|
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про ігнорування Генеральним прокурором України 14 грудня 1999 р. відповідно до п.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноважений з прав людини направила на Вашу адресу за належністю для перевірки та вжиття заходів реагування заяву першого секретаря Політради СПУ, народного депутата України Вінського Й. і додане до неї звернення довіреної особи кандидата у Президенти України по 35 виборчому округу (м. Нікополь) Мороза О., народного депутата України ХІІІ скликання Лященка К. У заяві і зверненні повідомлялося про порушення конституційних виборчих прав Лященка К., вчинене у зв’язку з цим працівниками міліції разом з невідомими особами свавілля, переслідування, пошкодження та знищення майна газети “Никопольские известия” та телестудії “Канал-5”. 30 грудня 1999 р. звернення Вінського Й. та заява Лященка К. були передані Генеральною прокуратурою України для організації перевірки прокуратурі Дніпропетровської області, яка в свою чергу доручила здійснити перевірку прокуратурі м.Нікополя, на бездіяльність якої Лященко К. посилався у своїй заяві. Оскільки перевірка була проведена неякісно, то з наданої прокуратурою Дніпропетровської області інформації неможливо зробити висновок про наявність чи відсутність переслідувань Лященка К. Тому Уповноважений з прав людини 27 березня 2000 р. відповідно до ч.3 ст.15, п.3 ч.3 ст.17 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” направила на Вашу адресу подання “Про порушення вимог ст.ст.15, 29 та 34 Конституції України стосовно народного депутата України ХІІІ скликання Лященка К. та неповну перевірку працівниками органів прокуратури звернення Вінського Й. та Лященка К.”. Генеральною прокуратурою України це подання знову було направлене для проведення додаткової перевірки і вжиття необхідних заходів прокуратурі Дніпропетровської області. Водночас заступник Генерального прокурора України Винокуров С. повідомив, що вивченням документів, викладених у поданні Уповноваженого з прав людини, та матеріалів перевірки, проведеної прокуратурою м.Нікополя, встановлено, що рішення про відмову в порушенні кримінальної справи винесене передчасно, без достатніх підстав, у зв’язку з чим 18 травня 2000 р. постанову скасовано, дано відповідні вказівки, тобто подання Уповноваженого з прав людини визнано обґрунтованим. На жаль, інформація, яку надіслала за наслідками додаткової перевірки прокуратура Дніпропетровської області, була ще більш формальною, ніж попередня. Складається враження, що той, хто готував інформацію, навіть не читав ані подання, ні доданих до нього матеріалів. Жодної ґрунтовної відповіді на поставлені у поданні численні питання не надано. Замість цього зроблений дивний висновок про те, що “в ході перевірки фактів переслідування голови кооперативу “Канал-5” Іванченка Ю. не встановлено”. Проте ні у зверненні Вінського Й., ні у листі Лященка К., ні у поданні Уповноваженого з прав людини про Іванченка Ю. навіть не згадується, а йдеться про переслідування і порушення конституційних прав К.Лященка. У зв’язку з цим 15 серпня 2000 р. на Вашу адресу було направлене третє звернення про неналежне виконання працівниками Генеральної прокуратури вимог п.6 ст.13 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. При цьому висловлювалося клопотання про проведення перевірки в повному обсязі. На жаль, шановний Михайле Олексійовичу, попри те, що Уповноважений з прав людини тричі зверталася особисто до Вас з питань брутального порушення прав громадянина України, Ви не висловили свого ставлення до цього питання – жодної відповіді за Вашим підписом так і не було отримано Уповноваженим. Крім того, факти, які наводить народний депутат України і з приводу яких звертається Уповноважений з прав людини, досі не одержали належної правової оцінки Генеральної прокуратури, проте минув майже рік від початку провадження Уповноваженого з прав людини. Остання інформація, яка надійшла на адресу Уповноваженого, підписана в.о. начальника управління Генпрокуратури Воробйом А. Крім цього, у відповіді взагалі не йдеться про перевірку звернення народного депутата України Вінського Й. і заяви народного депутата України ХІІІ скликання Лященка К., а повідомляється про “додаткову перевірку заяви голови кооперативу “Канал-5” Іванченка Ю.” Від імені Генеральної прокуратури в.о. начальника управління як на аргументацію посилається на “детальну інформацію” прокуратури Дніпропетровської області від 21 червня 2000 р., тобто на ту інформацію, яка раніше вже була визнана Уповноваженим у листі на Ваше ім’я “формальною бюрократичною відпискою”. Шановний Михайле Олексійовичу! Вважаю неприпустимим таке ставлення до звернень народних депутатів України і Уповноваженого з прав людини, який згідно зі ст.101 Конституції України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тому відповідно до ст.101 Конституції України та ст.1, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” прошу: 1. Доручити системно і глибоко вивчити усі матеріали, пов’язані зі зверненнями народного депутата України Вінського Й. та народного депутата України ХІІІ скликання Лященка К., та надати ґрунтовну інформацію Уповноваженому з прав людини. 2. Наслідки розгляду та вжиті заходи відповідно до ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” у місячний термін. Н.Карпачова 05.01.2001 р.
Голові Кваліфікаційної комісії
суддів судів
ПОДАННЯ Про вжиття заходів стосовно судді Відповідно до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” направляється подання для вжиття передбачених законом заходів стосовно звернення громадянина Антоненка В., направленого Уповноваженому про вчинене 28 травня 2000 р. брутальне порушення конституційних прав працівниками Броварського міського відділу міліції щодо нього та інших спостерігачів від Комітету виборців України на виборах міського голови м.Василькова Київської області, яке проявилось у безпідставному їх затриманні. Після п’яти годин незаконного тримання у міськвідділі заступник начальника міськвідділу та начальник дільничних інспекторів сфальсифікували проти нього та інших спостерігачів адміністративну справу за ст.185 КУпАП. 29 травня 2000 р. суддя Броварського міського суду Авраменко М., не перевіряючи наявності у діях затриманих складу правопорушення, не встановивши, в чому конкретно полягала “правомірність законних розпоряджень працівників міліції”, і не з’ясувавши, у чому проявилося “нереагування на розпорядження працівників міліції”, які конкретно погрози висловлювались, кому і коли, у чому проявилися зухвалість та грубість, відмовивши затриманим у праві на захист, не опитавши працівників міліції, якими було написано рапорти, виніс постанову, якою призначив Антоненку В. 7 діб адміністративного арешту. Адмінарешт було призначено й іншим затриманим: Ротару П., Морозу В. – по 5 діб кожному, а Горбатюк Л. – штраф. 21 липня 2000 р. постановою в.о.голови Київського обласного суду Гнатенком В. скасовано постанову судді Броварського міського суду Авраменка М. від 29 травня 2000 р. про притягнення до адміністративної відповідальності Антоненка В. та інших за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Керуючись ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: оперативно відреагувати, давши кваліфікаційну оцінку діям судді Авраменка М. згідно з ст.34, 35 Закону України “Про статус суддів”. Водночас повідомляю, що Уповноважений з прав людини відповідно до п.2 ст.30 Закону України “Про Вищу раду юстиції” має право з цього приводу звернутись до зазначеного конституційного органу з відповідним поданням. Про наслідки розгляду подання та вжиті заходи прошу повідомити Уповноваженому з прав людини. Додаток: на 24 арк. Н.Карпачова 05.01.2001 р.
Голові Верховного Суду України ПОДАННЯ Про захист прав на свободу об’єднання та реєстрацію членів “Зеленої партії України – ХХІ” До Уповноваженого з прав людини звернувся народний депутат України Мельников О.Б. з приводу відмови Міністерством юстиції України у реєстрації створеної ним та іншими громадянами політичної партії під назвою “Зелена партія України – ХХІ”. Відмовляючи у легалізації зазначеної партії, Мін’юст України послався на вимоги п.1 ст.13 Закону України “Про об’єднання громадян” та на висновок Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні про те, що назви цієї партії і “Зеленої партії України”, зареєстрованої у березні 2000 р. за №1360, є подібними. Рішенням Старокиївського районного суду м.Києва від 2 жовтня 2000 р. у задоволенні скарги Мельникова О.Б. на неправомірні дії Міністерства юстиції України відмовлено. Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 8 листопада 2000 р. касаційна скарга Мельникова О.Б. залишена без задоволення, а рішення Старокиївського районного суду м.Києва з цього питання – без змін. На думку Уповноваженого з прав людини, рішення зазначених судів щодо дій Міністерства юстиції стосовно відмови в реєстрації “Зеленої партії України – ХХІ” суперечать частині першій ст.36 Конституції України, яка закріплює право громадян України на свободу об’єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Отже, у ст.36 Конституції України наводиться вичерпний перелік обмежень на створення політичних партій і ці норми відповідно до ст.8 Основного Закону мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії. Крім того, відповідно до ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. та ст.11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., що є частиною національного законодавства України, право людини на свободу об’єднання гарантується. Здійснення зазначеного права не підлягає жодним обмеженням. Тому посилання судів у своїх рішеннях на ст.13 Закону України “Про об’єднання громадян” є безпідставним, оскільки воно суперечить Конституції України. Крім того, використання листа Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні як єдиного доказу в цій справі суперечить вимогам згаданого Закону. В листі Інституту зазначено, що назви “Зелена партія України” та “Зелена партія України – ХХІ” є подібними, проте вони не є тотожними, однаковими, тобто ці назви є різними. Виходячи з наведеного, прошу: доручити вивчити матеріали судових справ, про які йдеться вище, з метою їх скасування в установленому законом порядку. Про наслідки розгляду прошу повідомити Уповноваженому з прав людини. Н.Карпачова 12.01.2001 р. * Заступник Голови Верховного Суду України П.І. Шевчук 19.01.2001 р. поінформував Уповноваженого з прав людини, що для вирішення питання про наявність підстав для принесення протесту на судові рішення з Старокиївського райсуду м.Києва витребувана цивільна справа за скаргою Мельникова О.Б. на дії Міністерства юстиції щодо відмови у реєстрації “Зеленої партії України – ХХІ“, а 06.02.2001 р. він надав додаткову інформацію Уповноваженому про те, що на дії Міністерства юстиції України щодо відмови у реєстрації “Зеленої партії України – ХХІ“ принесений протест на постановлені судові рішення до президії Київського міського суду.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Щодо порушення права громадян на До Уповноваженого з прав людини надходять скарги громадян, яким за судовими рішеннями з державного бюджету має бути відшкодована матеріальна та моральна шкода, завдана незаконними діями органів дізнан-ня, попереднього слідства, прокуратури та суду. Заявники повідомляють, що органи Державного казначейства, до яких вони звертаються відповідно до Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, затвердженим спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 р., відмовляють у виплаті відшкодувань, посилаючись на відсутність коштів на зазначені цілі. За інформацією Державного казначейства України, станом на 1 січня 2001 р. в його органах знаходилися на виконанні судові рішення на загальну суму 4 млн. 178 тис. 943 грн., у тому числі 71 рішення винесені ще в 1998–1999 рр. Проте ці цифри не є остаточними, оскільки судові рішення продовжують надходити. Згідно зі ст.4 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” №266/94-ВР від 1 грудня 1994 р., шкода відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету. Проте розписом видатків державних бюджетів за минулі роки та в Державному бюджеті на 2001 р. кошти на зазначені цілі не передбачені. За роз’ясненнями Міністерства фінансів України, наданими народним депутатам України, ці видатки за своєю природою є непередбаченими і їх неможливо обрахувати та запланувати в проекті бюджету для відповідного розпорядника коштів. У зв’язку з цим Міністерство фінансів України пропонувало здійснювати згадані видатки за рахунок коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України. Проект постанови з цього питання вже протягом 7 місяців знаходиться на розгляді в Кабінеті Міністрів України. Враховуючи наведене та в зв’язку з тим, що порушується закріплене ст.56 Конституції України право кожного на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, керуючись ст.101 Конституції України, на підставі п.2 ст.116 Конституції України та п.11 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: вжити заходів для прискорення прийняття постанови про виділення з Резервного фонду Кабінету Міністрів України коштів для виплати громадянам відшкодувань шкоди, завданої їм незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду за судовими рішеннями, винесеними в 1998–2000 рр., та для своєчасного вирішення зазначеного питання в 2001 р. Н.Карпачова 22.01.2001 р.
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про порушення вимог ст.8, 101 Перебуваючи у Львівській області з метою вивчення стану дотримання прав людини під час затримання та арешту громадян, представники Уповноваженого з прав людини 18.12.2000 р. зустрілися з прокурором Львівської області Ринажевським Б.М., під час якої його було поінформовано, що на виконання письмового доручення Уповноваженого, відповідно до ст.1–3, 11, 13, 16 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” виникла необхідність ознайомитися з наглядовими провадженнями стосовно працівників міліції, притягнутих до кримінальної відповідальності і засуджених на підставі ст.165 і ст.166 Кримінального кодексу України за зловживання владою і перевищення службових повноважень, а також з матеріалами про відмову в порушенні кримінальних справ за цими статтями. Вивчення зазначених матеріалів зумовлювалося тим, що наявні статистичні дані свідчать про значну кількість порушень прав людини працівниками міліції у Львівській області. Зокрема, лише у 1999 р. органами прокуратури за перевищення влади або посадового становища із застосуванням насильства порушено 20 кримінальних справ, у тому числі 8 – за ознаками злочину, передбаченого ст.166 КК України, передано на розгляд в суди, а 9 – закрито провадженням у зв’язку з відсутністю складу злочину. Крім цього, у 1999 р. органами прокуратури області прийнято 176 рішень про відмову в порушенні кримінальних справ за зверненнями громадян щодо порушення їх конституційних прав працівниками органів внутрішніх справ. Впродовж 11-ти місяців 2000 року органами прокуратури області порушено 14 кримінальних справ проти працівників міліції. За наслідками їх розслідування 7 справ направлено на розгляд у суди області. За цей же час районними (міськими) прокурорами області по 129-ти заявах громадян у порушенні кримінальних справ проти працівників міліції було відмовлено. Вивчення кримінальних справ та матеріалів дало б змогу з’ясувати, хто з працівників органів внутрішніх справ і на якій стадії застосовував заборонені законом методи слідства, тортури, а також з’ясувати причини і умови, що спричинили приниження честі і гідності людини та загрозу її життю і здоров’ю. Проведення такого моніторингу необхідно Уповноваженому з прав людини для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та вжиття відповідних заходів для запобігання таким порушенням з боку правоохоронних органів. Попри законність вимог представників Уповноваженого, прокурор області Ринажевський Б.М., проігнорував їх та відмовив надати зазначені справи і матеріали для ознайомлення. При цьому він стверджував, що “представники Уповноваженого з прав людини є представниками виконавчої влади та знаходяться у структурі Верховної Ради України”, безпідставно посилався на рішення Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року щодо офіційного тлумачення ст.86 Конституції України та ст.12, 19 Закону України “Про статус народного депутата України”, згідно з яким народні депутати України не можуть втручатися у діяльність органів прокуратури. У зв’язку з цим необхідно наголосити, що статус Уповноваженого з прав людини визначається Конституцією України, а також Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Тож рішення Конституційного Суду, на яке посилався прокурор Львівської області, не поширюється на Уповноваженого з прав людини. Навпаки, за конституційним поданням Президента України Конституційнй Суд України 10 травня 2000 р. прийняв рішення щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України “Про статус народного депутата України”, де зазначено, що положення ст.18 Закону України “Про статус народного депутата України” не узгоджуються зі змістом ст.101 Конституції України, згідно з якою парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини”. Прокурору області було роз’яснено вимоги Конституції України та відповідних статей Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” щодо парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, який здійснює Уповноважений з прав людини і де визначено його права, включаючи ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), в органах прокуратури, а також підстави для провадження справ і призначення перевірок та обов’язковість співпраці з Уповноваженим органів державної влади, посадових і службових осіб, до яких він звернувся. Проте наведені представниками Уповноваженого аргументи прокурором області також не було взято до уваги і відмовлено у наданні для ознайомлення відповідні матеріали, посилаючись на Закон України “Про прокуратуру”. Таким чином, виходячи з суто відомчих інтересів, прокурор Ринажевський Б.М. проігнорував вимоги ст.8 Конституції України, відповідно до якої в державі визначається і діє принцип верховенства права, а Конституція має найвищу юридичну силу. Разом з цим прокурором області проігноровано і вимоги ст.4 Закону України “Про прокуратуру”, якою передбачено, що “діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина”. Аналогічна поведінка мала місце і з боку прокурора Жидачівського району Панчишина А.Б., який, посилаючись на заборону прокурора області, також не надав відповідних матеріалів представнику Уповноваженого з прав людини, про що свідчить і лист прокурора області Голові Львівської облдержадміністрації Сенчуку С.Р. (копія додається). Окрім цього, під час зустрічі з представниками Уповноваженого прокурор Ринажевський Б.М. свою поведінку пояснив тим, що керівництво Генеральної прокуратури України дало вказівку не надавати жодної інформації працівникам Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Таким чином, прокурор Ринажевський Б.М. не тільки безпідставно відмовив представникам Уповноваженого у задоволенні їх законних вимог щодо вивчення стану дотримання прав громадян з боку працівників правоохоронних органів області, але й, порушивши вимоги ст.101 Конституції України, зорієнтував на це органи прокуратури Львівської області, чим фактично відмовився від співпраці та зірвав роботу Упов-новаженого з цих питань. Під час бесіди з представниками Уповноваженого Ринажевський Б.М. поводився зухвало, звинувачував їх у намірі скомпрометувати Галицький регіон, його особисто та органи прокуратури. Такі звинувачення є не тільки безпідставними, а й образили честь і гідність представників Уповноваженого, яким у грубій формі було запропоновано покинути його кабінет. Враховуючи такі обставини, Уповноважений з прав людини звернулася до керівника апарату облдержадміністрації Лазуркевича М.Ю. з пропозицією організувати особисту зустріч з прокурором області у приміщенні облдержадміністрації, де працювала робоча група Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Керівництво облдержадміністрації запросило прокурора Ринажевського Б.М. на 11 годину 19 грудня 2000 р., проте на зустріч він не з’явився. Вважаю, що поведінка прокурора області Ринажевського Б.М. та прокурора Жидачівського району Панчишина А.Б. свідчить про відверте нехтування вимогами Конституції України, Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та продемонструвала неповагу до конституційного органу, яким є інституція Уповноваженого з прав людини. Все це дає підстави Уповноваженому з прав людини для сумнівів щодо належного прокурорського нагляду за дотриманням законності в діяльності правоохоронних органів області та забезпеченні ними конституційних прав і свобод людини в регіоні. На підставі викладеного, керуючись ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: 1. Розглянути подання Уповноваженого з прав людини Колегією Генпрокуратури, своєчасно повідомивши про день засідання. 2. У зв’язку з порушенням вимог ст.8, 101 Конституції України, ст.1–3, 11, 13, 16 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, ст.4 Закону України “Про прокуратуру”, на підставі ст.8 Дисциплінарного статуту Прокуратури України розглянути питання про можливість подальшого перебування Ринажевського Б.М. на посаді прокурора Львівської області. 3. Вжити вичерпних заходів щодо неухильного дотримання вимог Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. 4. Про результати розгляду подання та вжиті заходи прошу повідомити Уповноваженому з прав людини в установлений законом місячний термін. Додаток: на 1 арк. Н.Карпачова 22.01.2001 р.
| |