|
Президентові України П О Д А Н Н Я Про необхідність ратифікації Конвенції ООН Інформую Вас, що 19 грудня 2001 р. відбулося чергове засідання Національної координаційної ради з питань запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини, де обговорювалися перспективи ратифікації Верховною Радою України Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу до неї про попередження і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, прийнятих на 55 сесії Генеральної Асамблеї ООН 15 листопада 2000 р. Необхідність розробки міжнародного договору, покликаного врегульовувати питання боротьби з транснаціональною організованою злочинністю на універсальному рівні, назріла давно. Цьому сприяло усвідомлення міжнародним співтовариством загроз, які несе неконт-рольоване поширення цього явища за умов сучасної глобалізації та зростаючої взаємозалежності членів світового співтовариства. Конвенція стала першим в історії ООН універсальним міжнародним договором, спрямованим на боротьбу з таким ганебним явищем, як транснаціональна злочинність. Її головне завдання – створити правове підґрунтя, необхідне для об’єднання зусиль держав–учасниць Конвенції у боротьбі із такими злочинами міжнародного характеру, як: участь в організованій кримінальній групі, відмивання доходів, отриманих у результаті здійснення злочинної діяльності на території кількох держав, корупція, перешкоджання здійсненню правосуддя та пов’язані з ними діяння. Сферою застосування Конвенції є запобігання, розслідування і кримінальне переслідування у зв’язку з вчиненням зазначених злочинів. Положення Конвенції врегульовують цілий комплекс питань, пов’язаних з боротьбою з транснаціональною злочинністю, зокрема порядок та обсяг правової допомоги, яка надається державами-учасницями у боротьбі з транснаціональними злочинами, принципи співробітництва в галузі спільного розслідування кримінальних справ, пов’язаних зі скоєнням злочинів транснаціонального характеру, порядок здійснення конфіскації майна, отриманого незаконним шляхом, передача провадження у кримінальних справах, видача злочинців та передача засуджених осіб, захист свідків та надання допомоги потерпілим від транснаціональних злочинів, а також збір, аналіз та обмін інформацією про характер транснаціональної злочинності на території країн-членів тощо. У Конвенції врахований кращий світовий досвід боротьби з організованою злочинністю, розроблений інструментарій, спрямований на посилення можливостей як кожної окремої країни, так і світового співтовариства у боротьбі з транснаціональною злочинністю. З цією метою, а також для сприяння у реалізації положень даної Конвенції та контролю за її виконанням передбачено створити Конференцію учасників Конвенції. На Конференцію покладаються завдання здійснювати періодичний розгляд питання про реалізацію положень даної Конвенції, сприяння обміну інформацією між державами-учасницями про форми транснаціональної організованої злочинності і тенденції у цій сфері, про успішні методи боротьби з нею, а також вносити рекомендації, що стосуються удосконалення положень Конвенції та методів її реалізації. Важливою характерною рисою Конвенції є гнучкість у покладенні конкретних зобов’язань на держави-учасниці. Зокрема, Конвенція передбачає, що законодавчі, адміністративні та інші заходи, необхідні для забезпечення здійснення своїх зобов’язань згідно з даною Конвенцією, кожна держава-учасниця вживає відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього законодавства. Надзвичайно важливо, що разом з Конвенцією було розроблено низку протоколів, покликаних доповнити Конвенцію та розширити сферу її застосування, зокрема додатковий Протокол про попередження і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, метою якого є запобігання та боротьба з торгівлею людьми, особливо жінками та дітьми, захист та допомога жертвам такої торгівлі, сприяння співпраці між країнами-членами. Слід зазначити, що, попри численні міжнародні угоди, положення яких передбачали практичні заходи боротьби з експлуатацією людей, особливо жінок та дітей, до цього часу на міжнародному рівні ще не вдавалося розробити всеохоплюючий документ універсального характеру, яким би врегульовувалися всі аспекти згаданої проблеми. Додатковий протокол до Конвенції – перша така спроба. Протокол визначає зміст поняття “торгівля людьми” та інших, пов’язаних з цим діянь, а також покладає на держави-учасниці обов’язок передбачити в національному законодавстві кримінальну відповідальність за їх вчинення. Крім цього, Протоколом передбачено вжиття державами низки заходів, спрямованих на запобігання торгівлі людьми, серед яких: проведення всебічних досліджень з даної проблематики, інформаційних кампаній, розробку та реалізацію освітньо-культурних програм, а також здійснення соціально-економічних ініціатив, спрямованих на запобігання торгівлі людьми та боротьбу з нею. Надзвичайно важливо, що до факторів, які збільшують уразливість, особливо жінок та дітей, до торгівлі людьми, віднесено проблему бідності, яка є однією з першопричин виникнення та поширення в світі сучасних форм работоргівлі. Особлива увага в Протоколі приділена захисту жертв торгівлі людьми. Положення Протоколу, спрямовані на врегулювання цього питання, передбачають вжиття державами-учасницями низки заходів, зокрема: забезпечення захисту особистого життя і безпеки жертв торгівлі людьми, здійснення їх фізичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання їм матеріальної, консультативної та іншої допомоги, вжиття заходів з метою забезпечення жертвам торгівлі людьми додаткових можливостей у сферах працевлаштування, освіти та професійної підготовки. Протокол також передбачає ефективні процедури репатріації жертв торгівлі людьми в країну походження, а також надає їм можливість, за певних умов, залишатися в одній з держав-учасниць – реципієнтів “живого товару”. Протокол зобов’язує держави-учасниці співпрацювати у сфері запобігання такого виду злочину, як торгівля людьми. Таке співробітництво може мати характер обміну інформацією, підготовки кадрів – на рівні правоохоронних органів, міграційних та прикордонних служб. Слід зазначити, що вищевикладені положення мають надзвичайно важливе значення для України, яка після падіння Берлінського муру і розпаду Радянського Союзу, на жаль, перетворилася на одну з найбільших країн – постачальниць “живого товару” у країни Західної Європи, Близького Сходу та Північної Америки. За інформацією Міжнародної організації з міграції, в останні роки близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали у пошуках роботи за кордон; з них понад 100 тис. українських жінок потрапили у тенета ділків секс-індустрії країн-реципієнтів. Водночас Україна, як жодна інша країна світу, вживає активних заходів з метою запобігання такому ганебному явищу сьогодення, як торгівля людьми. Так, ще у 1998 році парламентом було прийнято законодавство, яке встановлює кримінальну відповідальність за торгівлю людьми; відповідно до доручення Президента України розроблено урядову програму протидії торгівлі людьми на 2001–2005 роки; в системі МВС України створено спеціалізовані підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми. Слід зазначити, що реалізація більшості з цих ініціатив стала можливою завдяки активній позиції та підтримці Президента України. Першим кроком у цьому напрямі стала підтримка Президентом ініціативи Уповноваженого з прав людини щодо проведення 16 грудня 1998 р. спеціального засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, присвяченого цьому питанню, що стало поштовхом для розробки у 1998 році першої програми запобігання торгівлі людьми в Україні. Таким чином, можна констатувати, що у розробці національних заходів протидії торгівлі людьми Україна навіть випереджає положення, закріплені у Протоколі до Конвенції. У зв’язку з цим важливого значення набуває подальше використання Україною додаткових можливостей об’єднання з іншими країнами зусиль у боротьбі з транснаціональною злочинністю, зокрема з торгівлею людьми, що передбачено саме положеннями Конвенції та Протоколу. Станом на кінець 2001 р. Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності підписали 140 країн, у тому числі Україна, так само і Протокол про попередження і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї. Важливість предмета, який врегульовується вищезазначеними міжнародними документами, а також велика кількість країн, які вже висловили бажання приєднатися до Конвенції, дає підстави говорити про те, що найближчим часом Конвенція та Протокол набудуть чинності. Зважаючи на вищезазначене та керуючись ст.3, 13, 15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: розглянути питання про внесення на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу до неї про попередження і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, прийнятих 15 листопада 2000 року на 55 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Н.Карпачова 29.12.2001 р. | |