Головне меню   

 6.1. Захист прав і свобод військовослужбовців в умовах реформування Воєнної організації та правоохоронних органів держави

Забезпечення прав і свобод людини, як проголошено у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, – головний принцип загальної системи міжнародної безпеки.

Права і свободи людини в умовах збройних сил можуть бути ефективно забезпечені за наявності законодавчого закріплення міжнародних стандартів і норм, визначення принципів і змісту обмежень, їх сукупності та технологій реалізації прав і свобод. Після розгляду Парламентською Асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) у 1998 р. проблеми забезпечення прав людини стосовно військовослужбовців і ухвалення Рекомендації з цього питання ПАРЄ відновила розгляд зазначеного питання на Другій (квітневій) частині сесії ПАРЄ 2006 р. За підсумками дискусії Комітет міністрів Ради Європи (КМРЄ) підготував керівні настанови щодо прав осіб, які перебувають на військовій службі.

Ці керівні настанови мають гарантувати повагу до прав людини у збройних силах держав-членів на основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Крім того, вони мають ґрунтуватися на всіх попередніх документах щодо цього питання, які було ухвалено ПАРЄ, КМРЄ та офісом Комісара РЄ з прав людини.

Уповноважений з прав людини як суб’єкт цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави переконана, що наша країна має більш активно запроваджувати міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і свобод у всіх складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави, зокрема, запропонованих у керівних настановах КМРЄ.

Проблемою не тільки українського війська, а й армій багатьох інших держав залишаються неналежні побутові умови, брутальне поводження, насильство та тортури стосовно військовослужбовців строкової служби, які щорічно призводять до захворювань, каліцтв та смерті. Комітетом міністрів Ради Європи наводиться загрозлива статистика з цього питання у низці країн. Стосовно Збройних Сил України увага була привернута до значної кількості військовослужбовців, які загинули не своєю смертю, та самогубств, у тому числі солдатів строкової служби. Також КМРЄ відзначені факти хабарництва та використання праці військовослужбовців на приватних будівельних та сільськогосподарських роботах.

У Рекомендаціях зроблено висновок, що ситуація у збройних силах багатьох держав – членів РЄ не відповідає вимогам Європейської конвенції з прав людини. У зв'язку з цим додаткову увагу пропонується приділити питанням військового правосуддя, дисциплінарної і кримінальної відповідальності військовослужбовців, а також статусу жінок-військовослужбовців. Також запропоновано державам – членам РЄ скоротити обмеження прав і свобод військовослужбовців у своїх країнах, зокрема:

– дозволити брати участь у професійних спілках та організаціях військовослужбовців, у яких має бути створено спеціальні консультаційні пункти;

– ліквідувати обмеження на право участі у виборах там, де такі обмеження існують;

– дозволити участь військовим у політичних партіях;

– ухвалити або модифікувати законодавство про збройні сили та статути у такий спосіб, аби вони відповідали вимогам Європейської конвенції з прав людини;

– ліквідувати обмеження на застосування ст.5 (право на свободу і особисту недоторканність) та ст.6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини;

– передбачити у законодавстві право на легітимну відмову від служби у збройних силах за релігійними чи іншими переконаннями;

– здійснити заходи з метою припинення ганебної практики замовчування наявних порушень та забезпечити притягнення до відповідальності винуватців.

Уповноважений з прав людини підтримує заклик асамблеї держав–членів РЄ забезпечити для військовослужбовців більш ефективний захист прав людини і вважає, що більшість запропонованих пропозицій вже впроваджені чи мають поступово впроваджуватися і в нашій країні.

Одним із важливих питань є реформування Збройних Сил. Україна планово реформує свою Воєнну організацію та правоохоронні органи, запроваджує міжнародні стандарти забезпечення прав і свобод людини в умовах Збройних Сил.

Нині в українському суспільстві точиться дискусія щодо термінів переходу всіх складових Воєнної організації на контрактний принцип комплектування. З цього приводу слід зазначити, що увагу суспільства зосереджено переважно на питанні строків відмови від призову на військову службу молоді призовного віку і комплектування з неї рядового і сержантського складу (солдатів і матросів, сержантів і старшин) військових формувань.

Але з цього проблеми тільки починаються. Для переходу на контрактний, професійний принцип формування Збройних Сил України необхідно буде докласти багато зусиль і коштів (за різними оцінками, до 50 млрд грн), щоб військовослужбовці за контрактом (особливо низова ланка) стали висококласними фахівцями.

Упродовж 2006–2007 рр. у 15 військових частинах Збройних Сил України проводився експеримент з цих питань. Уповноваженим з прав людини під час комплексної перевірки стану дотримання прав і свобод людини у Хмельницькій області вивчалося питання переходу на контрактний принцип комплектування військових формувань. Так, у 7-й авіаційній бригаді Повітряних Сил ЗС України (м.Старокостянтинів), де проводився згаданий експеримент, для військовослужбовців за контрактом шляхом переобладнання вивільнених казарм під гуртожиток створені всі необхідні побутові умови. Проте цей гуртожиток розташований на території військової частини, доступ до якої обмежений. Внаслідок цього, наприклад, виникають певні питання щодо облаштування сімей військовослужбовців та належних умов для них, додержання прав їхніх дружин та дітей.

Проведення експерименту висвітлило насамперед проблеми, які негативно впливають на перехід Збройних Сил на професійну основу:

– неконкурентоспроможний на ринку праці України рівень грошового забезпечення контрактників – 1320 грн на місяць, тоді як середня зарплата по Україні на грудень 2007 р. становила 1675 грн;

– відсутність сучасного службового житла (на забезпечення службовим житлом до 90 тис. осіб, яких планується залучити до контрактної служби, потрібно близько 5,5 млрд грн);

– залучення військовослужбовців до виконання завдань, які безпосередньо не пов’язані з професійними обов’язками (прибирання території, ремонт житлових приміщень, несення служби у нарядах по охороні тощо);

– недостатній рівень бойової підготовки внаслідок нестачі пально-мастильних матеріалів, незадовільного стану озброєння і військової техніки та відсутність достатніх навичок у офіцерського складу для навчання контрактників;

– ненормований службовий час, відсутність компенсацій за наднормовий час у добових нарядах, несення служби у нічний час, вихідні й святкові дні.

Усе це скорочує можливості набору бажаючих служити в Збройних Силах України на професійній основі та спонукає до дострокового розірвання контракту тих, хто його уже уклав.

На підставі зробленого аналізу Уповноважений з прав людини має констатувати, що більшість із зазначених проблем пов’язані із додержанням прав людини. Тому з метою реалізації права людини на вибір професії, зокрема вступу її на військову службу за контрактом, потрібно внести зміни до чинного законодавства щодо посилення державних гарантій соціального захисту осіб військової служби за контрактом.

Уповноважений як суб'єкт цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави продовжує свій системний моніторинг заходів щодо запобігання порушенням громадянських та особистих прав військовослужбовців на життя і здоров’я, захист честі й гідності, особисту недоторканність і безпеку та вжиття заходів щодо їх поновлення у разі порушення.

Найбрутальнішим порушенням особистих прав людини є посягання на життя і здоров’я підлеглих з боку їхніх командирів і начальників. Часто такі протиправні дії є наслідком вживання спиртних напоїв.

Дикий за своїм безглуздям випадок трапився 6 серпня 2006 р. у військовій частині А3112 (с.Селещина, Полтавська область), коли черговий частини майор М.Вєніков застрелив солдата Руслана Пащенка. Батько військовослужбовця, учасник бойових дій в Афганістані, неодноразово був на межі загибелі, чудом вижив, а єдиного сина втратив в Україні у мирний час. За цей злочин суд Полтавського гарнізону призначив М.Вєнікову (у крові якого був виявлений алкоголь) покарання у вигляді 13 років позбавлення волі. Військовий апеляційний суд Центрального регіону залишив вирок без змін.

Уповноважений стала на захист прав сім’ї загиблого Руслана Пащенка і вимагала від місцевих органів влади і Міністерства оборони України гідного поховання загиблого солдата, виплати родині у повному обсязі матеріальної допомоги і грошової компенсації за рішенням суду на суму 250 тис. грн. Ця виплата завдяки і втручанню Уповноваженого була, кінець кінцем, здійснена, але для цього було затрачено багато спільних зусиль протягом року.

У вересні 2007 р. старший лейтенант О.Калашніков у стані алкогольного сп’яніння побив матроса Едуарда Стецюка за те, що останній, будучи черговим по КПП, не пропустив офіцера на таксі на територію військової частини Військово-Морських Сил України. Цей та інші факти свідчать, що проблема додержання права людини на повагу до її гідності у 2007 р. у Військово-Морських Силах України значно загострилася. Вдвічі зросла кількість правопорушень, пов’язаних з насильством над особистістю.

У попередніх щорічних доповідях про стан дотримання та захист прав і свобод людини Уповноважений привертала особливу увагу до проблеми захисту військовослужбовців від порушень статутних правил взаємовідносин, так званої дідівщини. Найбільш тяжкими наслідками цього злочинного соціально-психологічного явища залишаються загибель та самогубство людей, моральні та фізичні травми військовослужбовців і безмежне страждання батьків військовослужбовців.

Все українське суспільство шокувала загибель 27 листопада 2006 р. у Навчальному центрі Сухопутних військ “Десна” 19-річного солдата Олександра Рибки (призваний із м.Бердичева Житомирської області і зростав без батька) внаслідок жорстокого побиття двома сержантами – Ю.Лук'яненком i Д.Пухом. 20-рiчнi сержанти-убивці за заподіяння тяжкого побиття, що стало причиною смертi, мають вiдсидiти у в’язницi вiдповiдно п’ять i сiм років, але ж матері не повернути сина – єдиного годувальника.

У цьому Навчальному центрі в порядку дисциплінарної відповідальності неодноразово змінювалося керівництво, часто працювали з “перевірками” різні посадові особи, проте проблеми зі сумнозвісною “дідівщиною” залишаються. Тому Уповноважений переконана, що відповідальність за те, що відбувається у цій частині, має нести насамперед керівництво Сухопутних військ та Генерального штабу ЗС України.

На превеликий жаль, як у 2006 р., так і у 2007 р. зупинити свавільні посягання на невід’ємне право людини на життя не вдалося. У 61-му арсеналі Південного оперативного командування Сухопутних військ ЗС України, що дислокується у м.Лозова Харківської області, 19 грудня 2007 р. солдат Володимир Богонко вдарив у груди двох солдатів молодшого призову – Віктора Ткаченка та Юрія Сташенка, внаслідок чого у останнього зупинилося серце. Солдата було зухвало позбавлено життя в умовах, які не становили ніякої небезпеки і не передбачали нічого трагічного.

Моніторинг Уповноваженого свідчить, що кількість випадків порушення прав військовослужбовців на життя і здоров’я, у т.ч. загибелі у Збройних Силах, на жаль, суттєво не зменшується. Так, у 2006 р. втрати становили 84 військовослужбовці (з них – 16 самогубств), у 2007 р. – 89 осіб (з них 15 – самогубств). У всіх таких надзвичайних випадках Уповноважений, крім контролю за розслідуванням причин порушень прав людини на життя, також відслідковує реалізацію права на гідне поховання загиблого, встановлення відповідного рівня соціального захисту, статусу і компенсацій родинам загиблих.

В Уповноваженого викликає стурбованість ситуація, що склалася з правами людини у військовій частині А0488 – дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, що дислокується у м.Києві. Протягом 2007 р. у ЗМІ широко висвітлювалися факти брутальних порушень прав людини у вигляді знущань, побоїв, принижень, відкритої наруги над військовослужбовцями, які мали тут місце. Так, 17 червня 2007 р. після 21-ї години військовослужбовці перемінного складу 1-ї дисциплінарної роти цього батальйону (тобто ті, що були раніше засуджені) А.Корольов та Р.Фазилов, перебуваючи у приміщенні дисциплінарної роти, у стані алкогольного сп’яніння вчинили побиття інших військовослужбовців. Це вони зробили, так би мовити, для підтримання в колективі засуджених “традицій”. Робили це принизливо, з зазіханням на отримання привілеїв, як це роблять кримінальні авторитети. На жаль, не знайшлося ні молодших командирів, ні осіб чергової служби, ні керівників військової частини, ні представників керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, які своєчасно зупинили б свавілля.

З’ясування обставин засвідчило, що А.Корольов 22 листопада 2005 р. був засуджений військовим місцевим судом Сімферопольського гарнізону за ч.2 ст.186 Кримінального кодексу України (грабіж, поєднаний з насильством), Р.Фазилов – 27 червня 2006 р. військовим місцевим судом Харківського гарнізону за ч.3 ст.406 цього ж кодексу (порушення статутних правил між військовослужбовцями, що спричинили тяжкі наслідки). Згідно з КК України ці злочини мають каратися позбавленням волі до шести і десяти років відповідно. Проте вони отримали покарання лише по два роки тримання у дисциплінарному батальйоні. Але гуманність суду у цьому випадку не позбавила рецидиву, наслідком якого стали страждання невинних людей та порушення їхніх прав. На жаль, ці два злочинці, які свавільно знущалися над людьми, давно пішли кримінальним шляхом. Тому 20 грудня 2007 р. військовий місцевий суд Київського гарнізону засудив А.Корольова до двох років та семи місяців, а Р.Фазилова – до двох років та трьох місяців позбавлення волі.

Водночас постає питання щодо цієї дисциплінарної частини Міноборони. Негативні традиції, пов’язані з порушенням прав людини, там накопичуються вже давно, але відкрилися вони суспільству лише під час слідства та судового розгляду справи. А до цього військовим керівництвом там створювалася ілюзія благополучності.

Так чи повинні Збройні Сили України мати у своєму складі фактично виправну установу, якою є дисциплінарний батальйон військовослужбовців? Виконання покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців передбачене Кримінально-виконавчим кодексом України. Така форма покарання військовослужбовців за вироком військового суду була трансформована із радянського законодавства і передбачала в умовах того часу гуманні цілі.

Уповноважений з прав людини переконана, що на сьогодні потреба в такій формі кримінального переслідування викликає сумніви. Єдиний у Збройних Силах України дисциплінарний батальйон військовослужбовців став анахронізмом. Навіть з погляду економічних витрат його утримання є нераціональним. Співвідношення перемінного і постійного складу дисциплінарного батальйону становить 1 засуджений на 10–15 осіб, які його забезпечують. В умовах скорочення Збройних Сил України, переходу їх на контрактний принцип комплектування доцільно поступово відмовитися від існування у Збройних Силах України дисциплінарного батальйону. Для цього слід внести зміни до відповідних законодавчих і нормативних актів України.

Стосовно військовослужбовців у 2006 р. скоєно 120 злочинів, пов’язаних з нестатутними взаємовідносинами, у 2007 р. – 109. Також у 2006 р. скоєно 66 злочинів з перевищенням влади, у 2007 р. – 57 таких злочинів.

Безперечно, недбале виконання службових повноважень, негативні явища, зокрема “дідівщина”, злочинність у військовому середовищі, віддзеркалюють загалом низьку якість призовного контингенту. Проте водночас у ЗС України залишається низькою ефективність правовиховної роботи. Зокрема, не досягнуто чіткого розмежування функцій і завдань органів військового управління, посадових осіб в організації профілактичної роботи щодо підтримання належного рівня правопорядку. Безсумнівний зв'язок зниження морально-психологічного стану особового складу із рішеннями щодо ліквідації органів виховної роботи. Вивчення гуманітарних дисциплін – права, педагогіки і психології, військової дидактики тощо – непродумано згорнуто як у військових частинах, так і у військових навчальних закладах.

Уповноважений вважає, що останнім часом зменшилась активність неурядових правозахисних організацій, ефективність громадського контролю за діяльністю Воєнної організації під час приписки і призову, в період проходження військової служби, на етапі звільнення та й навіть після завершення служби.

Зважаючи на зазначене, виходячи із необхідності значного посилення військового та патріотичного виховання, Уповноважений з прав людини пропонує в нових умовах повернутися до положень Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України, схваленої Указом Президента України №28 від 12 січня 2004 р. і забезпечити посилення організаційного та кадрового потенціалу для реалізації гуманітарної політики держави у Збройних Силах та суспільстві.

Ефективність роботи щодо захисту прав людини у складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави значною мірою залежить від рівня підготовки та ставлення до виконання своїх обов’язків осіб керівної ланки. Але зі звернень до Уповноваженого можна зробити висновок, що частина офіцерського складу психологічно стомилася від служби в умовах перманентного реформування Збройних Сил, їх скорочення протягом 15 років. Своїм соціальним статусом, рівнем матеріального забезпечення невдоволеними стає багато як досвідчених, так і молодих офіцерів, які подають рапорти на звільнення зі служби. Втрата кваліфікованих кадрів може поставити під загрозу якісну реалізацію Державної програми розвитку Збройних Сил на 2006–2011 роки.

Як наголошувалося у попередній Щорічній доповіді Уповноваженого, після відвідування 29 травня 2004 р. одного із найстаріших військових навчальних закладів України – Одеського інституту Сухопутних військ, Уповноваженим було відкрите провадження про порушення прав і свобод людини у зв’язку з рішенням Уряду ліквідувати цей навчальний заклад. До урядової комісії по вивченню ситуації навколо навчального закладу був включений представник Уповноваженого. За дорученням Уповноваженого у липні 2006 р. ситуацію було вивчено безпосередньо на місці. Під час зустрічей представників Уповноваженого з керівництвом інституту, офіцерами, працівниками, курсантами, солдатами, членами сімей військовослужбовців, представниками ветеранських, профспілкових та інших громадських організацій, мешканцями гуртожитків і приміщень, пристосованих для тимчасового проживання громадян на території військових містечок, були встановлені численні факти та передумови порушень конституційних прав громадян, які проходять військову службу, навчаються або працюють в інституті, – на освіту, працю, відпочинок, житло.

На підставі вивчення справи 28 серпня 2006 р. Уповноваженим з прав людини Н.Карпачовою було направлене подання Прем’єр-міністрові України В.Януковичу “Про захист прав військовослужбовців, працівників ордена Леніна Одеського інституту Сухопутних військ та членів їхніх сімей на освіту, житло, працю та відпочинок” з проханням вжити невідкладних заходів щодо додержання прав громадян, які проходять військову службу, навчаються або працюють у цьому інституті.

Кабінет Міністрів України постановою №1254 від 30 серпня 2006 р. прийняв рішення щодо реорганізації Одеського інституту Сухопутних військ шляхом приєднання до Одеського національного політехнічного університету та утворення у складі університету Військового інституту.

Нині у складі Військового інституту Одеського національного політехнічного університету функціонують факультети військової підготовки студентів за програмою офіцерів запасу та післядипломної підготовки військових фахівців, підрозділ вивчення військовослужбовцями іноземних мов, центр соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених з військової служби, та науковий центр бойового застосування Сухопутних військ.

Омбудсман України на підставі аналізу стану захисту прав і свобод військовослужбовців в умовах реформування воєнної організації та правоохоронних органів вважає за необхідне здійснення кодифікації законів, які гарантують особисті, громадянські, соціально-економічні і культурні права громадян України, приведення у відповідність до них інших нормативно-правових актів і їх реалізацію в практичній діяльності органів державної влади та військового управління.