|
Міністру охорони здоров’я України
ПОДАННЯ
Про вжиття Міністерством охорони здоров’я України Уповноваженим з прав людини відкрите провадження у справі про порушення прав дітей, які мешкають у містах Червонограді, Соснівці та смт Гірник Львівської області, в зв’язку із захворюванням на гіпоплазію зубів і патологію кісток скелету відповідно до ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Під час комплексного вивчення стану дотримання конституційних прав і свобод людини у Львівській області в грудні 2000 р. Уповноважений з прав людини особисто зустрілася з хворими дітьми, їхніми батьками, медичними працівниками Соснівської міської лікарні. При цьому було встановлено, що в зазначеному регіоні близько 4,5 тис. дітей, хворих на гіпоплазію. Лікування дітей у місті Червонограді проводять 4 лікарських бригади, які працюють у школах і дитячих дошкільних установах. У стоматологічній поліклініці працює в дві зміни дитячий кабінет. У селищі Гірник дітей обслуговує один, а в місті Соснівці – три лікарі-стоматологи. Для забезпечення потреб терапевтичного лікування хворих дітей уже зараз вкрай необхідне стоматологічне обладнання та витратні матеріали на суму 200 тис. грн. Крім цього, для забезпечення потреб косметичного та ортопедичного лікування 714 дітей з тяжкою формою гіпоплазії потрібно ще близько 150 тис. грн. Проте, на жаль, відшукати необхідні кошти для забезпечення потреб лікування дітей з місцевого бюджету неможливо. Відсутня комплексна програма лікування та оздоровлення хворих дітей. Професор, доктор медичних наук, завідуюча кафедрою стоматології дитячого віку Львівського медичного університету Смоляр Н. захворювання дітей пов’язує з екологією. За її словами, інтоксикація дітей зумовлена станом зовнішнього середовища, і ситуація щодо надання медичної допомоги на сьогодні є критичною. Стаття 49 Конституції України проголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Для дітей, які мешкають у цьому регіоні, надання належної стоматологічної допомоги – дуже болюча психологічна проблема, особливо для дітей, які досягли підліткового віку. Уповноважений з прав людини вважає, що недотримання прав дітей, які проживають на території Червоноградського гірничо-промислового регіону, незабезпечення належного їхнього лікування і оздоровлення є наслідком недостатньої уваги посадових осіб, передусім центральних органів державної влади, відповідних міністерств, до цієї важливої проблеми. Враховуючи наведене та керуючись ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: 1. Вжити в межах Вашої компетенції невідкладних заходів щодо усунення порушення прав дітей міст Червонограда, Соснівки, селища міського типу Гірник внаслідок їх захворювання на гіпоплазію зубів і патологію кісток скелету, надати можливу допомогу в терапевтичному, косметичному і ортопедичному лікуванні, забезпечивши необхідним медичним обладнанням, технікою та медикаментами. 2. Про результати розгляду подання та вжиті заходи прошу повідомити у передбачений законом місячний термін. Н.Карпачова 31.01.2001 р.
Голові Державної митної служби України
ПОДАННЯ
Про забезпечення прав громадян З 10 по 21 грудня 2000 р. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини перебувала з робочою поїздкою в Львівській області, під час якої комплексно вивчався стан дотримання прав та свобод людини в зазначеному регіоні. У рамках поїздки 14 грудня ц.р. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини спільно з Речником громадянських прав Республіки Польща Анджеєм Цолем на виконання двосторонньої Угоди про співпрацю з метою вивчення умов перетину громадянами українсько-польського кордону, роботи митних та прикордонних служб відвідали прикордонні переходи “Шегині–Медика”, “Краковець–Корчова” та залізничний контрольно-пропускний пункт у м.Перемишлі (Польща). На переході “Шегині–Медика”, який визначений Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Польща про пункти пропуску через держаний кордон від 18.05.1992 р., цілодобово здійснюється оформлення та пропуск легкового та вантажного автомобільного транспорту. Крім цього, на вказаному переході поступово був введений в експлуатацію єдиний на українсько-польському кордоні пішохідний перехід із статусом міжнародного, яким користуються не лише мешканці прикордонних районів Львівщини, сусідніх областей України, а й громадяни інших країн. Спочатку перехід було заплановано для обслуговування до 600 осіб щоденно. Проте після його відкриття потік людей неухильно зростав і на даний час перехід щоденно перетинає від 3 до 6 тис. осіб в обох напрямках. Так, лише з 27.10.2000 р. по 29.10.2000 р. перехід перетнули 3987 осіб. З них – близько 87% – громадяни України, 12,7% – громадяни Польщі, решта – 0,3% громадяни інших країн. Під час проведеної перевірки було виявлено, що пропускна спроможність переходу не відповідає фактичному обсягу для здійснення пропускних операцій, що призводить до накопичення громадян у прикордонній зоні, у зв’язку з чим створюються постійні конфліктні ситуації, а інколи навіть мають місце факти травмування громадян. Крім цього, для осіб, котрі перетинають кордон з українського боку, майже повністю відсутні елементарні санітарно-гігієнічні умови – немає критих приміщень, у зв’язку з чим люди повинні в будь-яку погоду очікувати свою чергу просто неба, відсутні належним чином обладнані туалетні кімнати тощо. Крім цього, не відповідають вимогам для здійснювання пропуску через кордон наявні службові приміщення для громадян, які перетинають кордон і працівників митних та прикордонних служб, що розміщені на території пішохідного переходу. Водночас у зв’язку з відсутністю необхідної кількості штатних працівників митних та прикордонних служб, які обслуговують перехід, залучаються також працівники відповідних служб з автомобільного переходу, а для підтримання громадського порядку – співробітники МВС, що спричиняє додаткове навантаження на працівників прикордонних та митних служб. Такий стан справ, на думку Уповноваженого, вимагає вжиття конкретних заходів щодо виправлення ситуації та забезпечення нормальних, гідних людини умов перетину кордону в пункті пропуску “Шегині–Медика”. Водночас Уповноважений вважає, що вирішення даного питання не повинно привести до закриття зазначеного переходу. У зв’язку з цим, на думку Уповноваженого, потрібно здійснити його реконструкцію. Водночас важливо, щоб така реконструкція і пов’язане з нею тимчасове закриття переходу не порушували права на пішохідний перетин кордону для осіб, які бажають реалізувати це право. Тому необхідно, щоб реконструкція відбувалася в чітко визначені й максимально стислі строки, з одночасним відкриттям на час реконструкції іншого пішохідного переходу аналогічного статусу на території, де наявна відповідна інфраструктура, наприклад, на переході “Краківець–Корчова”. За інформацією, отриманою Уповноваженим, для облаштування пішохідного переходу “Шегині–Медика” необхідно близько 300 – 400 тис. грн. Уповноваженого було також повідомлено, що план реконструкції вже розроблено та передано на розгляд у Державну митну службу України. Проте на реконструкцію даного переходу в державному бюджеті України, а також у програмі розвитку державного кордону на 2001 – 2005 рр. необхідних коштів не передбачено. Не вирішено питання щодо фінансування реконструкції переходу і з надходжень самої митниці. У рамках спільного відвідання українсько-польського кордону Уповноваженим з прав людини було порушено також проблему запобігання фактам приниження людської гідності осіб, що перетинають кордон з боку українських та польських прикордонників і митників. Зважаючи на непоодинокі випадки скарг на дії польських прикордонників, Речником громадянських прав Республіки Польща ще в травні 2000 р. було ініційовано питання про розробку Кодексу честі польського прикордонника, яким встановлені етичні правила поведінки працівників цих служб під час виконання ними своїх службових обов’язків. У даний час зазначений Кодекс введено в дію, що має свої позитивні наслідки. Враховуючи наведене, Уповноважений з прав людини вважає за доцільне розробити та ввести в дію кодекси поведінки українського прикордонника та митника, якими встановлювалися певні етичні правила поведінки. Уповноваженим з прав людини під час відвідувань зазначених пунктів перетину кордону була виявлена також відсутність з українського боку дублюючих написів, інструкцій, інформації, спрямованих до уваги осіб, котрі перетинають кордон, мовою іншої прикордонної сторони. Натомість польська сторона всі написи, спрямовані до уваги таких осіб, дублює як польською, так і українською мовами. Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.101 Конституції України та частиною 3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: Визначити терміни, джерела фінансування та порядок проведення реконструкції на пішохідному переході “Шегині–Медика” для усунення порушень прав та забезпечення гідності осіб, що ним користуються. Розглянути можливість розробки кодексів честі українського прикордонника та митника. Вжити заходів щодо закріплення на нормативному рівні положення стосовно обов’язкового дублювання написів, спрямованих до уваги осіб, які перетинають кордон мовою іншої прикордонної сторони. Спільно з польськими прикордонними та митними службами розглянути можливість поступового спрощення діючого порядку перетину кордону в частині, яка стосується відмітки штампів у закордонних паспортах громадян. Про результати розгляду подання Уповноваженого з прав людини та вжиті заходи прошу повідомити у передбачений законодавством термін. Н.Карпачова 05.02.2001 р.
Міністру освіти і науки України
ПОДАННЯ
Про вжиття заходів, пов’язаних з відкриттям
Уповноваженим з прав людини спільно з працівниками Секретаріату протягом грудня 2000 р. вивчався стан справ з приводу дотримання конституційних прав та свобод громадян у Львівській області. Уповноважений особисто відвідала найбільш складний шахтарський регіон, насамперед міста Червоноград, Соснівку, зустрілася з працівниками низки шахт, Червоноградської школи-інтернату для сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Крім цього, також ознайомилася з роботою навчально-реабілітаційного центру “Світанок” для дітей з вадами психофізичного розвитку, створеного відповідно до Положення про навчально-реабілітаційний центр (наказ Міністерства освіти України №325 від 28.08.97). При цьому було встановлено, що вказаний центр має значні проблеми через відсутність у штатних нормативах спеціалізованих закладів освіти вчителів-реабілітологів, яких, до речі, готують за відповідним фахом у Львівському інституті фізичної культури. Враховуючи викладене та керуючись ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, в межах компетенції Міністерства освіти і науки прошу: розробити нові штатні нормативи для спеціалізованих закладів освіти, до яких належить і навчальний реабілітаційний центр “Світанок” м.Червонограда Львівської області для дітей з вадами психофізичного розвитку, в тому числі включивши в них спеціальність вчителя-реабілітолога. Про вжиті заходи прошу повідомити Уповноваженому з прав людини. Н.Карпачова 21.02.2001 р.
Голові Київського міського суду
ПОДАННЯ
Про скасування постанов Подільського, 9 березня 2001 р. у м.Києві було затримано 217 осіб, з яких попереджено і відпущено 31 особу (12 – неповнолітніх), понад 80 осіб було притягнено до різних видів адміністративної відповідальності, включаючи адміністративний арешт. Серед них були студенти з різних областей України, які прибули на установчий з’їзд громадського об’єднання “За правду”. Уповноважений з прав людини, діючи на підставі ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, 11 березня 2001 р. здійснила перевірку дотримання прав затриманих громадян у райуправліннях міліції м.Києва та спецприймальнику для утримання адміністративно засуджених осіб. До Уповноваженого звернулись 25 осіб (список додається), у переважній більшості це студенти різних вузів України, яких було притягнено до адміністративної відповідальності. На думку заарештованих, 9 березня 2001 р. їх було незаконно затримано, оскільки дрібного хуліганства вони не вчиняли, нецензурною лайкою у громадських місцях, як це вказано в постановах судів, не висловлювались, громадського порядку не порушували. Як з’ясувалось у процесі перевірки Уповноваженого з прав людини, під час розгляду адміністративних справ суддями було порушено ст.59 Конституції України та ст.271 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо права на правову допомогу. Оскаржити постанову суду заарештовані не мали можливості, оскільки постанови про притягнення до адміністративної відповідальності на руки їм не видавались. Цим було порушено положення ст.32 Конституції, яка “гарантує кожному судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе”, а також п.7 ст.129 Конституції України щодо гласності судового процесу та ст.17 Закону України “Про судоустрій України” щодо відкритого розгляду справ у всіх судах, адже судові провадження у більшості відбувались у приміщенні режимних установ – районних управлінь міліції м.Києва. Уповноважений вважає, що суддями було порушено також ст.276 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо розгляду адміністративних порушень за місцем їх вчинення, а саме: більшість студентів була затримана в Залізничному районі м.Києва, розгляд же переважної більшості справ про адміністративне правопорушення було здійснено Подільським, Харківським, Дніпровським, Шевченківським, Старокиївським та Московським районними судами. Крім цього, Уповноваженим було з’ясовано, що затримані протягом двох діб фактично не мали можливості отримати харчування, їм не було надано і можливості повідомити рідних та близьких про своє місцезнаходження. Зважаючи на те, що заарештовані були позбавлені права самостійно звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, відповідно до п.10 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та керуючись ч.3 ст.15 зазначеного закону, прошу: витребувати справи щодо застосування адмінарештів стосовно журналіста Шурхала Дмитра та студентів Трофім’яка Євгена, Сосновського Антона, інших осіб та згідно зі ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянути їх на предмет скасування постанов про адміністративні правопорушення з боку зазначених осіб. Враховуючи наведені аргументи Уповноваженого з прав людини, прошу розглянути подання невідкладно. Додаток: Список на 2 арк. Заяви на 7 арк. Н.Карпачова 13.03.2001 р.
Прем’єр-міністрові України
П О Д А Н Н Я
Щодо усунення порушень прав військовослужбовців До Уповноваженого з прав людини надходять численні звернення громадян України – військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань про обмеження їхніх прав на одержання грошової допомоги, пенсійного забезпечення в повному обсязі при звільненні зі служби у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 8 січня 2000 р. №12 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей”. Статтею 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення військово-службовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” встановлено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей обчислюються з грошового забезпечення цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу (далі – військовослужбовці). При цьому для обчислення їм пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим і спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчений ступінь, кваліфікацію і умови служби в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів №393 від 17 липня 1992 р. встановлено, що пенсії зазначеним категоріям військовослужбовців, у т.ч. звільненим зі Збройних Сил колишнього СРСР, обчислюються з суми грошового забезпечення, що виплачувалася цим військовослужбовцям за день до звільнення зі служби. Угодою держав–учасниць СНД від 14 лютого 1992 р. про соціальні і правові гарантії військовослужбовців – осіб, які звільнені з військової служби, і членів їхніх сімей встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнені з військової служби і проживають на території держав–учасниць СНД, а також за членами їхніх сімей зберігається рівень прав і пільг, встановлений раніше законами та іншими нормативними актами колишнього СРСР. Держави–учасниці СНД можуть вживати заходів щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їхніх сімей. Відповідно до статті 1 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей та державного страхування військовослужбовців держав-учасниць СНД, підписаної 15 травня 1992 р. в м.Ташкенті, пенсійне забезпечення військовослужбовців Збройних Сил держав–учасниць СНД, які після звільнення з військової служби переїхали на постійне місце проживання в Україну, повинно здійснюватися відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. Однак постановою Кабінету Міністрів України №12 від 8 січня 2000 р. внесено зміни щодо обчислення додаткових видів грошового забезпечення при призначенні пенсій. Це призвело до зменшення розмірів пенсій військовослужбовцям, які звільняються після 18 січня 2000 р. порівняно з розміром пенсій військовослужбовців, які звільнилися до 18 січня 2000 р. з аналогічних посад та за інших рівних умов. Крім цього, внесено зміни до абзацу п’ятого п.7 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 р., які суперечать пункту 6 цієї постанови, де зазначено, що для призначення пенсій військовослужбовцям враховуються суми грошового забезпечення, які вони отримували на день звільнення з військової служби. Постановою Кабінету Міністрів України №452 від 6 квітня 1998 р. визначено перелік додаткових видів грошового забезпечення, а також встановлено порядок їхнього обчислення у відсотках до окладу займаної посади. Це забезпечувало єдиний і зручний підхід до вирішення питань виплати військовослужбовцям додаткових видів грошового забезпечення і по їх включенню до грошового забезпечення, що враховується при обчисленні пенсії. Нова редакція абзацу п’ятого п.7 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 р. встановлює порядок визначення суми додаткових видів грошового забезпечення, яка повинна враховуватися при обчисленні пенсій. Ця сума визначається не на день звільнення військовослужбовця з військової служби, коли він досяг найбільших успіхів у проходженні служби, отримуючи за це стимулюючі види грошового забезпечення, а на якусь абстрактну дату! Тому додаткові види грошового забезпечення, що враховуватимуться при обчисленні пенсії, як правило, не відповідатимуть посаді, з якої звільняється військовослужбовець, посадовому окладу, а також обсягу і характеру обов’язків виконуваних ним, перед виходом на пенсію. Виходячи з положень постанови №12 від 8 січня 2000 р., сума додаткових видів грошового забезпечення, яка була включена в розрахунок пенсії, не підлягає перегляду в зв’язку з черговими перерахунками пенсій при підвищенні грошового забезпечення військовослужбовців. Це суперечить ст.63 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. Водночас обмеження розміру грошової допомоги військовослужбовцям при звільненні п’ятьма посадовими окладами, що встановлено цією постановою, також суперечить ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. До того ж у зазначеній постанові не передбачено розмірів виплати грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за власним бажанням після закінчення терміну контракту, в зв’язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем або у зв’язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням. Зазначене обмеження зменшило у 8–10 разів розміри грошової допомоги при звільненні, що призвело до масових звернень військовослужбовців з позовами до судів про захист інтересів, а також звернень до Уповноваженого з прав людини з проханням захистити їхні права. Зауважу, що все більше судовий розгляд завершується прийняттям позитивних рішень на користь позивачів. Зміни до постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 р. викликали негативний резонанс серед законодавців, органів прокуратури, військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та членів їхніх сімей. Генеральний прокурор України 3 березня 2000 р. вніс протест на абзаци 2 і 3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України №12 від 8 січня 2000 р. Кабінет Міністрів України не розглянув зазначений протест, а обмежився 3 квітня 2000 р. відповіддю Першого віце-прем’єр-міністра України. З приводу зазначеної постанови до Кабінету Міністрів України зверталися народні депутати України Кожин Б.Б. (11 травня 2000 року, лист №Д-517/53№3), Омельченко Г.О. та Єрмак А.В. (13 жовтня 2000 р). Постанова Кабінету Міністрів України №12 від 8 січня 2000 р. стала предметом критики в засобах масової інформації, зокрема у тижневику “Дзеркало тижня” (від 12 серпня 2000 р.). Враховуючи наведене, відповідно до ст.101, 116 Конституції України, ст.13, 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” прошу: розглянути подання Уповноваженого з прав людини на засіданні Кабінету Міністрів України та вжити відповідних заходів для усунення порушених прав громадян України – військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань – на одержання грошової допомоги, пенсійного забезпечення в повному обсязі за їхнього звільнення з військової служби. Додаток: на 10 арк. Н.Карпачова 20.04.2001 р. | |