Головне меню   

 4.6. Забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля

Технологічні досягнення людства призвели до тривалого погіршення навколишнього середовища. Зокрема, зросла концентрація парникових газів у атмосфері, виснажується озоновий шар, скорочується природне біологічне різноманіття, зменшується площа лісів, активізуються процеси опустелювання, загострюється проблема задоволення населення якісною питною водою, деградують екосистеми Світового океану. Тому людство поступово усвідомлює, що подальше руйнування природних комплексів та загострення взаємовідносин суспільства і природи – шлях до самознищення.

У системі сучасних економічних відносин важливість природно-ресурсного чинника щороку зростає. Йдеться про екологічно збалансований економічний розвиток суспільства, а саме розвиток економіки, гармонізований у межі екологічних можливостей планети. Так, фундаментальні зміни у моделях суспільного виробництва та споживання не можна відокремити від досягнення глобального сталого розвитку.

У ст.50 Конституції України проголошене право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Проте, як зазначала у попередніх щорічних доповідях про стан дотримання та захисту прав і свобод Уповноважений з прав людини, у країні тривалий час існує система нераціонального природокористування, яка загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією Українського народу. Зокрема, відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку сировинно-видобувним, найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. Наслідком цього став високий рівень господарського освоєння території та техногенного навантаження. Незважаючи на зниження обсягів виробництва продукції порівняно з початком 90-х років минулого століття, ступінь техногенного навантаження на основні складові екосистеми залишається відчутним.

Динаміка основних показників техногенного навантаження на на­вколишнє природне середовище та витрат на природоохоронні заходи, що наведена в таблиці 4.6.1, свідчить про погіршення екологічної безпеки природного довкілля як життєво важливого середовища існування людини.

Таблиця 4.6.1. Динаміка основних показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище, 1990–2006 рр.*

* За даними Державного комітету статистики України

Уповноважений переконана, що це є наслідком нехтування владою протягом тривалого часу об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу. Такий висновок підтверджується і у зверненнях до Уповноваженого з приводу порушення екологічних прав, кількість яких з року в рік зростає. У 2006 р. з питань безпечного для життя і здоров’я довкілля та вільного доступу до інформації щодо цього надійшло 201 звернення, а в 2007 р. – у півтора раза більше – 305.

Усе це дає підстави Уповноваженому оцінити екологічну ситуацію в Україні як напружену, а стан забезпечення конституційних екологічних прав громадян – як незадовільний.

На думку Уповноваженого, в цих умовах дуже великого значення набуває реалізація національної екологічної політики з метою забезпечення безпечного для життя і здоров’я громадян країни довкілля та екологічної безпеки держави. Уповноважений переконана, що її ефективність зумовлюється насамперед такими чинниками, як ставлення влади до міжнародних конвенцій і угод стосовно стану навколишнього середовища й охорони природи, дотриманням внутрішнього екологічного законодавства та вільного доступу населення до інформації про стан довкілля.

Кроком у цьому напрямі стало схвалення 17 жовтня 2007 р. Кабінетом Міністрів України Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року. Основними цілями національної екологічної політики є, зокрема, досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища; поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки; розширення суспільної свідомості з питань охорони навколишнього природного середовища; забезпечення екологічно збалансованого використання природних ресурсів тощо. Важливість цієї концепції полягає також у тому, що вона враховує процеси глобалізації економіки, розвиток ринкових відносин та рішення Київської конференції міністрів навколишнього природного середовища “Довкілля для Європи” (2003 р.), Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в м.Йоганнесбурзі (2002 р.), перспективи вступу України до СОТ, положення ряду міжнародних зобов’язань України в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Право на чисте повітря. Одним з найважливіших питань забезпечення безпечного для життя і здоров’я довкілля є стан забруднення повітряного басейну. Так, тільки протягом 2006 р. у повітряний басейн, водні та земельні ресурси кра­їни потрапило майже 14,9 млн т небезпечних речовин, з яких 47% та 46% припадає відповідно на шкідливі викиди в атмосферу і поверхневі водо­йми, 7% – на забруднюючі землю небезпечні відходи. У спеціалізованих сховищах організованого складування (поховання) зберігається майже 20,1 млн т відходів І–ІІІ класів небезпеки. У розрахунку на 1 км² території краї­ни в повітря викинуто 12 т шкідливих речовин, а наявність відходів І–III класів небезпеки у спеціально відведених місцях чи об’єктах становить 33 т.

Стан забруднення повітряного басейну стаціонарними джерелами також підтверджує цей невтішний висновок. Шкідливі викиди у повітряний басейн країни за даними Державного комітету статистики у 2006 р. здійснювали 11 тис. промислових підприємств. Від них в атмосферу надійшло 4 млн 810 тис. т забруднюючих речовин, що удвічі менше порівняно з 1990 р. Із загальної кількості викидів 4,0 млн т хімічних речовин та їхніх сполук мають парниковий ефект. Зокрема, це оксид вуглецю (викинуто 1357,9 тис. т), діоксид сірки (1333,0), метан (917,1), діоксид азоту (325,8), неметанові леткі органічні сполуки (87,5), аміак (19,4), оксид азоту (7,0), хлорфторвуглець (0,2 тис. т).

У 2007 р. від промислових підприємств, узятих на державний облік територіальними органами Мінприроди, у повітряний басейн країни викинуто 4 млн 800 тис. т шкідливих речовин, що на 10,0 тис. т, або на 0,2%, менше, ніж у 2006 р. Із загальної кількості шкідливих викидів 890,6 тис. т (18,5%), зокрема, метан (884,1 тис. т) та оксид азоту (6,5 тис. т) належать до парникових газів. Крім цих речовин, в атмосферу надійшло 183,7 млн т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату. Проте власники цих підприємств не завжди вживають заходів для забезпечення екологічних прав громадян.

Характерним прикладом порушення прав мешканців Харківської області на безпечне для життя і здоров’я довкілля є звернення до Уповноваженого з прав людини жителів с.Байрак Вовчанського району Харківської області про те, що приватний підприємець всупереч законам України “Про охорону атмосферного повітря” та “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, без погодження з санітарно-епідеміологічною службою збудував печі – реторти для виготовлення деревного вугілля, з початку роботи яких мешканці села відчули погіршення стану здоров’я. Уповноваженим було відкрито провадження у цій справі про порушення прав і свобод людини і завдяки вжитим Уповноваженим з прав людини заходам права жителів с.Байрак на санітарне благополуччя і чисте повітря були поновлені.  Зокрема, головним державним санітарним лікарем Вовчанського району винесено постанову про тимчасову заборону роботи майданчика по виготовленню деревного вугілля зазначеним приватним підприємцем. За інформацією Харківської обласної санепідстанції, реторти (печі) по виготовленню деревного вугілля і господарські споруди демонтовані та вивезені з території майданчика, а приватного підприємця притягнуто до адміністративної відповідальності.

Аналогічне звернення надійшло до Уповноваженого від мешканців припортового району м.Керчі Автономної Республіки Крим з проханням сприяти захисту їхнього права на санітарне благополуччя, а також безпечне для життя і здоров’я довкілля. Заявники повідомили, зокрема, що “на протяжении длительного времени торговым портом г.Керчи производятся массовые выгрузки угля и соды. В результате такой деятельности весь наш район страдает от сильной запыленности. Вся эта пыль проникает в квартиры, не говоря о том, что невозможно вывешивать белье и вообще дышать. Особенно тяжело детям, пенсионерам и людям, страдающим аллергией. Все наши жалобы в различные инстанции не дают никакого результата. Просим Вас разобраться в сложившейся ситуации и срочно принять меры, так как это вредит здоровью и жизни людей...”.

Уповноваженим було вжито заходів щодо поновлення порушених прав мешканців міста Керчі. За повідомленням головного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, представниками санітарно-епідеміологічної служби АРК спільно з представниками Азово-Чор­номорської екологічної інспекції проведено перевірку дотримання ви­мог чинного санітарного та природоохоронного законодавства при експлуатації Керченського морського порту. Перевіркою встановлено, що заходи стосовно обмеження виділення пилу при навантажувально-розвантажувальних роботах не достатні. За виявленими порушеннями на відповідальних осіб морського порту складено чотири протоколи про санітарні порушення. Крім цього, проведено засідання комісії з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, на якому керівництву морського порту запропоновано розробити план організаційно-технічних заходів, що спрямовані на зниження викидів речовин, які забруднюють атмосферне повітря, з конкретними термінами виконання.

Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на квадратний кілометр території країни у 2007 р. становила 8,0 т шкідливих речовин, а на душу населення – 103,3 кг. Проте в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 кв. км були більшими у 7,8 раза, а на душу населення – у 3,5 раза, Дніпропетровській – відповідно у 4,4 та 3,2, Луганській – у 2,6 та 2,2, Івано-Франківській – у 2,4 та 1,9, Запорізькій області – у 1,1 та 1,2 раза більше. Підприємствами м.Києва у розрахунку на 1 кв. км території було викинуто 31,7 т забруднюючих речовин, що перевищило середній показник по країні у 4 рази.

За даними Державного комітету статистики, у 2007 р. порівняно з 2006 р. збільшення шкідливих викидів в атмосферу спостерігалося у 14 регіонах країни, але найбільше – у Хмельницькій (на 5,5 тис. т, або на 31%), Житомирській (на 3,6 тис. т, або на 23%), Вінницькій (на 17,0 тис. т, або на 13%), Полтавській (на 7,1 тис. т, або на 8%), Миколаївській (на 1,5 тис. т, або на 7%), Тернопільській (на 1,1 тис. т, або на 6%), Луганській (на 25,6 тис. т, або на 5%) областях та м.Севастополі (на 0,3 тис. т, або на 7% більше).

У табл. 4.6.2 наведені кількісні дані щодо викидів шкідливих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення за регіонами України. Водночас потрібно зазначити, що серед населених пунктів країни, як і раніше, найбільшого антропогенного навантаження (понад 100 тис. т шкідливих викидів) зазнала атмосфера міст Ладижина (Вінницька обл.), Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Зеленодольська, Кривого Рогу (Дніпропетровська обл.), Донецька, Дебальцевого, Курахового, Маріуполя, Макіївки, смт Новий Світ (Донецька обл.), міст Бурштина (Івано-Франківська обл.), Запоріжжя (Запорізька обл.) та Алчевська, Луганська, Щастя (Луганська обл.).

Таблиця 4.6.2. Викиди шкідливих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення по регіонах (за станом на 1 січня 2007 р.)*

* За даними Державного комітету статистики України

Основними стаціонарними забруднювачами довкілля країни були підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 36 та 22% шкідливих викидів) та підприємства-виробники електроенергії, газу та води (35%).

Хоча в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Фран­ківській, Луганській та Харківській областях знаходиться лише третина підприємств, які роблять викиди в атмосферу, проте їхній вплив на стан довкілля країни є визначальним, оскільки від них надходить у повітря 4,0 млн т, або 83%, забруднюючих речовин.

Це об’єктивно викликає велике занепокоєння мешканців цих регіонів щодо дотримання їхніх конституційних прав на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Типовим є звернення до Уповноваженого низки громадських організацій м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо недопущення будівництва та подальшої експлуатації в місті заводу по виробництву монометиланіліну. Громадськість висловила своє занепокоєння та стурбованість, оскільки реалізація намірів керівництва відкритого акціонерного товариства “ДніпроАЗОТ” неминуче призведе до порушення їхніх прав на санітарне благополуччя і безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Уповноважений підтримала мешканців м.Дніпродзержинська і звернулася до відповідних державних органів щодо захисту їхніх прав. Так, заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації В.Сергєєв поінформував Уповноваженого про те, що під час перевірки на території ВАТ  ДніпроАЗОТ” працівниками прокуратури та інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю м.Дніпродзержинська встановлено факт порушення законодавства з боку керівництва зазначеного підприємства. Зокрема, без дозволу виконавчих органів міської ради в межах реконструкції колишнього цеху хлорбензолу виконано роботи з улаштування фундаментів під локальні очисні споруди.

15 березня 2007 р. Заводський районний суд м.Дніпродзержинська розглянув позов прокуратури і частково його задовольнив. На відкрите акціонерне товариство “ДніпроАЗОТ” було накладено стягнення на суму 5140,2 грн. Директора з будівництва та ремонту ВАТ ДніпроАЗОТ” В.Грищенка оштрафовано на 170 грн. Контрольною перевіркою Дніпродзержинської міської СЕС, яка проведена 16 листопада 2007 р., встановлено, що роботи з будівництва комплексу монометиланіліну на ВАТ “ДніпроАЗОТ” нині не проводяться”. Провадження Уповноваженого по цій справі триває.

Уповноважений змушена констатувати, що основними причинами недостатніх темпів зменшення обсягів викидів і рівнів забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами є:

– низький рівень експлуатації існуючих установок очищення газу;

– невиконання в зазначені терміни заходів щодо зниження викидів забруднюючих речовин в атмосферу;

– повільні темпи впровадження мало- та безвідходних технологічних процесів;

– значна кількість джерел викидів, не оснащених установками очищення газу;

– велика кількість морально і фізично застарілого обладнання.

Мобільні джерела забруднення повітря. У країні швидкими темпами зростає кількість мобільних джерел забруднення, насамперед автомобілів. Так, у 2007 р. в Україні було поставлено на облік 541,4 тис. нових легкових автомобілів, що майже в півтора раза більше порівняно з 2006 р., коли їх було поставлено 364,7 тис. Від роботи двигунів мобільних джерел забруднення лише протягом 2006 р. у повітря викинуто 2,2 млн т шкідливих речовин, переважна більшість яких це викиди автомобільного транспорту. Токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів, були оксиди вуглецю (77%, або 1692,6 тис. т), вуглеводні (13%, або 287,6 тис. т), оксиди азоту (8%, або 189,3 тис. т). На сірчистий ангідрид, леткі органічні сполуки, сажу та тверді суспендовані частинки загалом припало близько 2% (35,9 тис. т) сумарних викидів. У 17 регіонах країни надходження шкідливих речовин від мобільних джерел переважали над викидами від стаціонарних джерел забруднення.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до екологічного стану повітря столиці, де зареєстровано всього близько 1 млн легкових автомобілів. До речі, м.Київ за масштабами забруднення навколишнього середовища за екологічними показниками входить до 15 найбільш несприятливих для проживання міст України.

Спостереження за станом повітря у місті Києві здійснюється на 16 ста­ціонарних постах (ПСЗ) по чотирьох основних (пил, двоокис сірки та азоту, окис вуглецю) та дев’яти специфічних речовинах, а також по восьми важких металах. За результатами спостережень у 2007 р. на окремих постах спостерігалися перевищення середньодобових норм: пост №11 (пр. Перемоги, район метро  Святошино) – у 1,4 раза; пост №7 (Бессарабська площа) – в 1,3 раза; пост №8 (бул. Л.Українки) – в 1,1 раза.

Підвищений вміст діоксиду азоту встановлений у районах, де зосереджена найбільша кількість автотранспорту – Бессарабська та Московська площі (перевищення відповідно у 3,0 та 2,8 раза), вулиці Попудренка, Каунаська, Межигірська та проспект Перемоги – перевищення у 2,3 раза. По оксиду вуглецю на ПСЗ №20 (Московська площа) спостерігалось перевищення середньодобової ГДК у 1,3 раза, на ПСЗ №10 (вул. Межигірська, район метро Шевченка) – в 1,2 раза.

Вміст фенолу, який контролювався на семи постах, сягав 1,7–2,3 встановлених норм. Найбільш високий середній вміст спостерігався на ПСЗ №17 (пр. Оболонський), ПСЗ №8 (бул. Л.Українки), ПСЗ №9 (вул. Каунаська), ПСЗ №10 (вул. Межигірська). Середньомісячний вміст формальдегіду, який визначався на 12 постах міста, перевищував нормативи майже на усіх постах і становив 0,7–3,7 встановлених нормативів. Найбільш високий середній вміст спостерігався на ПСЗ №20 (Московська площа) – 3,7 ГДК.

Уповноважений переконана, що вкрай незадовільний стан атмосферного повітря у м.Києві та інших населених пунктах країни зумовлений недотриманням підприємствами технологічного режиму експлуатації пило-газоочисного устаткування, у тому числі внаслідок обмеження енергопостачання, яке не здатне працювати в межах екологічних і санітарних норм; невиконанням у встановлені терміни заходів щодо зниження обсягів викидів до нормативного рівня; низькими темпами впровадження сучасних технологій очищення викидів; відсутністю ефективного очищення викидів підприємств від газоподібних домішок; відсутністю нормативних санітарно-захисних зон між промисловими та житловими районами.

Реалізація права громадян на забезпечення чистою водою. Питання питної води сьогодні є проблемою не тільки України, а й світовою. І з кожним роком ця проблема тільки загострюватиметься. Тому Уповноважений вважає, що предметом особливої турботи органів влади має бути реалізація права громадян на забезпечення чистою водою.

За даними Держводгоспу, загальні ресурси прісних вод України становлять 216,8 км³, з них ресурси річкового стоку – 209,8 км³ та об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, – 7,0 км³. У 2006 р. із природних водних об’єктів було забрано 15,3 млрд м³ води, що на 1,6% (0,2 млрд м³) більше порівняно з 2005 р., проте у 2,3 раза менше порівняно з 1990 р. Майже 15% (2,3 млрд м³) води втрачено при транспор­туванні. Крім того, щорічно використовується в середньому близько одно­го млрд м³ морської води.

Основними водокористувачами у країні в 2006 р. були 15 тис. підприємств, установ та організацій, якими спожито 10,2 млрд м³ води, що на 0,1 млрд м³ (на 0,6%) більше порівняно з 2005 р. На виробничі потреби підприємств у 2006 р. припало 56% (5,8 млрд м³) всієї використаної води, на побутово-питні потреби – 22% (2,3 млрд м³), зрошення – 12% (1,2 млрд м³) та сільськогосподарське водо­постачання – 2,4% (0,2 млрд м³).

Уповноважений переконана, що існуючі заходи щодо зниження водоспоживання поки що докорінно не змінили тенденції екстенсивного розвитку водного господарства. Тому постає завдання всебічної економії води, раціонального її використання, удосконалення технологій виробництва.

Оскільки ефективність використання водно-ресурсного потенціалу окремих регіонів залежить від екологічної ситуації та рівня соціально-економічного розвитку регіону, то в тих регіонах, які споживають найбільшу кількість води (а в Україні це маловодозабезпечені регіони), потрібно розвивати виробництва з маловодоємними технологіями, замкнутими та оборотними системами водокористування, а також впроваджувати водоочисні технології. Сприяти цьому має також збільшення потужностей оборотних систем водопостачання; зменшення питомого водоспоживання населення; скорочення використання води на зрошення в південних областях (особливо в АР Крим, Херсонській області); подальше впровадження маловодних і безводних технологій.

Особливо негативно впливають на водні ресурси скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір. Хоча обсяги використання води мають щорічну тенденцію до зменшення, проте ступінь антропогенного навантаження на водно-ресурсний потенціал залишається майже на рівні 1990 р. Так, протягом 2006 р. у водойми скинуто 3,9 млрд м³ забруднених стоків проти 3,2 млрд м³ у 1990 р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла більш як удвічі: з 16% у 1990 р. до 44% у 2006 р.

Понад 60% забруднених стоків потрапило у водойми внаслідок недостатнього очищення зворотних вод на очисних спорудах. Решта (1,4 млрд м³) надійшла у водойми без будь-якого очищення, що втричі більше, ніж у 1990 р. Потрібно зазначити, що наявна потужність очисних споруд (8,1 млрд м³) давала змогу повністю очистити забруднені зворотні води (табл. 4.6.3). Проте нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, низька якість очищення стічної води, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд були основними серед причин скидання забруднених стоків у поверхневі водойми. У зв’язку з цим громадяни не можуть реалізувати своє право на споживання чистої води.

Таблиця 4.6.3. Основні показники використання та охорони водних ресурсів у 2004–2006 рр.*

* За даними Державного комітету статистики України

Такий висновок підтверджують дослідження Міністерства охорони здоров’я України. Ко­жна шоста із обстежених проб води, взятої із системи господарсько-питного постачання, фактично не відповідала санітарно-гігієнічним вимо­гам на санітарно-хімічні показники та кожна чотирнадцята – на мікробіо­логічні. Майже у кожній п'ятій пробі води, взятій із водойм у місцях водокористування населення, фіксувалася невідповідність санітарно-гігієнічним вимогам та у кожній сьомій – на мікробіологічні.

Значного техногенного навантаження у 2006 р. зазнали поверхневі водні об’єкти Донецької (частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні становила 83%), Львівської (66%), Одеської (62%), Луганської (58%), Запорізької (52%) областей, міст Києва та Севастополя (по 51%).

За даними Державної гідрометеорологічної служби Мінприроди, водні об’єкти країни залишаються забрудненими переважно сполуками важких металів, азоту, сульфатами, дещо менше – нафтопроду­ктами та фенолами. Випадки високих забруднень найчастіше фіксувались у річках басейнів Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніп­ра, а також річок Криму, Приазов’я та Сіверського Дінця.

З огляду на це потрібно зазначити, що проблема забезпечення належного екологічного стану водно-ресурсного потенціалу залишається актуальною для України. Практично всі поверхневі й значна частина підземних водних ресурсів, особливо в районах розміщення потужних промислових і сільськогосподарських комплексів, відчувають антропогенний вплив, що проявляється у забрудненні, виснаженні й деградації цих об’єктів.

Уповноважений переконана, що розв’язання цих нагальних проблем можливе тільки в рамках виконання завдань за такими пріоритетними напрямами, як: поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення; раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій; упорядкування структури природних територій та земель, які інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових басейнів, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій; відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об’єктів та запобігання шкідливій дії води; забезпечення надійного функціонування гідромеліоративного комплексу; удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів.

Охорона земель. Одним із пріоритетних завдань суспільства є раціональне використання та охорона земель, оскільки частка продуктів харчування, отриманих за рахунок використання землі, становить 98%. На початок 2007 р. земельний фонд України становив 60,4 млн га.

Значна частка земельної площі 69,1% (41,7 млн га) – це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 77,9% (32,4 млн га) припадає на ріллю. Сільськогосподарська освоєність території країни сягає 72%, а ступінь розораності земельної площі – 56%.

За даними Міністерства охорони здоров’я, у 2006 р. кожна шістнадцята із обстежених проб ґрунтів на санітарно-хімічні показники не відповідала гігієнічним нормативам і кожна тринадцята – мі­кробіологічним. Найбільші забруднення ґрунтів важкими металами та їхніми сполу­ками виявлені у містах Дніпропетровську, Вишневому (Київська область), Маріуполі (Донецька область), Фастові (Київська область) та Ялті (Автономна Республіка Крим).

Уповноважений змушена констатувати, що з кожним роком зростає кількість випадків нецільового використання сільськогосподарських земель, що неминуче призводить не тільки до їх деградації та втрати родючості, а й до порушення екологічних прав громадян. Так, зокрема, до Уповноваженого звернулися мешканці с.Старий Бобрик Володарсько-Волинського району Житомирської області з проханням сприяти захисту їхніх конституційних прав на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Уповноваженим було відкрито провадження про порушення прав і свобод людини та проведено перевірку, під час якої було встановлено, що у лютому 2007 р. на землях запасу Ягодинської сільської ради Володарсько-Волинського району, між селами Старий Бобрик та Кропивенка, службові особи приватного підприємства “Сіріус”, порушивши вимоги статей 20, 125 Земельного кодексу України, без наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку самовільно розпочали використання земель сільськогосподарського призначення з метою будівництва кар’єру по видобуванню титанових руд Кропивнянського родовища. Внаслідок таких незаконних дій із обороту було виведено понад 3 га земель сільськогосподарського призначення, чим заподіяно збитків у вигляді втрат сільськогосподарського виробництва на суму 100,7 тис. грн. За зверненням Уповноваженого до прокуратури Житомирської області за цим фактом Житомирським міжрайонним природоохоронним прокурором порушено кримінальну справу. Провадження по цій справі триває.

Іншим прикладом звернення щодо порушення гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля є звернення до Уповноваженого мешканців села Буденного (Михайлівської сільської ради) Білоцерківського району Київської області. Вони, зокрема, повідомили, що протягом двох років із сільських водоймищ та пасовищ вивозиться чорнозем (до тридцяти вантажних автомобілів КАМАЗ щоденно). Після відкриття провадження Уповноваженого під час перевірки по цій справі встановлено, що жодного договору, що давав би право на оренду та видобування поверхневих (родючих) шарів ґрунту в межах Михайлівської сільської ради немає у відділі земельних ресурсів Білоцерківського району. Внаслідок такої діяльності були осушені водоймища та занедбані пасовища.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до катастрофічного падіння родючості ґрунтів. За сучасних умов землеробства щорічні втрати гумусу становлять 600–700 кг/га на полях сільськогосподарських культур, негативний баланс елементів живлення в землеробстві становить понад 60 кг/га. Значна деградація ґрунтів відбувається також унаслідок ерозійних процесів. Щорічні втрати найродючішої частини ґрунту становлять у середньому 15 т/га. Погіршуються також водно- і агрофізичні властивості ґрунтів.

Це дає підстави стверджувати, що чорноземи степової зони України перебувають у кризовому стані, що є наслідком тривалого впливу на них антропогенного чинника. Адже за минулі роки ґрунтовий покрив степової зони зазнав значного негативного впливу. Це розораність земель силових відомств, навантаження хімізації землеробства з порушенням наукових рекомендацій, забруднення ґрунтів викидами промислових підприємств, інтенсивні ерозійні процеси при малоефективних протиерозійних заходах. У Миколаївській області, наприклад, де пиловими бурями пошкоджені площі понад 650 тис. гектарів, у 2006 р. втрачено врожаю близько на 1 млрд грн.

Катастрофічна дія вітрової ерозії, пилових бур, що трапились у березні 2006 р. у степовій зоні України, проявилась на близько 2 млн га. Це Херсонська, Запорізька, Миколаївська області. Унаслідок цього втрати ґрунту після оранки на зяб на агрофонах сягнули до 40 т з кожного гектара, на посівах ярих культур – до 50 т, на посівах озимих культур – до 15 т з кожного гектара.

Для покриття втрат гумусу ґрунтами в Україні потрібно звести до мінімуму дефіцит гумусу на орних землях. Для ліквідації від’ємного балансу поживних речовин, підвищення родючості ґрунтів постала гостра необхідність вносити не менше 3,5 млн т мінеральних добрив з подальшим збільшенням на всій посівній площі до 4,5 млн т діючої речовини.

Водночас потрібно здійснювати заходи з хімічної меліорації кислих та засолених земель з тим, щоб поступово збільшувати площу вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонцевих та засолених ґрунтів. Підвищену увагу потрібно приділяти поліпшенню екологічного стану та підвищенню ефективності використання і охорони зрошуваних та осушених земель. Найактуальнішим у нинішніх умовах повинно бути створення і практичне використання екологічно чистих технологій.

Уповноважений вважає, що це зумовлює необхідність проведення систематичного нагляду за сучасним станом ґрунтового покриву і рівнем родючості ґрунтів та суттєво підвищити якість державного екологічного контролю. Відтворення і збереження родючості ґрунтів мають визначатись у кожному районі, області гостротою потреби проведення на відповідному етапі реформування земельних відносин, виходячи із реальних матеріально-технічних і фінансових ресурсів держави, землекористувачів та землевласників.

Радіоактивні відходи. Особливе значення для України має проблема поводження з радіоактивними відходами (РАВ). Унаслідок Чорнобильської катастрофи у зоні відчуження та обов’язкового (безумовного) відселення утворилась значна кількість РАВ. Вони надзвичайно різноманітні за станом радіонуклідів та рівнями питомої активності. Загальний обсяг РАВ у зоні відчуження (без об’єкта “Укриття” та відходів зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС) – близько 2,8 млн м³ , з них понад 2,0 млн м³ РАВ, із загальною активністю близько 7400 ТБк, знаходяться в пунктах тимчасової локалізації РАВ. Головними суб’єктами господарювання та поводження з РАВ у зоні відчуження є державні спеціалізовані підприємства “Комплекс” та “Техноцентр”.

Результати моніторингу 2006–2007 рр. підтверджують тенденцію до подальшого ускладнення радіаційного стану в досліджуваних компонентах довкілля. Зона відчуження залишається джерелом забруднення практично всіх його складових. Через процеси перерозподілу та міграції радіонуклідів, задепонованих після аварії в захороненнях, ландшафтах, замкнених водоймах, окремих об’єктах триває процес формування вторинних джерел, доступних для “споживання” за межами зони, що робить їх потенційно особливо небезпечними.

 Тому з метою оптимізації використання забруднених радіонуклідами земель, зниження вмісту радіоактивних елементів у рослинній і тваринній продукції потрібно завершити на радіоактивно забруднених територіях виконання заходів, передбачених програмою радіаційного захисту населення, що проживає на забруднених землях.

Останніми роками висловлювалися пропозиції щодо будівництва у зоні відчуження сховищ для радіоактивних відходів інших країн. Українське суспільство дуже негативно сприймає пропозиції щодо будівництва таких об’єктів. І цю позицію повністю підтримує Уповноважений з прав людини.

Так, виступаючи в м.Стамбулі (Туреччина) на конференції омбудсманів держав–членів Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС) 26 квітня 2006 р., у день 20-ї річниці Чорнобильської трагедії, Уповноважений з прав людини зазначила, що ця трагедія є найбільшою техногенною катастрофою сучасності. Тільки в Україні проживає 2,6 млн потерпілих від Чорнобиля, і захист їхніх прав вимагає постійної уваги (табл. 4.6.4).

Таблиця 4.6.4. Чисельність громадян, які мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС

Український Омбудсман зазначила, що їй як Уповноваженому з прав людини “доводиться щодня займатися захистом прав цих людей. Світова спільнота, на жаль, практично забула про них і переймається хіба що збором коштів на проект будівництва “Укриття 2”. Більше того, МАГАТЕ абсолютно безпідставно звинуватило Україну в перебільшенні негативних наслідків Чорнобильської катастрофи, тоді як за останні п'ять років Україна втратила понад півмільйона чорнобильців. До того ж сьогодні нав’язується ідея розташування в зоні АЕС міжнародного “могильника” радіоактивних відходів. Це, безумовно, завдасть непоправних збитків навколишньому природному середовищу і здоров'ю жителів всього Причорноморського регіону”.

Тому Уповноважений з прав людини категорично відкидає таку можливість і вимагає публікації всіх угод про будівництво в Україні сховищ для радіоактивних відходів. Ніякі комерційні таємниці не повинні обмежувати право людини на вичерпну інформацію в цьому життєво важливому питанні, що відповідає положенням Орхуської конвенції, ратифікованої Україною ще в 1999 р.

Влада врахувала громадську думку з цього питання, і сьогодні у зоні відчуження будуються тільки сховища для розміщення радіоактивних відходів з атомних електростанцій України. У цьому контексті важливою є співпраця України з німецькою компанією NUKEM, яка збудувала і передала Україні у грудні 2007 р. сховище для радіоактивних відходів у чорнобильській зоні. Це перша західна фірма, яка здала в Чорнобилі готовий об’єкт у рамках проекту утилізації відходів. Сховище побудовано на кошти Євросоюзу за програмою Тасis на території комплексу “Вектор” на відстані 17 км від Чорнобильської АЕС.

За проектом заповнення сховища очікується протягом 10 років, після чого ще 300 років воно потребуватиме екологічного та радіаційного контролю. У 2008 р. компанія NUKEM планує здати в експлуатацію ще два об’єкти в чорнобильській зоні.

Уповноважений з прав людини переконана, що в сучасних умовах, коли атомна енергетика є складовою енергетичної безпеки держави, робота по спорудженню екологічно та радіаційно безпечних об’єктів укриття РАВ є дуже важливою. Це також сприятиме зменшенню кількості пунктів тимчасової локалізації РАВ та суттєво підвищить рівень радіаційної безпеки.

Екологічні аварії та катастрофи. Право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля може бути порушено і внаслідок різних екологічних аварій та катастроф. Так, 16 липня 2007 р. на перегоні станція Ожидів – станція Красне зійшов з колії вантажний потяг, у складі якого перебувало 15 вагонів з рідким “жовтим” фосфором. Вантаж слідував із Республіки Казахстан до Республіки Польща.

Внаслідок розгерметизації і контакту фосфору з повітрям загорілося 6 цистерн. У результаті горіння фосфору відбулося забруднення довкілля, передусім повітря, фосфором та його сполуками (Р²О⁵). В зону ураження потрапило 8 населених пунктів – села Тур’є, Губисько-Тур’янське, Стовпин, Переволочне, Чапиж, Топорів, Ангелівка і Лісове. За даними аналітичного моніторингу Буської райСЕС, в атмосферному повітрі населених пунктів Ангелівка і Лісове виявлено фосфорний ангідрид концентрацією 3,5 мг/м куб (за норми 0,15 мг/м куб). 

Уповноважений з першого ж дня трагедії відстежувала, як захищаються права жителів цього регіону на безпечне довкілля та медичну допомогу. На думку Уповноваженого, дуже важливим було з’ясування причин аварії, щоб уникнути подібних масштабних аварій у майбутньому. Крім того, до повного завершення ліквідації наслідків надзвичайної ситуації відповідним службам потрібно було проводити постійний моніторинг повітря, ґрунту і поверхневих вод, води у колодязях, об’єктів рослинного і тваринного світу, передусім сільськогосподарських культур, що потрапили в зону ураження.

Уповноважений також мала зустріч з Послом Республіки Казахстан в Україні Амангельди Жумабаєвим, під час якої казахській стороні було запропоновано віднайти можливість оздоровити дітей, які постраждали від “фосфорної катастрофи”. Посол Республіки Казахстан запевнив українського Омбудсмана в тому, що його країна готова надати постраждалим громадянам України, передусім дітям, гуманітарну допомогу.

До екологічної катастрофи призвела також аварія російських суден, яка сталася 11 листопада 2007 р. у Керченській протоці. Внаслідок того, що кілька російських суден під час шторму затонули, сталося забруднення Чорного та Азовського морів та прибережної української території. Цим було завдано великої шкоди флорі й фауні України. Забруднення нафтопродуктами узбережжя Керченської протоки простяглося на багато кілометрів.

Важко оцінити довгострокові результати осідання отруйних речовин на дні морів, адже у воду потрапило близько 6,8 тис. т сірки й близько 1,3 тис. т мазуту. Трагедією завдано величезних матеріальних та екологічних збитків, на ліквідацію яких потрібні великі затрати коштів та часу.

Уповноважений вважає, що при оцінці шкоди, заподіяної морському довкіллю внаслідок катастрофи, повинні враховуватись як короткострокові (загибель птахів, забруднення нафтопродуктами та сіркою), так і довгострокові наслідки, які матимуть прояв у майбутньому (втрата рекреаційної цінності прибережних територій, незворотні зміни морської екосистеми, вплив на водні живі ресурси тощо). Крім того, на думку Уповноваженого, потрібно визначити практичні кроки, які були б спрямовані на мінімізацію наслідків надзвичайної екологічної ситуації. При цьому особливу увагу слід приділити оптимізації існуючої системи моніторингу морського довкілля, більш тісному співробітництву із провідними науковими установами й організаціями, а також визначенню методичних підходів, за якими обраховуватимуться збитки, що на даному етапі є дуже важливим для подальшого висунення відповідних претензій до винної сторони.

Фінансування природоохоронних заходів. Чинним екологічним законодавством встановлено безпосередній зв’язок між виконанням природоохоронних заходів та джерелами їх фінансування. Фінансування видатків з бюджетів, у тому числі природоохоронних заходів, визначається Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет на відповідний рік, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад щодо відповідних бюджетів.

Так, протягом 2006 р. на охорону навколишнього природного середовища було витрачено 8,3 млрд грн (табл. 4.6.5), з яких 73% (6,1 млрд грн) – поточні витрати на охорону природи, пов’язані з експлуатацією і обслуговуванням засобів природоохоронного призначення, а також оплата природоохоронних послуг, 22% (1,8 млрд грн) – інвестиції в основний капітал, спрямовані на будівництво і реконструкцію природоохоронних об’єктів, придбання обладнання для реалізації заходів екологічного спрямування і 5% (0,4 млрд грн) – витрати на капітальний ремонт природоохоронного обладнання. Основним джерелом фінансування витрат на охорону довкілля, як і в попередні роки, були власні кошти підприємств.

У Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях протягом 2006 р. витрачено близько половини коштів від загальної по країні суми капітальних інвестицій природоохоронного призначення і 57% – поточних витрат.

Таблиця 4.6.5. Динаміка капітальних інвестицій та поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища, 2000–2007 рр.*

* За даними Державного комітету статистики України

Уповноважений вважає, що для здійснення ефективної екологічної політики щодо збереження та відновлення ресурсів навколишнього природного середовища має слугувати вже впроваджений економічний механізм природокористування. Йдеться про сплату підприємствами екологічних зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Тим паче, що у багатьох регіонах України протягом 2007 р. спостерігалося зростання надходжень до бюджету. Така позитивна динаміка пов’язана із зростанням коефіцієнтів, які застосовуються до нормативів збору. І це є дуже важливим, оскільки дає можливість спрямовувати більше коштів на заходи природоохоронного призначення. Проте з прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” ця позитивна динаміка може припинитися, оскільки місцевим бюджетам відповідно до цього закону залишається лише 35% збору за забруднення навколишнього природного середовища. Решта – 65% є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2008 р. На думку Уповноваженого, така ситуація є абсурдною, оскільки всі платежі, які стягуються за порушення підприємствами екологічних нормативів, повинні залишатися там, де безпосередньо забруднюється середовище і де люди страждають від екологічної небезпеки.

Забезпечення вільного доступу до інформації про стан довкілля та залучення громадськості до прийняття екологічно важливих рішень. Послідовно реалізовуючи проголошене конституційне право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля, Верховна Рада України 6 липня 1999 р. ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція). Проте у країні майже немає позитивних прикладів дотримання основних принципів цієї конвенції. Також Україна досі не виконала рішення зустрічі сторін Орхуської конвенції від травня 2005 р. щодо розробки стратегії виконання вимог цієї конвенції в нашій країні.

Навпаки, як свідчить моніторинг Уповноваженого, громадськість прагнуть всіляко відсторонити від прийняття екологічно важливих рішень. У цьому пересвідчилися, зокрема, учасники екологічно-інформаційного туру на будівництво Ташлицької ГАЕС у жовтні 2006 р.

Цей тур був ініційований громадським екологічно-культурним об’єд­нанням “Зелений світ” (м.Чортків Тернопільської області) та Національним екологічним центром України. У цій екологічній акції взяв участь і представник Уповноваженого з прав людини. Під час перебування на Ташлицькій ГАЕС, а також спілкуючись з мешканцями прилеглих до неї населених пунктів, було встановлено, що ніхто не запитував у людей їхньої згоди на введення в експлуатацію на Ташлицькій гідроакумулюючій електростанції двох гідроагрегатів потужністю 150 Мвт кожний. Крім того, є загроза, що з урахуванням досвіду експлуатації цих гідроагрегатів буде вирішено питання про розконсервування 3–6 гідроагрегатів. ТГАЕС був розроблений у 70-х роках ХХ ст. з метою компенсації пікових навантажень у електромережі України та передбачав створення Олександрівського руслового водосховища на р. Південний Буг.

Цілком очевидним є те, що запуск Ташлицької ГАЕС та реалізація наміру щодо підняття рівня води у Олександрівському водосховищі до відмітки – 20,7 метра завдасть непоправної шкоди. Після підписання 20 червня 2006 р. в. о. Прем’єр-міністра України Ю.Єхануровим постанови за №841 уже піднято рівень хвостової частини існуючого Олександрівського водосховища, розташованого у природній ущелині. Там, де нині поки що виглядає з води острів Гардовий (наполовину затоплений) і чути, як шумлять пороги Південного Бугу, тихо плескатиметься водне дзеркало. Нині під водою знаходиться понад 700 га землі. Це так звані нижня та верхня водойми Ташлицької ГАЕС, Ташлицький став-охолоджувач, Олександрівський гідровузол, Олександрівське та Побузьке водосховища.

Слід зазначити також, що населені пункти (Богданівка, Виноградний Сад, Бузьке), які знаходяться в районі впливу Олександрівського водосховища, вже зазнали значних втрат. Унаслідок підтоплення постраждало близько 1000 га землі зазначених населених пунктів. Йдеться про земельні паї селян, які, крім цього, більше нічого не мають. Доманівський район є сільськогосподарським і займається здебільшого виробництвом сільськогосподарської продукції. Склад питної води у цих селах змінився, і вона стала непридатною для споживання. На землях району почали з’являтися солончаки, у багатьох місцях став рости очерет.

У результаті введення в дію Ташлицької ГАЕС експлуатаційники, можливо, отримують дешеву систему охолодження реакторів і більше прибутків від виробництва і продажу за кордон електроенергії. А керівництво Миколаївської області отримує чергове запевнення, що села, які оточують АЕС, перестануть знеструмлювати, обіцянки, що тепер вже низку об’єктів соціального призначення та об’їзну дорогу навколо Ташлицького водоймища буде нарешті збудовано. Проте реально населення Миколаївщини нічого, крім сплюндрованої річки, не отримає, а народ України може втратити унікальні пам’ятки, останні автентичні ландшафти Запорізької Січі – безцінні святині нашого народу.

Уповноважений підтримує ініціативи громадськості щодо необхідності поліпшення доступу до екологічної інформації наших громадян.

Право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля може бути забезпечене, на думку Уповноваженого, в разі виконання насамперед таких завдань, як:

  удосконалення державного управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів;

розробка національної екологічної стратегії та впровадження системи інтегрованого управління природними ресурсами;

проведення у 2008 р. парламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законо­давства в Україні, напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики та прийняття Верховною Радою України відповідних реко­мендацій щодо подальшої стратегії із зазначе­них питань;

продовження законотворчої роботи щодо вдосконалення національного законодавства у сфері екологічних прав та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів;

здійснювати заходи, спрямовані на виконання Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000–2015 роки;

здійснювати заходи, спрямовані на виконання Ком­плексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого роз­витку на 2003–2015 роки, актуальність якої визначена, зокрема, внутріш­німи екологічними передумо­вами;

створення доступного для громадськості та зручного у використанні національного реєстру викидів та переносу забруднювачів – уніфікованої системи звітності з трьох природних середовищ: повітря, води та відходів;

розв’язання проблеми поводження з відходами. Оскільки до цього часу не досягнуто основної мети Загальнодержавної програми поводження з токсичними відходами – започаткування створення інфраструктури поводження з токсичними відходами;

вдосконалення економічних механізмів природокористування, що стимулюватиме до раціонального природокористування, охорони та відтворення природних ресурсів.

Уповноважений вважає, що в державі ще недостатньо розуміння серйозності ситуації у природоохоронній сфері, усвідомлення необхідності розв’язання природоохоронних проблем, визначення відповідних механізмів і підходів до їх розв’язання, створення об’єктивних передумов запобігання екологічним катастрофам. Проте таке ставлення до зазначених проблем поступово починає змінюватись, що дає підстави сподіватися на подолання певних негативних тенденцій, пов’язаних зі станом природного середовища та порушенням прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Для цього відповідним державним органам потрібно спрямувати свої зусилля насамперед на створення довгострокової стратегії екологізації усіх складових життя нашого суспільства. Це зумовлює необхідність здійснення ефективної та дієвої державної політики у сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи.