|
Виконувачу обов’язків ПОДАННЯ Про приведення у відповідність до чинного законодавства постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. №1357 “Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення“ До Уповноваженого з прав людини надходять звернення громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільги з оплати спожитої електричної енергії, з проханням сприяти реалізації цього права. Законами України, зокрема, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей“ ніяким чином не обмежується згадане право у випадку спільного проживання на житловій площі кількох пільговиків. Проте п.31 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. №1357, встановлено: “У разі коли декілька членів однієї сім’ї, які проживають разом, мають право на пільги з оплати спожитої електричної енергії, пільга надається тільки одному з членів сім’ї“. Про практичне застосування саме такої норми урядової постанови, яка безпідставно обмежує права пільгових категорій громадян на пільгову оплату комунальних послуг, свідчить, зокрема, відповідь Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2004 р. №10-1791, 10-1818 щодо користування пільгами лише одного з членів сім’ї Петренків, які є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи І та ІІ категорій і мешкають у м.Києві по вул. Академіка Глушкова, 13, кв.59. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України “органи державної влади..., їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Вимоги щодо відповідності нормативних актів Кабінету Міністрів України чинному законодавству визначені також ч.2 ст.6, ч.3 ст.113, п.1 ст.116 Конституції України. Крім цього, згаданою постановою Кабінету Міністрів України порушуються передбачені ст.21 і 24 Конституції України принципи рівності та невідчужуваності прав громадян, а також їх недискримінації за будь-якими ознаками. З урахуванням наведених порушень соціально-економічних прав значної частини пільгових категорій громадян України та керуючись ст.13, 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“, прошу: Внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. №1357 “Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення“ з метою приведення її у відповідність до Конституції України та чинного законодавства. З повагою, Н.Карпачова 14.01.2005 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Щодо внесення змін до законодавства України з метою На адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять численні звернення від громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, стосовно порушення їх права на пенсійне забезпечення. Такі звернення, зокрема, надійшли від громадян України, котрі постійно проживають у США, ФРН, Чехії, Канаді, Державі Ізраїль, Польщі, Австралії. Заявники вважають, що положення чинного законодавства України, відповідно до якого вони фактично позбавляються права на отримання пенсії після виїзду на постійне місце проживання за кордон, є дискримінаційними і такими, що грубо порушують їхні конституційні права. Так, відповідно до ст.51 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р.: “У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.” Аналогічні положення містяться і в законах України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р., “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 09.04.1992 р. та “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. Водночас відповідно до ст.46 Конституції України: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.” Крім цього, ст.24 Конституції України передбачає, що “громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. Обов’язок держав щодо забезпечення права всіх громадян на соціальний захист і недопущення дискримінації за будь-якою ознакою чітко закріплений у таких міжнародно-правових документах, як Загальна декларація прав людини 1948 р. (ст.22, ч.1 ст.25 і ст.7), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. (ст.9 і ч.2 ст.2), учасницею яких є Україна. За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України станом на квітень 2004 р. Україна уклала двосторонні угоди про соціальне (пенсійне) забезпечення з 22 державами світу, в т.ч. з Азербайджаном, Республікою Білорусь, Болгарією, Вірменією, Грузією, Естонією, Іспанією, Казахстаном, Киргизією, Латвією, Литвою, Молдовою, Монголією, Росією, Румунією, Словаччиною, Таджикистаном, Туркменистаном, Угорщиною, Узбекистаном та Чехією. Водночас з цілою низкою країн, куди виїздить велика кількість наших співвітчизників, як-то Австралія, Ізраїль, Німеччина, США, Канада, Італія, Польща, угоди про соціальний захист не укладені. І якщо переговори стосовно підготовки проектів міждержавних угод про соціальне забезпечення з такими країнами, як Королівство Нідерландів, ФРН, а також Аргентина, Бразилія, Канада, Португалія, Туреччина та Угорщина тривають, то США та Ізраїль взагалі відмовилися проводити переговори про укладання з Україною відповідних угод. Таким чином, можна стверджувати, що чинна редакція ст.51 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р., а також аналогічні положення інших законодавчих актів порушують право громадян України на соціальне забезпечення, гарантоване Конституцією України, та є дискримінаційними. Неможливість отримувати пенсію, зароблену на Батьківщині протягом багатьох років тяжкої праці й регулярної сплати внесків до державних пенсійних фондів, викликає справедливе обурення цих людей. Слід також зазначити, якщо нині у країнах, з якими не укладені відповідні угоди про соціальний (пенсійний) захист, постійно проживають тисячі громадян України пенсійного віку, то з плином часу кількість таких осіб, безумовно, збільшуватиметься, і проблема загострюватиметься. На запит Уповноваженого з прав людини Міністерство праці та соціальної політики України висловило свою позицію, згідно з якою проблему соціального забезпечення громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, доцільно вирішувати шляхом укладення міжнародних договорів з відповідними державами, де перебуває найбільша кількість наших громадян. Уповноважений вважає, що на практиці неможливо укласти відповідні договори з усіма державами, куди виїжджають на постійне місце проживання громадяни України. Такий підхід сприятиме лише частковому розв’язанню проблеми (завжди існуватимуть громадяни, конституційне право яких на соціальний захист порушуватиметься). Крім цього, як свідчить досвід, процес укладення таких договорів може тривати роками, після чого, як правило, укладаються адміністративні угоди про застосування цих договорів. Щодо цього цікавим є досвід інших країн. Так, Російська Федерація у 2001 р. ухвалила Федеральний закон “Про виплату пенсій громадянам, які виїжджають на постійне проживання за межі Російської Федерації”, а в 2002 р. – Положення про порядок виплати пенсій громадянам, які виїжджають (виїхали) на постійне проживання за межі Російської Федерації (затверджене постановою Уряду РФ). Таким чином, Росія гарантує виплату всіх видів пенсій (крім соціальної пенсії) своїм громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з російським законодавством і виїжджають (виїхали) на постійне проживання за межі Росії. Слід зазначити, що останніми роками судова практика України характеризується активним застосовуванням ст.46 та ст.24 Конституції України як норм прямої дії. Таким чином, українські суди визнають, що застосуванням законодавства України у сфері соціального захисту, згідно з яким громадяни, що виїхали на постійне проживання за межі України, позбавлені права на пенсійне забезпечення, порушуються вищезазначені норми Конституції України. Так, за позовами ряду громадян України, які опинилися у вищезазначеній ситуації, судами (як місцевими, так і апеляційними) були ухвалені рішення про здійснення на їх користь пенсійних виплат за період проживання за кордоном. У зв’язку з цим, на думку Уповноваженого з прав людини, більш справедливим та таким, що відповідає Конституції України та міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини мав бути підхід, за якого Україна гарантувала б здійснення пенсійного забезпечення всім своїм громадянам, незалежно від місця їх проживання, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. У зв’язку з вищевикладеним, керуючись ст.101 Конституції України, ст.3, 13 і 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: надати доручення розглянути можливість внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р., а також інших спеціальних законів України у сфері соціального забезпечення, передбачивши можливість нарахування та виплати пенсій на регулярній основі усім без винятку громадянам України, які виїхали на постійне проживання за межі України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. Н.Карпачова 16.02.2005 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Про поновлення прав ветеранів війни на пільгове прийняття Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, та забезпечення рівності прав громадян на безперешкодне одержання спадщини До Уповноваженого з прав людини надходять численні звернення з проханнями сприяти поновленню прав ветеранів війни на пільгове оподаткування доходів, а також прав громадян України на безперешкодне оформлення отриманої ними спадщини. Відповідно до п.18 ст.12, п.23 ст.13 п.17 ст.14, п.19 ст.15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який діє з 1 січня 1994 р., усі категорії ветеранів війни звільняються від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних доходів. У ч.3 ст.2 Закону навіть зазначено, що “нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними”. Але Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”, який набрав чинності з 1 січня 2005 р., не передбачає права на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу – “податкову соціальну пільгу” – для інвалідів війни, учасників бойових дій на території інших країн, у тому числі й у Афганістані, учасників війни, батьків та дітей загиблих військовослужбовців та учасників бойових дій. Окрім цього, ст.6.5 зазначеного Закону встановлено, що соціальна пільга для усіх категорій громадян, у тому числі ветеранів війни, застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати у разі, якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. На даний час така сума становить 630 грн. на місяць. Тобто при одержанні ветераном війни щомісячного доходу більше 630 грн. податкова соціальна пільга не застосовується. На думку Уповноваженого з прав людини, є правові підстави розцінювати наведене як порушення вимог ч.3 ст.22 Конституції України, відповідно до якої “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Як порушення згаданої норми Конституції, а також принципу конституційної рівності прав громадян, гарантованого ст.21, 24 Конституції України, можна розцінити і встановлений Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” порядок оподаткування доходів, отриманих громадянином унаслідок прийняття ним спадщини. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” за видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину спадкоємець має сплатити державне мито у розмірі від 0,1 до 0,5% суми спадщини. А з 1 січня 2005 р. згідно зі ст.13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” спадкоємець, окрім державного мита, повинен сплатити ще й податок у розмірі від 0 до 26% вартості власності, що ним успадковується. Розмір ставки податку встановлюється залежно від ступеня родинних зв’язків між спадкодавцем і спадкоємцем, виду і вартості майна. Зокрема, об’єкти спадщини, що успадковуються іншим членом подружжя спадкодавця, оподатковуються за нульовою ставкою. Для інших спадкоємців, у тому числі дітей, батьків та інших осіб першого ступеня споріднення, осіб другого ступеня споріднення, нерезидентів, – ставка податку становить відповідно 5, 13 та 26 %. Наприклад, як повідомляє у своєму зверненні до Уповноваженого з прав людини мешканець Миколаївської області Умрихін О.М., за одержану в спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення в центральних областях України спадкоємці, які не є іншим членом подружжя спадкодавця, повинні сплатити податок у розмірі від 3 до 10 тис. грн. За таких умов у багатьох випадках сплатити податок зі спадщини здатні лише заможні громадяни. Переважна більшість населення України має рівень доходів, який унеможливлює сплату такого податку, а відтак фактично позбавляється своїх законних прав на спадщину. Враховуючи викладене, керуючись ст.101 Конституції України, п.11 ст.13, ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: з метою поновлення прав ветеранів війни на пільгове оподаткування доходів та забезпечення рівності прав громадян на безперешкодне одержання спадщини вжити заходів щодо приведення Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” у відповідність до ст.21, 22, 24 Конституції України. Н.Карпачова 14.03.2005 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Щодо недопущення порушення конституційних Уповноважений з прав людини постійно веде моніторинг стану дотримання конституційних прав затриманих, заарештованих громадян у спецустановах міліції та умов, у яких вони перебувають. На проблемах, що існують у цій сфері, наголошувалося як у першій, так і в другій щорічних доповідях Уповноваженого. До нагальної потреби приведення приміщень спецустанов міліції до міжнародних стандартів увага Уряду України чотири рази поспіль приверталася представниками Європейського комітету по запобіганню тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Умови, що існують там сьогодні, цілком справедливо прирівнюються до одного з видів тортур. Головною перешкодою в цьому є те, що переважна більшість із 501 функціонуючого ізолятора тимчасового тримання 37 приймальників-розподільників та 30 спеціальних приймальників побудовані на початку 70-х років минулого століття, коли існували зовсім інші вимоги до умов тримання затриманих і взятих під варту осіб. На даний час технічний стан та комунально-побутове обладнання приміщень (камер), де утримуються затримані і взяті під варту громадяни, не відповідають загальноприйнятим стандартам, призводять до фізичних та моральних страждань. Через неможливість перебування людей і непридатність для ремонту 67 таких установ у 2004 р. було закрито. У нестерпних умовах (постійне значне перенаповнення, брак спальних місць, відсутність денного світла, недостатність електричного освітлення і свіжого повітря) змушені перебувати сотні тисяч громадян України: тільки в ізоляторах тимчасового тримання щорічно у середньому перебуває 386 тис. людей, а у кімнатах для затриманих – 620 тис., з яких 64 тис. – терміном понад добу. Так, в ІТТ м.Севастополя на 82-х наявних місцях щоденно утримується понад 200 осіб, з яких 30 – хворі на туберкульоз. Крім порушення конституційних прав громадян, все це негативно впливає на міжнародний імідж нашої держави. З цих питань Уповноважений з прав людини неодноразово зверталася до Верховної Ради та Уряду України, але тільки у 2004 р. з боку влади отримано реальну підтримку. Урядом підтримано Програму будівництва 30 нових ізоляторів тимчасового тримання та реконструкцію діючих. На реалізацію цієї Програми на 2004 р. з Держбюджету виділено 39,3 млн. грн., що позитивно вплинуло на облаштування закладів такого типу. Це дало можливість лише за минулий рік побудувати 5 ізоляторів тимчасового тримання (у Дніпропетровській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Миколаївській областях) та реконструювати 26 ІТТ. Розпочато будівництво 23 ізоляторів тимчасового тримання, з яких 8 – першочергового значення (у містах Севастополі, Сумах, Херсоні, Білій Церкві, Стаханові, Сєвєродонецьку, Кременчуці та Сарнах). Водночас потребують ремонту ще 66 ізоляторів тимчасового тримання та невідкладного ремонту водопостачальної, каналізаційної і вентиляційної систем, реконструкції камер та прогулянкових дворів ще 127 таких установ. Особливо гостро ця проблема постала в Автономній Республіці Крим, Запорізькій, Миколаївській, Сумській та Херсонській областях. Попри це, профінансована у 2004 р. на 39,3 млн. грн. згадана вище Програма будівництва та реконструкції спецустанов міліції може виявитися приреченою на невиконання. На її завершення потрібні кошти в сумі 40 млн. грн., але Держбюджетом на 2005 р. на це не передбачено жодної копійки. Затримані та заарештовані громадяни України, як і раніше, змушені перебувати під вартою у вологих, напівпідвальних та напівтемних приміщеннях, де бракує навіть свіжого повітря. Таке поводження із затриманими і заарештованими є брутальним порушенням прав людини, визначених конвенціями ООН і Ради Європи проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, а також ст.3, 28 Конституції України. Внаслідок утримання людини в незадовільних умовах порушується її невід’ємне право на життя і здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпеку, що завдає їй фізичних та моральних страждань і може розцінюватись як один з видів тортур. На підставі викладеного та керуючись ст.15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: підтримати пропозиції МВС України та Уповноваженого з прав людини з вищенаведеного проблемного питання і забезпечити стовідсоткове фінансування Програми будівництва та реконструкції спецустанов згідно з потребою органів МВС України. З повагою, Н.Карпачова 15.03.2005 р.
Голові Харківської обласної ПОДАННЯ Про захист прав громадян на увічнення Згідно з моїм дорученням 16, 17 березня 2005 р. робоча група Секретаріату Уповноваженого з прав людини вивчала питання дотримання у Харківській області прав ветеранів війни за зверненням до Уповноваженого Ячменьова М.Т. – голови Харківської обласної організації Всеукраїнського союзу радянських офіцерів. Завдяки плідній співпраці облдержадміністрації з робочою групою Уповноваженого більшість порушених у згаданому зверненні питань вирішені позитивно. Але під час зустрічей з ветеранами ними були наведені також факти неналежного ставлення місцевих органів влади до увічнення пам’яті героїв Великої Вітчизняної війни та жертв фашизму. Зокрема, у 2002 р. у м.Харкові був знесений обеліск Герою Радянського Союзу А.В. Добродецькому у сквері на початку вулиці імені Героя. Нині територія колишнього скверу обнесена залізобетонним муром і протягом останнього часу ніяких робіт там не ведеться. Цей факт підтвердили і місцеві мешканці, які повідомили робочій групі Уповноваженого про те, що їх протиправно позбавлено традиційного місця відпочинку, яке до того ж мало важливе значення для патріотичного виховання дітей та молоді. До Уповноваженого з прав людини передала письмове звернення і мешканка м.Харкова Коновалова О.І. з проханням захистити від наруги над пам’яткою історії – Братська могила жертв фашизму по пр. Правди, 13, де серед сотень розстріляних у 1943 р. фашистами поранених радянських солдатів, які перебували в госпіталі, був і її батько. Всупереч Законам України “Про охорону культурної спадщини“ та “Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років“, незважаючи на протести мешканців міста, ветеранських організацій, подань прокуратури, без узгодження з Кабінетом Міністрів України, була зменшена охоронна зона пам’ятки, і в цій зоні збудовані корпуси апеляційного суду. У листі від 21 червня 2003 р. №Е6083 за підписом заступника голови обласної державної адміністрації Дулуба В. повідомлялося, що “до 60-річчя визволення м.Харкова від фашистських загарбників територія навколо пам’ятки буде впорядкована і розширена уздовж вул. Я. Галана згідно з рекомендаціями Міністерства культури і мистецтв України...“. Але станом на 17 березня 2005 р. Братська могила знаходиться у вкрай занедбаному стані, обнесена високою металевою огорожею, замкнена на замок. Під час будівництва зруйнований парадний підхід до пам’ятного знака і навіть пошкоджений обеліск. У даний час питання законності будівництва апеляційного суду розглядається в суді. Але, незалежно від рішення суду, збереження світлої пам’яті загиблих у боротьбі з фашизмом і поважне ставлення до могил наших співвітчизників диктується нормами звичайної людської моралі.Тим більше неприпустимо спостерігати за подіями навколо Братської могили жертв фашизму напередодні свята – 60-річчя Великої Перемоги. З метою поновлення прав мешканців і гостей міста Харкова на увічнення пам’яті загиблих у боротьбі з фашизмом під час Великої Вітчизняної війни, керуючись ст.13 і 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“, прошу: вжити заходів щодо поновлення обеліска Герою Радянського Союзу А.В. Добродецькому та впорядкування прилеглої до нього території, а також – реконструкції пам’ятки історії – Братська могила жертв фашизму по проспекту Правди, 13 у м.Харкові. Н.Карпачова 28.03.2005 р. | |