Головне меню   

 5. ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ – ОСОБЛИВА ТУРБОТА ОМБУДСМАНА УКРАЇНИ

У Загальній декларації прав людини було проголошено право дитини на особливе піклування і допомогу. Це стало основою для прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. Конвенції ООН про права дитини, яка стосується прав осіб до досягнення ними 18 років.

В Україні міжнародні стандарти захисту прав дитини закріплені у Конституції України, інших нормативно-правових актах. Так, у ст.52 Конституції України проголошено: “Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.” Вони мають ті самі конституційні права, як і всі інші, зокрема на життя, достатній життєвий рівень, охорону здоров’я, освіту, житло, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне і здорове довкілля. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.

На підставі положень Конституції України та Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. прийнято Закон України “Про охорону дитинства”, а також ряд інших законів, спрямованих на забезпечення захисту прав та інтересів дітей. Зокрема, з 1 січня 2004 р. набрав чинності Сімейний кодекс України, положення якого чітко визначають, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. У 2005 р. прийняті закони України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” та “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”.

Упродовж останніх років реалізується низка державних програм, спрямованих на посилення прав дитини, у тому числі таких, як Державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року (від 16 січня 2003 р. №33), Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002–2008 роки (від 28 березня 2002 р. №378), Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки (від 11 травня 2006 р. №623), Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року (від 19 лютого 2007 р. №244), Державна програма боротьби з торгівлею людьми до 2010 року (від 7 березня 2007 р. №410), Державна цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (від 17 жовтня 2007 р. №1242).

Постановою Верховної Ради України від 1 січня 2006 р. затверджена Державна цільова програма розвитку національного усиновлення дітей України “Кожній дитині – власну родину” на 2006–2016 роки. Прийнятий за основу проект Закону “Про загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”.

Проблематика прав дитини неодноразово була предметом парламентських та громадських слухань, засідань Кабінету Міністрів України.

Проте, як свідчить аналіз Уповноваженого, норми українського законодавства поки що не повною мірою передбачають цілісний та дійовий механізм для ефективного забезпечення прав та інтересів дитини. На жаль, фактично права дитини порушуються щоденно. Залишаються високими показники поширення соціального сирітства (дітей-сиріт при живих батьках), кількості безпритульних дітей, дитячого жебрацтва, економічної та сексуальної експлуатації, включаючи дитячу працю, вживання дітьми наркотичних засобів, алкоголю, жорстокого поводження з неповнолітніми дітьми, торгівлі дітьми та інші. Ці соціальні явища вкрай негативно впливають на формування підростаючого покоління – майбутнього нації, її демографічного потенціалу.

Уповноважений з прав людини переконана, що забезпечення прав людини починається саме з прав дитини. Тому з моменту запровадження цієї інституції права дитини стали предметом особливої уваги Омбудсмана України.

До Уповноваженого з прав людини щороку надходять сотні звернень стосовно порушення прав дітей, у тому числі від них особисто. У 2006 р. надійшло 779 таких звернень, у 2007 р. – 857 (табл. 5.1).

Найчастіше у зверненнях порушуються питання прав дітей на соціальний захист. Кількість звернень щодо захисту права на одержання аліментів на утримання дітей за 2006–2007 рр. становить 32% усіх звернень в інтересах дітей, стосовно захисту житлових прав дітей – 18%, права на захист від порушення процедури усиновлення чи опіки – 9%. З кожним роком зростає кількість звернень самих дітей: у 2006 р. звернулася до Уповноваженого з прав людини 171 неповнолітня дитина,
у 2007 р. – 396.

За всіма зверненнями, у яких йшлося про порушення прав дітей, відкривалися провадження Уповноваженого. У результаті вдалося розв’язувати більшість питань, порушених у зазначених зверненнях.

Таблиця 5.1. Кількість повідомлень про порушення прав дітей у зверненнях до Уповноваженого з прав людини у 2006–2007 рр.

Особливе занепокоєння Уповноваженого викликають довготривалі, масові порушення прав переважної більшості населення України на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я та медичну допомогу. Наслідком цих порушень стало те, що у країні всі роки незалежності тривав процес зменшення як загальної кількості дітей, так і їх частки серед усього населення України. Тільки за п’ять років, з 1 січня 2003 р. по 1 січня 2008 р., чисельність дітей до 17 років зменшилася на 1 млн 365 тис. (табл. 5.2).

Ще в першій Щорічній доповіді Уповноважений наголошувала на тому, що в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається високою смертність немовлят. На жаль, суттєвих змін за цей час не відбулося. В Україні протягом останніх п’яти років цей показник становить близько 10 на 1000 новонароджених, або удвічі більше порівняно з країнами Західної Європи (рис. 5.1).

Смертність дітей, особливо немовлят, є одним з найчутливіших індикаторів ступеня соціально-економічного розвитку суспільства, рівня освіти і культури, стану навколишнього природного середовища, ефективності профілактичних заходів, доступності й якості медичної допомоги, справедливості розподілу соціальних та матеріальних благ між членами суспільства.

Тому Уповноважений вважає за необхідне здійснення в Україні комплексу заходів для зменшення смертності немовлят, зокрема, розширення мережі лікувальних закладів, які можуть надавати інтенсивну медичну допомогу новонародженим, котрі потребують підтримки, забезпечивши цим рівний доступ до якісних медичних послуг усім людям, незалежно від їх місця меш­кання та рівня доходів.

Таблиця 5.2. Кількість дітей в Україні до 17 років у 1991–2008 рр.

(за станом на 1 січня)

Те, що серед основних причин дитячої смертності й досі залишаються вроджені аномалії, інфекційні та паразитарні хвороби, а також зовнішні причини – травми, отруєння, нещасні випадки тощо, свідчить про наявність у суспільстві системних проблем, які з часом лише загострюються. Це передусім масова бідність, катастрофічне розшарування населення за рівнем доходів, недоступність для багатьох людей медичної допомоги.

Рисунок 5.1. Смертність немовлят в Україні у 1990–2007 рр. (на 1000 народжених живими)

Особливу тривогу викликає зростання кількості нещасних випадків з дітьми, які постраждали від пожеж. За даними Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, унаслідок пожеж у 2004 р. загинули 92 дитини, у 2005 р. – 119, у 2006 р. – 126, у 2007 р. – 139 дітей. Основними причинами виникнення пожеж є насамперед необережне поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки при влаштуванні та експлуатації електропристроїв та печей, дитячі ігри з вогнем. Так, через пустощі дітей з вогнем у 2004 р. виникло 1710 пожеж, у 2005 р. – 1769, у 2006 р. – 1299.

Уповноважений неодноразово публічно привертала увагу до того, що дуже небезпечним є залишення без догляду малолітніх. Саме через безвідповідальне ставлення батьків до своїх обов’язків стосовно догляду та виховання дітей щорічно зростає кількість жертв пожеж та інших нещасних випадків.

Проте непоодинокими є приклади, коли діти, опинившись у небезпечній ситуації, не тільки рятуються самі, а й виявляють героїзм, рятуючи життя інших дітей, а подекуди й дорослих.

У 2005 р. всю країну схвилював героїчний вчинок п’ятирічної Насті Овчар з с.Воронцівки Харківської області, яка, опинившись у такій трагічній ситуації, змогла не тільки сама врятуватися, а й винесла з палаючого будинку свою молодшу дворічну сестричку Люду, отримавши при цьому 85% опіків поверхні тіла.

Від самого початку, коли стало відомо про цю трагедію, Уповноважений з прав людини взяла безпосередню участь у врятуванні Насті. Залишалося 36 годин протягом яких ще можна було боротись за життя дитини. Разом з українським меценатом Сергієм Самборським Уповноважений з прав людини Н.Карпачова визначилась з клінікою “Шрайнерс” (м.Бостон) США, яка дала згоду на безпочаткове оперативне лікування Насті. Президент України, до якого звернулась Омбудсман з проханням про виділення спеціального літака, допоміг у вирішенні цього питання. На жаль, в Україні шансів на збереження життя дитини з такими тяжкими опіками (до кісток) не залишалося.

Після повернення з лікування Омбудсманом України мужню дівчинку було влаштовано на навчання у дошкільний навчально-виховний комплекс “Домінанта” – суспільно-гуманітарну гімназію столиці. В урочистій обстановці юній героїні було вручено найвищу нагороду Уповноваженого з прав людини – відзнаку “За мужність”. Також за безкорисливої допомоги простих громадян України було зібрано кошти та придбано для неї та її сім’ї квартиру у м.Києві.

Через рік у січні 2006 р. героїчний вчинок Насті повторила восьмирічна Катруся Жданова з с.Ручаївки Запорізької області. Під час пожежі, причиною якої став старенький телевізор, дівчинка врятувала двох дорослих, сестричку і двох маленьких братиків. Водночас батько, який пиячив у хаті разом з сусідами, вистрибнув у вікно і нічого не зробив для порятунку своїх дітей. Уповноважений через ЗМІ звернулася до всіх, хто мав можливість, підтримати родину погорільців Катрусі Жданової. Працівники Секретаріату Уповноваженого з прав людини особисто надали матеріальну допомогу її сім’ї.

Через безвідповідальне ставлення батьків до своїх обов’язків стосовно догляду та виховання дітей, щорічно зростає кількість дітей, які стають жертвами пожеж та інших нещасних випадків.

Гордістю країни стають діти, які рятують інших на пожежах.

У грудні 2006 р. 13-річний Вадим Нестерчук з села Головинка Житомирської області врятував на пожежі життя чотирьох маленьких дітей. У квітні 2007 р. одинадцятикласники місцевої школи врятували життя мешканки села Недайвода на Дніпропетровщині та її чотирьох діточок, а також до приїзду пожежників допомогли загасити палаючий будинок.

Багато дітей, які опинились у критичній ситуації, поводились як маленькі герої. Але кожний такий випадок поруч з героїзмом викриває чиюсь недбалість.

На переконання Уповноваженого, повторення подібних трагедій підтверджує, що без подолання проблем бідності, на яку накладається ще й безвідповідальне батьківство, діти залишатимуться заручниками дорослих, для яких вони дедалі виявляються чи не єдиними рятівниками під час таких страшних трагедій. Отже, настав час не тільки констатувати героїчні вчинки дітей, а й встановити відповідальність дорослих за дотримання безпечних умов життя дітей, як це зроблено в багатьох країнах світу.

Водночас провадження Уповноваженого засвідчили, що в державі існує гостра потреба у створенні регіональних дитячих опікових центрів з сучасним обладнанням. Підготовка до відкриття такого центру в Харкові перебуває на постійному контролі Уповноваженого з прав людини.

Здоров’я нації починається із здоров’я дітей. З кожним роком, який віддаляє нас від Чорнобильської катастрофи, здоров’я дітей стає більш екологічно залежним, а здорових дітей дедалі меншає. На зростання хронічних захворювань, інвалідності, порушення репродуктивної функції, відхилення психічного здоров’я впливають соціальні чинники, зміна якості харчування, а також сама організація охорони здоров’я. На сьогодні система охорони здоров’я орієнтована на хвору дитину: 80% коштів витрачаються на стаціонарну допомогу, а не на профілактику дитячих хвороб.

За даними Держкомстату, у 2007 р. рівень захворюваності на всі хвороби серед дітей віком до 17 років був найвищим серед населення країни. Він збільшився порівняно з 2000 р. на 17,4%. Надзвичайно гострою стає проблема поширення серед дітей соціально небезпечних хвороб, а саме туберкульозу, ВІЛ/СНІДу та ін. У 2006 р. було взято на облік 652 дитини віком до 14 років, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, у 2007 р. – 621. Ситуація з ВІЛ-інфікованістю ще загрозливіша: якщо у 2006 р. уперше в житті встановили такий діагноз 2939 дітям, то у 2007 р. їх чисельність зросла до 3563.

Цілком очевидно, що заходів, які вживаються для подолання цих “соціальних” хвороб, недостатньо. Потрібні додаткові зусилля на державному рівні, передусім профілактичного, запобіжного характеру.

У зверненнях до Уповноваженого також повідомляється про непоодинокі випадки, коли дітям, які потребують проведення невідкладних операцій, виставляються рахунки для попередньої оплати і лише після отримання коштів проводиться належне лікування, у тому числі й хірургічне.

Уповноважений переконана, що потрібно внести корективи в організацію охорони здоров’я дітей, пріоритетом якої повинна стати профілактика дитячої захворюваності. З цією метою доцільно відродити статус шкільних лікарів, які, постійно перебуваючи в навчальному закладі, слідкували б за станом здоров’я учнів, а також забезпечити беззастережне дотримання конституційної норми щодо безоплатного лікування дітей.

Поза увагою Уповноваженого не залишається й надання медичної та іншої допомоги дітям, які потрапили в критичні життєві обставини. За результатами моніторингу стану оздоровлення дітей м.Алчевська, потерпілих від аварії в системі теплопостачання в 2006 р., Уповноважений з прав людини Н.Карпачова змушена була звернутися з поданням до Прем’єр-міністра України Ю.Єханурова. Попри розпорядження Кабінету Міністрів України, залишалася не розв’язаною проблема виділення коштів на ці цілі, а також, як з’ясувалося під час відрядження Уповноваженого з прав людини до м.Алчевська, не було оздоровлено найбільш незахищену категорію – дітей-інвалідів.

Омбудсманом України здійснено провадження за захистом прав дванадцяти ковельських сімей, які стали жертвами автокатастрофи 17 квітня 2007 р. Перевіркою з виїздом на місце вдалося з’ясувати, що ця жахлива трагедія на Хмельниччині позбавила життя 12 годувальників, сиротами залишилися 17 неповнолітніх дітей, зокрема на утриманні Людмили Попіки – п'ять рідних і двоє прийомних дітей. Уповноважений змушена була втрутитися у вирішення питань призначення і виплати державної допомоги постраждалим сім’ям, медичного догляду та санаторно-курортного лікування дітей, а також звернулася до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту про надання сім’ям загиблих цільових санаторно-курортних путівок на пільгових умовах до лікувально-оздоровчих закладів відповідного профілю.

Предметом проваджень Уповноваженого було й питання дотримання прав дітей, батьки яких загинули внаслідок нещасних випадків на виробництві. Під час страшної аварії на шахті ім. О.Засядька (м.Донецьк) у листопаді 2007 р. загинуло 106 гірників та гірничорятувальників. У кожній третій сім’ї без батька залишилися по двоє–троє неповнолітніх. Беручи участь у роботі Урядової комісії з розслідування причин та наслідків цієї трагедії, Уповноважений з прав людини з’ясувала, що конституційні права цих дітей не забезпечені повною мірою. Тому в поданні Прем’єр-міністрові України Ю.Тимошенко “Про запобігання порушенням конституційних прав працівників вугільної галузі на життя, безпечні умови праці та соціальний захист” Омбудсман привернула особливу увагу до необхідності через нормативно-правові акти Кабміну України забезпечити права таких дітей на безоплатне здобуття вищої освіти, а також на щорічне оздоровлення. Ці питання було вирішено.

Одне з чільних місць у діяльності Уповноваженого з прав людини посідає забезпечення прав і свобод дітей з особливими потребами. На початок 2008 р. у країні було 186 тис. дітей-інвалідів. Здебільшого інвалідність зростає через вроджені вади розвитку – лише дітей з ДЦП на сьогодні в Україні налічується понад 23 тис.

Засади захисту прав дітей-інвалідів визначені Конвенцією ООН про права дитини, яка є складовою національного законодавства після її ратифікації у 1991 р.

Забезпечення прав дітей-інвалідів потребує від держави не тільки поліпшення їх матеріального становища, а й створення таких умов для кожної дитини-інваліда, які сприяють її інтеграції в суспільне життя.

Позитивно оцінючи прийняття низки законів та нормативних актів, що регулюють питання захисту прав дітей-інвалідів, Уповноважений констатує, що доступ дітей-інвалідів до всіх сфер повсякденного життя, зокрема і до системи освіти, залишається обмеженим.

Особливо це стосується здобуття ними вищої освіти, набуття висококваліфікованих спеціальностей. У 2006 р. діти-інваліди становили лише один відсоток загальної кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів і менше половини відсотка студентів вузів, при тому, що інвалідами є понад 2% дітей. Немає жодного дошкільного навчального закладу для дітей-інвалідів і є лише одна спеціалізована школа-гімназія в м.Черкасах. При цьому не створено належних умов для навчання таких дітей в інших загальноосвітніх школах. Питання забезпечення права дітей на освіту докладно були розглянуті в попередньому розділі цієї доповіді щодо стану дотримання та захисту права на освіту.

Надзвичайно болюче питання – система оздоровлення дітей-інвалідів. Якість і доступність медичного обслуговування для цієї категорії не залишається поза увагою Уповноваженого. У зверненнях до Уповноваженого повідомляється про непоодинокі випадки, коли дітям, які потребують проведення невідкладних операцій, видаються рахунки для попередньої оплати і лише після отримання коштів проводиться хірургічне лікування.

Уповноваженого з прав людини дуже непокоїть, що в Україні все ще недостатньо обладнаних спеціальними засобами місць для перебування інвалідів (пандусів, спеціальних сходинок тощо), які роблять комфортнішими життєві умови дітей-інвалідів, дають їм можливість не відчувати своїх обмежених можливостей.

У свою чергу приміщення Секретаріату Уповноваженого з прав людини обладнане усім необхідним для того, щоб можна було під’їхати людям з обмеженими можливостями, в тому числі дітям-інвалідам, зокрема встановлено спеціальний пандус з підігрівом, спеціальні сходинки, обладнано туалетну кімнату, ліфт. Усі кімнати не мають порогів, що дає змогу безперешкодно потрапляти у потрібні приміщення.

Напередодні Нового 2006 року уперше було запрошено на ялинку у світлицю Омбудсмана групу дітей, хворих на дитячий церебральний параліч. Кімната знаходиться на четвертому поверсі, проте діти не мали жодних проблем з пересуванням. Вони не тільки з захопленням дивилися новорічну виставу, а й брали участь в іграх, декламували вірші, з радістю отримали подарунки. Одна з учасниць новорічного свята Юлія Манжелей, прикута хворобою до інвалідного візка, надиктовує мамі поетичні рядки, які стверджують право на щасливе життя і закликають приєднатися всім до неї:

“Треба просто жити, а не виживати.

І любить уміти, і уміть кохати...”

Уповноважений з прав людини допомогла Юлії здійснити її мрію – побачити надрукованими свої твори. На зібрані працівниками Секретаріату Уповноваженого кошти була видана перша збірка віршів юної поетеси і наступного новорічного свята, яке вже стало традиційним у офісі українського Омбудсмана, відбулася її презентація.

На жаль, у таких дітей, як Юлія, обмежена можливість відвідувати дитячі свята і загалом заклади культури, оскільки лише в окремих установах розв’язано проблему доступу інвалідів до приміщень і проводяться культурні заходи, в яких вони можуть брати безпосередню участь.

Уповноважений з прав людини постійно привертає увагу відповідних організацій та установ до необхідності перепланування будівель, а при будуванні нових – враховувати інтереси людей з обмеженими можливостями, зокрема дітей.

Нагальною залишається проблема дитячого сирітства в Україні. У 2007 р. налічувалося 103 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Більшість з них виховується в інтернатах та сиротинцях. Реформування системи інтернатних закладів повинно здійснюватися в інтересах дітей, враховуючи їхні потреби та бажання, використовуючи нові підходи до роботи з даною категорією дітей. Останнім часом активно розвиваються альтернативні форми сімейного виховання. Водночас потребує створення чіткої системи державного контролю за умовами утримання та виховання дітей у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Уповноважений постійно опікується дітьми, які перебувають у сирітських закладах, допомагає у розв’язанні їхніх проблем. Так, до Чинадіївського дитячого будинку, що на Закарпатті, Уповноважений завітала вперше ще під час страшної повені, що сталася у 1998 р. Відтоді 130 дітей-сиріт цього закладу отримують постійну підтримку Уповноваженого.

У 2007 р. надійшло чотири звернення до Уповноваженого з прав людини з дитячого будинку “Веселка”, що в Бородянському районі на Київщині. У двох із них вихованці просили Уповноваженого з прав людини допомогти не позбавляти батьківських прав їхніх батьків. Тому напередодні новорічних свят Уповноважений відвідала цей дитбудинок, ознайомилася із побутовими умовами його маленьких мешканців, разом із представниками Бородянської районної держадміністрації та меценатами-благодійниками вручила кожному малюку святковий подарунок, а колективу дитбудинку “Веселка” – телевізор і відеомагнітофон. Окрім того, це була невимушена нагода поспілкуватися з дітьми, які письмово звернулися за допомогою до Омбудсмана.

Останнім часом серед сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей без батьківського піклування в Україні набули поширення такі, як прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Прийомні сім’ї з Миколаївщини, Сумщини, Дніпропетровщини неодноразово зверталися за захистом прав до Уповноваженого, і завжди їхні звернення розглядалися першочергово, їм надавалася всіляка підтримка та допомога.

На дитячих парламентських слуханнях “Родина наша – Україна” Уповноважений з прав людини публічно підтримала такі сімейні форми виховання дітей-сиріт, а також вручила вихованцю одного з таких будинків футбольний м’яч, який вона привезла з Бразилії – батьківщини короля футболу Пеле. Маленький Семен виховується у дитячому сімейному будинку (с.Хотімля Вовчанський район, Харківщина), який створили Ірина та Сергій Котляри. Вони, маючи власних шестеро дітей, узяли на виховання ще семеро дітлахів-сиріт.

Опікуючись проблемами дитячих сиротинців, Уповноважений з прав людини наголошує на невідкладних проблемах, які треба розв’язувати дорослим, передусім владі, щоб дитина відчула себе не тільки захищеною у своїх правах, а й щасливою. Це можливо за однієї умови – реалізації природного права дитини на родину, сімейний затишок і батьківську турботу.

Пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт залишається усиновлення як найближче за сутністю до сімейного виховання. Тільки протягом 2004–2007 рр. усиновлено 13 102 українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з них – 47% (6172) дітей – українськими громадянами. Треба відмітити, що за ці роки національне усиновлення, тобто усиновлення українськими громадянами дітей-сиріт, менше за іноземне, хоча упродовж останніх двох років намітилася тенденція до зменшення другого (рис. 5.2).

Рисунок 5.2. Кількість дітей-сиріт, усиновлених у 2002–2007 рр.

Проте, як засвідчує моніторинг Уповноваженого, на превеликий жаль, з року в рік не зменшується кількість порушень прав дітей-сиріт, пов’язаних із процесом усиновлення. Встановлення обліку (формування бази даних) кандидатів на усиновлення і дорослих-кандидатів в усиновлювачі часто відбувається з порушеннями законодавства, що шкодить і дітям, і майбутнім батькам. Мають місце випадки надання неповної або неточної інформації про дитину, штучні затримки з внесенням до переліку кандидатів в усиновлювачі, завуальовані випадки фактичної купівлі дітей-сиріт іноземцями.

До цих питань Уповноважений постійно привертала увагу посадовців. Зокрема, під час особистої зустрічі Уповноваженого з прав людини Н.Карпачової з міністром у справах сім’ї, молоді та спорту України Ю.Павленком були обговорені проблеми беззаперечного пріоритету національного усиновлення над міжнародним, удосконалення національного законодавства щодо усиновлення дітей-сиріт, долі дітей-сиріт та умови їхнього життя і виховання в родинах іноземних усиновлювачів. Йшлося про те, що за кордоном уже перебувають понад 16 тис. усиновлених іноземними громадянами українських дітей, але про 1350 з них немає ніяких відомостей.

Уповноважений занепокоєна тим, що не виключені випадки, коли дітей усиновлюють особи, метою яких є не забезпечення прав дитини у родинному середовищі, а власні корисливі інтереси. Внаслідок цього руйнуються долі усиновлених дітей, їм завдається фізичної і психічної шкоди.

Окремого підходу заслуговує проблема насильства над українськими дітьми-сиротами, що було виявлено в сім’ях закордонних усиновлювачів.

Так, у липні 2005 р. була арештована громадянка США Пеггі Сью Хілт за жорстоке вбивство усиновленої нею дівчинки з Росії. Уповноважений з прав людини Н.Карпачова невідкладно надіслала лист до МЗС України з проханням перевірити наявність у сім’ї подружжя Хілт усиновлених українських дітей. Після того як з’ясувалося, що в сім’ї так виховувалася друга дитина – українська дівчинка, удочерена подружжям Хілт з Рівненського дитячого будинку ще у 2001 р., Уповноваженим негайно було відкрито провадження.

Проте після виявлення цього факту українські дипломати протягом п’яти місяців не допускалися представниками американської влади до зустрічі з дитиною, яка перебувала під опікою Департаменту соціальної служби округу Вейк штату Північна Кароліна. Тільки 12 січня 2006 р. відбулася зустріч з дівчинкою, яка за законодавством України до 18 років залишається громадянкою України. Її подальшу долю не вирішено, як це повинно бути, з урахуванням інтересів самої дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини та законодавства обох країн. Так звана мати засуджена американським судом на 35 років позбавлення волі, а її чоловік навіть не позбавлений батьківських прав і продовжує виховувати дівчинку. Досі так і не визначено питання щодо повернення цієї дитини на Батьківщину.

Не менш жахливий випадок пов’язаний ще із одним усиновлювачем – громадянином США Джоном Волтером Крюгером, який у 2002–2004 рр. усиновив в Україні трьох хлопчиків 1994, 1995 і 1997 років народження, а у грудні 2005 р. Департаментом поліції м.Бейкерсфільда проти нього було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у сексуальних знущаннях над цими дітьми. Попри те що Д. Крюгер у 1991 р. вже був підозрюваним у сексуальних домаганнях, каліфорнійська агенція соціальних послуг Chrysalis House надала позитивний висновок на нього як потенційного усиновителя, що дало підстави українській стороні поставити його на облік кандидатом на усиновлення, а потім двічі надавати дозвіл на усиновлення дітей-сиріт з Херсонського дитячого будинку. Надіслані ним в Україну звіти про стан виховання дітей свідчили про те, що вони «без жодних проблем адаптувались у сім’ї».

 Американська сторона не дозволила українським дипломатам зустрітися з дітьми – громадянами України, що позбавило можливості отримати всебічну інформацію. Дітей влаштували до сімей, які мають начебто «добру репутацію та співпрацюють із соціальними службами». Департамент соціальних служб м.Бейкерсфільда відмовився від співпраці з Генеральним консульством України в Сан-Франциско, запевнивши, що «стан дітей є задовільним».

Окрім Уповноваженого з прав людини, справжньої стурбованості за долю цих дітей ніхто з посадовців не виявив. Ніхто не поніс жодного покарання.

8 серпня 2006 р. Уповноважений з прав людини Н.Карпачова звернулася до Президента України В.Ющенка з поданням щодо негайного повернення в Україну усиновлених громадянами США Хілтами та Д. Крюгером українських дітей-сиріт, котрі зазнали в цих родинах насильства та сексуальних знущань. Ці проблеми були порушені під час зустрічі українського Омбудсмана з Надзвичайним та Повноважним Послом Сполучених Штатів Америки в Україні Вільямом Тейлором, яка відбулася 13 вересня 2006 р. Уповноважений з прав людини висловила стурбованість відсутністю контролю з боку американських державних органів за дотриманням прав усиновлених дітей у сім’ях усиновлювачів. Адже громадянами США усиновлено понад 6 тис. українських дітей, однак за станом на 1 липня 2006 р. до дипломатичних установ України так і не надійшли звіти про умови утримання і виховання майже 800 усиновлених дітей. Посол зі свого боку запевнив, що особисто контролюватиме долі дітей, які усиновлені сім’ями Хілтів та Крюгером.

Уповноважений з прав людини продовжує провадження щодо долі цих дітей.

В Уповноваженого з прав людини викликає занепокоєння, що українських дітей продовжують усиновлювати в країни, на території яких фактично відбуваються збройні конфлікти. Прикладом є Ізраїль, де постійно гинуть мирні жителі від терористичних нападів та ракетних обстрілів. Проте, за даними Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, у 2006 р. громадянами цієї країни усиновлено 42 українські дитини, у 2007 р. – 68.

Позиція Уповноваженого з прав людини в цьому питанні незмінна: усиновлення повинно відбуватися лише в найкращих інтересах дитини, а не нести загрозу їхньому життю та здоров’ю.

На переконання Уповноваженого, багато проблем і порушень прав дітей виникає не тільки внаслідок недосконалості законодавства, а й значною мірою є результатом нехтування і його неналежного виконання, без­контрольності, а також чиновницької байдужості. Багато років, починаючи з 1996 р., коли були внесені принципові зміни до КпШС України щодо усиновлення дітей-сиріт, Н.Карпачова наполягає на тому, що міждержавне усиновлення має здійснюватися лише у виключному порядку і лише на підставі двосторонніх договорів з країнами, у які найчастіше усиновлюються українські діти і які мають з Україною спільне історичне, культурне коріння.

Явище соціального сирітства межує з безпритульністю та бездоглядністю дітей. Уповноважений з прав людини занепокоєна, що здебільшого юридичний статус таких дітей своєчасно не визначається, а тому на тривалий час вони залишаються незахищеними.

Протягом 2004 р. у притулках для неповнолітніх, куди направляють “дітей вулиці”, перебувало 23 194 дитини, у 2005 р. – 23 674, у 2006 р. – 21 221, у 2007 р. – 20 593. Водночас справжні масштаби поширення безпритульності й бездоглядності значно ширші.

Причин безпритульності й бездоглядності серед дітей багато, і основною серед них є нездоровий психологічний, економічний чи соціальний клімат у сім’ях цих дітей. До бродяжництва їх іноді штовхає і безвідповідальне батьківство чи власні примхи. Безпритульні й бездоглядні “діти вулиці” найчастіше поповнюють контингент неповнолітніх правопорушників.

У будь-якому разі, якщо дитина втікає з дому, то сім’ї необхідно надати соціальний супровід та психологічну підтримку. Але система соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, на яку покладено функції соціального супроводу, працює недостатньо ефективно. Не завжди в цьому питанні допомагають і правоохоронні органи.

Так, до Уповноваженого звернулася громадянка М. з м.Києва, 15-річна дочка якої Ганна неодноразово втікала з дому, попри те, що матір докладала всіх зусиль для створення належних умов для дитини. Правоохоронні органи відмовлялися брати участь у розшуку Ганни, і тільки за втручання Уповноваженого, кінець кінцем, було вжито заходів для повернення дитини в сім’ю.

Уповноважений з прав людини вважає, що для подальшого розв’язання проблеми бездоглядності й безпритульності дітей потрібно реформувати систему соціального супроводу неблагополучних сімей, створити базу даних дітей вулиці та вживати ефективних заходів для негайного влаштування таких дітей до дитячих закладів. Водночас потрібні законодавчі зміни, спрямовані на посилення відповідальності батьків за виховання своїх дітей.

Позитивну роль у розв’язанні низки дитячих проблем має відіграти створення системи ювенальної юстиції. До її складу включатимуться державні та недержавні інститути, діяльність яких спрямована на захист прав дитини, правового і соціального впливу на дитину та її оточення.

З 2004 р. в Україні розпочався процес вибору оптимальної моделі ювенальної юстиції, з цією метою при Інституті законодавства Верховної Ради України була створена Консультативна рада з питань ювенальної юстиції, яку очолює член-кореспондент НАН України О.Копиленко. На жаль, сьогодні можна стверджувати, що державна влада у вирішенні цього питання так і не просунулась уперед.

Зокрема, Україною до цього часу не імплементовані в національне законодавство вимоги п.3 ст.40 Конвенції ООН про права дитини стосовно створення «системи правосуддя щодо неповнолітніх». Тобто українське законодавство на даний момент суперечить Мінімальним стандартним правилам ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінські правила”) від 29 листопада 1985 р. та Керівним принципам запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські  керівні принципи; прийняті та проголошені відповідно до резолюції 45/112 ГА ООН від 14 грудня 1990 р.).

Законодавче запровадження в державі ювенальної юстиції і втілення її в життя передбачає не тільки спеціалізацію судів, до компетенції яких належатиме розгляд усіх справ щодо дитячих проблем, зокрема, сімейних спорів, сплати аліментів, справи про злочини та інші правопорушення, вчинені неповнолітніми, а головне, створення єдиної системи запобігання правопорушенням серед дітей, а також перевиховання тих, хто вже мав конфлікт з законом.

Тому Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зробити реальні кроки для прискорення розробки проекту запровадження системи ювенальної юстиції, що сприятиме кращому розв’язанню нагальних дитячих проблем та забезпеченню прав дитини. При цьому треба врахувати досвід інших країн, щоб не завдати шкоди інституту сім’ї, ролі сімейного виховання, яке в Україні традиційно має велике значення.

Ще однією проблемою серед порушень прав дітей в Україні є зростання використання праці дітей, зокрема її найгірших форм. Діти працюють у небезпечних умовах, у тіньовому секторі, окремі з них потерпають від фізичних або моральних знущань, позбавлені можливості отримати якісну освіту.

За даними Міжнародної організації праці, нині у світі до трудової діяльності втягнуті від 200 до 400 млн дітей до 15 років і, як мінімум, 120 млн дітей від 5 до 15 років, які зайняті повний робочий день.

В Україні працюють понад 465 неповнолітніх. Соціологічними дослідженнями встановлено, що 33% дітей до досягнення 16 років уперше заробили гроші, майже половина з них – до 13 років, при цьому кожна п’ята дитина працювала на постійній основі.

Конвенцією МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу визначено, що мінімальний вік повинен бути нижчим, ніж вік закінчення обов’язкової шкільної освіти та, в будь-якому разі, не може бути нижчим ніж 15 років. Конвенцією МОП № 182 про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці роботу, що за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей, віднесено до “найгірших форм дитячої праці”.

Українським законодавством визначений 16-річний мінімальний вік для прийому на роботу та, як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу молоді люди, які досягли п’ятнадцяти років. Крім того, допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні чотирнадцятирічного віку.

Водночас чіткого визначення терміна “легка робота” національне законодавство не містить, відсутній перелік видів такої роботи, до якої могли б залучатись діти. На жаль, не регулює національне законодавство питань участі дітей у концертах, кінематографічній та театральній діяльності тощо.

Уповноважений з прав людини вбачає за необхідне негайно привести норми українського законодавства, які регламентують працю дітей, у відповідність до вимог міжнародних документів.

Як свідчать соціологічні дослідження, в Україні форми експлуатації дитячої праці мають регіональні особливості. Так, праця дітей із західних областей країни більше використовується за кордоном як нелегальних мігрантів, у центрі й у північних областях країни поширені такі її форми, як 12–14-годинна праця неповнолітніх на полях за невелику платню, а також по 12 годин на базарах за прилавками, у східному регіоні використовується праця неповнолітніх на “домашніх шахтах”. Такі непоодинокі факти мають місце в Луганській та Донецькій областях: маленькі “шахтарі” вночі охороняють нелегальні шахти, вручну подають на-гора вугілля, відвантажують його покупцям.

Уповноваженим було відкрите провадження про порушення прав дитини за зверненням мешканців смт Комсомольська Донецької області, які обурені використанням підприємцями праці дітей – вихованців допоміжної школи-інтернату м.Тореза. З відома керівництва цього навчального закладу дітей змушували відвантажувати від 4 до 6 тонн вугілля “за зміну”. Заявники пишуть Омбудсману : ”Взываем к Вашему разуму и сердцу повлиять на существующую проблему и решить ее”. На запит Уповноваженого прокуратурою м.Шахтарська проведено перевірку, за результатами якої було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.150 КК України стосовно цих підприємців. Водночас за безконтрольність та недбале виконання службових обов’язків притягнута до дисциплінарної відповідальності і керівник школи-інтернату.

Порушення трудового законодавства і недодержання правил техніки безпеки при використанні праці дітей у ряді випадків призводить до тяжких наслідків. Зокрема, так трапилось з 15-річною дівчиною Ольгою С. з м.Вознесенська Миколаївської області, яка була прийнята на роботу в приватне підприємство Д.Барсегяна. Без належно оформлених документів та проходження інструктажу Ольга була допущена до роботи в нічну зміну на машині з обертаючими деталями, що не обладнані огорожею. В результаті в 3 години ночі стався нещасний випадок – рукав одягу дівчини був захвачений рухомим елементом машини, а потім затягнув волосся, скальпувавши волосяний покрив голови, чим їй завдано тяжких тілесних ушкоджень. Дівчина залишилась інвалідом на все життя. Коли Уповноваженому з прав влюдини стало відомо із повідомлень ЗМІ про цю трагедію, вона за власною ініціативою відкрила провадження про порушення прав дівчини і взяла на контроль відшкодування підприємцем матеріальної шкоди, пов’язаної з інвалідністю. Підприємця засуджено Вознесенським міськрайсудом 14 листопада 2006 р. на 5 років обмеження волі з відтермінуванням на 1 рік і позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік.

За таких обставин вкрай недостатньою є діяльність Державної інспекції праці, яка під час здійснених перевірок у 2005–2006 р. встановила: 69 неповнолітніх, які працювали на тяжких та шкідливих роботах: 45 дітей, які працювали з небезпечними механізмами; 24 – у неналежних умовах. Проте реальний стан використання дитячої праці є значно тривожнішим, ніж дані цих перевірок.

Уповноважений вважає, що розв’язання проблеми порушення трудових прав неповнолітніх залежить від належної організації системи постійного жорсткого контролю за неухильним виконанням підприємствами та організаціями різних форм власності, а також підприємцями, де використовується праця дітей, вимог трудового законодавства.

Особливу стурбованість Уповноваженого викликає наростання в Україні проблеми торгівлі дітьми з метою трудової та сексуальної експлуатації як у середині країни, так і за її межами. В 1999 р. при Уповноваженому було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми, у тому числі дітьми. За безпосередньої участі Уповноваженого з прав людини розроблені та виконувалися державні програми протидії торгівлі людьми: Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми (1999 р.) та Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002–2005 роки.

У березні 2007 р. постановою Кабінету Міністрів затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, що передбачає реалізацію комплексних заходів, спрямованих на запобігання, викриття і припинення правопорушень, пов’язаних з торгівлею людьми, зокрема жінками та дітьми.

Водночас, як свідчить моніторинг Уповноваженого з прав людини, недосконалість законодавства у цій сфері, а також неповне укомплектування кадрами кримінальної міліції у справах дітей, недостатня спеціальна психологічна та педагогічна підготовка створюють труднощі у боротьбі з цими видами злочинів. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2006 р. зареєстровано 376 злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, у 2007 р. – 359, повернуто на батьківщину у 2006 р. 52 дитини, у 2007 р. – 55.

У січні 2006 р. був прийнятий Закон України “Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей”. Цілями Конвенції є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених у будь-яку з договірних держав або утримуваних у будь-якій з договірних держав, а також зазначено, що права на опікунство і на доступ до дитини, передбачені законодавством однієї договірної держави, мають неухильно дотримуватися в інших договірних державах.

Треба наголосити, що найбільші шанси бути втягнутими в сферу торгівлі дітьми, дитячу проституцію та порнографію мають неповнолітні з неблагополучних сімей, яких нині в Україні налічується понад 80 тис.

Уповноважений з прав людини переконана, що поки не викорінені соціально-економічні причини торгівлі дітьми, всі зусилля держави по боротьбі з цим явищем зводитимуться нанівець.

4 червня 2007 р. Комітет ООН з прав дитини під час своєї 45-ї сесії розглянув внесену ще у 2005 р. першу доповідь України про виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

Представники Уповноваженого з прав людини взяли участь у роботі Комітету ООН з прав дитини під час обговорення цієї доповіді та ознайомили його членів з результатами моніторингу Уповноваженого з прав людини щодо виконання Україною вимог цього Факультативного протоколу, поінформували членів Комітету про діяльність Уповноваженого у галузі захисту прав дітей, зокрема щодо подолання ганебного явища – торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії, зосередили увагу на необхідності посилення превентивних заходів щодо таких порушень, а також  надали зауваження та пропозиції Уповноваженого з цих питань.

Також було роз’яснено причини нератифікації Україною Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міжнародного усиновлення 1993 р. (Гаазька конференція), окремі норми якої не відповідають національним інтересам країни походження усиновлених іноземцями дітей.

Зокрема, норми Конвенції допускають посередницьку діяльність, за яку в Україні передбачено кримінальну відповідальність (ст. 169 КК України). Сімейним кодексом України (ст. 216) також забороняється будь-яка посередницька і комерційна діяльність у сфері усиновлення. Приєднання до Гаазької конвенції, ст.40 якої не допускає жодних застережень до неї, фактично дасть «зелене світло» для вивезення українських дітей-сиріт за кордон.

Слід зазначити, що в українське законодавство вже імплементовані кращі норми Конвенції про захист дітей і співробітництво у галузі міждержавного усиновлення (Гаазька конвенція), зокрема, щодо створення центрального державного органу з питань усиновлення (у 1996 р. був створений Центр з усиновлення при Міністерстві освіти і науки України, у 2006 р. його повноваження передані Державному департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту).

Крім того, визначено, що усиновлення здійснюється виключно у судовому порядку, забезпечуючи найкращі інтереси дитини (глава 18 Сімейного кодексу України).

Останнім часом у країні набув поширення такий вид злочину, як торгівля органами людини. На жаль, жертвами цього злочину стають і діти.

Наприкінці 2007 р. Дарницьким районним судом м.Києва засуджено на чотири роки позбавлення волі матір чотирирічного малюка Є.Шевченко, яка прибула до Києва з метою продати для трансплантації нирку дитини. Покупець був нею знайдений через мережу Інтернет. За цей тяжкий злочин проти здоров’я своєї дитини жінка, яка вже мала судимість, засуджена лише на 4 роки позбавлення волі, оскільки її дії кваліфіковані за ч.4 ст. 143 КК України як ”незаконна торгівля органами або тканинами людини”. При цьому досить м’яку міру покарання було призначено судом тому, що “торгівля органами людини з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації” Законом, прийнятим Верховною Радою України 12 січня 2006 р., була вилучена як кваліфікуюча ознака зі ст.149 Кримінального кодексу України і віднесена до ст.143 цього Кодексу. Тобто така ознака раніше передбачала покарання на строк від 8 до 15 років позбавлення волі, а нині – максимальний строк – 5 років позбавлення волі.

Враховуючи, що оплатна передача дитини з метою вилучення її органів для подальшої трансплантації є особливо тяжким злочином, Уповноважений переконана, що необхідно повернутися до попередньої редакції частини третьої ст. 149 Кримінального кодексу України, що посилить міру покарання і сприятиме запобіганню поширенню таких злочинів.

Уже йшлося про застосування насильства над українськими сиротами в сім’ях закордонних усиновлювачів. На жаль, насильство над дітьми має місце і в українських сім’ях. На початок 2008 р. на обліку в органах внутрішніх справ за вчинення насильства в сім’ї перебуває понад 87 тис. осіб. За даними соціологічних досліджень, близько 95% потерпілих від домашнього насильства – жінки, а в 76% випадках домашнього насильства страждають діти.

Ось приклад. Наприкінці 2005 р. Уповноважений відкрила провадження у справі 6-річної Руслани Н. із Автономної Республіки Крим, котра стала жертвою насильника. Біди можна було уникнути, якби мати Руслани не пиячила та не кинула дівчинку напризволяще. Беззахисна дитина була зґвалтована і у критичному стані потрапила до реанімаційного відділення, де лікарі робили все можливе, щоб урятувати їй життя. Така безвідповідальна поведінка матері оцінена судом – вона позбавлена материнства. Уповноважений разом з представниками місцевої громадськості подбала про влаштування дівчинки в родину, яка згодом її удочерила та в інтересах Руслани змінила місце проживання.

На жаль, складні життєві ситуації, внаслідок яких діти зазнають жахливих страждань, на сьогодні непоодинокі. Особливо це стосується так званих проблемних сімей. Більшість батьків у таких сім’ях досі вважають дитину своєю власністю і переконані, що мають право ”робити з нею все, що заманеться”: бити, позбавляти неслухняну дитину їжі тощо. Тому самі діти нерідко звертаються до Уповноваженого за захистом від жорстокого поводження з ними дорослих, зокрема своїх батьків. Наприклад, 12-річний Сергійко з м.Києва у листі просив: “Допоможіть мені щось зробити з батьком, який виховує мене лише в п'яному стані, при цьому не тільки б'є чим попало, а й на довгий час зачиняє в шафі”. За наслідками відкритого Уповноваженим з прав людини провадження щодо захисту права цієї дитини прокуратурою Печерського району м.Києва порушено кримінальну справу стосовно “батька” і його притягнуто до відповідальності.

Не можуть залишити байдужими рядки листа маленької Насті з м.Лубни Полтавської області, яка звернулася за допомогою до Омбудс­мана: “Тьотю Ніно, рідненька, допоможіть мені... Я прошу Вас, захистіть мене від батька. Він нас давно вигнав, а тепер хоче забрати мене.” Після смерті матері дитину-інваліда батько намагався забрати до себе, щоб заволодіти її житлом. Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження про порушення прав і свобод дитини. За зверненням Уповноваженого прокуратура м.Лубни звернулася з позовом про позбавлення батьківських прав.

На жаль, насильство в сім’ї й досі не стало предметом пильної уваги й стурбованості всього суспільства. Однією з причин його зростання, на думку Уповноваженого, є те, що Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” , прийнятий у 2002 р., має декларативний характер і потребує змін, а саме: він має містити посилання на Конвенцію про права дитини, питання визначення справ, які порушуються у випадку вчинення насильства в сім’ї, створення відповідних підрозділів у системі МВС України тощо.

Уповноважений постійно у своїх щорічних доповідях аналізувала проблему порушення житлових прав дітей. На жаль, вона й досі залишається актуальною. Протягом 2004–2005 рр. до Уповноваженого надійшло 233 звернення з питань захисту житлових прав дітей, а у 2006–2007 рр. – 299, по яких Уповноваженим з прав людини вживаються заходи реагування.

Як засвідчує аналіз Уповноваженого з прав людини, купівля-продаж житлових приміщень, співвласником яких є неповнолітні діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, нерідко відбувається за мовчазної згоди, а інколи – прямої змови органів опіки та піклування, на яких державою покладені обов’язки захисту прав дітей.

Ось типовий приклад. У неповнолітнього Миколи К. з м.Дніпропетровська батьки, які судом були позбавлені батьківських прав, з відома органів опіки і піклування незаконно продали квартиру, позбавивши хлопця права на житло. Дитина звернулася до Омбудсмана. Після неодноразових звернень Уповноваженого до органів влади м.Дніпропетровська квартира дитині була виділена. На мітингу під час святкування дня міста він виступив із словами вдячності Уповноваженому з прав людини. Пройшовши поневіряння, хлопець став допомагати захищати житлові права сиріт, поповнивши лави правозахисників.

Безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків працівників органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування також у багатьох випадках призводить до порушення житлових прав дітей. Також до Уповноваженого звернувся неповнолітній сирота Дмитро П., який народився і виріс у м.Києві. З 2003 р. навіть після 45 звернень його опікуна до органів влади міста Києва та Дніпровського району він не був узятий на квартирний облік, житло за ним не було закріплене. Тільки після вжиття заходів реагування Уповноваженого у 2005 р. хлопець поставлений на облік позачергово як дитина-сирота, що повернулася від опікуна. На його прохання Уповноважений представляла його інтереси в суді й відстояла житлові права – у січні 2007 р. Дмитру надано квартиру.

Через бездіяльність органів виконавчої влади та порушення законодавства проблемним залишається захист прав дітей на житло, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких закінчився термін перебування під опікою та піклуванням державних закладів або фізичних осіб. Ця проблема тісно пов’язана з несвоєчасним виявленням і влаштуванням дітей, а також незабезпеченням органами опіки та піклування збереження їх власності.

Такий приклад. До Уповноваженого з прав людини звернулася мешканка м.Одеси Маїна Божинкова в інтересах сироти Миколи Б., якого після смерті матері було направлено в інтернат, як наслідок – він втратив житло. З 2002 р. жінка намагалася відстояти права дитини на втрачену квартиру, однак її зусилля були марними. У жовтні 2004 р. вона з відчаєм зверталася до Уповноваженого з прав людини: «Если судьба начинающего жить человека, вышвырнутого интернатом после окончания 11 классов на улицу, вопрос, не стоящий внимания, то что же в этой жизни важно? Помогите!». З цього моменту Уповноважений відкрила провадження щодо захисту права дитини-сироти на житло. Знадобилося довгих три роки, щоб пройти численні судові засідання для подолання небажання органів місцевої влади взяти на себе відповідальність та надати житло дитині. У лютому 2007 р. Миколі було виділено однокімнатну квартиру в новозбудованому будинку.

Незважаючи на законодавчо встановлений обов’язок дбати про інтереси дітей, деякі батьки можуть залишити рідну дитину без даху над головою. Тому Уповноваженому доводиться захищати дітей навіть від їхніх батьків!

У 2007 р. Уповноваженим відкрите провадження у справі захисту прав на житло неповнолітнього Олексія Ш. Батьків-алкоголіків ділки умовили обміняти квартиру на будинок у селі. Хлопець кілька місяців “бомжував”, оскільки нова хата виявилася напіврозваленою і непридатною для проживання. У цей час батько пиячив і вихованням сина не займався. На звернення Омбудсмана прокуратурою м.Дніпропетровська поданий позов про позбавлення батька батьківських прав, а житлові права дитини були поновлені.

І такі приклади непоодинокі. За безпосереднього втручання Уповноваженого були поновлені права дітей на житло в Сімферополі, Києві, Одесі, Умані та інших містах.

Практика участі Уповноваженого у захисті житлових прав неповнолітніх свідчить про необхідність внести зміни до законодавства з метою запровадити кримінальну відповідальність посадових осіб, діяльність яких призводить до порушення прав дітей на житло.

Відповідно до Конституції України та Конвенції ООН про права дитини діти мають право на забезпечення громадянських та політичних прав, зокрема право на свободу думки та інформації, створення дитячих громадських організацій, проводити збори, мітинги, походи і демонстрації тощо.

Моніторинг Уповноваженого дає можливість стверджувати, що діти не залишаються осторонь соціально-політичних подій, які відбуваються в країні. Формуванню життєвої активності учнівської молоді сприяли, зокрема, події, які супроводжували президентські вибори 2004 р. та в подальші роки. Спостерігаючи за політико-правовою кризою в Україні у 2007 р., деякі засоби масової інформації зосередили свою критику на явищі, яке стало звичним ще під час президентських виборів 2004 р.: йдеться зокрема, про участь студентів і школярів у вуличних мирних акціях. Вони з осудом повідомили про те, що представники однієї з політичних сил організували вивезення до Києва на мітинг 40 учнів Чигиринської школи №3 з Черкащини. Українським Омбудсманом було відкрите провадження за цією резонансною подією, на Черкащину виїжджала група фахівців Секретаріату Уповноваженого, яка детально вивчила обставини справи.

На підставі здійсненого моніторингу Уповноважений зробила висновок, що участь шкільної та студентської молоді у соціально-політичному житті країни є реалізацією права, передбаченого ст.15 Конвенції ООН про права дитини; зокрема, “дитина має право на свободу асоціацій і мирних зборів”. Проте це не може бути приводом для порушення Закону України “Про освіту” та використання неповнолітніх у політичних акціях дорослих.

Проблема виховання і захисту прав дітей завжди залишається актуальною для кожної держави. У свою чергу самі діти є безцінним скарбом кожного народу. Тому дуже важливою є як система державних органів, які опікуються захистом прав дітей, так і залучення самих дітей до розв’язання дитячих проблем.

На парламентських слуханнях “Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства”, які відбулися 7 червня 2005 р., Уповноважений запропонувала створити інституцію захисту прав дитини за участю самих дітей і таким чином реально прислухатися до їхнього голосу, оскільки найефективніше розв’язувати проблеми дітей можна лише враховуючи думку самих дітей. Було прийняте рішення залучити до роботи в інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на громадських засадах, а також з дотриманням ґендерної рівності дитячих омбудсманів – дівчину і юнака.

Відбір кандидатів проводився Уповноваженим шляхом конкурсу. 10 грудня 2005 р., у День прав людини, були оголошені переможці, якими стали 16-річна студентка першого курсу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Юлія Крук (родом з м.Коростеня Житомирської області) і 14-літній студент третього курсу Національного університету “Києво-Могилянська академія” Іван Черевко (родом з м.Львова).

Україна набуває також досвіду створення дитячих омбудсманів в регіонах та в окремих дитячих колективах. Так, у Коростенській загальноосвітній школі №11 (Житомирська область) щорічно діти самостійно обирають свого представника захисту учнівських прав.

У 2007 р. була сформована команда вінницького громадського представництва дитячих омбудсманів. З-поміж 32-х осіб, які взяли участь у конкурсі, було обрано шість переможців, а координатором –  Наталю Єрмакову. В проектах команди важливе місце посідає ідея запровадження дитячих омбудсманів у кожній школі міста.

Позиція Уповноваженого є незмінною в тому, що найкраще проблеми та турботи дітей розуміють самі діти, які мають співпрацювати з дорослими у захисті своїх прав. Нині накопичується досвід діяльності дитячих омбудсманів. І перші їх наслідки є, безумовно, позитивними.

Унікальний досвід України щодо залучення дітей та молоді до захисту прав дитини набув міжнародного визнання, зокрема, це відзначалося на Конференції європейських омбудсманів, що проходила в Афінах у 2006 р.

Уповноважений з прав людини вважає, що забезпечення прав дітей на рівні світових стандартів, визначених у Конвенції ООН про права дитини, потребує консолідації зусиль на відпрацювання чіткої системи захисту дитячих прав: підвищення рівня освіченості дітей та дорослих про існуючі механізми і можливості захисту конституційних прав та інтересів дітей; прискорення впровадження ювенальної юстиції; створення єдиної загальнодержавної програми виховання підростаючого покоління; розробка та впровадження системи організації культурного дозвілля дітей, якою була б охоплена кожна дитина; забезпечення державної підтримки діяльності дитячих організацій; посилення відповідальності за порушення прав дитини.

На І Міжнародному конгресі з прав дитини, який відбувся у м.Порламар (Венесуела), Омбудсман України наголошувала, що світ має стати справедливішим до дітей. Тому діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на те, щоб відновити цю справедливість для кожної дитини.