|
Прем’єр-міністрові України П о д а н н я Про порушення конституційних прав Уповноважений з прав людини глибоко стурбована загостренням соціальної напруженості в суспільстві, яке виникло внаслідок набрання чинності з 1 січня поточного року Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. За інформацією Пенсійного фонду України, право на збільшення пенсій при їх перерахунку отримали 29% пенсіонерів. При цьому діапазон збільшення розмірів пенсій для цієї частини пенсіонерів становить від 20 до понад 1000 грн. Поряд з цим 9 млн. 700 тис. пенсіонерів не одержали практично ніяких обнадійливих наслідків від запровадження нового пенсійного закону. Закон, який мав би забезпечити мінімальні потреби найбільш соціально незахищених верств населення – пенсіонерів усіх категорій, – не виправдав їхніх сподівань на поліпшення матеріального становища, про що Уряд постійно інформував суспільство. За інформацією, яка надходить до Уповноваженого, фактичне збільшення перерахованих пенсій для більшості пенсіонерів України становить лише до 10 грн. на місяць. У своїх зверненнях до Уповноваженого громадяни висловлюють розчарування з приводу окремих положень зазначеного Закону, а також розмірів перерахованих їм пенсій і вимагають поновлення своїх конституційних прав на належний соціальний захист. Так, особливі нарікання у пенсіонерів викликає застосування у п.2 постанови Кабінету Міністрів України №1783 від 20.11.2003 р. показника середньої заробітної плати за 2002 р. на рівні 306,45 грн., прийнятого як базовий для перерахунку пенсій. Громадяни вважають, що цим рішенням Уряд незаконно знизив на 70 грн. показник середньої заробітної плати, який приймається для перерахунку пенсій відповідно до ст.43 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. За офіційними даними Державного комітету статистики України, розмір середньомісячної заробітної плати у 2002 р. по Україні склав 376,38 грн. (Статистичний бюлетень №2 за січень 2003 р. Державного комітету статистики України). Крім того, в офіційному виданні Міністерства праці та соціальної політики України ”Праця і зарплата” (№29, серпень 2003 р.) повідомлялося: ”При перерахунку пенсії, призначеної до 1 січня 2004 року, заробітну платню визначають шляхом множення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2002 р. (вона становить 376 грн. 38 коп.), на середньоарифметичний коефіцієнт заробітку”. З’ясовуючи причини цих розбіжностей, ще у грудні 2003 р. Уповноважений з прав людини звернулася до Міністерства праці та соціальної політики. У відповіді, отриманій від міністерства, зазначається, що Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не визначено методики, за якою необхідно розраховувати показник середньої заробітної плати, який застосовується для призначення пенсій. Пенсійний фонд України вважає, що нарахована середня заробітна плата є меншою, ніж відповідний статистичний показник, підтверджений даними персоніфікованого обліку. Тому Державним комітетом статистики та Пенсійним фондом України було запропоновано встановити базовий показник середньої заробітної плати за 2002 р., прийнятий для перерахунку пенсій, у розмірі 306,45 грн., що знайшло відображення у постанові Кабінету Міністрів України №1783. Уповноважений з прав людини вважає, що зменшення базового показника середньої заробітної плати за 2002 р., прийнятого для перерахунку пенсій, призначених до 1 січня 2004 р., призвело до заниження розмірів перерахованих пенсій і відповідно до масового порушення конституційних прав громадян на належний соціальний захист. Окрім цього, звертаю Вашу увагу на те, що тоді як абсолютна більшість пенсіонерів України – майже 10 млн. осіб – вимагають бодай маленької справедливості, перераховані у вересні 2003 р. пенсії окремим категоріям державних службовців, особливо в столиці нашої держави, перевищують більш ніж у 10 разів розмір середньої пенсії громадян України, що негативно впливає на морально-психологічний клімат у країні й загострює соціальну напруженість між різними категоріями пенсіонерів. З метою поновлення конституційних прав громадян на належний соціальний захист, керуючись ст.101 Конституції України, п.11 ст.13, ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1783 від 20 листопада 2003 р. “Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”, встановивши базовий показник середньої заробітної плати за 2002 р., прийнятий для перерахунку пенсій, у розмірі, обчисленому Державним комітетом статистики, а саме – 376, 38 грн. Н.Карпачова 09.02.2004 р.
Голові Головного контрольно- ПОДАННЯ Про усунення порушення конституційного Під час робочої поїздки у Луганську область до мене як Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулися вчителі школи №22 м.Краснодона з проханням сприяти у вирішенні питання своєчасної виплати їм заробітної плати. Під час зустрічі встановлено, що вчителям цієї та інших шкіл м.Краснодона у грудні виплачено заробітну плату лише за листопад 2003 р., а за грудень вона була нарахована їм лише у січні 2004 р. З’ясувалося, що з місячною затримкою виплачується заробітна плата вчителям також у містах Красний Луч, Свердловськ, Стаханов. Водночас у м.Первомайську, Краснодонському районі Луганської області заробітна плата вчителям виплачується своєчасно. У зв’язку з порушенням конституційного права громадян на своєчасну виплату заробітної плати, що гарантовано ст.3, 8, 21, 22, 24, 43 Конституції України та ст.98, 115 Кодексу законів про працю, на підставі ст.101 Конституції України, ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та п.2 Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, прошу: організувати перевірку обставин і встановлення причин затримання виплати заробітної плати вчителям м.Краснодона та деяких інших міст Луганської області та вжити заходів щодо поновлення порушених прав. Н.Карпачова 10.02.2004 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Щодо реалізації положень Закону України (справа про ідентифікаційні коди) До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини останнім часом з різних регіонів нашої країни надходять численні звернення від громадян України, які стикаються із значними труднощами та перешкодами у реалізації свого права на відмову від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера платників податків та інших обов’язкових платежів і на користування раніше встановленими формами обліку (звернення з Вінницької області – 5900 підписів; з м.Краматорська Донецької області – 414 підписів; з смт. Рокитного Рівненської області – 325 підписів; з м.Дунаївців Хмельницької області – 167 підписів; з м.Києва – 135 підписів; з м.Радомишля Житомирської області – 130 підписів; з м.Шепетівки Хмельницької області – 113 підписів; з м.Чернігова – 88 підписів тощо). Згідно з ч.2 ст.1 Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” від 22.12.94 р. із відповідними змінами: “Для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера”. Альтернативна форма обліку фізичних осіб-платників податків була запроваджена Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” від 16.07.99 р. у відповідь на масовий і надзвичайно активний рух протесту православних віруючих – противників створення єдиної автоматизованої системи накопичення, зберігання і обробки інформації про особу з використанням індивідуальних цифрових номерів замість форм обліку, які існували раніше. На даний час Закон “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” є чинним і обов’язковим для виконання на території України всіма державними органами, їх посадовими і службовими особами, юридичними і фізичними особами. Водночас, на превеликий жаль, положення ч.2 ст.1 Закону до цього часу, тобто вже протягом чотирьох років, належним чином не виконуються, оскільки не розроблено відповідного механізму альтернативної форми обліку фізичних осіб – платників податків. Відсутність такого механізму фактично унеможливлює реалізацію громадянами свого права на відмову від ідентифікаційного номера. Ситуація ускладнюється позицією Державної податкової адміністрації України, яка, фактично виступаючи за скасування альтернативної форми обліку фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, блокує розробку відповідного механізму. Безумовно, право визначатись із системою обліку фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів належить виключно Верховній Раді та Уряду України. Водночас вибір такої системи повинен враховувати права та законні інтереси громадян України, а також здійснюватися відповідно до Конституції та чинного законодавства. На думку Уповноваженого з прав людини, свідоме невиконання чинного Закону є грубим порушенням принципів верховенства права та поваги до прав людини. Обґрунтовуючи свою позицію, Державна податкова адміністрація України листом №150/2/19-0110 від 20.08.02 р. на адресу Секретаріату Уповноваженого з прав людини повідомила, що запровадження альтернативної форми обліку “означає надання певних привілеїв окремим категоріям громадян залежно від їх ставлення до релігії”, що суперечить ст.24 та 35 Конституції України. Водночас така позиція з правового погляду не є достатньо обґрунтованою. По-перше, згідно з законодавством України визнання положень нормативно-правових актів такими, що суперечать Конституції України (є ”неконституційними”), належить до виключної компетенції Конституційного Суду України. По-друге, у Законі йдеться не про встановлення певних привілеїв шляхом звільнення осіб від обов’язку сплачувати податки, а про передбачене Законом право осіб сплачувати встановлені для всіх податки під власним ім’ям, без присвоєння їм ідентифікаційного номера. По-третє, Закон передбачає право осіб відмовитись від ідентифікаційного номера не лише через свої релігійні, а й через ”інші переконання”. Окрім того, Державна податкова адміністрація України вважає, що внесення у паспорт громадянина України відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера (ч.2 ст.1 Закону) суперечить ч.1 ст.4 Закону України ”Про свободу совісті та релігійні організації”, де зазначається, що ”в офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується”. Водночас така позиція не є достатньо обґрунтованою, адже відмітка свідчить не про належність громадянина до тієї або іншої релігійної конфесії, а безпосередньо про наявність права здійснювати платежі без ідентифікаційного номера. Крім цього, як зазначалося, відмова від ідентифікаційного номера можлива не лише через релігійні переконання. Державна податкова адміністрація наголосила також на тому, що положення Закону про внесення вищезазначеної відмітки суперечить вимогам Положення про паспорт громадянина України (затвердженого Постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 р. №3423-ХІІ), абз.8 п.6 якого встановлює, що “вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється”. Водночас внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера передбачене законодавчим актом України – Законом України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів”. Більше того, згідно з абз.5 п.6 Положення сьома, восьма та дев’ята сторінки паспорта спеціально призначені для ”особливих відміток”. На цих сторінках згідно з вимогами законодавчих актів України робляться відмітки про відношення до військового обов’язку, оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (абз.3 п.12 Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. №231), використання права на приватизацію житла і земельної ділянки, одержання майнових приватизаційних сертифікатів тощо. На практиці відсутність порядку обліку фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від ідентифікаційного номера, призводить до виникнення багатьох серйозних проблем у осіб, які не отримали ідентифікаційного номера. Це безпосередньо або побічно стосується працевлаштування, пенсійного забезпечення, реалізації права на освіту, отримання стипендій, оформлення субсидій, отримання допомоги по безробіттю, відкриття банківських рахунків, реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності тощо. Ще одна проблема – відмова осіб від ідентифікаційних номерів у тих випадках, коли вони свого часу прийняли їх, але після запровадження альтернативної системи обліку через релігійні або інші переконання вирішили відмовитись від ідентифікаційного номера. Як вбачається з роз’яснення Державної податкової адміністрації України від 25.10.02 р. №3636/П/19-0115, ”...закон не має зворотної дії у часі і відмовитися від прийнятого раніше номера не можна”. Водночас слід зазначити, що більшість громадян у перші роки дії Закону України “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” під тиском, загрозою застосування стягнень і можливих проблем із працевлаштуванням, отриманням заробітної платні, пенсійним і соціальним забезпеченням тощо, прийняли ідентифікаційний номер. Однак, внутрішньо не погоджуючись через свої релігійні або інші переконання, по суті, з примусовим прийняттям ідентифікаційного номера, боролись за своє право здійснювати сплату податків без нього. Крім цього, в Законі йдеться у загальному сенсі про право громадян через свої релігійні або інші переконання сплачувати податки та інші обов’язкові платежі без призначення ідентифікаційного номера за раніше встановленими формами обліку: відмова від прийняття ідентифікаційного номера або відмова від раніше прийнятого ідентифікаційного номера особливого значення у даному випадку не мають. Враховуючи зазначене, на думку Уповноваженого з прав людини, право відмовитися від ідентифікаційного номера має бути поширене на всіх осіб, які підлягають обліку як платники податків, незалежно від прийняття або неприйняття ідентифікаційного номера. Показовим щодо цього є європейський досвід. Так, Комітет експертів Ради Європи з питань захисту інформації у своєму дослідженні, проведеному у 1991 р., щодо введення та використання особистих ідентифікаційних номерів наголошував на тому, що у країнах, де система особистих ідентифікаційних номерів уже діє, повинні запроваджуватись обмеження щодо її використання з метою забезпечення рівноваги між приватними інтересами та інтересами держави. При цьому особа, яка відмовляється повідомити свій ідентифікаційний номер, не повинна зазнавати жодних незручностей. Втративши надію на розробку механізмів реалізації ч.2 ст.1 Закону, громадяни почали звертатись до судових органів з позовами проти державних податкових інспекцій за місцем проживання, оскаржуючи відмову останніх визнати їх право на відмову від ідентифікаційного номера та внесення відповідної відмітки до паспортів. У багатьох випадках судами України були винесені рішення на користь позивачів (копії деяких з таких судових рішень додаються). Певна річ, реалізація права громадян на відмову від ідентифікаційного номера передбачає одночасне існування двох механізмів обліку фізичних осіб – платників податків – єдиний Державний реєстр з цифровою системою обліку та альтернативна форма обліку, яка існувала раніше. На думку Уповноваженого з прав людини, дотримання прав і свобод людини, душевний спокій і громадянський мир тисяч громадян, а також безумовне дотримання законів України мають бути головними пріоритетами у демократичній державі. У зв’язку з вищевикладеним, керуючись ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, а також зважаючи на той факт, що протягом більше чотирьох років положення ч.2 ст.1 Закону “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” фактично не виконуються, прошу: вжити заходів щодо неухильного виконання ч.2 ст.1 Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів”. Надати доручення невідкладно розробити відповідний механізм реалізації зазначеного положення Закону в частині забезпечення права громадян України на відмову від ідентифікаційного номера фізичних осіб – платників податків, перебачивши відмову від ідентифікаційного номера також для тих осіб, які свого часу прийняли цей номер, але бажають відмовитися від нього через релігійні або інші переконання. Привести у відповідність до вищезазначеного Закону України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади, положення яких перешкоджають особам реалізувати своє право на відмову від ідентифікаційного номера. Додаток: копії судових рішень. Н.Карпачова 01.03.2004 р.
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про необхідність співпраці Генеральної прокуратури та Уповноваженого з прав людини у питаннях контролю за відшкодуванням шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду Відповідно до ст.1 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” у процесі здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод громадян Уповноваженим з прав людини приділяється постійна увага питанням захисту прав потерпілих від посягань органів державної влади, зокрема, відшкодуванню потерпілим матеріальної та моральної шкоди. У вересні минулого року під час комплексного вивчення стану дотримання прав людини у Автономній Республіці Крим Уповноваженим та працівниками Секретаріату поряд з іншими життєво важливими проблемами був проведений моніторинг з питань відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. За наслідками перевірки в АРК було прийняте рішення про вивчення цього питання в цілому в Україні. Проведеною перевіркою встановлено, що Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, прийнятий 1 грудня 1994 р. з метою гарантованого захисту прав потерпілих, широко використовується у судовій практиці і почав відігравати важливу позитивну роль у захисті прав потерпілих громадян. Слід зазначити, що лише за минулий рік громадянам, потерпілим від незаконних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, за рахунок Державного бюджету було реально відшкодовано понад 10 млн. грн. моральної та матеріальної шкоди. Проте перевіркою Уповноваженого з прав людини встановлено чимало проблемних питань. У ст.4 Закону зазначено, що відшкодування шкоди громадянам у зв’язку з їх незаконним засудженням, притягненням як обвинуваченого, взяттям і триманням під вартою, незаконним проведенням у ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи, обшуку, виїмки, накладенням арешту на майно, відстороненням від роботи (посади), незаконним проведенням оперативно-розшукових заходів та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, проводяться за рахунок державного бюджету. Якщо застосування механізму відшкодування заробітку і майна, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, судових та інших витрат, а також сум, витрачених на юридичну допомогу, не викликає сумнівів, то відшкодування моральної шкоди вже багато років породжує низку проблемних питань. Так, у Державному бюджеті на 2002 р. на відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної громадянам України незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів, було виділено 15 млн. грн., з яких Державним казначейством України за рішеннями судів за 11 місяців 2003 року виплачено 10 млн. 399 тис. 694 грн. Привертає увагу, що понад 50% цієї суми, а саме 5 млн. 264 тис. 495 грн. виплачено за 34 рішеннями судів АР Крим. При цьому по 17 рішеннях Євпаторійського міського суду виплачено 4 млн. 193 тис. 139 грн. Перевіркою встановлено, що у багатьох випадках судові рішення щодо відшкодування моральної шкоди, по-перше, визначають суму відшкодування в особливо великих розмірах, по-друге, громадянин або його родина неодноразово одержують кошти по одній і тій же справі. Так, за рішеннями Євпаторійського місцевого суду (суддя І.Безвуляк) у 2003 р. було сплачено матеріальної шкоди: – Котляревському М.М. – 728 тис. 900 грн. (рішення 07.03.03 р., виплачено 06.05.03 р.); – Котляревському М.Ф.(батько) – 90 тис. грн. (рішення 17.01.03 р., виплачено 05.09.03 р.); – Котляревській А.В. (мати) – 90 тис. грн. (рішення 17.01.03 р., виплачено 05.09.03 р.). Крім цього, за рішенням від 21.06.2002 р. Котляревському М.М. по тій самій кримінальній справі було вже відшкодовано 900 тис. грн. моральної шкоди. Усього Котляревському М.М. та його батькам сплачено 1 млн. 808 тис. 900 грн. по одній справі. За рішеннями того ж суду виплачено: Дичуку В.В. – 500 тис. грн.; згодом йому ж – 929 тис. 625 грн.; Мотричу В.А. – 547 тис. 610 грн.; Борисову Л.Ф. – 363 тис. 480 грн.; Беломизову К.В. – 450 тис. грн.; Полухтовичу Ю.Я. – 250 тис. грн. моральної шкоди за рахунок Державного бюджету. За рішеннями Сакського міського суду Автономної Республіки Крим виплачено Чеснокову І.В. 865 тис. 800 грн.; Галицького місцевого суду м.Львова – Семеняку С.Б. – 900 тис. грн., Малинівського місцевого суду м.Одеси виплачено Макасю О.С. – 300 тис. грн. У ст.13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” зазначено: “Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом”. Верхньої межі розміру відшкодування за заподіяну моральну шкоду цим законом, а також ЦПК України не передбачено, проте ніхто не знімає з суддів професійного обов’язку керуватися при прийнятті таких рішень принципом “розумної межі”, на чому наголошується у роз’ясненнях Верховного Суду України. Перевірка Уповноваженим стану справ у Автономній Республіці Крим засвідчила: ситуація ускладнюється тим, що суди, розглядаючи справи про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, не завжди повідомляють про це представника держави – органи Державного казначейства України. У випадках, коли такі представники беруть участь у судовому процесі, вони, як правило, недостатньо обізнані з матеріалами відповідної справи, внаслідок чого не можуть дати об’єктивної оцінки рішенням, що приймаються судом, та адекватно відреагувати шляхом їх оскарження. Крім цього, при розгляді таких справ чинним законодавством не передбачена участь прокурора, який є найбільш обізнаною стороною у матеріалах справи і повинен так само, як і казначейство, захищати інтереси держави. Тому органи прокуратури часто позбавлені можливості впливати на об’єктивний розгляд подібних справ. Як засвідчила перевірка, суди АРК не тільки не вважають за необхідне інформувати прокурорів, а подекуди й не ставлять до відома про проведення відповідних судових процесів і Управління Держказначейства. Так, у березні 2003 р. при розгляді вже згаданої справи про відшкодування моральної шкоди депутату Верховної Ради АРК Котляревському М.М. у розмірі 728,9 тис. грн. у зв’язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та арештом місцевий суд м.Євпаторії не повідомив про це ні Управління Держказначейства, ні прокуратуру. За інформацією прокуратури АРК, розгляд цієї справи навіть не було включено до графіка розгляду справ у суді. Прокуратурі та Верховному Суду автономії про цю справу стало відомо лише у вересні 2003 р. під час перевірки, яку проводила Уповноважений з прав людини. Прокуратура автономії з урахуванням того, що по цій же кримінальній справі і практично на тих самих підставах Котляревському М.М. рішенням того ж судді у 2002 р. уже було відшкодовано моральні збитки у розмірі 900 тис. грн., у даний час вирішує питання про поновлення строків на оскарження та перегляд справи в апеляційному порядку. Відсутність належного контролю за прийняттям судових рішень з питань відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, проходженням таких рішень у органах державної виконавчої служби та Держказначейства, фактично створює умови для розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах. Так, під час моніторингу, проведеного Уповноваженим з прав людини у Держказначействі України, встановлено факт виплати 900 тис. грн. у вересні 2003 року гр. Семеняку С.Б. за рішенням Галицького місцевого суду м.Львова від 3 червня 2003 р. Перевіркою у Львівській області з’ясовано, що вказане судове рішення було сфальсифіковане з використанням справжньої круглої печатки суду, яка, зі слів голови суду, була здана в обласну судову адміністрацію на знищення. 2 жовтня 2003 р. прокуратура Львівської області порушила за цим фактом кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.15, 190, ч.1 та ч.3 ст.358 КК України, і доручила проводити досудове слідство слідчому управлінню УВС Львівської області. Станом на 4 березня 2004 р. злочин ще не розкрито. Таким чином, з держбюджету викрадено 900 тис. грн., які можна було б використати на відшкодування моральної шкоди справжнім потерпілим. Слід також зазначити, що Управління Держказначейства Автономної Республіки Крим не застосовує регресних позовів до винних у незаконних діях посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. У зв’язку з цим, на думку Уповноваженого з прав людини, такі посадовці не несуть за це належної відповідальності, що не сприяє зміцненню законності під час проведення дізнання і досудового слідства, зокрема, не сприяє викоріненню таких неприпустимих явищ, як безпідставне затримання та тортури, масові арешти громадян, а також створює реальні умови для зловживань з боку суддів. У зв’язку з вищенаведеним та відповідно до п.11 ст.13 і ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: висловити Вашу позицію щодо законодавчого врегулювання порушених у поданні питань. Доручити відповідним службам Генеральної прокуратури та прокурорам на місцях зі свого боку проаналізувати стан справ із виконанням Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. У разі необхідності представники Уповноваженого з прав людини будуть готові спеціально виїхати для спільної перевірки на місцях. Н.Карпачова 12.03.2004 р.
Міністру освіти і науки України Подання
(справа про переслідування вчителів за участь До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на особистому прийомі звернулися представники трудових колективів, а також батьки учнів спецшколи-інтернату для сліпих та слабозорих дітей, навчально-виховного комплексу загальноосвітня школа – дитячий садок “Гармонія” і гімназії міста Мукачевого Закарпатської області з проханням захистити від незаконного звільнення директорів зазначених загальноосвітніх закладів Жигана Я.Ф. і Сенька І.В. та від намагання звільнити Якимчука В.С. Під час особистого прийому заявники повідомили Уповноваженому з прав людини, зокрема про те, що управлінням освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації та управлінням освіти, сім’ї, молоді і спорту Мукачівського міськвиконкому на зазначених керівників навчальних закладів чинився відвертий тиск із метою примусити їх написати заяви про звільнення за власним бажанням. При цьому представниками місцевої влади не було висловлено жодної претензії до роботи цих керівників. Після відмови Жигана Я.Ф., Сенька І.В. і Якимчука В.С. написати такі заяви було терміново організовано роботу відповідних комісій із вивчення стану справ у зазначених навчальних закладах. У “Довідці про вивчення питання закінчення навчального року в НВК “Гармонія” м.Мукачевого” повідомляється, зокрема, про такі недоліки в роботі директора: відсутність висновків щодо оцінки професійної діяльності, загальної культури, моральних якостей працівників... Відзначається, що недостатня увага в навчальному закладі звертається на моральне заохочення педагогічних працівників... У той же час немає висновків і пропозицій щодо звільнення директора з займаної посади. Проте відповідно до наказу управління освіти, сім’ї, молоді і спорту Мукачівського міськвиконкому №248-к від 25 березня 2004 р. Жиган Я.Ф. був звільнений на підставі п.8 ст.36 Кодексу законів про працю України (звільнення за підставами, передбаченими контрактом). У п.6.6 розділу 6 “Контракту з директором навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів – дитячий садок “Гармонія”, що є у комунальній власності” від 2 грудня 2002 р. зазначено, зокрема, таке: “З ініціативи Міністерства освіти і науки, міського управління освіти, сім’ї, молоді і спорту дострокове розірвання контракту може бути тільки за обставин, передбачених чинним трудовим законодавством, а також невиконання керівником умов, викладених в пунктах 3.1–3.8 цього контракту”. Але в наказі не вказано, які саме положення зазначених пунктів контракту порушив директор Жиган Я.Ф. На думку представників трудових колективів і батьків учнів вищезазначених закладів, такі дії місцевої влади є продовженням кадрової “чистки” в бюджетних установах міста управлінням освіти Закарпатської обласної державної адміністрації. Ці події, на думку заявників, пов’язані з проведенням повторних виборів міського голови м.Мукачевого, які повинні відбутися 18 квітня 2004 р. Діюча влада вдається до протиправних дій з тим, щоб забезпечити на виборах перемогу свого кандидата. Такий висновок заявники підтвердили і прикладами відчутних позитивних змін у роботі навчальних закладів, які відбулися саме під керівництвом зазначених директорів. До того ж, за дивним збігом обставин, усі, хто був звільнений, або кого намагаються звільнити, були причетні до виборів міського голови м.Мукачевого 29 червня 2003 р., працюючи у складі дільничних виборчих комісій головою чи заступником. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.101, 116 Конституції України, п.11 ст.13, ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: надати доручення щодо створення комісії Міністерства освіти і науки України з метою перевірки фактів, викладених у зверненнях до Уповноваженого з прав людини представниками трудових колективів і батьків учнів спецшколи-інтернату для сліпих та слабозорих дітей, навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи – дитячого садка “Гармонія” та гімназії міста Мукачевого і вжити заходів щодо поновлення права директорів загальноосвітніх навчальних закладів м.Мукачевого Жигана Я.Ф., Сенька І.В., Якимчука В.С. на працю. До складу комісії прошу включити працівника Секретаріату Уповноваженого з прав людини Кузьо В.І. (за згодою). Н.Карпачова 02.04.2004 р. | |