|
Виконувачу обов’язків ПОДАННЯ Щодо поновлення порушеного конституційного Відповідно до п.3 ст.3, ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” направляю подання Уповноваженого з прав людини щодо поновлення порушеного конституційного права на судовий захист громадянина України, мешканця Автономної Республіки Крим Леоніда Івановича Грача відповідно до норм Конституції України як норм прямої дії. Згідно з ухвалою місцевого суду Центрального району м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2002 р. Леоніду Грачу було відмовлено у прийомі касаційної скарги на рішення того ж суду від 25 лютого 2002 р., яким було визнано незаконним і скасовано рішення окружної виборчої комісії по одномандатному виборчому округу №25 по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2002 р. про реєстрацію його кандидатом у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У зазначеній ухвалі з посиланням на ст.243-5 Цивільного процесуального кодексу України було вказано, що рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. За наслідками детального розгляду матеріалів звернення Грача Л.І. Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження та встановлено, що при постановленні вказаної ухвали судом, всупереч положенням Конституції України, було застосовано норму ст.243-5 ЦПК України, яка суперечить Конституції України. Як зазначено в перехідних положеннях Конституції України, зокрема п.1 розділу ХV, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття нею чинності, є чинними у частині, що не суперечать Конституції України. Проте новий Цивільний процесуальний кодекс України досі не прийнято, а діючі положення ст.243-5 ЦПК України були введені в дію Указом Президії Верховної Ради України “Про внесення до деяких законодавчих актів Української РСР доповнень і змін, що випливають з законів про вибори народних депутатів” 19 січня 1990 р. №8710-XI, тобто ще до прийняття Конституції України. У частині третій ст.8 Конституції України зазначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини другої ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади, до яких згідно зі ст.6 Конституції України належить і судова влада. Проте внаслідок застосування судом суперечливих Конституції України норм ЦПК України, громадянина Грача Л.І. було позбавлено права на оскарження судового рішення, що суперечить не лише положенням ст.8 та частини другої ст.55 Конституції України, а й частині другій ст.22 та ст.64 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути обмежені чи скасовані, зокрема й право на оскарження в суді рішень органів державної влади. Відповідно до частини другої ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому пунктами 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” було зазначено, що “Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.” Оскільки Верховний Суд України відповідно до частини другої ст.125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, вважаю, що саме він повноважний вирішити питання щодо відновлення конституційних гарантій забезпечення прав Грача Л.І. Окрім цього, не втручаючись по суті у прийняте судом рішення 25 лютого 2002 року про визнання незаконним і скасування рішення окружної виборчої комісії про реєстрацію кандидатом у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим Грача Л.І., яке він мав намір оскаржити, Уповноважений з прав людини вважає за необхідне звернути увагу Верховного Суду України на таке: згідно з п.3 ст.15 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” від 12 лютого 1998 року №118/98-ВР (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, №6-7, ст.24) (Із змінами, внесеними згідно із законами №134/98-ВР від 03.03.98, ВВР, 1998, №8, ст.29; №2171-III від 21.12.2000, ВВР, 2001, №9, ст.38) рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії Автономної Республіки Крим можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду. Відповідно ж до частини першої ст.243-2 ЦПК України кандидат або його довірена особа вправі звернутися до суду зі скаргою на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про скасування рішення про реєстрацію кандидата у триденний строк після прийняття рішення. У п.5 ст.15 Закону України “Про вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим” зазначено, що “скарги на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій, подані з порушенням встановлених законом строків, розгляду не підлягають”. Рішення окружної виборчої комісії по одномандатному виборчому округу №25 по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим про реєстрацію громадянина Грача Л.І. кандидатом у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим було прийнято 5 лютого 2002 р. Скарга ж на це рішення надійшла до суду 15 лютого 2002 р. На жаль, при вирішенні питання застосування норм процесуального законодавства щодо термінів подачі скарги до суду останній знехтував зазначеними процесуальними нормами судочинства України. Окрім цього, чинний Цивільний процесуальний кодекс України взагалі ніяким чином не регламентує порядок розгляду заяв і скарг, пов’язаних з виборами до Верховної Ради Автономної Республіки Крим як органу, який має конституційний статус представницького органу автономії. Попри те, що все це має важливе значення для всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд не звернув на це уваги. Уповноважений з прав людини, виходячи зі своєї щоденної практики, може стверджувати, що коли в державі масово порушуються конституційні права громадян, роль і авторитет судової гілки влади та її рішень має невпинно зростати, адже саме судам відведено особливу роль у суспільстві – стати надійним гарантом захисту прав людини. Проте якщо самі судді будуть нехтувати Конституцією України і законами держави, це зведе нанівець всі державотворчі зусилля щодо утвердження принципу верховенства права та забезпечення прав людини, що є головним обов’язком держави відповідно до п.2 ст.3 Конституції України. У ситуації, що склалася, не можна не звернутися до міжнародних стандартів у галузі прав людини. Відповідно до п.а частини третьої ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права на державу покладається обов’язок забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушені, ефективний засіб правового захисту. Аналогічні положення передбачені і в ст.13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 р., яка гарантує кожному, чиї права і свободи, викладені в Конвенції, порушуються, право на ефективний засіб захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли офіційно. Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні по справі “Клаас та інші проти ФРН” Європейський суд з прав людини зазначив, що, на думку Суду, ст.13 вимагає, щоб там, де особа вважає, що їй була завдана шкода діями, які, на її думку, є порушенням Конвенції (в даному випадку йдеться про право на вільні вибори (ст. 3 Першого Протоколу до Конвенції), особа повинна мати засіб правового захисту перед органами національної влади з тим, щоб вони розглянули скаргу, і щоб, якщо це необхідно, особа могла отримати відшкодування заподіяної шкоди. Враховуючи наведене, відповідно до п.3 ст.3, ч.3 ст.15, ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: вжити передбачених законодавством заходів для поновлення порушених конституційних прав мешканця Автономної Республіки Крим Грача Леоніда Івановича, застосувавши при цьому норми Конституції України як акта прямої дії. З огляду на те що виборча кампанія в Україні завершується 31 березня 2002 р., прошу розглянути подання Уповноваженого з прав людини невідкладно. Н.Карпачова 20.03.2002 р.
Голові Апеляційного суду м.Києва ПОДАННЯ Щодо необґрунтованого порушення На адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло звернення заарештованого Попова Михайла Івановича, 1948 р. н., щодо необґрунтованого порушення стосовно нього кримінальної справи за ч.3 ст.368 КК України. Заарештований вважає, що притягнення до кримінальної відповідальності та його арешт відбулися шляхом провокації в отриманні хабара. У зв’язку з повідомленням про грубі порушення конституційних прав Попова М.І. Уповноваженим на підставі п.1 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відкрито провадження у справі про порушення прав людини. При перевірці звернення представник Уповноваженого з прав людини мав особисту зустріч з Поповим М.І. у ізоляторі тимчасового тримання Вишгородського районного відділу міліції ГУ МВС України в Київській області, де пересвідчився в тому, що Попов М.І. є інвалідом ІІ групи (страждає на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу ІІ ступеня), ліквідатор наслідків аварії на ЧАЄС 1 категорії, на його утриманні – хвора дружина. Крім того, встановлено також, що його син після автокатастрофи отримав черепно-мозкову травму і є інвалідом І групи, 5 останніх років прикутий до ліжка. Вважаю, що при обранні міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту Печерський районний суд м.Києва не мав обґрунтованих підстав робити висновки, що підозрюваний буде ухилятися від слідства і суду; також не були враховані дані про особу, яка обвинувачується, її стан здоров’я, сімейний стан, догляд за паралізованим сином, а також виконання відповідальних службових обов’язків – голови Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області. Приймаючи рішення про застосування щодо Попова М.І. запобіжного заходу, суд не врахував також дуже важливі обставини, а саме: обвинувачений позитивно характеризується колегами по роботі, має постійне місце проживання і роботу, раніше не судимий. При цьому суд належним чином не вмотивував також свого рішення щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Керуючись п.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, надсилаю Вам звернення Попова М.І. для дослідження викладених у ньому фактів під час судового слідства та прийняття передбаченого законом рішення. Керуючись п.3 ст.3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: при розгляді справи врахувати зазначені в поданні Уповноваженого з прав людини обставини та обрати стосовно Попова М.І. міру запобіжного заходу, не пов’язану з позбавленням волі.
Додаток: 1. Постанова Печерського районного суду м.Києва від 15.03.2002 р. 2. Постанова Печерського районного суду м.Києва від 25.03.2002 р. 3. Медична довідка медичної частини СІЗО №13 (м. Київ) від 28.03.2002 р. Н.Карпачова 29.03.2002 р.
Голові Голосіївського ПОДАННЯ Про забезпечення конституційних гарантій У провадженні Голосіївського місцевого суду знаходиться на розгляді кримінальна справа, порушена за подіями, які мали місце 9 березня 2001 р. у м.Києві. По цій справі притягується до кримінальної відповідальності 19 осіб. Серед них й обвинувачуваний Шкіль Андрій Васильович, який був зареєстрований кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №121. По зазначеному виборчому округу за Шкіля А. проголосувало 34 150 виборців. За рішенням Львівської окружної виборчої комісії від 2 квітня ц.р. у одномандатному виборчому окрузі №121, Шкіль А. набув статусу народного депутата України, проте досі тримається під вартою у Київському слідчому ізоляторі №13. Відповідно до п.1.4 рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) “депутатська недоторканність поширюється на народного депутата з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. У разі пред’явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою”. У зв’язку з вищевикладеним народний депутат України Шкіль А.В. набув права бути звільненим з-під варти з 2 квітня 2002 р. Відповідно до п.11 ст.13, ч.1, 2 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” прошу: з метою забезпечення конституційних гарантій Андрія Шкіля на депутатську недоторканність постановити відповідне рішення про негайне звільнення його з-під варти. Додаток: копія рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. – 11 арк.; копія рішення Львівської окружної виборчої комісії від 2 квітня ц.р. – 3 арк. Н.Карпачова 05.04.2002 р.
П О Д А Н Н Я Щодо сприяння у вирішенні яка паралізована До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулися із заявами-клопотаннями про помилування засуджена Альошина Г.А. та її матір Дейнека Л.А. Зважаючи на наведені у заявах факти, на підставі п.1 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноваженим відкрито провадження, заяви взято на контроль. Перевірка засвідчила, що засуджена Альошина Ганна Аркадіївна, 1956 року народження, колишня мешканка м.Дніпропетровська, яка до засудження працювала завідуючою лабораторією Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, громадянка України, одружена, має на утриманні двох дітей, одна з яких неповнолітня (1986 року народження), раніше не судима. У 2000 р. Ленінським районним судом м.Дніпропетровська її засуджено за ознаками ст.86-1, 44, 194 ч.3, 143 ч.2, 42 КК України на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму з конфіскацією особистого майна. Ухвалою місцевого суду Заводського району м.Дніпропетровська від 25.10.2001 р. вирок Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2000 р. змінено: перекваліфіковано дії засудженої зі ст.86-1 КК України (в редакції 1960 р.) на ст.190 ч.4 КК України (в редакції 2001 р.) і вважати засудженою за ст.190 ч.4 КК України (в редакції 2001 р.), ст. 44, 190 ч.3, 143 ч.2, 42 КК України (в редакції 1960 року) до 6 років позбавлення волі у ВТК загального режиму з конфіскацією особистого майна. Початок строку – 03.11.1998 р. Кінець строку – 03.11.2004 р. Засуджена Альошина Г.А. знаходиться у місцях позбавлення волі з 03.11.1998 р. Адміністрація виправно-трудової установи та слідчого ізолятора, де перебувала Альошина Г., характеризує таким чином: під час тримання у Криворізькому слідчому ізоляторі №4 та Дніпродзержинській виправній колонії №34 засуджена Альошина Г.А. зарекомендувала себе позитивно. Дотримується вимог режиму утримання. До дисциплінарної відповідальності адміністрацією установи не притягувалась. Стосовно представників адміністрації ввічлива. Засуджена Альошина Г.А. працевлаштована на швейному виробництві установи днювальною. До виконання своїх обов’язків ставиться сумлінно, зауважень не має. За характером врівноважена, наполеглива, оптимістична. З засудженими підтримує рівні та доброзичливі стосунки. Щодо себе самокритична, вимоглива. Постійно підтримує зв’язки з матір’ю, сином, чоловіком шляхом листування, побачень, отримує від них посилки та передачі. Провину у скоєному злочині визнає, розкаюється. Має позов на суму 19 500 грн., з яких достроково відшкодовано 197 грн. Термін можливого застосування до засудженої пільги у вигляді умовно-дострокового звільнення від покарання настає 03.05.2003 р. Громадянка Альошина Ганна – єдина донька Дейнеки Лідії Андріївни, яка повідомила представнику Уповноваженого з прав людини, що батько її доньки, Дейнека Аркадій Степанович – заслужений металург України, майстер листопрокатного цеху заводу ім. Петровського. Мав звання “Кращий раціоналізатор заводу ім. Петровського”, нагороджений медаллю “Ветеран праці”. Помер від тяжкої хвороби 2 листопада 1999 р. Мати Альошиної – Дейнека Л.А. 38 років пропрацювала на одному підприємстві – фабриці індпошиву одягу №1. Пройшла тут шлях від обліковця до завідуючої ательє. Має 15 почесних грамот за відмінну роботу, медаль “Ветеран праці”, завжди користувалася повагою колег. Середню технічну освіту здобувала без відриву від виробництва. Нині вона на пенсії, але тяжко й невиліковно хвора: внаслідок кількох інфарктів та інсульту майже повністю паралізована, в неї частково працює лише ліва рука, права зовсім нерухома. Самостійно пересуватися та обслуговувати себе не в змозі. Здатна за допомогою інших зробити лише кілька кроків по кімнаті. Виходячи з повідомленого, це родина гідних і чесних трудівників, які все життя працювали не для себе, а для суспільства. А добру, порядну доньку, яку вони виховали, внаслідок несподіваних життєвих колізій, спіткало справжнє лихо. Необхідно зважити на обставини, які стали причиною арешту та засудження Альошиної Г.А. Батько засудженої за два роки до своєї смерті переніс дві важкі операції на серці. Після першої операції на серцевому клапані та перебування хворого в реанімації, для поліпшення роботи серця постала нагальна необхідність закупівлі імпортного електростимулятора вартістю 5600 американських доларів. На цей час мати Альошиної Г.А. вже була паралізована, не пересувалася і брати участі у рятуванні чоловіка не могла. Відтак уся відповідальність за життя батька лягла на плечі доньки. Альошина Г.А. не раз зверталася до керівництва заводу ім. Петровського з проханням допомогти придбати електростимулятор для операції батька. Та на той час (97-й рік), коли його треба було викупити, завод ім.Петровського потрапив у важке фінансове становище і не мав змоги допомогти у придбанні приладу. І хоча, за словами оповідачки, директор підприємства у розмові з нею охарактеризував Заслуженого металурга Дейнеку А.С. як “людину із золотими руками і світлим розумом, перед яким він схиляє голову”, коштів на електростимулятор надати не зміг. Альошиній Г.А. довелося шукати гроші самій. Тут вона й потрапила в тенета спритних ділків, які позичили всі разом Альошиній потрібну суму, призначивши за неї неймовірні відсотки, що збільшували суму боргу удвічі. Та в доньки хворого виходу не було, й вона мусила заради рятування життя батька погодитися на ці кабальні умови. Зрештою апарат було викуплено і операцію Дейнеці А.С. зробили. Він, можливо, міг би жити ще довго, але страшні події зупинили хворе серце людини, яка не витримала надмірних переживань. Тим часом кредитори почали вимагати позичені гроші, весь час збільшуючи суму боргу і погрожуючи тим, що розплачуватися за неї будуть її діти (на той час студент і молодший школяр). Не маючи змоги розплатитися з вимогливими кредиторами, Альошина була змушена позичити 12 тис. грн. в Ощадбанку, а також продати все, що було цінного – прикраси, меблі… Та, незважаючи на суму, яку вона змогла заплатити, кредитори вважали її боржницею. Щоправда, вони ж і запропонували їй вихід: борг буде скасовано і неприємності закінчаться, як тільки Альошина підпише на ім’я одного з кредиторів генеральне доручення на свою трикімнатну квартиру. Спочатку Альошина відмовилася. І тоді, щоб спонукати її до покори, кредитори здійснили свою погрозу: захопили на виході з навчального закладу старшого сина Альошиної Андрія і два дні тримали в полоні, піддаючи приниженням, побиттю і тортурам. При цьому про все, що відбувається, цинічно повідомляли матері по телефону, вимагаючи негайно 6 тис. доларів та генеральне доручення на квартиру. Лише за допомогою працівників міліції, до яких звернулася Альошина, вдалося знайти місцезнаходження сина та визволити його з полону. Заявниця Дейнека Л.А. стверджує, що від усього пережитого в 20-річного онука Андрія (сина Альошиної), “сиві скроні”. Втім, на цьому випробування не припинилися. Навіть після арешту вимагачів на квартирі Альошиної не змовкали телефонні дзвінки з погрозами та вимогами негайно повернути гроші. Тим часом в Ощадбанку зростав борг, узятий під відсотки. Його Альошина не повертала вже більше року. Зрештою, за цю провину, що була формульована як “розкрадання державного майна в особливо великих розмірах”, Альошина була заарештована і незабаром засуджена до позбавлення волі. Нині Альошина відбула вже понад 2 роки покарання. Вдома на неї чекають двоє дітей, з них один неповнолітній та самотня паралізована мати-інвалід, яка потребує постійного нагляду і допомоги. Уповноважений просить врахувати такі обставини при вирішенні питання щодо можливого застосування акту помилування: – Альошина засуджена уперше; – вона глибоко розкаюється у своїх діях та доводить це належною поведінкою під час відбування покарання; – є єдиним годувальником в сім’ї, має на утриманні неповнолітнього сина і хвору матір, яка паралізована і прикута до ліжка; – у своєму вчинку Альошина керувалася благородними намірами, адже необхідно було терміново придбати для хворого батька медичні препарати. Зважаючи на перераховані пом’якшуючі обставини, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини просить не залишитися байдужим до долі нещасної жінки, яка болісно переживає за те, що вчинила, прагнучи швидше повернутися в сім’ю. Керуючись п.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, надсилаю Вам звернення засудженої Альошиної Г., її матері Дейнеки Л. та необхідні документи з Дніпродзержинської ВК №34 за належністю для прийняття передбаченого законом рішення. Керуючись п.3 ст.3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: при розгляді справи врахувати зазначені в поданні Уповноваженого з прав людини обставини і сприяти вирішенню питання про помилування засудженої Альошиної Ганни Аркадіївни. Н.Карпачова 07.05.2002 р.
Прем’єр-міністрові України П О Д А Н Н Я Про врегулювання двосторонніх Під час перебування Уповноваженого з прав людини з робочим візитом у Республіці Польща Надзвичайний і Повноважний Посол України у Республіці Польща Никоненко О.М. порушив перед Уповноваженим проблему про неналежне медичне обслуговування громадян України на території Республіки Польща, яке є на сьогодні критичним. Відсутність в Україні закону про медичне страхування та офіційного врегулювання зазначеної проблеми на двосторонньому рівні з Республікою Польща унеможливлює надання необхідної першої допомоги громадянам України, які тимчасово перебувають на території Польщі. Під час нещасних випадків і захворювань українські громадяни зазнають принижень і дискримінації, більшість медичних закладів Польщі відмовляються надавати безоплатно медичні послуги нашим співвітчизникам. Трапляються випадки, коли, не дочекавшись допомоги, наші громадяни вмирають. Так, у м.Щеціні в кареті швидкої допомоги помер громадянин України після того, як три лікарні відмовилися надати йому допомогу. Проте, за інформацією, одержаною інституцією Уповноваженого з прав людини, тільки у першій половині 2002 р. медичними закладами Республіки Польща, які виставили рахунки Посольству України, громадянам України надана допомога на суму 360 тис. дол. США. Окрім зазначеного, подальша невизначеність у цьому питанні дає підстави для спекуляцій, що Україна відмовляється дбати про своїх громадян за кордоном. Уповноваженого з прав людини було також поінформовано, що ще 5 і 30 листопада 2001 р. до Міністерства здоров’я Республіки Польща були передані Посольством України проекти Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Польщі про підтримку в галузі медичного страхування, а також Угоди між Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством здоров’я Республіки Польща в галузі охорони здоров’я і медичних наук. Зазначені проекти були оперативно опрацьовані польською стороною та приведені у відповідність до вимог європейських стандартів. На жаль, українська сторона до цього часу так і не взяла участі у засіданні експертної групи для погодження спірних питань у зазначених документах. Як відомо Уповноваженому з прав людини, ця проблема знаходиться в глухому куті вже протягом декількох років. Питання порушувалося Посольством України в Республіці Польща ще за часів колишнього Міністра охорони здоров’я України п.Богатирьової Р.В. Проте позитивних змін досі не відбулося. Враховуючи наведене та усвідомлюючи, що проблема медичного обслуговування наших співвітчизників за кордоном є надзвичайно актуальною, керуючись ст.101 на підставі п.2 ст.116 Конституції України, п.11 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: вжити заходів щодо врегулювання двосторонніх відносин з Республікою Польща у галузі медичного страхування та охорони здоров’я громадян України. Н.Карпачова 07.08.2002 р. | |