Головне меню   

 4.5. Стан дотримання та захисту права на освіту

Право кожної людини на освіту закріплене у ст.53 Конституції України. Відповідно до Закону України “Про освіту” освіта визнана основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. В умовах сучасного світу роль освіти постійно зростає, і тому забезпечення належної реалізації права людини на освіту, її доступність та якість має бути одним із пріоритетних завдань держави.

В Україні існує розгалужена нормативно-правова база регулювання правовідносин у освітній галузі. Так, окрім Закону України “Про освіту”, прийнятого ще 23 травня 1991 р., були прийняті закони України “Про загальну середню освіту” (13 травня 1999 р.), “Про дошкільну освіту” (11 липня 2001 р.), “Про позашкільну освіту” (22 червня 2000 р.), “Про професійно-технічну освіту” (10 лютого 1998 р.), “Про вищу освіту” (17 січня 2002 р.), до яких також постійно вносяться зміни. Подальшими важливими кроками для створення нормативно-правової бази у цій галузі стали: затвердження Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. Національної доктрини розвитку освіти, якою визначено систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття, видання Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” (4 липня 2005 р.), схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006–2010 роки (12 липня 2006 р.).

Уповноважений з прав людини зазначає, що з метою забезпечення безперервності освіти в Україні законодавчо передбачено та створено відповідну структуру освіти, починаючи від дошкільної і закінчуючи самоосвітою. Тільки протягом 2006/07 навчального року в Україні здобували освіту майже 8,4 млн осіб у більш як 23 тис. навчальних закладах (загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих). Закінчили школу і отримали атестат про повну загальну середню освіту 485 тис. випускників, закладами професійно-технічної освіти підготовлено 259,5 тис. робітничих кадрів, а вищою школою випущено 413,6 тис. фахівців.

Освітній рівень населення України залишається досить високим. Так, за результатами національного соціологічного дослідження, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова у квітні–травні 2006 р., у віковій групі 18–28 років лише близько 4% опитаних мають початкову чи неповну середню освіту, а у віковій групі 29–35 років – майже 3%. При цьому повну середню та середню спеціальну освіту мають майже 60% людей 18–28 років і майже 68% – 29–35 років. Вищу і неповну вищу (три і більше років навчання) – майже 36% осіб у віці 18–28 років і 28,6% – віком 29–35 років. Відповідно 0,5% опитаних вікової групи 18–28 років і 0,9% опитаних у 29–35 ро­ків мають учений ступінь.

Водночас треба зазначити, що через системну демографічну кризу у країні загальна кількість осіб, які здобували освіту в навчальних закладах (загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих) у період з 2000/01 по 2006/07 навчальні роки зменшилася на 839 тис. осіб (табл. 4.5.1).

Таблиця 4.5.1. Кількість навчальних закладів (загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих) та осіб, які навчалися у них у 2000/01–2006/07 навчальні роки (на початок навчального року, тис.)

Моніторинг Уповноваженого стану дотримання конституційних прав громадян на освіту свідчить, що багато проблем у галузі освіти залишаються не розв’язаними. Так, досі не подолані негативні тенденції в освітній галузі минулих років, зокрема, продовжує скорочуватися мережа дошкільних та позашкільних навчальних закладів, кризовий період переживає сільська школа, нівелюється виховна роль освіти, залишається незадовільною ситуація з підготовки робітничих кадрів, неналежним чином контролюється та забезпечується якість надання освітніх послуг, вища освіта залишається недоступною для багатьох громадян з соціально незахищених категорій населення. Як наслідок, сьогодні не всі громадяни нашої держави мають можливість повноцінно реалізувати своє конституційне право на освіту та освітній потенціал.

До Уповноваженого дедалі більше надходить звернень щодо порушення права на освіту, її доступність та безоплатність: якщо у 2006 р. їх було 126, то у 2007 р. – 191. Ось лише кілька рядків із звернення мешканки м.Житомира Надії Телешинської до Уповноваженого:
“Я є сирота, моя мама померла у 2005 р., відомості про батька записані зі слів матері. Залишившись з 75-річною бабусею у свої 18 років, чим далі зневірююсь у своєму житті і нашій владі. Невже я так багато прошу? Я людина, яка хоче навчатися. Все своє життя я мріяла вивчитись, стати людиною і бути корисною своїй державі. Але, на жаль, держава від мене відвернулася. Ми живемо на пенсію бабусі у 500 грн і мою соціальну допомогу – 314 грн. Мені навіть страшно уявити, як я житиму, коли моя бабуся помре...”. Дівчинка, бажаючи отримати вищу освіту, подала документи одразу до двох вузів, до обох пройшла за конкурсом, але лише на контрактну форму навчання. Законодавством України (на той час) право позаконкурсного вступу до вищих навчальних закладів було передбачено для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (тобто особи від 18 до 23 років), таким правом не були наділені. А Надія, якій на той час вже виповнилося 18 років, набула статус особи з числа дітей-сиріт, тому в навчанні за рахунок бюджетних коштів їй було відмовлено. Такі приклади непоодинокі. Уповноважений неодноразово порушувала цю проблему перед відповідними органами влади.

Багато звернень надходить від вчителів, викладачів, учнів, студентів та їх представників, і кількість їхніх звернень також зростає. Так, якщо у 2006 р. до Уповноваженого надійшло 540 звернень від працівників освіти, то у 2007 р. – уже 869, кількість звернень від учнів та студентів за ці роки зросла з 82 до 157.

У зверненнях насамперед звучить занепокоєння зниженням рівня надання освітніх послуг. До речі, як свідчать результати соціологічних досліджень, зокрема проведених у 2006 р. Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, загалом ставлення населення, особливо молоді, до стану освіти в Україні негативне. Так, відносна більшість громадян – 46% – вважає, що система освіти в Україні погіршилась. Протилежної думки дотримуються лише 9% опитаних. Третина опитаних вважають, що система освіти не зазнала суттєвих змін. Ставлення населення до окремих заходів з реформування освіти також є досить критичним: 78% опитаних не задоволені впровадженням платної системи освіти, 65,9% – переходом школи на 12-річний термін навчання, 53,4% – переходом школи на 12-бальну систему оцінювання знань.

За такої ситуації увага Уповноваженого до стану реалізації та захисту права громадян на здобуття освіти постійно зростає, наслідком чого став і цей спеціальний розділ Доповіді.

Дошкільна освіта. Одним із перших етапів становлення людини як особистості є її дошкільне виховання та освіта. Саме дошкільна освіта відповідно до Закону України “Про дошкільну освіту” має забезпечувати розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтуватися на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, тому система цієї освіти повинна функціонувати на належному рівні.

За даними Державного комітету статистики України, у 2006 р. у країні налічувалося 15,1 тис. дошкільних навчальних закладів, а у 2007 р. – 15,3 тис. (при цьому 1,4 тис. закладів не працювали). Дошкільні навчальні заклади у 2007 р. відвідували 1137 тис. дітей. І хоча кількість дітей у таких закладах порівняно з 2006 р. зросла на 56 тис., відсоток охоплення дошкільною освітою дітей відповідного віку все ще залишається низьким – лише 56% у 2007 р. (табл. 4.5.2).

Хоча останнім часом ситуація в галузі дошкільної освіти у країні поступово поліпшується, Уповноважений з прав людини стурбована тим, що процес закриття дитячих садків і передача їх приміщень приватним структурам у деяких регіонах триває. Так, ще у липні 2005 р. відбулися акції протесту мешканців м.Луганська проти ліквідації дитсадків і ясел з метою передачі їх приміщень комерційним структурам та приватним особам. Тоді ж до Уповноваженого звернулися депутати Жовтневої райради та Луганської міськради щодо захисту інтересів дітей, котрі відвідували дитсадок-ясла №101.

Уповноваженим було відкрите провадження у цій справі, здійснена низка заходів спільно з прокуратурою Луганської області. Як наслідок: міський прокурор опротестував закриття дитсадка. Проте, поки Уповноважений разом з депутатами місцевих рад Луганська боролася за цей садок, за вже відпрацьованою схемою приватній особі було продано дитячий садок-ясла №12. Зрештою, зі 126 дитсадків, які діяли в Луганську, залишилося лише 58. Менше половини!

На жаль, така ситуація характерна не тільки для цієї області. Уповноважений з прав людини вважає, що органам місцевої влади, як і передбачено чинним законодавством, потрібно якомога швидше завершити прийняття дитячих закладів у комунальну власність і тим самим захистити права дітей на дошкільну освіту та виховання, а дитячі садки та ясла – від розпродажу та знищення.

Темпи відновлення мережі дошкільних навчальних закладів, які спостерігаються останніми роками, не можуть кардинально поліпшити ситуацію у цій сфері. На думку Уповноваженого, урядом мають вживатися більш дієві заходи для розширення мережі закладів дошкільної освіти, відновлення роботи раніше закритих дошкільних закладів, запровадження нових сучасних форм і методів здобуття дошкільної освіти, що дасть змогу громадянам реалізувати своє право на доступність та безоплатність дошкільної освіти.

Таблиця 4.5.2. Кількість дошкільних навчальних закладів України та дітей у них за 2004–2007 рр.

Загальна середня освіта. Важливою складовою освітньої системи Ук­раїни є загальна середня освіта, яка Конституцією України визнана обов’язковою. Держава має забезпечити рівний доступ кожному до якісної середньої освіти.

Проте стан загальної середньої освіти дуже непростий. Так, якщо у 2000/01 навчальному році кількість дітей у загальноосвітніх навчальних закладах становила 6764 тис. осіб, то вже на початок 2007/08 кількість учнів зменшилася до 4857 тис. осіб, що є наслідком насамперед демографічних процесів.

За даними Держкомстату, на початок 2006/07 н. р. 79% учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів навчалися українською мовою, 20% – російською. Крім українських та російських, працювали школи, в яких навчання велося іншими національними мовами. Так, на початок 2006/07 н. р. румунською навчалися 24,2 тис. учнів, угорською – 18,5 тис., молдавською – 5,5 тис., кримськотатарською – 6,0 тис., польською – 1,5 тис., англійською – 0,4 тис., болгарською – 0,1 тис., словацькою – 0,05 тис. учнів.

Щорічно 12 тис. дітей не приступають до занять у школі й унаслідок цього залишаються неписьменними чи напівписьменними. Якщо таких дітей у більш старшому віці все ж вдається “посадити за парти”, їм дуже важко адаптуватися до повноцінного життя в суспільстві. Значною є кількість дітей, які певний час навчалися у школі, але залишили навчання, а також тих, які закінчили його, не опанувавши в повному обсязі освітньої програми середньої школи, оскільки державна освітянська політика не вітає явище другорічників.

Тривожить Уповноваженого і те, що школа нерідко “провокує” учнів припинити навчання. Школа позбавлена можливості пошуку індивідуального підходу до кожного учня, зокрема, до дитини з чимось девіантною поведінкою. Сучасна освітня методологія розрахована на середньостатистичного учня, постійно зазнає критики якість навчання, виховна роль педагогіки перемістилася на другий план.

Уповноважений занепокоєна постійним зменшенням кількості загальноосвітніх навчальних закладів – за період з 2000/01 по 2007/08 навчальні роки було закрито близько однієї тисячі шкіл. Проте це не може пояснюватися тільки скороченням кількості учнів.

Ось типовий приклад. З проханням урятувати школу від необґрунтованого закриття у березні 2007 р. звернулися до Уповноваженого вчителі, батьки, учні загальноосвітньої школи №12 м.Краматорська До­нецької області: “Уважаемая Нина Ивановна! К Вам обращается 55 учи­телей, 1020 представителей родительской общественности, 497 учащихся ООШ №12. Из средств массовой информации мы узнали, что нашу школу, с 73-летним опытом работы, закрывают. Высокие достижения наших учащихся и выпускников, видимо, не интересны городским властям. Мы первыми в городе в 1990 году создали классы с украинским языком обучения, первыми получили статус “україномовної школи”. У нас работают высококвалифицированные педагоги со званиями “Старший учитель”, “Отличник образования”, двое награждены Грамотой Президента. А теперь все это подлежит уничтожению, так как крепкое, прекрасное здание понадобилось бизнесмену...”

Як було з’ясовано під час провадження Уповноваженого, у Донець­кій області упродовж останніх років унаслідок зменшення контингенту учнів мережа загальноосвітніх навчальних закладів систематично скорочувалася. Водночас, що стосується м.Краматорська, то, починаючи з 2002 р., народжуваність тут зростає, що відповідно веде до поступового зростання контингенту школярів. Заступник голови Донецької обласної державної адміністрації у своїй відповіді Уповноваженому запевнив, що закриття Краматорської ЗОШ №12, як і інших шкіл міста, не передбачається.

Уповноважений занепокоєна тим, що погіршення демографічної ситуації вкрай негативно відбивається на мережі загальноосвітніх навчальних закладів села. Зменшення чисельності учнів призводить до збільшення витрат на навчання одного учня, зменшення педагогічного навантаження на вчителів, скорочення робочих місць і, зрештою, до закриття школи. Так, у 2006 р. кожна десята загальноосвітня школа І–ІІ ступенів на селі мала наповнюваність менше 40 учнів. Більшість шкіл, закритих упродовж останніх років, – саме сільські. Сьогодні у понад 14 тис. сільських населених пунктів немає шкіл, хоча там мешкають діти 7–17 років.

Стан шкільної освіти на селі яскраво ілюструє такий приклад. У березні 2006 р. до Уповноваженого звернувся народний депутат України М.Рудьковський в інтересах мешканців с.Суличівки Ріпкинського району Чернігівської області. У листі, під яким підписалася вся громада села, зазначено: “Шановні начальники районного, обласного відділів освіти, депутати всіх рівнів, всі, кому не байдуже українське село! Просимо Вас звернути на нас увагу. В селі Суличівки залишилася тільки одна школа, всі інші підприємства згорнули свою діяльність, але і школу, яка стала освітньо-культурним центром села, тепер закривають. Ми віримо, що все-таки відродиться українське село, як відроджується Українська держава. Тому просимо врахувати думку громади та залишити нам школу”.

Вирішення цього питання було взяте Уповноваженим на контроль, направлено лист до Чернігівської обласної державної адміністрації, і в результаті з’ясувалося, що у Суличівській ЗОШ І ступеня навчається лише п’ять учнів – 1, 2 і 4-го класів, які зведені в один клас. Після випуску учнів 4-го класу у школі залишиться троє дітей. Але начальник обласного управління освіти все ж запевнив Уповноваженого, що школа закрита не буде.

При цьому, оскільки єдина школа у цьому селі – школа І ступеня, то учні 5–11 класів, які мешкають у Суличівках, змушені щодня долати значну відстань до школи у іншому населеному пункті.

Уповноважений з прав людини твердо переконана: не можна підходити до скорочення мережі сільських шкіл тільки з формальних причин. Насамперед треба намагатися, щоб учні початкової школи завжди навчалися там, де вони народилися. І взагалі, без школи у села немає майбутнього.

Особливістю функціонування сільських шкіл є те, що кожний десятий учень проживає за межею пішохідної доступності, а в районах, що мають статус гірських, – абсолютна більшість учнів. Від деяких із цих сіл школи розміщені на відстані п’яти, а то й десяти кілометрів. Регулярного безплатного підвезення до місць навчання і додому потребують понад 260 тис. учнів, проте ця конституційна норма громадян на здобуття ними якісної загальної середньої освіти не виконується.

Вирішення цих питань передбачено державною програмою “Шкільний автобус”, яка була розроблена для організації підвезення дітей та затверджена Кабінетом Міністрів України 16 сiчня 2003 р. Проте ця програма залишилася не виконаною насамперед через систематичне недофінансування та неефективне використання коштів, передбачених у державному бюджеті на ці цілі. Технічний стан багатьох використовуваних транспортних засобів для підвезення дітей був украй незадовільним. Передані на ці цілі автобуси часто виходили із ладу і не могли забезпечити безоплатне перевезення дітей.

Прикладом необхідності розв’язання такої проблеми є провадження Упов­новаженого, відкрите за зверненням жителів с.Нагоряни Могилів-Подільського району Вінницької області. Вони звернулися з проханням допомогти знайти вихід з ситуації з підвезенням дітей до школи, яка розташована на відстані 5 кілометрів від їхнього села: “До школи учні добиралися пішки, на заняттях дуже стомлювалися, переохолоджувалися і часто хворіли. А шкільний автобус замість підвезення школярів використовувався для особистих цілей колгоспників”. Тільки після втручання Уповноваженого була укладена угода з автоперевізником на підвезення школярів до найближчої школи.

Особливої гостроти ця проблема набула у віддалених селах. Уповноважений переконана, що таке становище значною мірою є наслідком не тільки неналежного фінансування системи освіти, а й байдужого ставлення посадовців, які не докладають зусиль для розв’язання цієї проблеми. Уповноважений підтримує плани Уряду України у 2008 р. здійснити цільову підтримку сільських шкіл та реалізувати в повному обсязі програми “Вчитель” і “Шкільний автобус”.

Уповноважений змушена констатувати, що зниження якості підготовки педагогічних кадрів та контролю за ними, зменшення суспільного значення, престижності професії вчителя, мотивації педагогів до професійної праці та сумлінного виконання ними своїх обов’язків призвели до поширення випадків жорстокого поводження з дітьми в закладах системи освіти.

Зокрема, до Уповноваженого надходять звернення зі скаргами щодо жорстокого поводження з дітьми у школі. Наприклад, у листопаді 2006 р. надійшло тривожне звернення від громадянки В. з м.Ровеньки Луганської області. Заявниця повідомила, що класний керівник 9-го А класу школи №8 цього міста вже протягом трьох років зневажливо, грубо ставиться до її доньки, ображає її та навіть застосовує фізичну силу. Вчителька налаштувала проти її доньки й інших вчителів, які також ображають її, безпідставно занижують оцінки. Заявниця обурена тим, що “классный руководитель применяет физическую силу, толкает ребенка, постоянно кричит, обзывает девочку нецензурными словами, привлекает к насилию своих родственников, которые, приходя в класс, кричат на дочь и оскорбляют, занимаются рукоприкладством”.

Зі скаргою стурбована мати звернулася до районної влади, проте це тільки посилило тиск на її доньку та інших її дітей – також учнів цієї школи.

Після звернення Уповноваженого до прокуратури Луганської області та Луганської обласної державної адміністрації було з’ясовано, що з боку класного керівника та членів її сім’ї (чоловіка та сина) дійсно мали місце випадки зневажливого та образливого ставлення до доньки заявниці. Після втручання Уповноваженого моральну справедливість у цій справі було поновлено, класного керівника Л. Сизоненко, яка дозволяла собі вчинки, не сумісні з педагогічною діяльністю, звільнено 15 грудня 2006 р., а директору школи та його заступникові з виховної роботи оголошено догани.

Після цього мати доньки звернулася до Уповноваженого з подякою, зазначаючи: “Выражаю свою признательность и благодарность за то, что Вы стали на защиту прав моей несовершеннолетней дочери, школьницы, и ее права в школе города Ровеньки возобновлены”.

Занепокоєння Уповноваженого викликає і той факт, що через недостатнє фінансування з року в рік зростає кількість шкіл, які потребують капітального ремонту, значна частина будівель загальноосвітніх навчальних закладів фізично і морально застаріла. Так, за даними Міністерства освіти і науки України, на кінець 2006/07 н. р. було 3876 шкіл, що потребували капітального ремонту, або на 133 більше, ніж у 2005/06 н. р.

Украй небезпечним для життя та здоров’я учнів, вчителів є функціонування шкіл, приміщення яких перебувають в аварійному стані. А таких на кінець 2006/07 н. р. було 658 (при цьому 472 школи з них – це аварійні школи саме на селі). Найбільша кількість таких шкіл – у Одеській (84), Львівській (75), Закарпатській (74), Чернівецькій (73) областях.

Яскравим прикладом наведеного є звернення до Уповноваженого мешканця с.Таужне, що на Кіровоградщині, І. Кротя з проханням допомогти відремонтувати спортивний зал Таужненської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Гайворонського району Кіровоградської області. Заявник зазначав, що спортивний зал цієї школи перебуває в аварійному стані, вже сім років зачинений і не ремонтується. Батьки школярів необхідної суми на ремонт зібрати не можуть. Дописувач з відчаєм пише: “Де взяти гроші, якщо навколо села 800 гектарів землі пустує, молодь виїхала до міста, а підростаюче покоління проходить курс фізичного виховання на стадіоні”.

Після звернення Уповноваженого до Кіровоградської обласної державної адміністрації було з’ясовано, що з 1967 р., з часу введення школи в експлуатацію, капітальний ремонт в ній не проводився жодного разу! Після закриття спортивного залу заняття з фізичної культури взимку проводились у вестибюлі школи.

Як повідомив Уповноваженому заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації, через відсутність фінансування у 2005 р. та у 2006 р. на утримання освітніх закладів Гайворонського району кошти на ремонт школи не були передбачені. Але вже у 2007 р. за кошти місцевого бюджету та частково батьків було придбано всі необхідні матеріали для ремонту. Нині ремонт у спортивному залі школи повністю завершено.

Опікуючись станом сучасної середньої освіти, Уповноважений з прав людини також безпосередньо зустрічається з учнями, педагогами, вивчаючи їхні проблеми.

Так, у вересні 2007 р. делегація Уповноваженого з прав людини здійснила поїздку в Луганську область, де взяла участь у загальнодержавних урочистостях, присвячених 65-річчю створення молодіжної підпільної організації “Молода гвардія”. Під час цієї поїздки делегацією українського Омбудсмана було проведено зустріч з педагогічним та учнівським колективом школи №22 селища Краснодон, де Уповноваженим було урочисто відкрито музей молодогвардійців. У школі проведено урок пам’яті, присвячений річниці створення “Молодої гвардії”, а новоствореному шкільному музею “Молодої гвардії” Уповноважений передала унікальні фотографії зі свого архіву, вручила колективу школи Почесну грамоту Уповноваженого з прав людини, а також подарувала сучасний комп’ютерний клас.

Наприкінці жовтня 2007 р. у рамках поїздки делегації Уповноваженого з прав людини до м.Полтави з метою перепоховання воїна-полтавця Степана Хапікала, який загинув у 1944 р. у боях за Таллінн, Уповноважений відвідала Новотагамлицьку загальноосвітню школу Машівського району Полтавської області. Учні цієї школи брали активну участь у пошуковій роботі, розгорнутій Уповноваженим з метою розшуку родичів Степана Хапікала, уродженця Машівського району. Після знайомства зі школою та огляду виставки учнівських робіт на урочистій лінійці Уповноважений з прав людини з делегацією заслухала рапорт учнів про проведену роботу шкільних пошукових загонів, після чого учні – члени пошукового загону були нагороджені відзнаками Уповноваженого з прав людини. Також Уповноваженим колективу Новотагамлицької ЗОШ було передано сучасну стереосистему “Караоке” та спортивні м’ячі.

Моніторинг Уповноваженого з прав людини, звернення до Уповноваженого свідчать: питання реалізації конституційних прав громадян на загальну середню освіту, якісну та доступну, потребує значно більшої уваги з боку держави, а сама система освіти, має бути тісно пов'язана з вихованням.   Мережа закладів шкільної освіти потребує значного розширення, нагальними є питання будівництва нових шкіл, особливо на селі, проведення капітальних ремонтів будівель навчальних закладів, оновлення матеріально-технічної бази. Владою мають вживатися заходи для підвищення рівня підготовки педагогічних кадрів, посилення контролю за діяльністю шкіл, відновлення виховної ролі педагогіки.

Позашкільна освіта. Змістовне дозвілля, можливість отримання нових знань, умінь і навичок у вільний від навчання час має забезпечити система позашкільної освіти.

За даними Державного комітету статистики України, у 2006 р. мережа позашкільних навчальних закладів системи освіти (без ДЮСШ та СДЮШОР) складалася з 1474 закладів. У цьому році системою позашкільної освіти було охоплено лише 24,3% дітей шкільного віку. Найбільше системою позашкільної освіти були охоплені школярі Кіровоградської (40,2%), Сумської (36,8%) областей, м.Севастополя (32,4%), Київської (29%) області та м.Києва (28,2%). Найнижчі показники (близько 17–18%) спостерігалися у Вінницькій, Житомирській та Львівській областях.

Ситуація у галузі позашкільної освіти, особливо на селі, викликає занепокоєння не лише в Уповноваженого. У лютому 2008 р. до Уповноваженого звернувся голова Красилівської районної ради Хмельницької області П.Арсенюк з проханням про особисту зустріч для обговорення питання поглиблення роботи Красилівської районної ради в напрямі підтримки прав обдарованих дітей на розвиток творчої особистості та прав сільських дітей на якісну позашкільну освіту.

Очевидно, такі наміри місцевої влади ще раз підтверджують актуальність реформування позашкільної освіти, особливо створення належної мережі таких закладів на селі, та мають знайти належну підтримку держави.

Ще у Першій щорічній доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини Уповноважений зазначала про наявність негативної тенденції до скорочення мережі закладів позашкільної освіти. На жаль, на сьогодні ця ситуація докорінно не змінилася. Підтвердженням наведеного є і численні звернення з цих проблем до Уповноваженого. Так, киянка Світлана Тютюнник від імені батьківського колективу повідомила Уповноваженому, що рішенням Шевченківської районної у м.Києві ради від 31 жовтня 2006 р. було створено комунальне підприємство “Централізована система дитячо-юнацьких клубів “Дитячі мрії”. Майно всіх дитячо-юнацьких клубів району – “Оріон”, “Соколятко”, “Дельфін”, “Сучасник”, “Юний мушкетер” та інших – і приміщення, в яких вони розташовувалися, були передані на баланс цього підприємства. При цьому у статуті підприємства передбачалося право здавати приміщення, устаткування та інші матеріальні цінності в оренду юридичним особам і громадянам, хоча ст.9 Закону України “Про позашкільну освіту” вчинення таких правочинів суворо заборонено!

Особливо занепокоїв батьків той факт, що підприємство на підставі статуту мало можливість збільшити оплату за гуртки та секції, що унеможливило б участь у них більшості дітей району, або взагалі передати приміщення цих закладів іншим особам з їх подальшим перепрофілюванням.

Після звернення Уповноваженого до Генеральної прокуратури України, за наслідками проведеної прокурорської перевірки винесено протест на зазначене незаконне рішення Шевченківської районної у м.Києві ради. Питання було винесене на розгляд відповідної комісії райради та на засідання сесії ради і, зрештою, вирішене позитивно. Діти, які займалися у врятованому від закриття спортивному клубі Оріон”, особисто прийшли подякувати Омбудсману.

Ось іще один приклад. У березні 2007 р. у своєму листі до Уповноваженого Леся Гонгадзе зі Львова, мати загиблого журналіста Георгія Гонгадзе, повідомила: “До мене звернулися батьки дітей, які відвідують Центр творчості дітей та юнацтва Галичини, з проханням допомогти їм зберегти дитячо-молодіжний центр позашкільної освіти. Цей центр став мистецькою скарбницею юних талантів, де діти розвивають свої творчі здібності, спілкуються та змістовно проводять вільний час. Сьогодні цей заклад знаходиться на межі знищення, а його директора цькують, зводять наклепи та висувають безпідставні звинувачення. Очевидно одне – приміщення центру припало кому-небудь до ока, і заклад хочуть перепрофілювати”.

Тільки після звернення Уповноваженого до Львівської обласної державної адміністрації ситуація в центрі творчості дітей та юнацтва Галичини м.Львова стабілізувалася, а конфлікт, що мав місце та заважав його нормальній роботі, було вичерпано.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до того, що заклади, центри дитячої позашкільної освіти, творчості, фізичної підготовки, а також не менш важливі для розвитку і виховання здорового покоління дитячі санаторії та будинки відпочинку мають бути власністю усього Українського народу. Це принципово.

Майже два роки тривало провадження Уповноваженого про порушення прав і свобод людини у зв’язку зі спробою деяких “спритних ділків” фактично розграбувати дитячий центр “Молода гвардія” в м.Одесі. Зокрема, 25 червня 2004 р. Уповноваженим було направлено подання Голові Верховної Ради України В.Литвину щодо поновлення прав дітей на оздоровлення та відпочинок у центрі "Молода гвардія". У таких об’єктів має бути особливий статус, захищений законом, наголосила в своєму поданні Уповноважений. Спільними та наполегливими діями вдалося залишити для сучасних і наступних поколінь дітей перлину дитячого оздоровлення, яку справедливо вважають другим українським “Артеком”. Так, господарським судом Одеської області в січні 2006 р. була задоволена позовна заява заступника Генерального прокурора України від 4 квітня 2005 р. і визнане право власності на майно дитячого центру “Молода гвардія” за державою. У лютому 2006 р. постановою Кабінету Міністрів України центр переданий до сфери управління Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Уповноважений вважає, що роль позашкільної освіти у становленні особистості, виявленні талановитих та обдарованих дітей та розвитку їхніх творчих здібностей і потенціалу не можна недооцінювати. Держава має створити всі умови для реалізації права дітей на здобуття доступної та якісної позашкільної освіти, сприяти розширенню мережі позашкільних закладів. Збереження ж уже існуючих закладів позашкільної освіти від необґрунтованого закриття, перепрофілювання та розпродажу потребує об’єднання зусиль громади, громадських організацій, запровадження реальної відповідальності посадових осіб за порушення законодавства.

Професійно-технічна освіта. Основні засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти визначені Законом України “Про професійно-технічну освіту”.

Моніторинг Уповноваженого щодо забезпечення права на працю, як наголошувалося у попередньому розділі Доповіді, свідчить, що за роки незалежності в Україні ситуація із підготовкою робітничих кадрів закладами професійно-технічної освіти значно погіршилася і залишається незадовільною. Так, за період 1990–2003 рр. кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилася на 293 (з 1246 до 953 закладів), а кількість підготовлених (випущених) ними кваліфікованих робітників – на 101,1 тис. осіб на рік.

Починаючи лише з 2004 р., кількість закладів профтехосвіти поступово зростає, і вже у 2006/07 н. р. підготовку робітників здійснював 1021 заклад професійно-технічної освіти, у яких навчалося 474 тис. учнів.

Не може залишатися поза увагою проблема виконання виховної функції профтехосвіти, яка у цій галузі стоїть особливо гостро. Адже переважна більшість сімей, в яких виховуються учні системи профтехосвіти, мають низький матеріальний та соціальний стан, що призводить до зниження рівня виховної культури в сім’ях, тому вельми важливу роль у вихованні таких підлітків відіграють саме заклади системи профтехосвіти. На жаль, у закладах професійно-технічної освіти належну систему виховної роботи поки що не створено.

Звернення до Уповноваженого учнів, працівників закладів профтехосвіти також свідчать про недостатній контроль за дотриманням прав людини у цих закладах. Зокрема, у зверненнях порушувалися питання недотримання законодавства адміністраціями деяких ПТУ, несвоєчасної видачі документів про освіту (зокрема, ПТУ №3 м.Сокаль Львівської області), неналежного ставлення викладачів до учнів (у зверненні щодо Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м.Львова), неналежне дотримання працівниками закладів профтехосвіти прав дітей, позбавлених батьківського піклування (зокрема, ПТУ №39, Кіровоградська область) тощо.

Ось одне з таких звернень. У жовтні 2007 р. до Уповноваженого звернувся С.Кравець, мешканець м.Тернополя, який разом з дружиною працює у Тернопільському ВПУ сфери туризму та послуг. Зокрема, заявник повідомив: “В училищі працюю 31 рік. З приходом нового директора, ще у 2005 році, почався терор з боку керівництва щодо мене та моєї дружини, яку не забезпечували належним педагогічним навантаженням. Цього року директор також не забезпечив належним педнавантаженням мою дружину, хоча прийняв на роботу нових викладачів”.

Зрештою, після звернення за дорученням Уповноваженого до Тернопільської обласної державної адміністрації це питання було вирішене позитивно, педагогічне навантаження перерозподілено належним чином, а директору професійного училища вказано на недоліки роботи та надано відповідні рекомендації.

Останнім часом увага до професійно-технічної освіти стала посилюватися, підвищується рівень бюджетного фінансування цієї галузі. Державним бюджетом 2007 р. збільшено видатки на професійно-технічну освіту на 500 млн грн порівняно з 2004 р. На здійснення капітальних ремонтів, будівництво і реконструкцію будівель і споруд у 2006 р. було затверджено бюджетні асигнування у розмірі 14,0 млн грн, у 2007 р. – 34,2 млн грн, при тому що у 2005 р. було виділено взагалі лише 3 млн грн. Також у 2007 р. на 40% порівняно з 2006 р. збільшено бюджетні видатки на утримання вихованців з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ці заходи дали змогу дещо поліпшити стан справ з оновленням матеріально-технічної бази, забезпеченням закладів комп’ютерами, підручниками, підвищенням рівня підготовки викладачів для цієї галузі.

Але цього недостатньо. На думку Уповноваженого, сучасна система профтехосвіти потребує кардинального реформування. Владою мають вживатися заходи для підвищення якості професійно-технічної освіти, приведення системи профтехосвіти у відповідність до потреб ринку праці, посилення контролю за дотриманням прав учнів та працівників, впровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій, нетрадиційних методик навчання, підвищення рівня підготовки педагогічних кадрів галузі, оновлення матеріально-технічної бази, створення та розвитку виховної системи у закладах профтехосвіти.

Вища освіта. Стратегічні завдання влади у розвитку вищої освіти сьогодні визначаються насамперед з урахуванням приєднання нашої держави до Болонського процесу – інтеграції в єдиний європейський освітній простір, яке відбулося 19 травня 2005 р. на Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти, у м.Бергені (Норвегія).

Порівняно з 2006 р. у 2007 р. бюджетні видатки на фінансування вищої освіти зросли. Зокрема, видатки зведеного бюджету на вищу освіту у 2006 р. складали 9,9 млрд грн, а у 2007 р. – 11 млрд грн.

У 2006/07 н. р. мережа вищих навчальних закладів налічувала 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності, у тому числі: 192 університети, 57 академій, 123 інститути, 1 консерваторія, 205 коледжів, 188 технікумів та 138 училищ. Загалом контингент студентів вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації у 2007/08 н. р. налічував понад 2,8 млн осіб, що на 104,7 тис. осіб більше порівняно з 2005/06 н. р. (табл. 4.5.3).

Таблиця 4.5.3. Кількість вищих навчальних закладів в Україні у 2003–2008 рр. та студентів у них (на початок навчального року)

Останнім часом спостерігається тенденція до скорочення мережі вищих навчальних закладів переважно шляхом реорганізації вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації у структурні підрозділи ІІІ–ІV рів­нів акредитації та зміни статусу. У 2007/08 н. р. порівняно з минулим 2005/06 н. р. мережа вищих навчальних закладів зменшилася на 47 закладів.

Уповноважений також зазначає, що в країні спостерігається тенденція до відтоку студентів до так званих освітніх регіонів – регіонів з високим рівнем навчання у вузах. Зокрема, це міста Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львівська, Одеська, Харківська області. Так, на початок 2006/07 н. р. найбільше студентів навчалося у Києві – 610,1 тис. По областях: у Харківській – 287,5 тис., у Донецькій – 217,6 тис., у Дніпропетровській – 192,6 тис. У Львівській області на початок минулого навчального року налічувалося 164,5 тис. студентів, а у Одеській цей показник становив 147,1 тис. студентів.

Наведені дані свідчать про наявність міграційних процесів серед молоді для здобуття вищої освіти та відсутність рівного доступу саме до якісної вищої освіти за місцем проживання. Адже навчання студентів за ме­жами їхнього міста та області потребує додаткових, окрім безпосередньо плати за навчання, витрат. При цьому з кожним роком зростає кількість абітурієнтів, зарахованих до вищих навчальних закладів для навчання на платній основі. Так, якщо у 1995/96 н. р. для навчання за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб прийнято 18% студентів, то у 2006/07 н. р. – 62%.

Зростання кількості вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та необхідність створення більш привабливих умов для залучення студентів сприяють появі нових спеціальностей, що, за умов недостатнього моніторингу ринку праці, призводить до невідповідності кількості випущених спеціалістів потребам ринку праці. У результаті на ринку праці спостерігається надлишок спеціалістів з одних професій і нестача з інших. Зокрема, серед молоді з вищою освітою кількість осіб, які мають економічну освіту, у 1,34 раза більша, а осіб, які мають освіту в галузі права, – більш як утричі, ніж серед відповідного контингенту осіб віком старше 35 років. Натомість частка осіб з військовою освітою серед молоді в 1,7 раза менша, ніж серед старшого покоління.

При цьому кількість дипломованих спеціалістів з правознавства та економіки на ринку праці перевищує попит, що у свою чергу спричиняє молодіжне безробіття.

Уповноважений з прав людини вкрай стурбована зниженням якісного рівня надання освітніх послуг вищою школою. Так, порушення в організації навчального процесу, погана матеріально-технічна база та передусім украй низький рівень підготовки студентів стали причинами того, що Міністерство освіти і науки України за порушення ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти позбавило ліцензій та припинило діяльність у ряді навчальних закладів та їх структурних підрозділів. Так, у 2005 р. позбавлено ліцензій 23 державних та 25 приватних вищих навчальних закладів, у 2006 р. – 15 державних та 44 приватних, у 2007 р. – 49 державних та приватних вищих навчальних закладів.

Саме порушення вимог законодавства про освіту, у тому числі перевищення ліцензійних обсягів набору студентів, призвело до анулювання ліцензій деяким відокремленим структурним підрозділам Міжрегіональної академії управління персоналом та відмови Міністерством освіти і науки України, на підставі рішення Державної акредитаційної комісії від 26 вересня 2006 р., у виготовленні 4655 дипломів для випускників Міжрегіональної академії управління персоналом 2005/06 н. р. Як результат – понад 4,5 тис. студентів тривалий час не могли отримати належні документи про освіту. З метою захисту прав випускників МАУП, багато з яких звернулися і до Уповноваженого, довелося кілька разів звертатися до Міносвіти. Але позиція цього міністерства була незмінна: МАУП грубо порушила вимоги чинного законодавства у галузі вищої освіти. В результаті ця справа пройшла усі судові інстанції, і, врешті-решт, Вищий адміністративний суд України підтвердив рішення судів нижчих інстанцій про зобов’язання Міносвіти видати Міжрегіональній академії управління персоналом 4655 дипломів державного зразка для студентів, які закінчили навчання в академії у 2006 р.

Хоча, за офіційними даними Міністерства освіти і науки України, у 2006 р. серед зарахованих на навчання до вищих навчальних закладів порівняно з 2005 р. на 6,3 тис. осіб зросла кількість найменш захищених верств населення – інвалідів, дітей-сиріт, осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи – з 17,6 тис. до 23,9 тис. осіб, Уповноважений вважає за необхідне наголосити: рівень доступності вищої освіти для молоді, особливо соціально незахищених категорій, зокрема інвалідів, осіб з числа дітей-сиріт, усе ще залишається низьким.

Так, у 2006 р. Уповноважений стала на захист права на освіту інваліда з дитинства І групи по зору Сергія Старового, який на "відмінно" закінчив школу-інтернат, з десяти років вільно володів засобами озвученої взаємодії з комп'ютером, сам розробляв комп’ютерні програми. Але, подавши документи до приймальної комісії Київського національного університету імені Тараса Шевченка для вступу на денне відділення факультету кібернетики, він отримав відмову, мотивовану тим, що в університеті немає фахівців з питань надання допомоги незрячим студентам.

6 липня 2007 р. з відповідним поданням Уповноважений звернулася до ректора Київського національного університету В.Скопенка. У результаті рішенням приймальної комісії заявнику замість письмових було дозволено складати вступні іспити усно. Але він вже вступив до Київського національного авіаційного університету, куди також подавав документи. Мати Сергія подякувала Уповноваженому за підтримку її сина, зазначивши, що така підтримка на державному рівні була для нього найголовнішою і допомогла реалізувати право на навчання у вищому навчальному закладі.

Інший приклад. У серпні 2006 р. до Уповноваженого надійшло звернення від мешканки м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області Е.Торговицької, яка повідомила: “Моя донька – інвалід з дитинства ІІ групи, навчається на третьому курсі Національної металургійної академії України м.Дніпропетровська за контрактом. Я теж є інвалідом ІІ групи, за навчання доньки сплачую 3100 грн, але це ті кошти, що потрібні для підтримання здоров’я моєї дитини. Сплачувати за навчання ми більше можливості не маємо. Тому я звернулася до ректора академії з проханням перевести доньку на бюджет, і ректор не відмовив мені, але потрібно рішення Міносвіти. Навчальний рік вже почався, а питання так і не вирішене”.

Після звернення Уповноваженого до Міністерства освіти і науки України дозвіл на переведення доньки заявниці на бюджетну форму навчання, за умови ліквідації академічної заборгованості, було надано.

У жовтні 2007 р. до Уповноваженого надійшло звернення від харків’янки К.Гурової щодо захисту прав її брата – І.Кисельова, студента Харківської державної академії фізичної культури: “В сентябре 2001 г. от тяжелой формы онкологического заболевания умерла наша мать, а в ноябре 2003 г. по той же причине скончался отец. Мой брат в это время уже учился в академии, и, таким образом, он является студентом, который в период обучения остался без родителей и нуждается в социальной защите и улучшении условий материального обеспечения. Однако администрацией вуза в оформлении брата как лица из числа детей-сирот и зачислении на полное государственное обеспечение (как это предусмотрено постановлением КМУ №226 от 5.04.1994 г.) было отказано”.

Після звернення за дорученням Уповноваженого до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту право І.Кисельова на зарахування на повне державне утримання на період навчання у Харківській державній академії фізичної культури було підтверджено, у зв’язку із чим Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини цього Міністерства Харківській державній академії фізичної культури направлено відповідного листа щодо поновлення законних прав та інтересів цього студента.

Уповноважений вважає, що владою мають вживатися заходи для підвищення рівня доступності якісної вищої освіти, зокрема, шляхом:

– збільшення обсягів державного замовлення та видатків на кредитування освіти;

– врегулювання на законодавчому рівні шляхом прийняття відповідного закону, основних засад пільгового кредитування осіб для здобуття освіти у вищих навчальних закладах;

– розроблення належної системи соціального захисту студентів із соціально незахищених категорій населення, осіб з обмеженими фізичними можливостями, з метою їх рівного доступу до здобуття вищої освіти;

– розвитку мережі вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, кількість яких останнім часом скорочується, у тому числі шляхом внесення відповідних змін до законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”;

– оптимізації системи вищої освіти за регіональним принципом.

Загалом інноваційні процеси, які запроваджуються у галузі вищої освіти сьогодні та зумовлені передусім інтеграцією вищої освіти в європейське і світове освітнє співтовариство, зумовлюють необхідність внесення кардинальних змін до законодавчої бази, передусім до Закону України “Про вищу освіту”. Але вельми важливим, на думку Уповноваженого, є збереження у процесі такої інтеграції кращих надбань української вищої школи.

Уповноважений з прав людини переконана: розвиток системи освіти та її реформування є сьогодні справою загальнодержавного значення. Адже сфера освіти стосується кожного громадянина країни, її майбутнього. Тому в основу цього потрібно закласти стратегічні напрями і дії для реального забезпечення прав людини на всіх ступенях освіти. Також якнайшвидше потрібно розв’язати проблему якості навчання, що є запорукою не лише особистого благополуччя людини, а й основою економічного розвитку держави та духовного розвитку суспільства загалом.