|
Голові Вищого господарського суду України ПОДАННЯ Про забезпечення своєчасного судового Під час особистого прийому громадян у м.Севастополі до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в інтересах трудового колективу СДП “Атлантика” звернувся генеральний директор цього підприємства Лук’яненко Д.І. СДП “Атлантика” – один з флагманів риболовецької промисловості колишнього СРСР, є стратегічно важливим підприємством риболовецької галузі України і в даний час знаходиться у 100% власності держави. Контроль над діяльністю підприємства здійснює Департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України. 15 жовтня 2002 р. господарським судом м.Севастополя проти СДП “Атлантика” було порушено справу про банкрутство. Для представлення інтересів держави у цьому процесі 29 січня 2003 р. Державним департаментом рибного господарства Генеральним директором підприємства було призначено Д.І. Лук’яненка, але через три дні рішенням господарського суду м.Севастополя його було відсторонено від виконання обов’язків за позовом ініціаторів процедури банкрутства СДП “Атлантика”. Протягом лютого – травня 2003 р. Лук’яненко Д.І. намагався відновити свої повноваження генерального директора підприємства, що, врешті-решт, відбулося після прий-няття Вищим господарським судом України відповідної постанови від 28 травня 2003 р. За останні 5 місяців підприємство почало виплачувати заробітну плату, виплата якої була зупинена з кінця 2002 р., тобто з моменту початку справи про банкрутство, і протягом останнього часу працівниками СДП “Атлантика” одержано на руки більше 190 тис. грн., до державного бюджету сплачено більше 30 тис. грн. податків. Але нормальну роботу підприємство досі не відновило через невизначеність у розгляді справи про банкрутство, яка була призупинена ще 6 місяців тому та висуненням подальших претензій на майно СДП “Атлантика” особами, які ініціювали цю справу. Незважаючи на те, що правоохоронними органами встановлено безпідставність більш як 47% вимог кредиторів до СДП “Атлантика”, господарський суд м.Севастополя не починає перегляду реєстру кредиторів, посилаючись на те, що матеріали справи знаходяться у Вищому господарському суді України. Також господарським судом м.Севастополя не виконується постанова слідчого прокуратури м.Севастополя про відсторонення розпорядника майна Р.В.Завірюхи, проти якого 4 березня ц.р. було порушено кримінальну справу. Такі тривалі строки розгляду даної справи можна розглядати як порушення ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка гарантує право кожного при порушенні його громадянських прав і обов’язків на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Внаслідок такої ситуації ефективну роботу підприємства заблоковано, оскільки за такої правової невизначеності щодо перебігу справи про банкрутство та кандидатури арбітражного керуючого СДП “Атлантика” не має змоги одержати ні кредитів, ні зовнішніх інвестицій для поповнення обігових коштів та запуску виробництва і, як результат, розрахуватися з дійсними кредиторами та погасити заборгованість із заробітної плати. Виходячи з вищезазначеного, керуючись п.6 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: вжити заходів для прискорення розгляду справи щодо банкрутства СДП “Атлантика”. Н.Карпачова 02.12.2003 р.
Голові Севастопольської ПОДАННЯ Про усунення порушень прав 520 мешканців З 17 по 22 вересня 2003 р. Уповноважений з прав людини вивчала стан дотримання і захисту прав людини в місті Севастополі. Було відвідано низку підприємств, організацій, установ і військових частин, де відбулися зустрічі і бесіди з громадянами. Уповноважений відзначає в цілому успішнішу, порівняно з іншими регіонами України, реалізацію права людини на працю. Рівень безробіття становить 0,7% за середнього офіційного показника по Україні 3,7%. Більш висока, порівняно з іншими регіонами, заробітна плата робітників і службовців, що дає змогу повніше реалізувати права громадян на гідний рівень життя. Особисто Уповноваженим і фахівцями Секретаріату Уповноваженого прийнято 520 громадян. 16% громадян, що перебували на особистому прийомі Уповноваженого, скаржилися на неналежний захист їхніх прав судами, 11,9% звернулися з питань поліпшення житлових умов, 6,4% – з проханням захистити їхні трудові права, 5,8% скаржилися на незадовільне житлово-комунальне обслуговування, 5,6% – на неуважне ставлення до їхніх проблем з боку місцевих органів влади, близько 5% – на дії органів міліції і прокуратури. Мешканці міста нарікали на бездіяльність владних органів, у тому числі на грубе порушення Закону України “Про звернення громадян” працівниками державної виконавчої служби Гагарінського району, а також міської прокуратури і міліції. Під час особистого прийому та безпосереднього спілкування з мешканцями Севастополя Уповноваженим встановлені факти порушення прав громадян і недостатньо ефективних дій місцевих органів влади щодо їх поновлення. Зокрема: – Щебетовський П.Т., інвалід Великої Вітчизняної війни, визволитель міста Севастополя від німецько-фашистських загарбників, переніс важкі захворювання, мешкає в гуртожитку по вул. Бірюзова, 1, к.244, в одній кімнаті з дорослою донькою. Потребує нормальних умов проживання. – Курочкіна В.П. – мешкає по вул. Октябрська, 10а, кв.3 – скаржиться на те, що протягом 8 років не може стягнути з заводу “Маяк” зарплатню свого чоловіка. З цієї причини у чоловіка трапився серцевий напад і він помер. На завод заявницю не пускають. Місцеві органи влади на її звернення не реагують. – Васильєва А.С. – мешкає у пров. Дибенка, 9-5а з малолітньою дитиною в коридорі, без будь-яких комунальних зручностей, звертається з проханням газифікувати житло. Наголошує, що у відповіді заступника голови адміністрації на її звернення міститься неправдива інформація, нібито в квартирі є всі зручності, крім ванної. – Кох В.Б. – мешкає по вул. Глухова, 3, кв.74 – інформує про те, що квартира кутова, стіни мокрі, минулу зиму пережив без світла і тепла. Рік не може допроситися, щоби заварили водопровідну трубу. На свої письмові звернення в міськдержадміністрацію відповідей не отримує. – Багатодітні батьки Лопатіни мешкають по вул.Острякова, 159, кв.51 в одній кімнаті 16,5 кв. метрів разом з шістьма дітьми. Діти не мають жодних умов для занять, відпочинку тощо, не вистачає місця навіть для ліжок. – Самойлик Л.Н. – мешкає по вул. Жиділова, 34, кв.37 з важко хворим чоловіком, донькою і онуком. Сім’я малозабезпечена. Внаслідок заборгованості відключили світло з лютого 2003 р. Частину боргу заявниця погасила, бере зобов’язання внести плату щомісяця, але місцева влада всупереч закону не розв’язує проблему реструктуризації боргів. – Задонська К.В. – мешкає по вул. Вакуленчука 21, кв.34 – скаржиться на те, що дах будинку зроблений з порушенням будівельних норм і правил, у результаті дощі заливають будинок. Час іде, керівники змінюються, будинок руйнується, але на звернення його мешканців ніхто з посадових осіб не реагує. – Тишковська І.А., яка мешкає по вул. Велика Морська, 30, кв.9, тривалий час не може домогтися реагування місцевої влади на те, що без згоди мешканців цього будинку перший і другий поверхи було передано під магазин, володар якого розбив перегородки, в результаті чого почали руйнуватися стіни. – Лисак В.І., мешканці будинків 56б-52а по проспекту Жовтневої революції, працівники школи №37 і дитячого садка №125 інформують про порушення їхніх прав на належні умови проживання, відпочинку і виховання дітей місцевими органами влади, які без згоди людей і оформлення необхідних документів знищили традиційну зону відпочинку, віддавши її приватному підприємцю під магазини, автостоянку і розважальні заклади. – Домашев В.Г. – мешкає по вул. Героїв Бреста, 1, кв.48. Від імені 500 членів садівницького товариства скаржиться на адміністрацію міста, яка неправомірно намагається відібрати їхні садові ділянки. – Демченко А.Ф. – мешкає по вул. Рєпіна, 30, кв.66 – працював на “Атлантиці”, підприємство заборгувало кілька тисяч гривень, але борг не повертає. – Бессонова Л.П., Чернов Н.І., Буйнова А.І., Степанов І.С., Танцура Е.А. – ветерани війни і праці – інформують про те, що більше року у військкоматі лежать документи на призначення їм пенсії за особливі заслуги. – Нагурна М.М. – інвалід праці, мешкає по вулиці Героїв Бреста, 49-46. Звертається з проханням сприяти поновленню права на належне відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок виробничої травми. – Озерова Н.В. мешкає в цьому ж гуртожитку, к.300 з неповнолітньою дитиною. Приміщення непридатне для проживання, сире, оскільки було колись ванною кімнатою. Просить власника і адміністрацію вирішити це питання, але ніхто не хоче з нею навіть розмовляти. – Мешканці гуртожитку №78 по вул. Н.Музики на фасаді будинку написали “Дорога в пекло”. Перевіркою встановлено, що для людей тут справді створені нестерпні умови життя. Зокрема, електропроводка і обладнання знаходяться в аварійному стані, в приміщеннях загального користування – антисанітарія. На звернення мешканців ні власник, ні місцева влада не реагують. – Юр’єва О.Л., Юр’єв Д.В., Булавська І., Булавський А. повідомили про те, що через суд їх позбавили житла, яке було на балансі ЗАО “Монолітстрой” і в їхніх квартирах зараз мешкають судді. – Зеленова Л.Б., яка мешкає по вул. Героїв Сталінграда, 36, к.102, працює на Севастопольському хлібокомбінаті, звертається з проханням захистити право на житло, що збудоване за власні кошти і незаконно відчужене на користь працівників СБУ. – Шуваєва М.А. і Архипова С.Г., мешкають по вул. Вакуленчука, 29, обидві – інваліди, скаржаться на протиправні дії керівника ВПУ-28 С.А.Круглова, який намагається позбавити їх права на житло. – Ільїна Є.В. та інші громадяни, які мешкають по вул. Героїв Сталінграда, 60, звертаються з проханням захистити їх від свавілля місцевих комунальних служб, які вимагають оплати за ненадані комунальні послуги. Заявники мають документальні підтвердження, що, починаючи з 1991 р., будинок був відключений від опалення. – Мешканці 10-поверхового будинку по вул. Косарєва, 14, серед яких є інваліди, ветерани війни, мами з маленькими дітьми, благають налагодити роботу ліфту. Місцева влада обіцяє зробити це протягом останніх десяти років! – Мишкова Р.О., мешкає по вул. Горпищенка, 7в, кв.49, за фахом вчитель біології, тривалий час не може знайти роботу, внаслідок чого утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги на суму 1265 грн. 25 коп. Посадові особи місцевих органів влади відмовляють їй у наданні допомоги. – Татьянко Л.Н. – багатодітна, мешкає з шістьма дітьми у своєї матері по вул.Революції 1905 р., 18, кв.16 та Мургина Т.П., яка має сімох дітей і мешкає в гуртожитку по вул. Н.Музики, скаржаться на те, що Голова міськдержадміністрації пообіцяв особисто прийняти їх з житлового питання, але до цього часу прийом не відбувся. – Батьки дітей-інвалідів скаржаться на те, що не виконуються вимоги ст.27 Закону України “Про охорону дитинства” в частині створення в місті спеціальних закладів для дітей-інвалідів з вадами розумового розвитку. – Офіцери Військово-Морських Сил України звертаються з проханням залишити 540-й Центральний військово-морський шпиталь у приміщеннях санаторію “Омега” і надати допомогу в оснащенні цього закладу сучасним лікувально-діагностичним обладнанням. – Мешканці будинку по вул. Острякова, 171б, який передано Київським міським головою О.Омельченком Військово-Морським Силам України, скаржаться на те, що до цього часу будинок не взято на баланс. Депутат Ленінської райради Смиринська Н.Я. звертається з проханням сприяти прийому будинку в комунальну власність міста. – Члени громадської організації професійних та самодіяльних художників “Палітра”, серед яких є ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій, інваліди війни і праці, інформують про конфлікт з місцевою владою, який триває декілька місяців. Цих творчих людей фактично позбавили можливості виставляти і реалізовувати свої картини на Приморському бульварі – традиційному місці, зручному для севастопольців і численних гостей міста. На їхню думку, бульвар перетворений на звичайний ринок, який невідомо кому належить. – У колективному зверненні за підписом Воблікової Л.С., яка мешкає по вул. М.Вороніна, 54, звинувачуються місцеві органи влади в бездіяльності, наслідком якої є руйнація пляжу в Ушаковій балці, і порушення в такий спосіб права людей на належні умови відпочинку. – Працівники підприємства “Атлантика” поскаржилися на процедуру банкрутства цього підприємства, яку ініціювали, на їхню думку, за надуманими мотивами. Нині справа про банкрутство зупинена і протягом останніх п’яти місяців господарська діяльність підприємства заблокована, що призводить до масового порушення прав його працівників. Уповноважений направила з цього питання подання Голові Вищого господарського суду України Д.М.Притиці. Уповноваженим з прав людини виявлені також факти неналежного санітарного прибирання приватного житлового сектору, що порушує права громадян на безпечні і здорові умови проживання. На підставі викладеного та керуючись ст.101 Конституції України, п.11 ст.13, ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: з метою усунення виявлених порушень чинного законодавства України та поновлення прав громадян – мешканців міста вжити конкретних заходів реагування; забезпечити в усіх установах і закладах міста неухильне дотримання Закону України “Про звернення громадян”; посилити роботу житлово-комунальних служб з метою: – належної підготовки до опалювального сезону, оперативного реагування на скарги громадян щодо поновлення їхніх прав на належні умови життя; – дотримання прав мешканців приватного сектору міста на екологічно безпечні умови життя; – налагодження життєзабезпечення мешканців гуртожитків, у т.ч. відомчих; встановити контроль за реєстрацією громадян за місцем проживання власниками гуртожитків; підготувати пропозиції Кабінету Міністрів України щодо порядку подальшого використання гуртожитків і участі їхніх мешканців у приватизації житла; розробити механізм прийняття і реалізації рішень про реконструкцію житлових будинків з переплануванням, переведенням житлових приміщень у нежитлові, який виключатиме порушення прав мешканців таких будинків на безпечні для життя і здоров’я умови проживання; розглянути питання створення і функціонування центру соціально-трудової реабілітації для підлітків і молодих інвалідів з психофізичними захворюваннями; посилити контроль за станом справ на підприємствах міста з метою запобігання масовим порушенням прав громадян, зокрема права на працю та своєчасну винагороду за неї. Н.Карпачова 02.12.2003 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Про усунення порушення конституційних прав Останнім часом до Уповноваженого з прав людини зросла кількість звернень громадян, які мешкають у гуртожитках, щодо порушення їхніх житлових прав, тяжких умов проживання, а також незаконних виселень. Як свідчить аналіз цих звернень, такі факти мають місце у багатьох регіонах України, часто мають меркантильний характер, чим порушуються вимоги ст.47 Конституції та чинного законодавства України. Таких сімей, які зазнають порушення своїх конституційних прав на житло, в Україні налічується близько 1,5 млн. Загалом в Україні понад 2,5 млн. сімей тривалий час стоять на обліку та гостро потребують поліпшення житлових умов (у тому числі і сім’ї, які мають право на першочергове отримання квартир). У Концепції державної житлової політики, ухваленої Верховною Радою України ще 30 червня 1995 р., зазначено, що метою державної житлової політики є створення умов для реалізації прав громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та зберігання житлового фонду, вказано на неприпустимість використання житлового фонду не за призначенням. Відповідно до чинного законодавства приватизація гуртожитків і кімнат у гуртожитках не передбачена. Однак, як вбачається із звернень громадян, гуртожитки нерідко стають “здобиччю” комерційних структур або приватних осіб, використовуються не за призначенням. Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2002 р. за №369-№ продовжено строк використання житлових чеків громадян для приватизації державного житлового фонду. Багато громадян, які мешкають у гуртожитках, не скористалися своїм правом на житлові чеки або правом на першочергове одержання житла. Так, у своєму зверненні до Уповноваженого з прав людини мешканці гуртожитку в м.Луганську, який належав АТ науково-виробничої фірми “Луганські акумулятори”, повідомили, що цей гуртожиток було продано приватному підприємцю Івашкіну Л. з с.Лиман Старобельського району. Новий власник, ігноруючи інтереси мешканців, розіслав у міські комунальні служби листи з вимогами відключення гуртожитку від тепла, водопостачання та газу. Всю зиму сім’ї з дітьми (29 неповнолітніх) знаходились у холодних кімнатах, без води та світла. Під час перевірки цих фактів за дорученням Уповноваженого з прав людини встановлено, що керівництвом підприємства вчинено низку протиправних дій. До установчого фонду відкритого акціонерного товариства “Луганські акумулятори”, розмір якого становить 37,5 млн. грн., увійшов і зазначений гуртожиток. Згідно з п.8.7.3 плану приватизації, затвердженого наказом Фонду держмайна України від 16.03.1998 р. №500, об’єкти соціально-побутового призначення повинні зберігатися в експлуатації протягом 5 років, не змінюючи свого статусу. 11.12.2000 р. виконувач обов’язків голови правління ВАТ НВФ “Луганські акумулятори” Портний М.М., порушуючи п.140 Закону України “Про державну програму приватизації на 2000–2002 роки”, підписав мирову угоду про передачу цього гуртожитку у власність малого приватного підприємства “Фелікс” (м.Краснодон) у рахунок боргу. При цьому приміщення гуртожитку передали МПП “Фелікс” за 346 тис. грн. за первинної ціни об’єкта 809,6 тис. грн. Дане питання не обговорювалось на засіданні правління або наглядової ради ВАТ. Не виконавши гарантій щодо дотримання житлових прав громадян, МПП “Фелікс” перепродав гуртожиток разом з людьми (у ньому проживало 140 осіб) приватній особі. Серед мешканців гуртожитку – пенсіонери, інваліди, матері-одиночки, які пропрацювали на акумуляторному заводі по 20–30 років і є його акціонерами, стоять у черзі на поліпшення житлових умов і мають гарантоване Конституцією України право на одержання житла. В аналогічному становищі опинилися і мешканці гуртожитку №19 у кварталі Пролетаріату Донбасу в тому ж Луганську. Звертаючись до Уповноваженого з прав людини, вони написали: “Ми пропрацювали на виробництві ВАТ “Завод Донець” по 10 і більше років, є акціонерами цього підприємства, стоїмо у черзі на одержання житла з 1982 р. Та директор заводу не тільки не поліпшив наших житлових умов, а ще й подав позови на виселення нас з гуртожитку без надання житла. У даний час гуртожиток розвалюється, в ньому відсутні тепло, світло, газ, вода”. На жаль, таке становище не тільки у м.Луганську. У січні цього року 60 робітників Полтавського алмазного заводу та 20 дітей у віці від трьох до шістнадцяти років пікетували обласну держадміністрацію з вимогою скасувати рішення керівництва заводу про виселення їх з гуртожитку та продаж його приватній особі. У гуртожитку проживає 120 осіб, серед яких багато сімейних. Пікетники тримали в руках плакати з написами: “Допоможіть!”, “Не позбавляйте нас житла!”, “Чи діють у нас закони?”. Двісті мешканців гуртожитку ВАТ “Рівненський радіотехнічний завод” звернулись до Уповноваженого з прав людини з проханням захистити їхнє право на житло, а саме: вони повідомили, що на заводі пропрацювали понад 25 років, у заводському гуртожитку разом з ними проживають 500 дітей, гуртожиток давно став для них “рідною домівкою”. З аналогічним проханням до Уповноваженого з прав людини звернулися мешканці гуртожитку №3 на проспекті Кірова у м.Дніпропетровську. Вони пишуть: “Допоможіть нам захистити свої права на житло. Раніше наш гуртожиток знаходився у віданні Дніпропетровського домобудівельного комбінату №2, який збанкрутував. Гуртожиток продали як порожню будівлю за 150 тис. грн., а нас – 73 сім’ї, які постійно проживають у гуртожитку, – нові хазяї погрожують виселити весною на вулицю, як бомжів”. Перелік подібних фактів, коли житловий фонд використовується не по-господарському, гуртожитки продаються за безцінь, порожніють, розвалюються при гострому дефіциті житлових приміщень, можна було б продовжити. Ситуація, яка склалася на сьогодні, призвела до необхідності передачі відомчих гуртожитків у комунальну власність, з подальшою їх приватизацією. Проведене Уповноваженим з прав людини вивчення цього питання в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі засвідчило, що приватизація кімнат у гуртожитках після їх реконструкції не суперечить вимогам рішення Конституційного Суду України від 28.09.2000 р. №10-рп, на яке звернено увагу у відповіді Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 р. на подання Уповноваженого з прав людини на ім’я Прем’єр-міністра України. Свого часу Верховна Рада Автономної Республіки Крим прийняла постанову “Про заходи щодо поліпшення роботи по обліку, управлінню та передачі гуртожитків на баланс місцевих рад” №464-2/99 від 21 квітня 1999 р., згідно з якою при Республіканському комітеті з питань житлово-комунального господарства було утворене спеціалізоване підприємство “Битфон” по підготовці та прийому у комунальну власність відомчих гуртожитків. Тільки у м.Сімферополі прийнято на баланс “Битфона” 8 таких гуртожитків загальною площею 45,2 тис. кв. метрів. Після ремонту та реконструкції цих гуртожитків близько трьох тисяч мешканців поліпшили свої житлові умови та отримали житло у приватну власність. “Битфон” діє за рахунок квартирної плати, прибутку від оренди та господарської діяльності, без дотацій з місцевого бюджету. У м.Севастополі ці питання вирішує міське комунальне підприємство “Житлосервіс-5”. За два роки ним підготовлено та прийнято у комунальну власність 7 відомчих гуртожитків. На період до 2010 р. планується прийняти близько 100 таких гуртожитків. Заслуговує на увагу позитивний досвід з цього питання у м.Києві. За останні три роки тут більше 130 гуртожитків набули статусу житлових приміщень, майже 11 тис. мешканців отримали ордери для постійного проживання. У цьому році розпочаті роботи ще на 17 об’єктах. Однак, враховуючи те, що більшість гуртожитків знаходяться у занедбаному стані, а також те, що багато акціонерних товариств, на балансі яких перебувають гуртожитки, знаходяться у стані банкрутства та не мають можливості брати участь у їх ремонті, для вирішення цього питання необхідна державна підтримка та законодавче врегулювання. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” був прийнятий 19 червня 1992 р. Він дозволив громадянам України практично реалізувати своє право на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, а також залучитися до участі в утриманні і збереженні існуючого житла. Однак у законі, яким забороняється приватизація кімнат у гуртожитках (це положення продеклароване у багатьох інших нормативних актах), не враховано те, що згідно з п.4 Примірного положення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №208 від 3 червня 1986 р., гуртожитки поділяються на два види: а) для проживання одиноких громадян, які не перебувають у сімейних стосунках: б) для проживання сімей, так звані сімейні гуртожитки. Більше того, у чинному законі не вказано, як вирішити колізію з тими мешканцями гуртожитків, котрі відповідно до ст.132 Житлового кодексу України не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Відсутність на сьогодні діючого механізму забезпечення житлом при виселенні з гуртожитків призводить до того, що громадяни України, які згідно з чинним законодавством не можуть бути виселені з гуртожитків без надання іншого житлового приміщення, фактично позбавлені права на житло, оскільки не мають змоги отримати житло в іншому місці. Шляхом приватизації кімнат у гуртожитках можна вирішити такі проблеми. По-перше, це сприятиме частковому забезпеченню реалізації права громадяни на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, оскільки, отримавши у приватну власність житло, громадяни самостійно вирішують питання розпорядження цією власністю. Таким чином, зменшиться соціальна напруженість, стане реальним захист прав мешканців гуртожитку, зокрема прав неповнолітніх від свавілля чиновників та загрози бути викинутими на вулицю. По-друге, виконуватиметься задеклароване зобов’язання держави (ст.125, 132 ЖК України) безплатно забезпечити громадян житлом при їх виселенні з гуртожитків, що на сьогодні залишається проблемою з огляду на обмеженість відповідних бюджетних ресурсів. По-третє, значною мірою реалізуватиметься Постанова Верховної Ради України “Про продовження терміну використання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду”, термін яких продовжений до 2006 р. Враховуючи викладене, прошу: на підставі ст.101, ст.75 та ст.85 Конституції України, ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” надати доручення підготувати законопроект про внесення змін і доповнень до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, якими передбачатиметься передача відомчих гуртожитків у комунальну власність, їх реконструкція під будинки для малосімейних з пріоритетним правом одержання цього житла та приватизація кімнат після реконструкції тими громадянами, які згідно з діючим законодавством не можуть бути виселеними без надання їм іншого житла. Водночас повідомляю, що Уповноважений з прав людини готова взяти участь спільно з народними депутатами України у розробці змін і доповнень до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Н.Карпачова 19.12.2003 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Про приведення у відповідність до Конституції України і До Уповноваженого з прав людини надходять численні звернення громадян, народних депутатів України, громадських і політичних організацій щодо невідповідності Конституції України, чинному законодавству існуючого Порядку реєстрації фізичних осіб за місцем їхнього проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №35 від 16.01.2003 р. Ретельний аналіз законодавчих і нормативних актів з цього питання свідчить про наявність підстав для таких звернень. Так, 14 листопада 2001 р. Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) №15-рп/2001, визнавши зазначені положення неконституційними. Забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України було покладено на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України. 16 січня 2003 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №35 “Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання”. Пунктом 3 Тимчасового порядку визначено поняття місця проживання особи як “місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його найму, піднайму, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України”. Тобто умовою реєстрації особи є наявність в її користуванні конкретного житлового будинку (приміщення). Це положення суперечить ст.17 чинного Цивільного кодексу України, якою “місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно або переважно проживає”, без умови наявності в його користуванні конкретного житлового приміщення.Така неузгодженість породжує певні проблеми в реалізації прав громадян. Зокрема, в процесі приватизації житлового фонду і формуванні ринку житла частина громадян з різних причин втрачає житло. Ця обставина робить реєстрацію громадян за місцем проживання надзвичайно складною, оскільки згаданим Тимчасовим положенням реєстрація пов’язується з конкретним будинком. Крім цього, навіть маючи житло де-факто, громадяни України часто не можуть зареєструватися за місцем фактичного проживання, зокрема в гуртожитках. Якщо ж людина, крім цього, ще й загубить паспорт, то вона фактично опиняється поза правовими рамками суспільства і неспроможна реалізувати права громадянина України, гарантовані Конституцією і законами України, зокрема, право на вступ до шлюбу (без реєстрації немає можливості оформити шлюб), право на медичну допомогу, право на освіту (без реєстрації батьків діти не можуть бути оформлені в школі), право на пенсійне забезпечення та інші види соціальної допомоги (без реєстрації не виплачуються навіть зароблена пенсія) та цілий комплекс інших фундаментальних прав людини. У такий спосіб в Україні фактично формується категорія осіб без визначеного місця проживання, які всупереч Конституції України позбавлені певних громадянських прав з відповідними негативними наслідками для всього суспільства. З огляду на наведене, керуючись ст.101 Конституції Україні, ст.13, 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: 1. Вжити заходів щодо усунення правових колізій Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем їхнього проживання, наслідком яких є обмеження прав громадян, передбачених Конституцією і законами України. 2. На виконання Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) №15-рп/2001 від 14 листопада 2001 р., прискорити розробку і подання до Верховної Ради України законопроекту про врегулювання питань реєстрації громадян за місцем проживання. Н.Карпачова 28.10.2003 р.
Міністру внутрішніх справ України ПОДАННЯ Про усунення порушення конституційних прав У листопаді 2002 р. Уповноваженим з прав людини та його представниками проводилося вивчення стану дотримання прав і свобод людини стосовно затриманих і заарештованих осіб, які перебували в ізоляторі тимчасового тримання та в кімнатах для затриманих райвідділів міліції м.Сімферополя. Під час відвідання цих установ було виявлено, що умови тримання, у яких перебували особи зазначених категорій, не відповідали елементарним санітарно-побутовим вимогам. Контрольною перевіркою, проведеною Уповноваженим з прав людини у вересні цього року, встановлено, що Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим вжито низку заходів щодо приведення ізоляторів тимчасового тримання міст Сімферополя, Ялти, Алушти, кімнат для затриманих Сімферопольського райвідділу внутрішніх справ до вимог, встановлених МВС України. Водночас вивчення стану умов перебування затриманих та заарештованих в ІТТ міст Севастополя, Саки, Красноперекопська, Керчі, Євпаторії, спецприймальнику міста Сімферополя та кімнатах для затриманих вищезазначених міськрайорганів міліції засвідчило таке. Всі відвідані ІТТ були переповнені; у Севастопольському ІТТ у жіночій камері №12, що має чотири спальних ліжка, фактично перебувало 12 заарештованих жінок і 3 засуджених. Усі вони сплять по черзі. Аналогічна ситуація і в інших камерах. Усього на день перевірки у Севастопольському ІТТ перебувало людей майже втричі більше, ніж дозволяють санітарні норми. Як у Севастопольському, так і у відвіданих ІТТ АР Крим, доступ до денного світла обмежений щільною металевою сіткою, штучне освітлення недостатнє. Люди змушені постійно знаходитись у нижній білизні через підвищену температуру повітря. Всі відвідані камери знаходились в антисанітарному стані. Заарештовані на передбачені законом прогулянки не виводились. Привертає увагу те, що порушення конституційного права людини на гідне поводження з нею стосується значної кількості громадян. Лише за 2002 р. та 9 місяців 2003 р. у 17-ти ІТТ Автономної Республіки Крим за таких умов утримувалося 21 455 затриманих, заарештованих та засуджених осіб. Аналогічні порушення умов тримання затриманих відзначаються і в доповіді Європейського комітету проти тортур Ради Європи за результатами перевірок органів МВС, здійснених в Україні ще у 1999–2000 рр. Проте рекомендації ЄКПТ щодо забезпечення нормальних санітарно-побутових умов особам, які тримаються в ІТТ та кімнатах для затриманих, виконуються повільно. Це підтверджується тим, що фахівці санепідемстанцій, які, за ініціативою Уповноваженого, брали участь у перевірці, зробили висновок, що подальше перебування людей в антисанітарних умовах у кімнаті для затриманих Ленінського райвідділу міліції м.Севастополя та спецприймальнику ГУ МВС України м.Сімферополя неможливе, у зв’язку з чим ці приміщення було закрито для проведення ремонту. Таке поводження із затриманими та заарештованими є брутальним порушенням прав людини, визначених Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованою Україною 26 січня 1987 р., Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 р., та ст.3 і 28 Конституції України. Через відсутність належних санітарно-побутових умов, жорстоке поводження порушується невід’ємне право на життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, що спричиняє фізичні та моральні страждання, а також ставить людину в залежність від працівників правоохоронних органів і може розцінюватись як один з видів тортур. Уповноважений з прав людини вважає, що арешт повинен бути застосований як виняток, коли інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу. Безпідставне взяття під варту призводить не тільки до моральних страждань людини, а й до переповнення ізоляторів тимчасового тримання та слідчих ізоляторів, а це у свою чергу призводить до значних витрат державних коштів на утримання ув’язнених та нових проблем з їх розміщенням. Про безпідставні арешти свідчить те, що місцевими судами Автономної Республіки Крим у 2002 та першому півріччі 2003 р. звільнено з-під варти із залу суду 439 осіб, для яких обрана міра покарання, не пов’язана з позбавленням волі. Поряд з цим статистичні дані свідчать про те, що слідчі органи внутрішніх справ нерідко намагаються внести до суду клопотання про взяття під варту підозрюваної особи, нехтуючи такими обставинами, як тяжкість вчиненого злочину, характеристика особи обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, збіг тяжких або сімейних обставин, наявність постійного місця проживання. Все це призводить до відмови судів у обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Так, до Залізничного місцевого суду м.Сімферополя звернувся слідчий Залізничного райвідділу про застосування до громадянки Шкуропат Л. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Під час розгляду цього подання судом було встановлено, що Шкуропат Л. обвинувачується у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень громадянину Лановому В. У матеріалах справи були відсутні будь-які дані про те, що, перебуваючи на волі, вона продовжить злочинну діяльність, створить перешкоди для встановлення істини по справі, відсутні докази тяжкості заподіяних нею тілесних ушкоджень. Крім того, вона раніше не судима, має постійне місце проживання та позитивні характеристики. За таких умов суд відмовив в обранні запропонованого слідчим запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. В Автономній Республіці Крим у 2002 р. місцевими судами розглянуто 3968 подібних подань слідчих органів, відмовлено – по 237. У першому півріччі 2003 р. відповідно розглянуто 1744, відмовлено – по 125. Статистичні дані свідчать, що у другому півріччі 2001 р. до місцевих судів міста Севастополя внесено 445 таких подань слідчих органів, відмовлено по 57, у 2002 р. – 908, відмовлено – по 52. Такий підхід з боку правоохоронних органів є підтвердженням того, що при вирішенні долі людини, визначаючи таку міру запобіжного заходу, як арешт, з моменту затримання підозрюваного у скоєнні злочину працівники слідчих органів мають щодо нього обвинувальний ухил. Все це призводить не тільки до моральних і фізичних страждань людини, нехтування її конституційним правом на свободу та особисту недоторканність, а й до систематичного порушення строків розгляду судами кримінальних справ, до переповнення слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ. Це у свою чергу призводить до витрачання значних державних коштів на утримання ув’язнених та створення проблем з їх працевикористанням, а також до незадовільного відшкодування збитків, як державі, так і потерпілим та їхнім сім’ям. Наведені факти свідчать про порушення не тільки національного законодавства, а й ст.9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст.5, 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, якими передбачено право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. На підставі викладеного, керуючись п.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: 1. Розглянути подання Уповноваженого з прав людини, вжити відповідних заходів щодо усунення порушення конституційних прав затриманих та заарештованих у спеціальних установах міліції ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі. 2. Проявити гуманізм і повагу до конституційних прав на свободу, особисту недоторканність кожної людини, вживши у межах Вашої компетенції заходів, які забезпечують направлення слідчими органами міліції клопотань до суду про арешт підозрюваної особи лише за наявності аргументованих підстав, передбачених ст.148 Кримінально-процесуального кодексу України. Порушувати питання про арешт людини лише у виключних випадках. Н.Карпачова 29.12.2003 р.
Президентові України П О Д А Н Н Я Про недопущення порушення конституційних виборчих Уповноважений з прав людини здійснює постійний моніторинг дотримання конституційних прав виборців України. Зокрема, 29 червня 2003 р. під час виборів міського голови м.Мукачевого Уповноважений з прав людини особисто здійснювала парламентський контроль за реалізацією права на вільні вибори у м.Мукачевому. У зв’язку із загрозою зриву виборів міського голови цього міста на підставі анонімних повідомлень про замінування виборчих дільниць у м.Мукачевому Уповноважений з прав людини спільно з представниками Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи вжила заходів реагування для перевірки вказаних повідомлень та забезпечення конституційних прав виборців. Вибори міського голови м.Мукачевого відбулися відповідно до чинного законодавства, право на вільне волевиявлення виборців відповідно до ст.71 Конституції України було забезпечене. Не було допущено порушень законодавства про вибори, які вплинули б на підсумки виборів. Постановою Мукачівської міської територіальної комісії від 29–30 червня 2003 р. №14 Мукачівським міським головою визнано обраним Петьовку В.В. Сесія Мукачівської міської ради 1 липня 2003 р. визнала повноваження новообраного міського голови, який склав присягу. За час його діяльності проведено 8 сесій міської ради, ним як міським головою видано 389 розпоряджень. 27 грудня 2003 р. до Уповноваженого з прав людини звернувся народний депутат України Оробець Ю.М., Голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань вивчення ситуації у зв’язку з проведенням у червні 2003 р. позачергових виборів міського голови м.Мукачевого. У зверненні йдеться про реальну загрозу порушення конституційних прав жителів м.Мукачевого у зв’язку з реалізацією Указу Президента України №1486/2003 від 25 грудня 2003 р. “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області”. У зазначеному Указі Президента України йдеться про те, що рішенням місцевого Сихівського районного суду м.Львова від 17 липня 2003 р. у зв’язку з встановленими фактами порушень законодавства скасовано рішення Мукачівської міської територіальної виборчої комісії про результати та підсумки виборів міського голови. Зазначену виборчу комісію рішенням суду зобов’язано призначити знову та провести повторні вибори міського голови. Проте моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчує, що 18 липня 2003 р. у м.Мукачевому відбулося засідання Мукачівського міського суду Закарпатської області, який ухвалив рішення про відмову в задоволенні скарг кандидата на посаду міського голови м.Мукачевого Бурнадзі В.М. та виборця Мелика М.І., а також заборонив Мукачівській міській територіальній виборчій комісії визнавати вибори Мукачівського міського голови, які відбулися 29 червня 2003 р., недійсними, та приймати рішення про проведення повторних виборів. 10 листопада 2003 р. Верховний Суд України своєю ухвалою після перевірки скарги на рішення Мукачівського міського суду щодо цих питань відмовив у прийнятті до свого провадження заяви ще одного кандидата на посаду міського голови м.Мукачевого Нусера Е.Е. При цьому Верховний Суд України наголосив, що рішення Мукачівського міського суду від 18 липня 2003 р. відповідно до чинного законодавства “є остаточним і оскарженню не підлягає”. Відповідно до частини п’ятої ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Звертаю Вашу увагу, що Верховний Суд України в своїй ухвалі наголосив на остаточності рішення саме Мукачівського суду, а не Сихівського. При підготовці проекту Указу Президента України №1486/2003 від 25 грудня 2003 р. “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області”, на жаль, було вибірково використане лише одне з зазначених судових рішень, а саме – Сихівського суду, щодо виборів Мукачівського міського голови. Проте Міністерство юстиції України не може вжити встановлених законом заходів щодо виконання цього рішення, як це передбачено першим пунктом зазначеного Указу, оскільки є чинне рішення Мукачівського міського суду від 18 липня 2003 р., протилежне йому за змістом. Конституція України не передбачає повноважень Президента України щодо визначення, яке саме судове рішення остаточне і яке рішення Міністерство юстиції України має виконувати. Пункт третій зазначеного Указу Президента України стосовно призначення виконувача обов’язків Мукачівського міського голови “на період до обрання міського голови в установленому законом порядку” порушує закріплений у ст.7 Конституції України принцип, згідно з яким “в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”. Відповідно до ст.71 Конституції України органи місцевого самоврядування формуються виключно шляхом виборів. Згідно з частиною другою ст.141 Конституції України територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Відповідно до Конституції України (пункту 15 частини другої ст.92, ст.146) лише єдиний орган – Верховна Рада України шляхом прийняття Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування має виключне повноваження визначати механізм формування органів місцевого самоврядування. Процедура дострокового припинення повноважень міського голови регламентується ст.79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” і взагалі не передбачає призначення виконувача обов’язків міського голови. Навіть у випадку призначення Верховною Радою України позачергових виборів міського голови його повноваження припиняються в день обрання головою іншої особи. У ст.8 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України №452/97 від 15.07.1997 р., зазначено, що “будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом”. Відповідно до чинного законодавства України розгляд і вирішення по суті будь-яких спорів, що виникають у процесі такого формування між його учасниками, зокрема щодо виборів міського голови, належить до виключної компетенції органів судової влади. Конституція України та закони України не наділяють Президента України повноваженнями щодо формування органів місцевого самоврядування, в тому числі призначення їх посадових осіб. Безпідставним є посилання в Указі Президента України на частину другу ст.102 Конституції України. В цій конституційній нормі йдеться лише про основні напрями діяльності Президента України як глави держави, тобто його функції, але їх обсяг і межі чітко визначені у його конституційних повноваженнях. Відповідно до частини другої ст.64 Конституції України окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Таку ж умову містить і ст.21 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно з якою “обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану”. Як відомо, у м.Мукачевому Закарпатської області воєнний чи надзвичайний стан не вводився. На підставі здійсненого аналізу Уповноважений з прав людини дійшла висновку, що вищезазначений Указ виходить за межі конституційно окреслених повноважень Президента України і порушує визначений Конституцією України принцип верховенства права, а саме: відповідно до частин першої та другої ст.8 Конституції України “в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Також Уповноважений з прав людини вважає, що призначення згідно з п.3 вищезазначеного Указу Президента України виконувача обов’язків міського голови м.Мукачевого не тільки порушує Конституцію України та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а й призведе до штучного посилення соціальної напруженості та загострення політико-правової ситуації у м.Мукачевому. Свідченням цього є рішення сесії міської ради м.Мукачевого від 26 грудня 2003 р., яке підтвердило легітимність діючого міського голови, багатотисячний мітинг територіальної громади м.Мукачевого на підтримку діючого міського голови Петьовки В.В. та рішення сесії міської ради м.Мукачевого від 29 грудня 2003 р. про визнання недійсним призначення виконувачем обов’язків міського голови Опачка М.І. Зазначене стало підґрунтям для направлення 29 грудня 2003 р. конституційного подання Уповноваженого з прав людини до Конституційного Суду України для розгляду питання на предмет відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 р. №1486/2003. З метою недопущення порушення конституційних прав мешканців м.Мукачевого Закарпатської області прошу: призупинити дію Указу Президента України за №1486/2003 від 25 грудня 2003 р. “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” до прийняття рішення у Конституційному Суді України за поданням Уповноваженого з прав людини щодо відповідності зазначеного Указу Конституції України. Н.Карпачова 29.12.2003 р. | |