 3-відсотковий бар’єр подолали лише п’ять політичних партій і блоків (до речі, як і в 2006 р.) з 20-ти, що взяли участь у позачергових парламентських виборах.

12 жовтня 2007 р. один із кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії про визнання незаконними її дій при розгляді та прийнятті протоколів окружних виборчих комісій територіальних виборчих округів №№1–225 та визнання протоколів про підсумки голосування в межах територіальних виборчих округів №№1–225, складених окружними виборчими комісіями, недійсними та такими, що суперечать Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Але справа залишилася без розгляду.

Таблиця 3.1.3. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 р.

Моніторинг Уповноваженого з прав людини свідчить, що, по-перше, виборчий бар’єр у 2007 р. спотворив волевиявлення 8,69% виборців, які проголосували за партії, які цей бар’єр не подолали. А, по-друге, виборче законодавство практично унеможливлює обрання до Верховної Ради України та місцевих рад позапартійних громадян, які не хочуть балотуватись за списком якоїсь партії.

Уповноважений переконана, що потрібні такі зміни виборчого права, які дали б змогу зробити вибори більш демократичними. Зокрема, на думку Уповноваженого, треба зовсім скасувати будь-який прохідний бар’єр як дискримінаційний. А громадянам, які не бажають обиратися за партійними списками, дозволити балотуватися у загальнодержавному виборчому окрузі особисто, поряд з партіями. Позитивний досвід балотування окремих громадян у загальнодержавному виборчому окрузі існує в Польщі, Молдові та деяких інших країнах. Ніщо не заважає його вивчити, узагальнити та запровадити в Україні з метою розширення демократичних свобод громадян.

Також має бути передбачено механізм обрання народних депутатів України від національних меншин, як це проголошено в Законі України “Про національні меншини в Україні”.

На думку Уповноваженого з прав людини, попри всі зусилля політиків, головна мета дострокових парламентських виборів 2007 р. не досягнута: протистояння політичних еліт поглиблюється, що може призвести до загострення регіональних конфліктів по осі Схід–Захід. А з політичного життя країни упродовж останніх місяців фактично усунутий важливий орган влади – Парламент і факт обрання його нового складу, на жаль, не є запорукою його подальшої дієздатності. Тому політикам треба дбати не про власні інтереси та амбіції, а про збереження цілісності держави, миру та спокою, щоб нарешті консолідувати всі здорові сили суспільства заради майбутнього Українського народу.