Головне меню   

 4.4. Захист житлових прав

Конституція України (ст. 47) визначає: “Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону”.

Проте реалії повсякденного життя свідчать, що з дотриманням цих гарантованих Основним Законом прав у нашій державі становище незадовільне. Як наголошувалося у попередніх щорічних доповідях Уповноваженого з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, житлове будівництво значно скоротилося у 90-і роки. З 2001 р. обсяги будівництва житла почали поступово зростати (табл. 4.4.1).

У 2006 р. побудовано 8,6 млн кв. м житлової площі, у 2007 р. – 10,2 млн кв. м, переважно у містах – Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Хмельницькому. Найменшу кількість житла введено в Кіровоградській, Чернігівській, Черкаській, Запорізькій, Волинській областях. Проте з кожним роком значно зростає вартість житла. Якщо у 2006 р. вартість 1 кв. м загальної площі введеного в експлуатацію житла (без індивідуального) становила 2661 грн, то у 2007 р. – 3371 грн, що на 27% дорожче.

Тільки 2,6% загальної площі житла побудовано за бюджетні кошти, на 1,3% задовольняються потреби в кредитуванні житла для молодих сімей, і, як наслідок, упродовж останніх років щорічно одержують житло лише 1,4–1,6% тих, хто перебуває на квартирному обліку.

Водночас кількість сімей, які мають житлову площу з розрахунку на одну особу нижче санітарної норми (13,65 кв. м), у 2006 р. становила 7230 тис. сімей, або 41,5%. На квартирному обліку перебуває 1,3 млн сімей та одиноких громадян. 876 тис., або 67,4% з них, чекають поліпшення своїх житлових умов понад 10 і більше років (у 1990 р. було відповідно 285 тис. таких сімей, або 11%). За таких темпів для забезпечення квартирами черговиків знадобиться 60–70 років.

Попри те що останніми роками в житловому будівництві активізувалася інвестиційна діяльність після півторарічного “застою”, зокрема поновлено кредитування житла для молоді, ці питання є дуже гострими та хвилюють широкі кола населення. Тому не випадково, що майже кожне десяте звернення громадян до Уповноваженого стосується порушення житлових прав, і їхня кількість щорічно зростає. Зокрема, у 2006 р. надійшло 1713 таких звернень, у 2007 р. – 2230.

Таблиця 4.4.1. Введення в експлуатацію житла

Показово, що найчастіше звертаються за захистом своїх прав на житло ветерани праці, інваліди, самотні люди, матері-одиначки, багатодітні сім’ї. Так, до Уповноваженого звернулася багатодітна мати Олена Мащенко з м.Києва, у якої шестеро дітей, з проханням захистити права родини на належні умови проживання. Перевірка засвідчила, що багатодітна сім’я тривалий час мешкає в аварійному будинку, який загрожує обвалом.

Дописувачка зазначила, що житло, яке передбачалося для переселення її сім’ї з аварійного будинку, з невідомих для неї причин надано іншій особі  і звернення з цього питання до посадових осіб Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, Київської міської ради належним чином не розглядаються, факти порушення житлового законодавства, які встановлені районною прокуратурою, замовчуються. Багатодітна родина продовжує мешкати в небезпечних умовах та просить надати допомогу щодо захисту прав на житло.

Уповноваженим було відкрито провадження про порушення прав і свобод людини та вжито заходів щодо забезпечення прав і свобод цієї родини на житло. Кінець кінцем, за розпорядженням Святошинської районної державної адміністрації на виконання припису заступника прокурора м.Києва про усунення порушень вимог Закону України “Про охорону дитинства” сім'ї О.Мащенко було видано ордер на 4-кімнатну квартиру по вулиці М.Цвєтаєвої, 5.

З аналогічним проханням – захистити право на житло – до Уповноваженого звернулася вчителька загальноосвітньої середньої школи №9 м.Біла Церква Київської області Ольга Кравчук, яка повідомила, що перебуває в черзі на отримання житла в управлінні освіти і науки міської ради з 1984 р. Її сім’я складається із п’яти осіб – вона, батько – інвалід війни, син, дочка та онук. Мешкає сім’я в гуртожитку, в одній кімнаті площею 17,8 кв. м. На свої численні звернення до посадових осіб міста заявниця отримувала одну і ту ж відповідь: “Житло розподіляється згідно з чергою”. Нещодавно вона дізналася, що житлова комісія управління освіти й науки здійснює розподіл 20 квартир. “Пропонує їх, – повідомляє заявниця, – людям, які стоять у черзі далі мене та і працювати стали набагато пізніше. На мій запит, чому так сталося, пояснили, що забули внести до списку “щасливчиків”, тому пообіцяли розв’язати житлову проблему моєї сім’ї іншого разу”. “Таке несправедливе ставлення до мене, – продовжує заявниця, – спричинило в мене гіпертонічний криз та лікування в стаціонарі. Прошу допомогти моїй сім’ї у справедливому розв’язанні цієї дуже болючої для нас проблеми”.

Проте, незважаючи на звернення Уповноваженого, Білоцерківська міська рада під час чергового розподілу квартир знову обійшла питання поліпшення житлових умов сім'ї О.Кравчук.

Для забезпечення житлом окремих категорій громадян – сільських забудовників, військовослужбовців, молоді, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших – урядом затверджені програми. Але ці програми залишаються лише на папері, матеріальними і фінансовими ресурсами в повному обсязі не забезпечуються, житло не будується. Особливо гострою є ця проблема для сімей чорнобильців. За офіційними даними, на початок 2006 р. на квартирному обліку перебувало понад 45 тис. сімей, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, із них 10 630 сі­мей інвалідів-чорнобильців, які відповідно до чинного законодавства повинні забезпечуватися житлом протягом року з дня подання заяви. Попри те, перші черговики інвалідів-чорнобильців чекають житло з 1993 р. На будівництво цього житла виділяється із бюджету лише 1–1,5% від потреби.

На думку Уповноваженого, основними перешкодами в поліпшенні житлових умов малозабезпечених громадян є: відсутність загальнодержавної цільової програми забезпечення населення соціальним житлом; недостатній рівень доходів абсолютної більшості населення; висока вартість одного квадратного метра житла; великий розмір першого внеску за стандартним іпотечним кредитом та високі відсоткові ставки житлового кредитування.

З огляду на викладене Уповноважений наполягає на активізації зусиль органів влади щодо забезпечення у якнайкоротший термін розв’язання житлової проблеми, передусім для сімей, які перебувають на квартирному обліку та потребують поліпшення житлових умов. Цьому мають сприяти і заходи щодо будівництва в Україні доступного житла та поліпшення забезпечення громадян житлом, затверджені Указом Президента України №1077/2007 від 8 листопада 2007 р., а також запропонований Президентом України В.Ющенком експеримент щодо будівництва доступного житла, який має бути проведений у 8–10 областях. Водночас Уповноважений переконана, що термін “доступне житло” потребує законодавчого закріплення, але це не повинно бути спробою відмінити конституційне право на безоплатне житло громадян, які потребують соціального захисту.

Особливої уваги потребує вирішення питання житла для безпритульних. За оцінками, в Україні майже 1 млн безпритульних, які не мають постійного місця проживання, та понад 100 тис. бездомних дітей, які також не мають житла. Незважаючи на таке становище, Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей”, який набрав чинності з 1 січня 2006 р., належним чином не виконується. Як наслідок, у холодну пору року маємо непоодинокі людські трагедії.

На початку 2006 р. до Уповноваженого щоденно надходили скарги щодо нелюдських умов проживання безпритульних громадян. Тільки в холодні дні з 16 по 31 січня 2006 року до лікувальних закладів через переохолодження звернулися майже 7 тис. бездомних, більшість з яких було госпіталізовано, а 589 – померли.

Тому Уповноважений через засоби масової інформації звернулася до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з відкритим листом з метою недопущення переохолодження осіб, що тимчасово виявилися без притулку, відкрити безпосередньо на перших поверхах службових приміщень пункти обігріву на час похолодання, щоб усі потерпаючі мали змогу врятуватися від морозів. У Секретаріаті Уповноваженого працював пункт обігріву, де безпритульні діти та всі бездомні люди мали можливість зігрітися й попити гарячого чаю. Першою, хто переступив поріг інституції Уповноваженого, стала 85-річна учасниця бойових дій Віра Яківна Злок, яка героїчно воювала під Сталінградом та не зі своєї вини потрапила в скрутне життєве становище.

Уповноважений вважає, що уряд, правоохоронні органи мають проаналізувати причини недбалого ставлення до незахищених громадян під час холодів з боку центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, конституційним обов’язком яких є забезпечення прав і свобод людини, та притягти до відповідальності винних, негайно вживши заходів щодо недопущення подібного.

Засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла визначені Законом України “Про житловий фонд соціального призначення”, який набрав чинності 1 січня 2007 р. Однак кошти на фінансування житлового фонду соціального призначення у 2007 р. не виділялися, і відповідно будівництво не велося. Не передбачені такі кошти і в Державному бюджеті на 2008 р.

Протягом 2007 р. тривала робота по розробці нормативно-правових актів щодо реалізації згаданого закону, зокрема, затверджені постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. №175 “Про затвердження Порядку розподілу коштів державного бюджету, спрямованих на забезпечення розвитку житлового фонду соціального призначення” (набрала чинності з 1 січня 2008 р.) та від 7 лютого 2007 р. №155 “Про затвердження Порядку розрахунку плати за соціальне житло”.

Указом Президента України від 8 листопада 2007 р. №1077/2007 “Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом” Кабінету Міністрів України доручено вжити ряд заходів, зокрема, передбачити в проектах Державного бюджету України на 2009 р. та наступні роки витрати на будівництво доступного житла в обсязі не менше 0,5% валового внутрішнього продукту.

Всі ці важливі документи потребують негайного втілення в життя. Уповноважений змушена констатувати: держава, по суті, усунулася від розв’язання житлової проблеми, кинула громадян напризволяще. А тому  назріла гостра потреба терміново розробити загальнодержавну цільову соціальну програму забезпечення житлом громадян України.

В Уповноваженого викликають стурбованість непоодинокі випадки, коли житлові права громадян брутально порушують посадові особи місцевих органів влади. Наприклад, громадянка Н.Шатоба, яка мешкає в с.Морське м.Судак Автономної Республіки Крим, у своєму зверненні повідомила, що вона на законних підставах у березні 2006 р. отримала на себе та трьох неповнолітніх дітей ордер на квартиру, підписаний сільським головою К.Куруніним. Але у вересні цього ж року сільський голова підписав ордер на цю ж квартиру іншій особі та надіслав позовну заяву до Судацького міського суду щодо виселення багатодітної сім’ї без надання іншого житла. Суд при розгляді справи врахував надіслане за дорученням Уповноваженого звернення заявниці та відмовив у позові, чим захистив житлові права багатодітної сім’ї.

Інший приклад. За захистом своїх прав до Уповноваженого звернулася жителька м.Керчі Автономної Республіки Крим Надія Юртаєва з приводу безпідставного позбавлення її Керченським міськвиконкомом права на житло. За зверненням було відкрито провадження Уповноваженого з прав людини.

Як з’ясувалося під час перевірки, рішенням Керченського міськвиконкому було відмовлено у визнанні права заявниці на житлову площу у квартирі, де вона проживала тривалий час разом з батьками та 2 дітьми. Зазначене рішення заявниця оскаржила до Керченського міського суду, який задовольнив позов та визнав її право на житлову площу у спірній квартирі. У свою чергу Керченський міськвиконком оскаржив це рішення в Апеляційному суді Автономної Республіки Крим, ухвалою якого було відмовлено в позові заявниці до міськвиконкому. А саму квартиру, де та мешкала, було надано іншим наймачам.

Уповноважений, ретельно вивчивши ситуацію, дійшла висновку про порушення Керченським міськвиконкомом права Н.Юртаєвої на житло. Виконуючи посередницькі функції та використовуючи можливість позасудового поновлення прав заявниці, 25 вересня 2006 р. Уповноважений звернулася з поданням до Керченського міського голови О.Осадчого про захист конституційного права на житло громадянки Н.Юртаєвої, вимагаючи скасувати рішення виконкому про видачу ордера на спірну квартиру іншим особам як таке, що не відповідає чинному законодавству, зокрема ст.58 Житлового кодексу України, а також визнати квартиронаймачем заявницю з переоформленням особистого рахунку на її ім’я.

За наслідками розгляду подання Уповноваженого Керченською міською радою було прийнято рішення про забезпечення заявниці рівноцінним житлом. Крім того, 29 вересня 2006 р. Керченський міський голова О.Осадчий надіслав Уповноваженому лист-гарантію про виконання ним зобов’язань щодо забезпечення заявниці житлом. Заявницю було забезпечено житлом 29 березня 2007 р.

У цьому випадку йдеться про безвідповідальність посадових осіб органів місцевої влади щодо порушення прав громадян, хоча ст.79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до проблеми, пов'язаної з правами мешканців гуртожитків. Як свідчить аналіз, у багатьох випадках суди не тільки не захищають порушені житлові права громадян, а й приймають рішення не на користь мешканців житлових будинків. Особливо це стосується гуртожитків, які свого часу були незаконно включені до статутних фондів акціонерних товариств. Попри те що за поданнями Уповноваженого з цього приводу внесені зміни до чинного законодавства та заборонено відселяти мешканців без надання іншого житла, деякі керівники акціонерних товариств, посадові особи органів місцевої влади грубо порушують житлові права громадян, під різними приводами намагаються виселити мешканців на вулицю, привласнити гуртожитки.

Показовими щодо цього є судові рішення Арбітражного суду Луганської області від 31 жовтня 2000 р., суду Ленінського району м.Луганська від 20 грудня 2000 р. про відчуження гуртожитку акціонерного товариства НВФ “Луганські акумулятори“ приватному підприємству “Фелікс“ (м.Краснодон) та його продаж приватній особі – Л.Іващикіну без урахування інтересів мешканців гуртожитку, які проживають у цьому будинку по 30–40 років і є акціонерами цього підприємства.

Майже сім років люди борються за свої права. Не маючи жодної надії розв’язати житлову проблему на місцевому рівні, потерпаючи від неймовірних труднощів та знущань нового власника будівлі, мешканці звернулися до Уповноваженого. За фактом незаконного відчуження гуртожитку та його перепродажу прокурором м.Луганська був заявлений позов у інтересах заявників, а прокуратура області порушила кримінальну справу.

Однак, попри явне порушення конституційних прав громадян на житло, Ленінський районний суд м.Луганська відхилив позов прокурора, а Луганський обласний суд підтримав це рішення. Кримінальна справа була також закрита. Ці обставини змусили луганчан повторно звернутися до Уповноваженого з прав людини. Вони повідомили, що центральний вхід до гуртожитку блокований металевими ґратами, відключені водо-, газо- та електропостачання, опалення, водовідведення. До таких дій ділки від бізнесу вдалися, аби позбавити мешканців житла.

Уповноважений негайно відреагувала на це та звернулася з поданням до Генерального прокурора України. Про знущання над мешканцями гуртожитку та порушення їхніх житлових прав були направлені також подання до Прем’єр-міністра України і Голови Верховної Ради України. Мешканка гуртожитку О.Сінкіна звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою щодо судових рішень, а з касаційним поданням в інтересах мешканців – заступник прокурора області. Уповноважений направила листа Голові Верховного Суду України з проханням прискорити розгляд справи.

Як наслідок – Судова палата у цивільних справах Верховного Суду своїм рішення від 13 червня 2007 р. скасувала рішення Ленінського райсуду м.Луганська від 11 червня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 жовтня 2003 р. як такі, що прийняті з порушенням чинного законодавства і прав мешканців гуртожитку. Справа надіслана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналогічна ситуація склалася з гуртожитком сімейного типу колишнього державного племінного заводу “Бортничі”, розташованого в с.Щасливе Бориспільського району Київської області. Попри те що сімейний гуртожиток у процесі приватизації ВАТ “Племінний завод “Бортничі” був на законних підставах переданий до комунальної власності, судова тяганина з цього питання триває з 2003 р. Мешканці, у тому числі ветерани праці, інваліди, багатодітні сім’ї, доведені до відчаю. Не заспокоїло їх і останнє рішення Верховного Суду України від 18 січня 2007 р. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за касаційною скаргою представника ВАТ “Племінний завод “Бортничі” та у визнанні правочинів недійсними. Судова тяганина, на жаль, триває.

Тяжка доля спіткала ветерана праці з 39-літнім стажем Полтавсь­кого цегляного заводу Ганну Гирку, яка пропрацювала на цьому підприємстві 27 ро­ків, на законних підставах проживала в гуртожитку підприємства, а 6 жовтня 2007 р. була фактично “викинута” на вулицю разом зі своїми речами. Заступилися за одиноку жінку колишні співробітники заводу. Під час перебування Уповноваженого у відрядженні у м.Полтаві вони звернулися з проханням захистити її права на житло та людську гідність.

Перевірка засвідчила, що виселення з гуртожитку заявниці відбулося за позовом посадових осіб тепер уже акціонерного товариства “Керамік” та рішенням Октябрського районного суду м.Полтави. Рішення мотивоване тим, що вона начебто “самовільно” вселилася в гуртожиток, не “додержується санітарних правил та правил безпеки”. При виселенні з гуртожитку Г.Гирку було побито, їй зламано ребро, особисті речі викинуто на смітник. У її кімнату ж було безпідставно поселено іншу особу.

За дорученням Уповноваженого матеріали перевірки були надіслані прокурору Полтавської області. Знадобилося кілька місяців судової тяганини, щоб поновити права заявниці на житло та захистити її від свавілля чиновників. Нині ця одинока жінка продовжує проживати в гуртожитку.

Аналіз звернень мешканців гуртожитків, зроблений Уповноваженим, свідчить, що причинами порушення їхніх житлових прав є насамперед недосконалість чинного законодавства та відсутність відповідальності посадових осіб за допущені порушення; брак досвіду судової практики та різні підходи щодо застосування норм права при розгляді справ у судах стосовно гуртожитків, які були включені до статутних фондів господарських товариств. Виправити це негативне явище, на думку Уповноваженого, має Верховний Суд України.

Фактично за потурання органів місцевої влади упродовж останніх років набули поширення нові махінації у сфері придбання житла та користування ним, що призводить до порушення прав на житло багатьох громадян. Широкого розголосу набула масштабна афера будівельної корпорації “Еліта-Центр” у м.Києві, яка, по суті, позбавила права майже двох тисяч громадян не тільки на отримання житла, а й на повернення особистої власності – грошей. Але з цього ганебного явища місцева влада не зробила належних висновків та не призупинила неправомірних дій забудовників-шахраїв. Мешканці Деснянського району м.Києва – інвестори забудови багатоповерхівок на вул. Лаврухіна повинні були отримати житло за перераховані гроші у ІІІ кварталі 2007 р. Однак будівництво цих багатоповерхівок приватна будівельна фірма “Галичинабуд” призупинила через брак коштів.

Куди поділися кошти інвесторів, керівник фірми пояснити відмовляється. Засновник цієї фірми – депутат Київської обласної ради також мовчить. Не викликає стурбованості ця проблема й у керівництва деснянської районної та київської міської влади. Подібні факти порушення прав громадян на житло мають місце у Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі, Харкові та інших обласних центрах. Проте влада до цього часу не запропонувала реальних шляхів поновлення житлових прав ошуканих громадян.

У столиці та інших великих містах непоодинокими стали випадки так званого ущільнення, а насправді, захоплення прибудинкових територій, дитячих та спортивних майданчиків для будівництва багатоповерхівок з підземними паркінгами. Як правило, таке будівництво пов’язане з шахрайськими діями, ведеться безконтрольно та призводить до руйнації прилеглих будинків і навіть становить загрозу здоров'ю і життю мешканців.

До Уповноваженого звернувся громадянин Олександр Михайленко з проханням захистити житлові права мешканців будинку №10 на вул. Макіївській у м.Києві та розібратися з причинами аварійності цього будинку. Заявник повідомляв, що “будинок несподівано почав розчахуватись на дві половини з десятого по перший поверхи, що загрожує обвалом”.

Перевіркою Уповноваженого встановлено, що факти, викладені у зверненні, підтвердились. Причиною доведення будинку на 117 квартир, збудованого у 1994 р., до аварійного стану стали будівельні роботи по зведенню впритул нової багатоповерхівки з підземним паркінгом. Дозвіл на таку забудову надали Київська міська рада та архітектурно-контролюючі організації м.Києва. Стосовно заходів щодо захисту порушення житлових прав громадян, то, за свідченням заявника, вони залишилися без реагування з боку владних структур.

За зверненням мешканців будинку було відкрито провадження Уповноваженого, матеріали надіслані до Київської міської державної адміністрації для вжиття відповідних заходів реагування.

Ось відповідь Київської міськдержадміністрації на це звернення: “Від імені Київського міського голови вдячний за заяви, що надійшли з Секретаріату Президента України, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Секретаріату Кабінету Міністрів України з проханням допомогти у вирішенні питання поліпшення житлових умов мешканців будинку №10 на вул. Макіївській”. Однак головного – хто винен у створенні цих “умов”, порушенні житлових прав громадян, яке порушники понесли покарання та коли мешканці будуть відселені з аварійного будинку, у відповіді немає.

Громадянка О.Гірняк з м. Львова звернулася до Уповноваженого зі скаргою щодо порушення житлових прав її сім’ї. Заявниця повідомляє, що її сім’я з чотирьох осіб, у тому числі двох неповнолітніх дітей, мешкає в будинку, який доведений до аварійного стану через незаконне будівництво ЗАТ “Львівський домобудівний комбінат” багатоповерхівки на прибудинковій території. Рішення Львівської міської ради про відселення сім’ї О.Гірняк не виконується. Посадовими особами органів місцевої влади надаються відписки, реальних заходів щодо відселення не вживається. Уповноважений звернулася до прокуратури м.Львова з проханням надати допомогу щодо захисту житлових прав та безпечного для життя проживання. Подібні звернення та відповіді до Уповноваженого надходять, на жаль, не тільки з Києва і Львова, а й з інших міст.

Велике занепокоєння викликає кризове становище в житлово-кому­нальному господарстві. За підсумками роботи у 2006 р. збитки підприємств галузі у ринкових умовах становили 1,6 млрд грн, що у 1,9 раза більше, ніж у 2005 р. Кожний третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійних та ветхих будинках проживає 168 тис. осіб, яких потрібно відселити з наданням іншого житла.

Майже у 85% багатоповерхових будинків (10 поверхів і вище) не працює система протипожежного захисту. В аварійному стані перебуває третина водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30% теплопунктів, насосного обладнання та котлів, не працює 20 тис. ліфтів.

Таке становище викликає справедливе невдоволення громадян. Вони скаржаться на низьку якість комунальних послуг, необґрунтовано високі ціни і тарифи. Так, інвалід другої групи Марія Новікова з м.Луганська, звертаючись до Уповноваженого, повідомила, що шість років вона і двоє онуків-сиріт, яких вона виховує з трирічного віку, мешкають в однокімнатній квартирі без тепла та інших комунальних послуг. Від місцевих органів влади вона не може добитися розв’язання цієї проблеми. Луганський міський голова С.Кравченко на її прохання порадив здати дітей до дитячого будинку, а самій залишити квартиру...

За дорученням Уповноваженого це питання було вирішене. Але сусід заявниці, як повідомила вона пізніше, самоправно перекрив стояк та знову позбавив інваліда і неповнолітніх дітей тепла. Вдруге знадобилося втручатися Уповноваженому, щоб місцева влада виконала свій безпосередній обов’язок та відновила теплопостачання.

Аварійний стан житлово-комунального господарства нерідко стає при­чиною техногенних катастроф. Трагічним прикладом виживання майже 70 тис. мешканців без тепла за 20–30-градусних морозів у січні 2006 р. стало м.Алчевськ Луганської області. Внаслідок прориву 800-міліметрового трубопроводу від тепла та гарячої води були відключені понад 600 жилих багатоповерхівок, 16 дитячих закладів, 16 шкіл. Уся країна відгукнулася на це лихо. Органами державної влади було вжито ефективних заходів. На відновленні тепломереж самовіддано працювали понад 4,5 тис. спеціалістів з різних регіонів України.

З перших днів трагедії на місці катастрофи перебувала Уповноважений з прав людини з групою фахівців. Вивчення проблеми забезпечення конституційних прав мешканців м.Алчевська на місці дало змогу безпосередньо виявити ряд причин того, що сталося.

Головною проблемою міста стало систематичне недофінансування заходів щодо ремонту та утримання тепломережі. Це при тому, що Алчевськ – місто-донор, від якого щорічно до державного бюджету надходять значні кошти. Тільки у 2005 р. держбюджет отримав 326,6 млн грн, проте надходження до міського бюджету становили лише чверть від цього – 76,8 млн грн, з яких 89% – захищені статті, які не можуть використовуватися на утримання міського господарства.

Під час зустрічей з Уповноваженим та фахівцями-будівельниками, які прибули до м.Алчевська з м.Києва на запрошення Уповноваженого, мешканці міста просили, щоб про них не забули по завершенні перших ремонтних робіт. Вони благали особливу увагу приділити реконструкції старого житлового фонду, куди тепло реально не подається вже понад десять років, а також утепленню великих панельних будинків.

Також Уповноважений та працівники Секретаріату особисто надали матеріальну допомогу громаді міста.

За наслідками свого провадження Уповноважений 21 лютого 2006 р. направила відповідне подання Прем’єр-міністрові України Ю.Єханурову про забезпечення конституційних прав на життя і здоров’я мешканців м.Алчевська, потерпілих від аварії в системі теплопостачання.

На жаль, на подання Уповноваженого з прав людини у травні 2006 р. від першого заступника міністра економіки України С.Романюка надійшла формальна відписка, що питання погашення заборгованості закладам, що забезпечували оздоровлення та навчання дітей з м.Алчевська, вирішується. Також Уповноважений з прав людини вважає нераціональним підхід органів виконавчої влади, коли вони запланували вирішити це питання за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 р., тобто здійснити компенсацію за рахунок інших дітей країни.

Таке становище склалося на початку 2006 р. не тільки в м.Алчевську. Цієї ж зими, майже в один день з аварією в м.Алчевську, аналогічна катастрофа трапилася в м.Олександрії Кіровоградської області, де через відсутність вугілля зупинилася ТЕЦ-1-2. Без тепла у люті морози залишилися 6 тис. людей – мешканців 134 житлових будинків, а також 4 дитячих садочки та 5 шкіл. Парадокс, але вугілля для ТЕЦ планувалося завозити не з місцевого об’єднання “Олександріявугілля“, а з-за кордону – Росії та Польщі! По кілька днів не було опалення у багатьох будинках у м.Краматорська Донецької області, багатьох інших міст та селищ.

Проте влада не зробила необхідних висновків з цих аварій. Вже на початку опалювального сезону 2007–2008 рр. у м.Алчевську знову десятки сімей виявилися без тепла. Тому Уповноважений залишила на контролі питання про забезпечення конституційних прав мешканців цього міста на поновлення належних умов проживання.

На жаль, поки що у країні не вдалося налагодити належного контролю за технікою безпеки при використанні газу в житлово-комунальній сфері. Як свідчить моніторинг Уповноваженого, у країні систематично відбуваються трагедії внаслідок необережного використання при опаленні природного газу. В лютому 2006 р. унаслідок вибуху газу в м.Луганську на вул. Комунальній, буд. 2 та 1-я Лінія, буд.10 загинули п’ять осіб, 17 отримали серйозні опіки. Уповноважений особисто відвідала постраждалих в обласній лікарні. Разом з працівниками свого Секретаріату вона надала допомогу цим громадянам, а також опіковому відділенню цієї лікарні.

У вересні 2007 р. у м.Дніпропетровську трапився вибух газу, внаслідок якого було зруйновано дев’ятиповерховий будинок №127 на вул. Мандриківській, позбавлено життя 23 людей, 160 родин залишено без житла та майна. Уповноважений не залишилася байдужою до людського горя. Представники Уповноваженого за її дорученням у перші ж дні аварії виїхали до м.Дніпропетровська, працювали в тісному контакті з міським штабом щодо ліквідації наслідків “газової аварії”, надавали допомогу постраждалим у розв’язанні їхніх проблем, роз’яснювали їм їхні права та інше.

18 жовтня 2007 р. у своєму поданні Прем’єр-міністрові України з цього приводу Уповноважений виклала пропозиції: визнати всю благодійну допомогу постраждалим гуманітарною, щоб звільнити її від податків; посилити державний контроль за безпекою на всіх підприємствах, в організаціях України; підвищити роль і відповідальність Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Щоб запобігти інфляції коштів, отриманих постраждалими, їм було рекомендовано в короткий термін придбати житло. В розмові з мером м.Дніпропетровська І.Куліченком Уповноважений висловила пропозицію визначити схему компенсаційних виплат постраждалим на придбання майна та житла, також прийняти рішення щодо звільнення їх від місцевих податків.

Уповноважений змушена наголосити, що у м.Дніпропетровську, як раніше в інших містах, сталася тяжка трагедія. Загиблих людей, у тому числі дітей, до життя не повернути, можна тільки висловити глибоке співчуття їх рідним і близьким. Щодо інших проблем, то вони мають бути розв’язані справедливо, за активної і конкретної участі широкої громадськості. Це підтверджує той факт, що спільними зусиллями громадськості, державних органів, органів місцевого самоврядування можна вирішувати найскладніші питання людей. Проте головне – створити умови, щоб такі трагедії не повторились. За це насамперед мають відповідати власники, що експлуатують газові мережі.

Сьогодні більшість людей не уявляє свого життя без тепла, води, електрики. Тому є безперечним те, що держава повинна забезпечити населенню гідні умови для життя і розвитку. Проте існуюча практика формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері, незважаючи на окремі позитивні зрушення, продовжує порушувати права людини, закріплені як Конституцією України, законами України, так і нормами міжнародного права. Механізм ціноутворення, впроваджений у житлово-комунальній сфері, призвів до того, що ціни і тарифи у житлово-комунальній сфері стали непосильним тягарем для населення загалом, особливо тяжким для пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, матерів-одиначок.

Жителька м.Дніпропетровська, звертаючись до Уповноваженого, повідомляє, що її чоловік є інвалідом першої групи, уже чотири роки не підводиться з ліжка. Вийти кудись з квартири – для неї велика проблема, а щоб оформити субсидію на комунальні послуги, потрібно відстояти в чергах. “По телебаченню, – пише вона, – чиновники говорять, що проблем з оформленням субсидій немає, а нас, літніх людей, постійно відфутболюють: “Сходіть туди, поверніться назад!” Пенсії дуже маленькі, а чоловіку щодня потрібні ліки, їжа, тепло. Де тут турбота, про яку так голосно кажуть наші депутати, уряд?!”

На підтвердження цих слів можна навести багато фактів. Попри те що населення за рік сплачує за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів за попередні періоди понад 11 млрд грн, заборгованість на початок 2008 р. становила понад 8 млрд грн, у т.ч. 1,4 млрд – за квартирну плату, 4 млрд грн – за опалення, майже 1,3 млрд грн – за газопостачання. Ця заборгованість стала зростати з жовтня 2006 р., коли середні нарахування на одного власника особового рахунку зросли порівняно з відповідним періодом 2005 р. на 48% і з урахуванням електроенергії (із розрахунку 100 квт/г) становили 165,09 грн, що становить 15,2% середньомісячної заробітної плати штатного працівника (у жовтні 2006 р. вона дорівнювала 1088,07 грн). Така тенденція спостерігалася в 26 регіонах, найбільше заборгованість зросла у Вінницькій, Тернопільській, Чернівецькій, Київській, Сумській, Полтавській та Рівненській областях.

Не вплинуло суттєво на ці процеси і нарахування житлових субсидій найбільш вразливим верствам населення, хоча питома вага сімей, які отримували субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у 2006 р. становила 5,9%, а в 2007 р. – 6,7%. Загальна сума субсидій, призначених сім’ям для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у 2007 р. становила 188,9 грн, що в 2,2 раза більше порівняно з 2006 р. Середній розмір такої субсидії на одну сім’ю у грудні 2007 р. становив 110 грн.

Перевірки підтвердили, що при встановленні тарифів на житлово-комунальні послуги грубо порушувалися вимоги Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Майже в кожному регіоні тарифи були підвищені необґрунтовано, з порушенням чинного законодавства. Зокрема, зафіксовані порушення в Хмельницькій, Запорізькій, Кіровоградській, Чер­нівецькій, Київській, Луганській, Дніпропетровській, Полтавській областях.

Проте здійснюваних центральними і місцевими органами влади, правоохоронними і контрольно-ревізійними органами заходів виявилося недостатньо для докорінного поліпшення ситуації та поновлення порушених прав громадян. До Уповноваженого в цей період майже утричі зросла кількість звернень з цього болючого питання. Місцеві ради, як правило, не забезпечили проведення громадських слухань напередодні прийняття рішень щодо тарифів, як того вимагає ст.11 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Як і раніше, залежно від місця проживання людям доводиться за однакову кількість і якість отриманих послуг сплачувати суми, що різняться в кілька разів. Так, розмір тарифів за 1 кв. м житлової площі у смт Станично-Луганське становить 9,91 грн, що вдвічі більше тарифу в обласному центрі – м.Луганську – 4,56 грн.

У населених пунктах Житомирської області різниця в розмірах оплати за послуги водопостачання і водовідведення сягає п’яти і більше разів. Для споживачів м.Ужгорода 1 кв. м опалюваної площі коштував 5,12 грн, для киян – 2,2 грн, а за кубометр холодної води їм доводилося сплачувати відповідно 3,47 і 1,68 грн. Водночас у листопаді–грудні 2006 р. середня заробітна плата в м.Києві майже вдвічі перевищувала рівень заробітку мешканців обласного центру Закарпаття.

Безумовно, це є порушенням конституційного принципу рівності прав громадян за ознакою місця проживання, встановленого ст.24 Конституції України.

Крім того, мешканці багатоквартирних будинків, які встановили індивідуальне опалення, правомірно зазначали як дискримінаційну постанову Національної комісії регулювання енергетики (НКРЕ) від 19 грудня 2006 р. №1672, яка встановила для них удвічі вищу ціну за спожитий природний газ порівняно зі споживачами централізованого теплопостачання. Звертаючись до Уповноваженого, жителі смт Богородчани Івано-Франківської області писали: “Будинок, в якому ми проживаємо, відключено повністю від системи централізованого теплопостачання в зв’язку з тим, що у всіх квартирах встановлено автономне опалення. І тому для споживачів газу нашого будинку ціна на природний газ згідно з постановою НКРЕ з 1 січня 2007 року становить 686 гривень за 1 тис. куб. метрів. Водночас для інших абонентів багатоквартирних будинків, які не були підключені до централізованого теплопостачання, тариф за 1 тис. куб. метрів газу становить 339 гривень. Ми вважаємо, що такий диференційований підхід до встановлення ціни для абонентів багатоквартирних будинків, відключених від централізованого теплопостачання, є порушенням статті 24 Конституції України щодо рівності прав громадян та є дискримінаційним стосовно нас порівняно з іншими споживачами газу”.

З подібними скаргами до Уповноваженого звернулися мешканці міст Костянтинівка, Часів Яр Донецької області, Первомайська – Луганської, Дунаївці – Хмельницької, села Дмитрівка Києво-Святошинського району Київської області та з інших регіонів. Люди правомірно вимагали скасувати згадану постанову НКРЕ №1672 від 19 грудня 2006 р., яка порушує їхні конституційні права.

Уповноважений змушена підкреслити, що внаслідок недосконалості нормативно-правової бази в сфері оплати житлово-комунальних послуг відбувалося багато інших порушень, зловживань та прийняття незаконних рішень.

За розрахунками фахівців і результатами соціологічних опитувань, майже чверть громадян України мали доходи, які не давали їм змоги оплачувати спожиті послуги за новими тарифами. Органами влади не було розроблено дієвих механізмів щодо захисту таких людей. Водночас до них застосовувалися незаконні методи впливу. Так, у своєму зверненні до Уповноваженого громадянин В.Кривенко з м.Херсона повідомив про те, що приватна фірма “Група компаній “Український Центр нерухомої власності” на підставі договорів, укладених з організаціями житлово-комунального господарства, надсилає мешканцям-боржникам за спожиті житлово-комунальні послуги листи-попередження, у яких погрожує розпочати “комплекс юридичних дій” та стягнути в примусовому порядку не тільки суму боргу, а й додаткові витрати: судовий та виконавчий збір; інформаційні та юридичні послуги та інше. “Тобто загальна сума ваших витрат, попереджає фірма, значно зросте”.

Заявник з обуренням запитував: на яких підставах приватна фірма втручається в його особисте життя, хто надав їй конфіденційну інформацію про особу: прізвище, адресу проживання, фінансовий стан тощо? Автор звернення наполягав на захисті його прав власності, недоторканності житла, на особисту повагу.

Було встановлено, що група компаній “Український центр нерухомої власності” в м.Херсоні не має ліцензії Міністерства юстиції України на право відпрацювання боргів за комунальні послуги, а відтак діє незаконно.

У багатьох зверненнях до Уповноваженого громадянами висловлювалися побоювання, що подібні порушення є наслідком не помилок, а свідомих, цілеспрямованих дій, мета яких – відчуження майна, яке перебуває в комунальній власності, на користь окремих осіб, які в подальшому диктуватимуть людям свою волю. Висловлювалися пропозиції унеможливити такий сценарій розвитку подій, щоб запобігти порушенням прав і свобод людини.

Враховуючи численні факти порушення в усіх регіонах України невід’ємних прав людини на належні умови проживання, здоров’я, гідний рівень життя, 25 січня 2007 р. Уповноваженим було внесене подання Прем’єр-міністрові України “Про порушення конституційних прав громадян на належний рівень життя у зв’язку із зростанням цін і тарифів на житлово-комунальні послуги”. Зокрема, було запропоновано: здійснити ретельну перевірку прийнятих місцевими радами рішень про підвищення тарифів на предмет їх відповідності Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та іншим нормативним актам з метою приведення тарифів до рівня економічно обґрунтованих витрат, забезпечення гарантій соціального захисту населення та дотримання положень ст.48 Конституції України; вжити додаткових заходів щодо підвищення доходів населення, які мають випереджати зростання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; внести до Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчого врегулювання всього комплексу питань, пов’язаних з наданням населенню житлово-комунальних послуг, з метою здійснення в усіх регіонах єдиної прозорої державної політики в цій надзвичайно важливій соціальній сфері та забезпечення конституційного принципу рівності прав громадян незалежно від місця їхнього проживання.

Урядом підготовлений проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004–2010 роки”. Указом Президента України №1324/2007 від 28 грудня 2007 р. схвалена Концепція ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг.

Уповноважений вважає, що при здійсненні реформування житлово-комунального господарства має бути передбачено збереження такого принципового положення, як поступове, відповідно до зростання доходів населення підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, як того вимагає Конституція України. Неприпустимим є виселення громадян із займаних квартир за борги з житлово-комунальних послуг.

Багато питань щодо захисту житлових прав виникає у мешканців комунальних і службових квартир, житла на заповідних територіях, у закритих військових містечках та інше. Все це болючі проблеми нашого сьогодення.

Потребують докорінної зміни чинні законодавчі та інші нормативні акти, прийняті за роки незалежності України, що регулюють правові відносини у житловій сфері.

Саме з цих міркувань Верховна Рада України 7 липня 2005 року проголосувала за Житловий кодекс України. Але неврахування соціальних аспектів конституційних прав громадян призвело до ветування нового Житлового кодексу України Президентом України, який запропонував розробити новий законопроект, що повною мірою відповідав би Конституції України, сучасним потребам суспільства.

Водночас підготовлений урядом проект нового Житлового кодексу України не сприймається громадянами, тому що не містить гарантій захисту їхніх житлових прав та не відповідає положенням Конституції України. Зокрема, не можна допустити прийняття таких норм, що дозволяють виселяти громадян у будь-який район міста при знесенні або реконструкції їхнього житла. Слід також законодавчо зафіксувати мінімальні норми житлової та загальної площі, нижче яких не допускається надання житла з державного та комунального фондів, оскільки право громадян на достатнє житло передбачене в Конституції. У Житловому кодексі бажано врегулювати і такі питання, як квартплата, плата за користування електроенергією, газом, водою, іншими природними ресурсами, щоб ліквідувати існуючу дискримінацію в цій сфері.

Уповноважений переконана, що прийняття нового Житлового кодексу – нагальна потреба нашого суспільства. Він покликаний створити вичерпну правову основу для врегулювання всіх відносин, що виникають у сфері надання, користування, володіння та утримання житла. Житловий кодекс має дати чіткі визначення понять цих правовідносин, конкретно сформулювати права і обов’язки сторін, визначити відповідальність державних органів та органів місцевого самоврядування за реалізацію житлової політики держави.