|
Прокурору Донецької області ПОДАННЯ Про порушення конституційного права До Уповноваженого з прав людини надійшло звернення народних депутатів України Охріменка К. і Пасічної Л. стосовно незгоди з рішенням прокурора Костянтинівського району Донецької області Мріхіна О. щодо відмови у порушенні кримінальної справи за фактом вчинення 28 березня 2001 р. Жулієм О. у с.Артемівці Костянтинівського району неправомірних дій під час проведення зустрічі народних обранців з мешканцями села. Відповідно до вимог ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” мною відкрите провадження, під час якого з’ясовано, що до народних депутатів України Охріменка К. і Пасічної Л. звернулися виборці села Артемівки зі скаргами на порушення їхніх конституційних прав на користування землею з боку директора СПП “Україна” Жулія О. З метою перевірки викладеного у скаргах народні депутати України вирішили провести схід мешканців села. Під час проведення цього заходу Жулій О. почав створювати перешкоди мешканцям села. Так, за його команди на місце сходу було підігнано трактори, які оточили місце сходу, залишивши у робочому стані двигуни, що не давало можливості проводити схід громадян. Крім того, на адресу народних обранців та селян Жулій О. і люди з його оточення вигукували погрози та образи, кидали в них каміння та яйця, зламали гучномовець народного депутата України Охріменка К. На вимоги народних депутатів України щодо припинення протиправних дій не реагували та вдалися до побиття декількох людей. Присутні працівники міліції та служби безпеки ніяких протидій до порушників правопорядку не вжили. Як наслідок народний депутат України Охріменко К. і декілька мешканців села зазнали тілесних ушкоджень. На письмову заяву народного депутата України Охріменка К. від 30 березня 2001 р. з проханням вжити відповідних заходів прокурор Костянтинівського району Мріхін О. своїм листом від 11.04.2001 р. поінформував заявника, що “достатніх підстав для порушення кримінальної справи у відношенні директора СПП “Україна” Жулія О. та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених статтями 106, 190, 206 КК України, не встановлено”, тому в порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину. Вважаючи неправомірним рішення прокурора, народні депутати України звернулися до Уповноваженого з прав людини. За матеріалами, зібраними під час провадження Уповноваженого, встановлено, що вимоги народних депутатів України є обґрунтованими. Зокрема, з відповіді прокурора району вбачається неможливість порушити кримінальну справу, оскільки нібито немає заяви від потерпілого. Водночас потерпілий Охріменко К. має медичну довідку, яка засвідчує наявність у нього відповідних тілесних ушкоджень, про що викладено у відповідній заяві. Порушення конституційного права на мирні збори, передбаченого ст.39 Конституції України, та громадського порядку під час зустрічі з народними депутатами України підтверджено свідченнями й інших громадян – мешканців с.Артемівка. Окрім того, як свідчить відповідь начальника Краматорського МРВ Служби безпеки України у Донецькій області Наумова О., “Жулій О. своїми діями створював передумови для вчинення протиправних дій під час проведення громадського заходу, з метою виключення у майбутньому подібних інцидентів, 04.04.2001 р. гр. Жулію О. від імені СБУ оголошено офіційне попередження“. Продовжуючи провадження відповідно до правового статусу, визначеного ст.4 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“, якою встановлено, що Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, керуючись вимогами п.3 ст.121 Конституції України, п.2 ст.5 Закону України “Про прокуратуру“ та відповідно до п.п. 6, 11 ст.13 і ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“, прошу: перевірити обґрунтованість постанови прокурора Костянтинівського району про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою народного депутата України Охріменка Костянтина від 30.03.2001 р. та про прийняте рішення повідомити Уповноваженому з прав людини у встановлений законом термін. Додаток: на 15 арк. Н.Карпачова 20.04.2001 р.
Голові Верховної Ради України П О Д А Н Н Я Про внесення змін та доповнень до проекту Уповноваженим з прав людини постійно уважно вивчається стан дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи. Так, було встановлено, що в Україні ця проблема є вкрай гострою, на чому наголошувалось у Першій щорічній Доповіді Уповноваженого з прав людини. Зокрема, у четвертому та п’ятому розділах Доповіді констатується, що ці установи все ще залишаються тими соціальними інституціями, де триває масове та брутальне порушення прав людини. Це спричинено насамперед постійним перенаповненням установ, обмеженим – до 40 відсотків від потреби – фінансуванням, незадовільним комунально-побутовим і медичним забезпеченням, поганим харчуванням, що призводить до захворювань і десоціалізації осіб, які там перебувають. За мінімальної потреби 2,54 грн. на щоденне харчування та 0,7 грн. – на медичне забезпечення однієї особи сума передбачених бюджетом на це витрат у 2001 році складає відповідно тільки 1,02 грн. та 12,5 коп. Смертність серед ув’язнених продовжує залишатися значною і за 2000 рік становить 2267 осіб, що на 70 відсотків більше, ніж у 1995 р. (1326 осіб). В умовах обмеженого фінансування одним з основних джерел підтримання рівня життя та здоров’я засуджених є виробничі підприємства установ виконання покарань, кошти від діяльності яких у даний час спрямовуються на утримання цих осіб. Проте низка положень запропонованих проектом Податкового кодексу України може суттєво ускладнити як функціонування цих установ, так і умови перебування там осіб. На даний час майже 45 відсотків засуджених не забезпечено роботою; у разі ж прийняття проекту Податкового кодексу України без врахування пропозицій Державного департаменту України з питань виконання покарань будуть значно погіршені навіть існуючі умови праці та її оплати. Зокрема, це позбавить осіб, які відбувають покарання, не тільки права на працю та винагороду за неї, а й можливості відшкодування ними заподіяної матеріальної шкоди як державі, так і потерпілим громадянам. З метою усунення порушення конституційних прав і свобод людини в місцях позбавлення волі Уповноважений з прав людини підтримує підготовлені Державним департаментом України з питань виконання покарань пропозиції щодо внесення змін та доповнень до проекту Податкового кодексу України. На підставі викладеного та керуючись ст.15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: надати доручення відповідному комітету Верховної Ради України розглянути і врахувати запропоновані Державним департаментом України з питань виконання покарань зміни і доповнення до проекту Податкового кодексу України у процесі його підготовки до розгляду у Верховній Раді України. Додаток: порівняльна таблиця пропозицій до проекту Податкового кодексу України на 9 арк. Н.Карпачова 25.05.2001 р.
Міністру внутрішніх справ України П О Д А Н Н Я Про усунення порушень конституційних прав У березні 2001 р. Уповноваженим з прав людини проводилося вивчення стану дотримання прав людини стосовно затриманих і заарештованих осіб, які перебували у кімнатах для затриманих районних управлінь Головного управління МВС України в м.Києві. Під час відвідування цих установ було виявлено, що особи, які підозрюються у скоєнні злочину, затримані та заарештовані за вчинення адміністративного правопорушення і тримаються в кімнатах для затриманих осіб міськрайорганів терміном понад три години, у тому числі більше однієї доби, не забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за рахунок державних коштів, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №336-1992 р. та Інструкцією по організації роботи чергової частини міськрайоргану, затвердженою наказом МВС України №485-1992 р. Внаслідок цього такі особи змушені харчуватися тільки за рахунок продуктових передач від родичів та знайомих. Через брак таких передач вони приречені на постійне недоїдання. Ще гірша ситуація щодо іногородніх та іноземних громадян, які фактично позбавлені будь-якої можливості отримувати продуктові передачі. Відсутність гарячої їжі протягом трьох і більше діб суттєво шкодить стану їхнього здоров’я, провокує і ускладнює різні захворювання, пов’язані з недоїданням та є одним з можливих засобів тиску на затриманих з боку працівників правоохоронних органів для одержання необхідних свідчень. З цього приводу від осіб, які перебували під вартою, надходять численні скарги до Уповноваженого з прав людини. Не вирішено повною мірою це питання і в ІТТ м.Києва, де, як засвідчили здійснені Уповноваженим з прав людини перевірки, заарештованим та затриманим надається лише дворазове харчування, що не відповідає вимогам наказу МВС України №548-1995 р. Привертає увагу і той факт, що порушення конституційного права людини на гідне поводження з нею стосується значної кількості громадян. Так, протягом 2000 року тільки в райуправліннях м.Києва більше однієї доби трималося 25 080 осіб, у тому числі 15 729 осіб затриманих за скоєння адміністративних правопорушень, 7126 – затриманих за підозрою у скоєнні злочину та 2225 заарештованих. Тримання в райуправліннях значної кількості осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, терміном від однієї до трьох діб, замість 3-х годин, як це передбачено п.5 ст.11 Закону України “Про міліцію”, в умовах відсутності необхідного харчування, на думку Уповноваженого з прав людини, є свідченням жорстокого ставлення та байдужості до цих людей. Адже встановлення особи затриманого та з’ясування обставин правопорушення не завжди потребує затримання на термін від однієї до трьох діб. Таке поводження із затриманими та заарештованими є брутальним порушенням прав людини, визначених Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованою Україною 26 січня 1987 р., Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Україною 17 липня 1997 р. та ст.3, 28 Конституції України. Внаслідок ненадання затриманій людині харчування порушується її невід’ємне право на життя і здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку; це спричиняє їй фізичні та моральні страждання, а також ставить її в залежність від працівників правоохоронних органів і може розцінюватись як один з видів тортур. Як пояснили Уповноваженому з прав людини керівники райуправлінь міліції м.Києва, жодної копійки на харчування затриманих протягом останніх років їм не виділялося. Тому у критичних випадках, за відсутності продуктових передач, продукти харчування для таких осіб вони купують за власні кошти. Разом з цим, за повідомленням ГУ МВС України в м.Києві від 3 травня 2001 р. №1/966, на продукти харчування для різних підрозділів органів внутрішніх справ протягом 2000 р. витрачено кошти у сумі 1 млн. 318 тис. 900 грн., а за 4 місяці поточного року відповідно – 297,5 тис. грн. Проте на харчування осіб, які тримаються в райуправліннях, кошти Головним управлінням не виділялися. Це, на думку Уповноваженого з прав людини, є порушенням їх належного розподілу за напрямами використання. За даними перевірок Уповноваженого, вищевказана ситуація склалася не тільки в м.Києві, а й в інших регіонах України. На підставі викладеного та керуючись ст.15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: з метою негайного усунення порушень конституційних прав і свобод громадян, які перебувають у кімнатах для затриманих та ІТТ міськрайорганів МВС України, здійснити перевірку стану умов їх тримання та вжити дієвих заходів для забезпечення цих громадян харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №336-1992 р. та наказами МВС України №485-1992 р. і №548-1995 р. Про результати розгляду подання та вжиті заходи прошу повідомити в установлений законом термін. Н.Карпачова 12.06.2001 р.
Надзвичайному та Повноважному Послу П О Д А Н Н Я
Щодо порушення прав пані Оссібі А.Д. Засвідчую Вам свою повагу та маю честь звернутися до Вас у справі громадянки Оссібі А.Д., долі якої Ви люб’язно погодились приділити увагу під час нашої зустрічі з Вами кілька тижнів тому. Пані Оссібі А.Д. звернулася до Уповноваженого з прав людини у зв’язку з відмовою консула Італії в Україні надати в’їздну візу до Італії для усиновленої заявницею української дитини-сироти. За словами заявниці, своє рішення консул мотивував порушенням п.Оссібі італійського законодавства, зокрема чинної в Італії процедури усиновлення, яка передбачає обов’язкове оформлення документів про усиновлення через посередницькі структури, а також перебуванням п.Оссібі у подвійному громадянстві України та Італії. У зв’язку з цим консул запропонував Оссібі А.Д. повернути (!) сина до дитячого закладу, у якому він виховувався, без можливості вирішення питання по суті. Аналізуючи ситуацію, яка склалася у зв’язку з цим, хочу зазначити, що українське законодавство прямо забороняє будь-яку посередницьку діяльність у комерційних цілях, пов’язану з усиновленням дітей-сиріт, і встановлює кримінальну відповідальність за вказані дії (ст. 1152 Кримінального кодексу України). Усі зацікавлені особи, в тому числі іноземці, повинні особисто проходити процедуру усиновлення і бути присутніми на всіх стадіях цього процесу. Пані Оссібі саме так і вчинила, тому позиція консула, який зобов’язав заявницю здійснити оформлення документів для усиновлення в Україні через конкретну посередницьку структуру в Італії, виглядає, як на мене, дивною. Рішення Луцького міського суду Волинської області про усиновлення Оссібі А.Д. повністю відповідає вимогам українського законодавства і жодних підстав для порушення питання про його скасування немає. Окрім того, надані Уповноваженому з прав людини заявницею документи свідчать також про те, що дозвіл італійського трибуналу на усиновлення також було отримано. Що стосується подвійного громадянства, в якому перебуває п.Оссібі, то українське законодавство, проголошуючи принцип єдиного громадянства, дійсно не заохочує такі випадки і передбачає процедури, які дають можливість особі, що перебуває в подвійному громадянстві, визначитись на користь єдиного громадянства, що, на мою думку, повинна найближчим часом зробити п.Оссібі. Водночас наявність подвійного громадянства не може розглядатися як підстава для скасування рішення українського суду про усиновлення, яке, як зазначалося, було прийняте з дотриманням усіх вимог українського законодавства, а також не може бути підставою, яка заважала б реалізації міжнародного принципу возз’єднання родин. Окрім того, законодавство України, зокрема Кодекс про шлюб та сім’ю, а також Закон України “Про громадянство України”, виходячи з інтересів усиновленої дитини-сироти, дозволяє її перебування у подвійному громадянстві до досягнення 18-річного віку. У зв’язку з викладеним, зважаючи на принцип пріоритету прав дитини, який відповідно до Конвенції ООН про права дитини ратифікованою як Італією, так і Україною, діє в даному випадку, а також зважаючи на ту обставину, що Оссібі А.Д. 5 років чекала черги в Україні для усиновлення дитини-сироти (власних дітей вона мати не може), прошу: розглянути можливість позитивного вирішення питання легалізації сина пані Оссібі А.Д. – Сашка, зважаючи на те, що Оссібі А.Д. постійно мешкає з чоловіком Мілані Емануеле, який дав згоду на усиновлення дитини у м.Пітельос, с.Лаічоле, вул. Прінчіпале 6/13. Заздалегідь вдячна Вам. Користуючись нагодою, прошу прийняти, шановна пані Посол, запевнення у моїй високій повазі. Додаток: на 44 арк. Н.Карпачова 18.06.2001 р.
Прокурору Івано-Франківської області ПОДАННЯ Про недоцільність масового застосування Відповідно до ст.101 Конституції України і ст.1, п.п. 8,12 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноваженим постійно проводяться планові перевірки умов тримання заарештованих, які перебувають у слідчих ізоляторах, а також ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих; проаналізовано статистичні дані з цих питань по всіх областях, м.Києву, м.Севастополю та Автономній Республіці Крим. Проаналізовано також численні звернення громадян, що надійшли до Уповноваженого з прав людини з приводу необґрунтованого арешту як міри запобіжного заходу. Уповноважений з прав людини переконалася, що всупереч Закону України “Про попереднє ув’язнення” слідчі ізолятори понад встановлені нормативи переповнені заарештованими та засудженими, вироки щодо яких ще не вступили в законну силу. Ізолятори тимчасового тримання та кімнати для затриманих у переважній більшості не відповідають санітарним нормам, а в кімнатах для затриманих райвідділів та управлінь міліції люди взагалі не забезпечуються харчуванням за рахунок державних коштів. Під час бесід з Уповноваженим та його представниками майже кожен заарештований скаржився на те, що, вирішуючи питання про надання санкції на арешт, прокурори не ознайомлюються з усіма матеріалами, на підставі яких приймається це рішення; всупереч вимогам закону вони тільки в окремих випадках особисто допитують підозрюваного або обвинуваченого і при цьому нерідко не беруть до уваги їхні клопотання про врахування пом’якшуючих кримінальну відповідальність обставин, передбачених ст.40 КК України, та інших обставин, які свідчать про можливість обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з арештом. Під арештом опиняється чимало осіб, які скоїли малозначні або неумисні злочини, що не становлять суспільної небезпеки, а також особи, щодо яких обвинувачення ґрунтується на припущеннях чи сумнівних доказах. Такі факти свідчать про те, що деякі прокурори неналежним чином виконують свої основні функції, передбачені п.3 ст.121 Конституції України, п.2 ст.5 Закону України “Про прокуратуру” та ст.25 КПК України про прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство у кримінальному судочинстві. Про суттєві порушення чинного законодавства з боку прокурорів, які давали санкції на арешт, свідчить, наприклад, те, що упродовж 2000 р. з Львівського слідчого ізолятора звільнено з-під варти 185 осіб, у тому числі: за судовими вироками, не пов’язаними з позбавленням волі – 103, за заміною запобіжного заходу – 77, у зв’язку з припиненням кримінальних справ органами слідства і дізнання – 5 осіб; з Київського слідчого ізолятора звільнено 1368 осіб, у тому числі: за судовими вироками, не пов’язаними з позбавленням волі – 931, за заміною запобіжного заходу – 437 осіб. Загалом по Україні у 2000 р. звільнено зі слідчих ізоляторів 13 582 особи, у тому числі: за судовими вироками, не пов’язаними з позбавленням волі – 8430 осіб, за заміною запобіжного заходу – 4475, за припиненням справ судами – 367, за припиненням справ органами слідства і дізнання – 310 осіб. Наведені статистичні дані свідчать про те, що арешт як запобіжний захід повинен бути винятком, а не правилом. Він має застосовуватись не до всіх, а лише до окремих категорій осіб, які скоїли тяжкі злочини. У першій щорічній Доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, представленій у листопаді 2000 р. Верховній Раді України Уповноваженим з прав людини, зверталась увага на те, що Україна є одним зі світових лідерів по застосуванню покарань у вигляді позбавлення волі, їх питома вага у структурі інших видів покарань становила у 1999 р. 37,5%, у 2000 р. – 35,9%, при цьому у м.Києві – 48%, тоді як у країнах Центральної і Західної Європи цей вид покарання становить 10–12% від загальної кількості покарань. Однією з причин такого становища є те, що досудове знаходження людини під вартою певною мірою впливає на винесення судових вироків, пов’язаних з позбавленням волі. За вимогами ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом. Відповідно до п.13 прикінцевих положень Конституції України існуючий порядок надання санкцій на арешт зберігається за органами прокуратури до 28 червня 2001 р. Як свідчать проведені Уповноваженим перевірки додержання прав людини у місцях попереднього ув’язнення, а також статистичні дані та численні звернення громадян, багатьма прокурорами не зроблено відповідних висновків із щорічної Доповіді Уповноваженого, не вжито відповідних заходів щодо недопущення порушення прав людини при наданні санкції на арешт. Вони продовжують брати під варту вагітних, неповнолітніх, тяжко хворих і престарілих, які скоїли малозначні або ненавмисні злочини. Так, за постановою слідчого, санкціонованою прокурором у Жовтневому районі м.Києва 8 лютого 2001 р., заарештовано громадянина Нагорного В., який з торговельних лотків на ринку “Світогляд“ украв 4 банки консервів та кілограм ковбаси, а 2 березня у Радянському районі м.Києва взято під варту Руднєва Б., який украв мішок картоплі. Про невиконання вимог закону при взятті під варту свідчить і той факт, що прокурором Залізничного району м.Львова 11 лютого 2000 р. за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст.140 ч.З КК України, санкціоновано арешт вагітної Крохіної В., раніше не судимої, яка постійно проживала з батьками у м.Львові і у вересні народила дитину, перебуваючи у СІЗО, де зовсім відсутні умови для тримання матері та дитини. Під час перебування у Львівській області Уповноважений рекомендувала адміністрації СІЗО звернутися до суду з клопотанням про зміну стосовно цієї жінки запобіжного заходу. 13 грудня Крохіну В. було звільнено з-під варти. Факти нехтування при видачі санкції на арешт такими обставинами, як тяжкість вчиненого злочину, особа обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, скоєння злочину внаслідок збігу тяжких або сімейних обставин, вчинення злочину неповнолітнім або вагітною та іншими обставинами, передбаченими ст.40 Кримінального кодексу та ст.150 Кримінально-процесуального кодексу України, поширеними в діяльності прокурорів усіх областей України і АР Крим. Зокрема, з Івано-Франківського слідчого ізолятора упродовж 2000 р. звільнено з-під варти 90 осіб, у тому числі: за припиненням справ органами слідства і дізнання – 20, за заміною запобіжного заходу – 41, за припиненням справ судами і за виправдувальними вироками – 7, за судовими вироками до мір покарання, не пов’язаних з позбавленням волі, – 22 особи. Окрім цього, при наданні санкції на арешт прокурорами у багатьох випадках береться до уваги сам факт судимості в минулому як підстава для арешту, що є неприпустимим. Такий підхід з боку органів прокуратури не узгоджується з вимогами п.1 ст.41 КК України, де зазначено, що, залежно від характеру першого злочину суд може не визнати за ним значення обтяжуючої обставини, що має принципове значення при визначенні міри запобіжного заходу. У багатьох випадках це є підтвердженням того, що при вирішенні долі людини, визначаючи таку міру запобіжного заходу, як арешт, з моменту затримання підозрюваного у скоєнні злочину у ставленні прокурорів щодо нього переважає обвинувальний ухил. Це призводить не тільки до моральних і фізичних страждань людини, нехтування її конституційним правом на свободу та особисту недоторканність, а й до систематичного порушення строків розгляду судами кримінальних справ, до перенаповнення слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ. Це у свою чергу призводить до витрати значних державних коштів на утримання ув’язнених та створення проблем з їх працевикористанням, а також до незадовільного відшкодування збитків як державі, так і потерпілим та їхнім сім’ям. Наведені факти свідчать про порушення не тільки національного кримінального законодавства, а й ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст.5, 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, якими передбачено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Керуючись ст.28, 29 Конституції України та ст.3, 15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, з метою запобігання брутальним порушенням прав людини, пов’язаним з масовим застосуванням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за санкціями прокурорів, прошу: розглянути подання Уповноваженого з прав людини, проявити гуманізм і повагу до конституційного права на свободу, особисту недоторканність кожної людини та в межах законодавства України і відповідно до міжнародних стандартів у галузі прав людини вжити залежних від Вас заходів для перегляду санкцій на арешт за незначні злочини, скоєні неповнолітніми, особами похилого віку, жінками, які за станом здоров’я не можуть знаходитися в умовах позбавлення волі, а також осіб, які не є суспільно небезпечними, або докази вини яких є сумнівними. Про вжиті заходи прошу повідомити в установлений Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” місячний термін. Н.Карпачова 20.06.2001 р. | |