|
Міністру внутрішніх справ України П О Д А Н Н Я Про службове розслідування стосовно дій Уповноважений з прав людини здійснює постійний моніторинг дотримання конституційних виборчих прав громадян України. Зокрема, з червня 2003 р. такий моніторинг проводився по виборах міського голови м.Мукачевого Закарпатської області. Значною мірою саме завдяки конкретним заходам, вжитим Уповноваженим щодо парламентського контролю, 29 червня 2003 р., вибори у м.Мукачевому відбулися. Пізніше рішенням Сихівського районного суду м.Львова результати виборів були визнані недійсними і 18 квітня 2004 р. проведено повторні вибори. Безпосередньо під час проведення виборів суттєвих порушень Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” у частині дотримання прав виборців допущено не було. Проте під час підрахунку голосів, коли стала очевидною значна перевага одного з кандидатів, на окремі виборчі дільниці невідомими особами було здійснено зухвалі напади з метою зірвання нормального виборчого процесу. Завдяки опору правоохоронців, членів комісій та спостерігачів, зокрема і міжнародних, ці спроби не вдалися. Під час сутичок окремі спостерігачі, в т.ч. народні депутати України, отримали тілесні ушкодження, потерпіли і деякі працівники міліції. Проте не може не викликати подиву, що працівниками міліції, які здійснювали охорону громадського порядку на дільницях, не було затримано жодного з нападників. За попередніми підрахунками, проведеними дільничними комісіями разом із спостерігачами, перемогу, понад 5,5 тис. голосів, одержав Вік-тор Балога. Попри це, територіальна виборча комісія повідомила про перемогу іншого кандидата. У зв’язку з цим Верховна Рада України направила до м.Мукачевого групу голів комітетів на чолі із заступником Голови Верховної Ради Зінченком Олександром, перед якими поряд з іншими було поставлене завдання перевірити об’єктивність висновків територіальної виборчої комісії. Саме у присутності голів парламентських комітетів, а також голови Закарпатської облради Андруся М. кімнату у приміщенні міськради, де зберігалися бюлетені і протоколи виборчих дільниць, було опечатано. У зв’язку з напруженою обстановкою, пов’язаною з нападами на дільничні виборчі комісії, керівництву УМВС області Андрусем М. по телефону була дана вказівка посилити охорону приміщення міськради, після чого о 23.30 депутати залишили міськраду. Попри вжиті заходи, в ніч на 20 квітня невідомі злочинці без будь-яких перешкод проникли до приміщення міськвиконкому, зухвало побили та зв’язали відповідального чергового другої приймальні (вона розташована неподалік від кімнати, де зберігалися бюлетені), виламали двері кімнати, винесли майже всі бюлетені разом з протоколами і знову, цілком безперешкодно, вийшли з приміщення. Аналіз подій тієї ночі дає підстави підозрювати у причетності до зухвалого зникнення виборчих бюлетенів і протоколів виборчих дільниць окремих працівників міліції. Зокрема, з пояснення сержанта міліції Мукачівського міського відділу внутрішніх справ Джумелі М., який тієї ночі здійснював охорону міськради, вбачається, що вказівку голови облради та народних депутатів України щодо посиленої охорони приміщення не було виконано. Близько 24.00 19 квітня охорону з приміщення було знято, у першій приймальні на другому поверсі залишився капітан міліції Котубей В. і у вахтовій кімнаті на першому поверсі, біля головної вхідної брами, – сержант Джумеля М. Через деякий час після того, як міськраду залишили народні депутати України, до приміщення прийшли Швенда В. (у той час заступник начальника міськвідділу міліції з громадської безпеки) разом з радником виконувача обов’язків міського голови Лагойдою А. та ще якась третя особа. При цьому А. Лагойда взяв у сторожа міськради ключі від центральної вхідної брами та від воріт, розташованих з тильної сторони будинку. Втрьох вони піднялися на другий поверх. У цей час з першої приймальні спустився Котубей В. і наказав Джумелі М. нести чергування біля опечатаної кімнати, де зберігалися виборчі бюлетені і протоколи виборчих дільниць. Джумеля М. виконав цей наказ, але через хвилин 20 до нього підійшов Швенда В. і наказав іти вниз і не виходити з кімнати для чергових. У приміщенні міськради тоді знаходився також заступник начальника міськвідділу міліції Корнєєв Ю. Останній разом з Швендою В. вийшов з міськради після першої години ночі. При цьому Швенда В., дізнавшись, що наряд у складі трьох міліціонерів несе чергування біля тильних воріт міськради, зняв і цю охорону. Приблизно о 1 год. 45 хвилин з приміщення вийшли також Лагойда А. з невідомою особою і повернули сторожу ключі. А ще через кілька хвилин Швенда В. через центральну браму викликав з першої приймальні Котубея В. і наказав йому знаходитись у кімнаті для чергових разом з Джумелею М. та сторожем, бо на другому поверсі “немає чого робити”. Таким чином, Швенда В. та Корнєєв Ю. уночі повністю зняли охорону з приміщення міськради. Мабуть, цим і скористалися злочинці, які без будь-яких перешкод проникли до приміщення (найбільш вірогідно, через відчинений вхід з тильного боку будинку), побили і зв’язали чергового, зламали двері кімнати, де зберігалися виборчі бюлетені і протоколи дільничних комісій, викрали їх і, знову, без перешкод, покинули приміщення міськради. Такі дії керівництва УВС області та Мукачівського міськвідділу міліції створили реальні умови для зриву виборчого процесу та призвели до продовження брутального порушення виборчих прав мешканців м.Мукачевого, яке триває вже понад рік. Ранком 20 квітня 2004 р. представники Уповноваженого отримали заяву від Джумелі М. на ім’я Уповноваженого з прав людини про відомі йому обставини, які можуть бути пов’язані з викраденням документів. Крім того, зустріч відбулася з потерпілим, відповідальним черговим міськради С.Левандовським. Проведений моніторинг, заява Джумелі М. дають певні підстави для припущення можливої негативної ролі Швенди М., Корнєєва Ю. та Лагойди А. у зникненні виборчих бюлетенів та протоколів дільничних комісій, що в даний час з’ясовується слідством. До того ж хочу звернути Вашу увагу на те, що Швенда В. та Лагойда А. знаходяться у родинних стосунках – останній саме у квітні ц.р. одружився на доньці Швенди В. 1 червня 2004 р. на засіданні Верховної Ради України Уповноважений з прав людини оприлюднила заяву Джумелі М. на адресу народних депутатів України з приводу подій, що відбулися в ніч з 19 на 20 квітня 2004 р. Жодних коментарів або оцінок щодо цього звернення не надавалося та жодної упередженості чи необ’єктивності у виступі Уповноваженого з прав людини не було. Проте заступник Міністра внутрішніх справ України Корнієнко В.М., який брав участь у пленарному засіданні Верховної Ради України 1 червня 2004 р., де обговорювалося питання щодо ситуації навколо виборів у м.Мукачевому, у залі засідання впевнено заявив: ”Я хотів би довести до вашого відома, що злочин, який був скоєний – викрадення виборчих бюлетенів, – розкрито. Особу, яка брала участь у скоєні цього злочину, затримано. Зараз він дає показання і з ним проводяться інші слідчі дії...”. Він також заявив, що звернення Джумелі М. “не є сенсацією, він дав з цього приводу пояснення, допитаний прокуратурою. Все, що було оголошено з трибуни, відомо, і зараз проводиться перевірка з цих питань”. Проте, як засвідчив подальший перебіг подій, публічне твердження Корнієнка В.М. у залі Верховної Ради України було передчасним. Намагання працівників міліції перекласти цей зухвалий злочин на “бомжів”, один з яких був вже смертельно хворим на туберкульоз, було цілком безпідставним. Злочин залишається нерозкритим. До речі, мати одного з “підозрюваних” у викрадені виборчих документів – Бричок М.М. звернулася до Уповноваженого з прав людини за захистом честі її родини, адже через два тижні після смерті сина він став підозрюваним у скоєнні цього злочину. Заявниця та троє її дітей були піддані допиту, а по селу поширилися відповідні чутки. У нездоровій обстановці, що склалася навколо цієї сім’ї, вкрай негативну роль відіграла заява заступника Міністра МВС Корнієнка В.М. на засіданні Верховної Ради України. З огляду на викладене Уповноважений з прав людини не може не привернути увагу до некоректного зауваження т. в. о. Міністра внутрішніх справ України Жука В.О., висловленого у листі на ім’я Уповноваженого від 2 червня 2004 р. за №6345/Жк, щодо доцільності “більш виважено та об’єктивно підходити до оцінки і оприлюднення подібної інформації”. Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України та Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” і здійснює свою діяльність незалежно від інших органів і посадових осіб. Тому оприлюднення матеріалів, отриманих під час здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, є його і правом, і обов’язком. З огляду на наведене та керуючись п.11 ст.13, ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: розглянути подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та з метою об’єктивного розв’язання проблем, пов’язаних з брутальним порушенням виборчих прав мешканців м.Мукачевого, провести службове розслідування щодо ролі в.о. начальника Мукачівського міського відділу внутрішніх справ Швенди В.М. та начальника УБОЗ Мукачівського міського відділу внутрішніх справ Корнєєва Ю.І. у зникненні виборчих документів з приміщення Мукачівської міської ради в ніч з 19 на 20 квітня 2004 р. Н.Карпачова 21.07.2004 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Про забезпечення права на належний Результати моніторингу звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вивчення вітчизняного і закордонного досвіду захисту і лікування осіб, хворих на гемофілію, диктують необхідність запровадження невідкладних заходів на рівні вищого органу державної виконавчої влади. Останніми роками приділяється більше уваги пошуку шляхів розв’язання цієї складної проблеми. За рішенням апаратної наради в Міністерстві охорони здоров’я України “Про стан надання гематологічної допомоги хворим на гемофілію”, розроблені програма та стандарти лікування хворих на гемофілію, інші спадкові та набуті коагулопатії, положення про центр гемофілії. Поставлено також завдання передбачити необхідні асигнування для щорічної закупівлі антигемофільних препаратів з урахуванням потреби. Проте, за інформацією Міністерства охорони здоров’я України, забезпечення цієї категорії хворих лікувальними препаратами становить лише 18,5% від потреби. На даний час в Україні поки що не створено системи надання невідкладної допомоги і лікування хворих на гемофілію, у тому числі за місцем їхнього перебування, яка мала б забезпечити повернення від інвалідності до повноцінного життя майже 3 тис. хворих в Україні. За підрахунками, функціонування такої системи коштуватиме близько 5,0 млн. грн. на рік, за умов використання вітчизняного кріопреципітату та свіжозамороженої плазми. При застосуванні антигемофільних препаратів зарубіжного виробництва витрати на лікування зростають більш як у 10 разів. Фінансування надання такої спеціалізованої медичної допомоги в Україні, з огляду на досвід інших країн, має забезпечуватися державою. За ініціативою Міністерства охорони здоров’я України створена робоча група для розробки проекту Програми розвитку гематології в Україні на 2005–2009 роки, складовою якої має бути організація відділів гемофілії та інших коагулопатій у структурі діагностично-лікувальних гематологічних центрів Інституту гематології та трансфузіології АМН України (м. Київ) та Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України (м. Львів), створення в обласних центрах цілодобових реанімаційно-гематологічних підрозділів з підготовленим медичним персоналом для надання кваліфікованої швидкої медичної допомоги та транспортування дорослих і дітей у спеціалізовані відділення, забезпечення цих відділень необхідною кількістю вітчизняних антигемофільних препаратів. Передбачається також закупівля концентрованих вірусінактивованих антигемофільних препаратів, удосконалення підготовки спеціалістів з питань діагностики та лікування гемофілії, забезпечення належного фінансування наукових, лікувальних, соціально-економічних програм для хворих на гемофілію. Враховуючи, що Верховною Радою України прийнято основні напрями бюджетної політики на наступний рік і Урядом розпочато роботу щодо підготовки проекту Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, керуючись ст.101 і 116 Конституції України, п.11 ст.13, ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: з метою дотримання права на належний медичний захист громадян, хворих на гемофілію, вжити заходів щодо прийняття згаданої Державної програми розвитку гематології в Україні на 2005–2009 роки та забезпечення належного її фінансування. Н.Карпачова 23.07.2004 р.
ПОДАННЯ Про порушення конституційних прав Уповноваженим з прав людини у 2001 р. було здійснено перевірку дотримання прав заарештованих та ув’язнених при етапуванні з Дніпропетровська до Кривого Рогу, за результатами виявлено кричущі факти тортур та приниження їх гідності. Попри закриття згаданого маршруту, ситуація під час етапування спецконтингенту у державі не змінилася. 20 липня 2004 р. Уповноваженим з прав людини за участю представників засобів масової інформації на комендантсько-диспетчерському пункті в/ч 3001 Головного управління внутрішніх військ МВС України проведено моніторинг щодо дотримання конституційних прав засуджених та заарештованих, які направлялися етапом із Київського слідчого ізолятора (№ 13) в кримінально-виконавчі установи Державного департаменту України з питань виконання покарань, за плановим маршрутом: Київ – Житомир. У результаті були виявлені жахливі нелюдські умови для засуджених та заарештованих під час їх етапування. У суцільно металевому спецвагоні, в якому розмістилося 43 в’язні, була спекотна температура. Спеціальні вагони типу “СТ” для конвоювання ув’язнених не забезпечені системою вентиляції, внаслідок чого влітку температура в них піднімається до 600 через нагрівання металевого даху, а взимку знижується відповідно до температури навколишнього середовища. Через відсутність елементарної вентиляції люди не те що були позбавлені свіжого повітря, а просто не мали чим дихати від нестерпної задухи. Таке знущання над ув’язненими на зазначеному пункті відбувається впродовж 4–5 годин, доки не надійде розпорядження про відправку спецвагона за відповідним маршрутом. Тим часом серед пасажирів цього спецвагона знаходилося 17 хворих на туберкульоз. На весь час етапування, що становить близько 2,5 доби, у Київському слідчому ізоляторі на одного засудженого та заарештованого було видано лише так званий “сухий пайок” у вигляді половини хлібини та 500 г консервованої спаржі (на двох осіб) замість належних відповідно до затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. №336: хліба – 700 г, м’ясорослинних або риборослинних консервів – 500 г, сала – 20 г, цукру – 30 г, чаю – 1 г, солі – 10 г на добу. Подібні негативні явища мають місце у більшості установ кримінально-виконавчої системи під час етапування. Таке поводження із затриманими та заарештованими є брутальним порушенням прав людини, визначених Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованою Україною 26 січня 1987 р., Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Україною 17 липня 1997 р., та ст.3, 28 Конституції України. Внаслідок ненадання засудженим та заарештованим потрібного харчування порушується їх невід’ємне право на життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпеку, що завдає їм фізичних та моральних страждань і може розцінюватися як один з видів тортур. На підставі викладеного та керуючись п.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: негайно вжити відповідних заходів щодо припинення фактів неналежного забезпечення продуктами харчування ув’язнених при етапуванні їх з однієї установи кримінально-виконавчої системи до іншої. Н.Карпачова 20.08.2004 р.
Президентові України ПОДАННЯ Про припинення ліквідації До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернувся Голова військового апеляційного суду Центрального регіону України, генерал-лейтенант юстиції Шевченко В.П. з приводу ліквідації 7 місцевих військових судів України. 18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Цивільний процесуальний кодекс України, згідно з яким підсудність усіх без винятку судових справ, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, визначено районним, районним у містах та міськрайонним судам. У зв’язку з цим судді військових судів України висловлюють стурбованість, вважаючи, що такі зміни в законодавстві можуть призвести до зниження гарантій і рівня ефективності правового захисту військовослужбовців та ліквідації існуючої законодавчо закріпленої системи військових судів України. Уповноважений з прав людини відповідно до ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відкрила провадження та призначила перевірку з цього питання. У процесі провадження Уповноваженого з прав людини відбулися зустрічі з суддями місцевого військового суду Київського гарнізону, військового апеляційного суду Центрального регіону України, проведено розмову Уповноваженого з прав людини з Головою Ради суддів України Кривенком В.В., Головою Вищої ради юстиції Шелестом М.А., першим заступником Голови Верховного Суду України Пилипчуком П.П., народними депутатами України. Крім цього, 16 вересня 2004 р. представник Уповноваженого з прав людини взяв участь у спільному засіданні Президії Верховного Суду України і Ради суддів України, де розглядалося дане питання. Ці заходи та вивчення відповідних документів дали змогу встановити, що в Україні на 15 вересня 2004 р. діють: 666 місцевих судів, де працюють 4550 суддів; 24 місцевих військових суди, де працюють 114 суддів; 27 апеляційних судів, де працюють 1739 суддів; 4 військових апеляційних суди, де працюють 43 судді. Усього в Україні працюють 6446 суддів, з яких 130 – судді військових судів, що становить лише 2% загальної кількості суддів. У 2003 р. місцевими судами України розглянуто 210 тис. кримінальних справ, а місцевими військовими судами – 1026 кримінальних та 15 700 цивільних справ. Тобто середньомісячне навантаження на одного суддю місцевого суду складає 27 кримінальних справ, а на суддю місцевого військового суду – 17,8 справи. Подібна тенденція завантаженості залишається і в 2004 р. Військові суди здійснюють правосуддя не тільки у Збройних Силах, а й у інших військових формуваннях – Службі безпеки, Державній прикордонній службі, Внутрішніх військах, МНС України, Державній службі охорони. При розгляді справ військові суди застосовують понад двісті нормативних актів, які в повсякденній практиці цивільних судів взагалі не застосовуються. Для можливості розгляду цивільними судами даної категорії справ 6300 суддям необхідно надати допуск до таємних документів, виплачувати додатково відповідні надбавки, а в кожному районному, міськрайонному суді – утворити таємні частини, що потягне збільшення штатної чисельності апарату на 2 одиниці в кожному суді. Крім цього, утворення таємних частин потребує додаткових бюджетних асигнувань на переобладнання приміщень усіх без винятку судів згідно з нормативами, їх технічного зміцнення, посилення сигналізації та охорони. На думку Уповноваженого з прав людини, ліквідація системи військових судів може призвести до дезорганізації роботи судів щодо вирішення справ військовослужбовців та негативно вплинути на стан та гарантії захисту їх прав та свобод. Посилання Міністра юстиції України на залежність суддів військових судів від Міністерства оборони України спростовуються положеннями ст.19, 50, 63, 119, 120, 122, 125, 126 Закону України “Про судоустрій України”, де йдеться про відсутність будь-яких повноважень Міністерства оборони щодо присвоєння суддям військових звань та утримання, фінансування чи забезпечення за кошти Міністерства військових судів. Більше того, як визначено ст.63 зазначеного Закону, “військовий суддя не може залучатися до виконання інших обов’язків військової служби”. Що ж до міжнародних стандартів судочинства у військових судах, зазначу, що вони визначені у матеріалах спеціального меморандуму Постійного комітету з прав людини Ради Європи від 16 червня 2003 р. На підставі рішень Європейського суду з прав людини закріплено висновки про те, що військові суди мають бути повністю або частково укомплектовані військовими. При цьому вони є незалежними і безсторонніми в розумінні п.1 ст.6 Конвенції, для чого враховується спосіб призначення та строк перебування суддів на посаді, наявність гарантій проти тиску ззовні, а також наявність інших ознак незалежності. Такими гарантіями Європейський суд визнав обставини, за якими військові судді мають таку ж професійну підготовку, як і цивільні, а при здійсненні правосуддя користуються такими ж конституційними гарантіями, є незалежними і вільними від вказівок та впливу інших органів державної влади. Військові суди України за законодавчим визначенням і статусом, способом безстрокового обрання суддів, їх гарантій незалежності, освітою та процесуальними функціями фактично повністю відповідають зазначеним вимогам і стандартам Ради Європи і Європейського суду з прав людини. Попри велику завантаженість суддів, військові суди розглядають фактично всі багатотомні справи по військових злочинах та злочинах проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку з грифом “секретно”. Для такого розгляду військові судді мають спеціальні допуски, що не передбачено законом щодо суддів місцевих судів. Крім того, у військових судах обладнані спеціальні приміщення для канцелярії, архівів по зберіганню секретної категорії справ, що не передбачено в місцевих судах загальної юрисдикції і не буде зроблено найближчим часом за браком приміщень. Наприклад, гучні справи по Скнилівській трагедії (більше 140 томів), по вибухах на військових складах у місті Артемівську (40 томів) та інші не можуть зберігатися в місцевих судах, бо в них міститься інформація, що становить державну таємницю і по даних справах проходять сотні учасників процесу – військовослужбовців. Військові суди існують у всіх країнах колишнього Радянського Союзу, а також у більш як 40 розвинених країнах світу, зокрема в Ізраїлі, Бельгії, Іспанії, США, Великій Британії, Канаді, Франції, Швейцарії, Швеції та інших. Франція у 1982 р. ліквідувала систему військових судів, а через два роки була вимушена знову їх відновити, бо справи з грифом “секретно” не можуть розглядати цивільні суди. Розширення останнім часом участі України в масштабних миротворчих операціях вимагає, щоб саме військові суди забезпечили реальну можливість безпосереднього захисту прав і свобод військовослужбовців та інших осіб за межами України. За інформацією, отриманою Уповноваженим з прав людини, відсутність суддів військового суду в складі українського контингенту в Іраку призводить до порушення вимог ч.1 ст.55 Конституції України та ч.5 ст.5 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до яких кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб. Направлення таких скарг до суду в Україну інколи є неможливим через те, що їх вирішення необхідне саме під час перебування військовослужбовців в Іраку. До того ж літаки, з якими можна відправити скаргу, літають в Україну вкрай нерегулярно (через 1–2 місяці). Через відсутність у складі контингенту судді військового суду військовослужбовці також позбавлені можливості реалізувати передбачене ст.88 Дисциплінарного статуту ЗС України (затверджений Законом України від 24.03.1999 р. №551-ХVI) право в 10-денний термін оскаржити до суду накладене дисциплінарне стягнення (з такими скаргами військовослужбовці неодноразово зверталися до прокурорських працівників, які знаходились в Іраку, проте їх вирішення не належить до компетенції останніх). Крім того, через відсутність в Іраку судді військового суду прокурор позбавлений можливості, передбаченої ч.4 ст.21 Закону України “Про прокуратуру”, а саме звернення із заявою до суду про визнання незаконними окремих наказів командирів частин у разі відхилення протесту. Водночас посадові особи бригади позбавлені передбаченого ч.3 ст.22 Закону України “Про прокуратуру” права оскаржити до суду припис прокурора. Суть діяльності українських військових судів ґрунтується на принципі: “військовослужбовець – громадянин і член суспільства”. Діяльність військових судів, укомплектованих кадровими офіцерами, у мирний час активно сприяє зміцненню законності, дисципліни і правопорядку в Збройних Силах, кваліфікованому захисту прав і свобод військовослужбовців. Скорочення кількості військових судів може призвести до ліквідації цієї системи, що унеможливить мобілізаційне розгортання системи судів у Збройних Силах, зокрема, за умов надзвичайного стану. На думку Уповноваженого з прав людини, розформування, а, тим більше, ліквідація військових судів є не тільки недоцільним, а й таким, що не відповідає державним інтересам, бо унеможливить належний захист прав і свобод військовослужбовців, у тому числі при реформуванні Збройних Сил України. Керуючись ст.101 Конституції України та ст.2, 13, 15, 16, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: як гаранта Конституції України вжити заходів щодо припинення незаконної ліквідації військових судів. Н.Карпачова 29.09.2004 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Щодо недопущення порушень конституційних прав людини, Уповноважений з прав людини постійно веде моніторинг стану дотримання конституційних прав людини серед персоналу МВС України та умов, у яких перебувають затримані, заарештовані громадяни в спецустановах міліції. На проблемах, що існують у цій сфері, наголошувалося як у першій, так і в другій щорічних доповідях Уповноваженого. З цих питань Уповноважений з прав людини неодноразово зверталася до Верховної Ради України та Уряду України, але тільки у 2003 р. з боку влади отримано реальну підтримку. В Державному бюджеті на 2004 р. збільшені видатки на утримання МВС України, що фактично привело до помітних позитивних змін, а саме – створення належних умов для затриманих під час перебування їх у спецустановах міліції, як це передбачено законодавством України та міжнародними стандартами поводження з людиною у закладах такого типу. Зокрема, у всіх 511 ізоляторах тимчасового тримання, 40 приймальниках-розподільниках та 34 спецприймальниках вперше знято проблему ненадання затриманій людині триразового гарячого харчування. Стали годувати осіб, яких утримують понад добу в кімнатах для затриманих міськрайлінорганів міліції. Урядом підтримано Програму будівництва 30-ти нових ізоляторів тимчасового тримання та реконструкцію діючих, оскільки більшість з них побудовано 60–70 років тому і вони не відповідають необхідним умовам для утримання людини. На реалізацію цієї Програми на 2004 р. у Держбюджеті виділено 39,3 млн. грн. Суттєвим є і той факт, що у нестерпних умовах знаходилися сотні тисяч громадян України: тільки в ізоляторах тимчасового тримання щорічно у середньому перебуває 386 тис. людей, а у кімнатах для затриманих – 620 000, з яких 64 000 – терміном понад добу. Попри це, зазначені позитивні зміни щодо умов утримання у місцях попереднього ув’язнення та тимчасового тримання можуть бути зведені нанівець, оскільки при формуванні показників Державного бюджету України на утримання МВС на 2005 р. Міністерством фінансів України доведено граничні обсяги видатків загального фонду державного бюджету в сумі 2095,5 млн. грн., що порівняно з базовим 2004 р. на 381,6 млн. грн. менше і забезпечує потребу лише на 22% (у 2004 р. – 35%). Зокрема, на придбання продуктів харчування передбачається спрямувати 85 млн. грн., або лише 29,1% від потреби, що майже на третину менше, ніж цього року. З цієї причини у стаціонарних медичних закладах для особового складу можна буде витрачати на харчування одного хворого лише 1 грн. 60 коп. на добу за фізіологічної норми – 6 грн. 98 коп., а курсанта вищого навчального закладу – відповідно на 80 коп. за потреби 6 грн. 57 коп. Внаслідок недофінансування унеможливлюється також надання в спецустановах міліції триразового гарячого харчування затриманим і заарештованим, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №336 1992 р. За підрахунками МВС України, додаткова потреба в коштах на придбання продуктів харчування становить 30 млн. грн. Зрештою, має бути виконаною профінансована у 2004 р. на 39,3 млн. грн. Програма будівництва 30-ти нових спецустанов міліції та реконструкція діючих. На її завершення необхідні кошти в сумі 40 млн. грн., але Держбюджетом на 2005 р. на це не передбачено жодної копійки. Внаслідок цього затримані та заарештовані громадяни України, як і раніше, змушені будуть перебувати у напівпідвальних та вологих приміщеннях, де бракує світла і навіть свіжого повітря. А коли ще бракуватиме їжі, то державою буде приречено на голод не тільки затриманих і заарештованих громадян, а й хворих працівників та курсантів, які за власним вибором присвятили своє життя службі в міліції. Таке поводження із персоналом та затриманими і заарештованими є брутальним порушенням прав людини, визначених конвенціями ООН та Ради Європи проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, а також ст.3, 28 Конституції України. Внаслідок утримання в незадовільних умовах та ненадання затриманій людині харчування порушується її невід’ємне право на життя і здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку, що завдає їй фізичних і моральних страждань, а також ставить її в залежність від працівників правоохоронних органів і може розцінюватись як один з видів тортур. Одночасно з цим доводжу до Вашого відома, що Уповноважений з прав людини неодноразово зверталася до Уряду з приводу віднесення до переліку захищених статей видатків Державного бюджету щорічних видатків на забезпечення продуктами харчування затриманих та заарештованих осіб, а також будівництво, реконструкцію і ремонт діючих ізоляторів тимчасового тримання і приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту. З цього питання Урядом видано два розпорядження від 30 листопада №691-р та 3 грудня 2003 р. №765. Попри це, дану проблему так і не вирішено. Крім цього, Уповноважений з прав людини вважає, що потребує Вашого втручання і питання збільшення видатків на медичне забезпечення 530 000 працівників міліції та 60 000 пенсіонерів, на що у проекті державного бюджету передбачено тільки 11,7 млн. грн., або 44% від потреби. Для придбання медикаментів додатково необхідно ще 15 млн. грн. На підставі викладеного та керуючись ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: підтримати пропозиції МВС України та Уповноваженого з прав людини з вищенаведених проблемних питань та забезпечити стовідсоткове їх фінансування згідно з потребою органів МВС України. З повагою, Н.Карпачова 28.10.2004 р. | |