|
Генеральному прокурору України П О Д А Н Н Я Про захист конституційних прав мешканців До Уповноваженого з прав людини в травні 2005 р. надійшли письмові звернення від Благочинного Коростенського округу Житомирської області ігумена Гавриїла, настоятелів Свято-Ольгинської та інших міських церков, депутатів Коростенської міської ради та 1490 мешканців міста з проханням сприяти захисту від політичних переслідувань Коростенського міського голови Володимира Москаленка. За цими зверненнями Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження. З метою з’ясування фактичних обставин справи 13 червня 2005 р. фахівцями Секретаріату Уповноваженого з прав людини безпосередньо в м.Коростені проведено зустрічі і співбесіди з авторами звернень, іншими мешканцями міста та посадовими особами міськвиконкому. У своїх поясненнях на ім’я Уповноваженого з прав людини громадяни повідомили, що працівники УБЕЗ УМВС України в Житомирській області із застосуванням психічного та фізичного насильства чинять на них тиск з метою отримання показань, що могли б компрометувати Коростенського міського голову Москаленка В. Так, громадянин Анатолій Костриця повідомив, що на початку квітня 2005 р. його було запрошено працівниками УБЕЗ до приміщення Коростенського МРВ УМВС України в Житомирській області. Вимагаючи від нього відомостей щодо протиправної діяльності Москаленка В., його почали бити по голові пластиковою пляшкою, в якій була вода, та наносили удари в інші частини тіла. Ці дії супроводжувалися погрозами про припинення його навчання у вузі та про затримання на три доби тощо. Громадянин Антонюк О. зазначив, що під час допиту у приміщенні Коростенського міськрайвідділу міліції працівники УБЕЗ погрожували йому, що у разі відмови свідчити проти Москаленка В. йому варто замислитись над тим, що у нього є маленька дитина, квартира, робота і всього цього він може бути позбавлений, якщо сидітиме у в’язниці. Крім того, йому нагадали, як били Кострицю А. і пригрозили, що з ним буде вчинено так само. Громадянка Васянович О. повідомила Уповноваженому з прав людини, що працівники УБЕЗ вимагали надання показань про те, що вона та її сестра начебто давали хабар Москаленку В. або начальнику відділу земельних ресурсів Виговській Р. Директор фірми “Верас” ЛТД Рибалко А. засвідчила, що з травня цього року на неї чиниться тиск з боку працівників обласного УБЕЗ. 14 червня в приміщенні фірми зроблено обшук з грубими порушеннями норм Кримінально-процесуального кодексу, вилучено документацію та жорсткі диски комп’ютерів, які взагалі не мають ніякого відношення до порушеної справи. Цим спричинено їй як підприємцю значної матеріальної шкоди. Зазначена слідча дія була проведена на підставі постанови прокуратури області про порушення кримінальної справи, датованої 09.06.2005 р. Насправді ж, зазначену постанову було винесено 10.06.2005 р. Керівник штабу блоку “Наша Україна” в м.Коростень Венгловська В. поінформувала Уповноваженого з прав людини, що з боку міського голови за весь період виборчої кампанії жодних перешкод щодо агітаційної роботи, зустрічей довірених осіб кандидатів з людьми не чинилося. Всі стосунки штабу з Москаленком В. складалися відповідно до законодавства. На даний час до неї звертаються мешканці міста, які агітували за Ющенка В., боролися за демократичну Україну, та висловлюють занепокоєння тим, що відбувається тиск на міського голову. Працівники міськвиконкому також повідомляють Уповноваженому з прав людини про те, що представники обласної прокуратури намагаються отримати від них свідчення про нібито злочинну діяльність Москаленка В. Так, начальник відділу земельних ресурсів Вигівська Р. повідомила, що протягом тривалого часу до неї навідується працівник обласної прокуратури Лимар А., вимагаючи надання копії неіснуючого рішення міської ради та іншої інформації, які могли б свідчити про зловживання з боку міського голови. Завідуюча відділом по управлінню та приватизації міської комунальної власності управління економіки міськвиконкому Вербельчук Л. зазначила, що під час розмови з працівником Житомирського УБЕЗ Безпрозваним В. до неї застосовувалося психічне насильство, зокрема, висловлювалися погрози, що у разі надання слідству інформації про вчинення Москаленком В. будь-яких протиправних дій її буде по справі визнано свідком, інакше – співучасником злочину та засуджено до 7 років позбавлення волі. Після чотирьохгодинного психічного тиску Вербельчук Л. втратила свідомість, їй було надано невідкладну медичну допомогу. Тривалий час вона була змушена стаціонарно лікуватися. Увечері 13 червня члени робочої групи Уповноваженого з прав людини зустрілися також у м.Житомирі з начальником УМВС України в Житомирській області Климчуком М. та прокурором Житомирської області Кондратюком А. Начальник УМВС повідомив, що перевірку діяльності службових осіб Коростенського міськвиконкому закінчено, зібрані матеріали передано до прокуратури області для прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи. Прокурор Житомирської області поінформував, що за фактом зловживання службовим становищем та підроблення службовими особами виконавчого комітету Коростенської міської ради прокуратурою області порушено кримінальну справу і що прокуратура буде максимально сприяти об’єктивному її розслідуванню. Наступного дня, 14 червня, близько 12 години до Уповноваженого з прав людини зателефонували працівники Коростенського міськвиконкому та повідомили, що з 8.30 ранку робота міськвиконкому заблокована працівниками правоохоронних органів. Будівля міськради оточена близько 30 правоохоронцями. Усі працівники утримуються у своїх кабінетах, не маючи можливості вільно пересуватися по приміщенню та виконувати поточну роботу. Забороняється також користуватися телефонним зв’язком. Цілком очевидно, що така масштабна акція правоохоронців пов’язувалася у людській свідомості з наслідками перебування в місті робочої групи Секретаріату Уповноваженого з прав людини. З метою з’ясування дійсного стану речей за моїм дорученням фахівцями Секретаріату Уповноваженого з прав людини здійснено повторний виїзд до м.Коростеня. З пояснень працівників виконкому встановлено, що, дійсно, 14 червня з 9 години ранку до 13 години працівниками прокуратури Житомирської області та Житомирського УБЕЗ проводилися обшуки в приміщенні виконкому. Кілька осіб, які представилися працівниками обласної прокуратури, увійшли в кабінет першого заступника голови міськвиконкому Вигівського В., перервали нараду, яку він проводив, і повідомили, що з санкції обласного прокурора вони мають здійснити обшук і виїмку документів, які стосуються порушеної кримінальної справи. Усім працівникам виконкому наказано було знаходитися на робочих місцях. При цьому в постановах прокуратури області зазначалося про необхідність вилучення лише частини документації, яка мала відношення до епізодів порушеної 10.06.2005 р. прокуратурою Житомирської області справи. Насправді ж, у відділах, де проводили обшуки, вилучалася документація за 2001–2004 рр., більшість з якої не мала ніякого відношення до порушеної справи. Крім того, як повідомила секретар Коростенської міської ради Сатяєва К., протягом 5 годин їй не давали вийти з кабінету, лише один раз у супроводі одного з перевіряючих чоловічої статі було дозволено відвідати туалет. Заборонялося користуватися міським та мобільним телефонами. Під час обшуку в її кабінеті було вилучено майже всі рішення ради за два скликання. На думку авторів звернень до Уповноваженого з прав людини, такі дії правоохоронних органів спрямовані на те, щоб у будь-який спосіб усунути з посади законно обраного міського голову м.Коростеня, що зумовить порушення прав мешканців міста на вільне волевиявлення. Події, які відбувалися 14 червня 2005 р. у Коростенському міськвиконкомі, розцінюються людьми також як помста правоохоронців за реалізацію конституційного права громадян на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, передбаченого ст.55 Конституції України. Враховуючи викладене, з метою захисту конституційних прав людини на звернення до Уповноваженого з прав людини, повагу до гідності, свободу, особисту недоторканність та вільне волевиявлення, керуючись ст.ст. 15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: відповідно до ст.15 Закону України “Про прокуратуру” надати доручення щодо ретельної перевірки наведених фактів протиправних дій працівників правоохоронних органів Житомирської області та вжити заходів, які унеможливлюватимуть у подальшому порушення прав мешканців м.Коростеня. Про прийняте рішення прошу поінформувати Уповноваженого з прав людини у встановлений законом термін. Зважаючи на те, що Уповноважений з прав людини несе моральну відповідальність за долю, життя та здоров’я людей, які до нього звернулися, провадження по цій справі здійснюється відповідно до ч.2 ст.14 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” – із збереженням конфіденційної інформації. Прошу врахувати ці обставини. Н.Карпачова 16.06.2005 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Про захист прав голодуючих гірників шахти До Уповноваженого з прав людини надійшли звернення від Голови виконавчого бюро незалежної профспілки гірників шахти ім. м.Баракова, депутата Луганської обласної ради Калітвенцева Д. та працівників цієї шахти, де повідомляється, що п’ять гірників шахти ім. Баракова тривалий час голодують, вимагаючи поновлення їхніх прав на виплату належних страхових сум у зв’язку зі стійкою втратою професійної працездатності з проханням сприяти захисту прав шахтарів. За моїм дорученням із голодуючими шахтарями зустрівся представник Уповноваженого. В результаті вивчення цієї проблеми встановлено таке. З 1992 р. соціальний захист потерпілих на виробництві здійснювався відповідно до Закону України “Про охорону праці” (Закон від 14.10.1992 р. №2694-ХІІ) та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. №472 (втратили чинність з 11.07.2001 р. згідно з постановою КМУ №807). Зокрема, відповідно до ст.11 зазначеного Закону: “Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менша суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.”. У вересні 1999 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (Закон від 23.09.1999 р. №1105-XIV), який набрав чинності 01.04.2001 р. Соціальний захист потерпілих відповідно до цього Закону здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Зокрема, що стосується одноразової допомоги, то згідно з абз. 1 п.2 ст.34 Закону (в редакції від 23.09.1999 р.): “У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності”. Однак Законом України №2272-ІІІ від 22.02.2001 р. внесені доповнен-ня до абзацу 1 ч.2 ст.34 згаданого Закону, чинна редакція якого визначає: “У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирьохкратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду”. Нарахована у такий спосіб одноразова страхова виплата виявляється значно нижчою від розміру виплат, що нараховувалась до внесення згаданого доповнення до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, та від розміру одноразової допомоги, що нараховувалась за Законом України “Про охорону праці”. На думку Уповноваженого з прав людини, є правові підстави розцінювати наведене як порушення вимог ч.3 ст.22 Конституції України, відповідно до якої “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Порушення прав громадян, які потерпіли на виробництві, на одержання одноразової допомоги в повному обсязі, стало причиною голодування, до якого з 25 травня 2005 р. вдалися 5 шахтарів шахти ім. Баракова. Голодуючі є потерпілими на виробництві, і через законодавчу перешкоду кожен з них недоотримав від 9 до 40 тис. грн. одноразової страхової виплати. У даний час голодування триває, а двоє з голодуючих вже перебувають у реанімації. Враховуючи викладене, керуючись ст.101 Конституції України, п.11 ст.13, ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: з метою поновлення прав шахтарів, потерпілих на виробництві, на одержання одноразової допомоги в повному обсязі ініціювати найближчим часом внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, виключивши останню частину абзацу 1 ч.2 ст.34, що стосується обмежень чотирьохкратним розміром граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду, та передбачивши введення в дію цього закону з 22.02.2001 р. Вважаю за необхідне повідомити також, що у разі, якщо порушене питання не буде вирішено у законодавчому порядку, Уповноважений відповідно до ч.2 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” скористається правом звернення до Конституційного Суду України з поданням про визнання неконституційними зазначених положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Н.Карпачова 25.06.2005 р.
Президентові України ПОДАННЯ Про необхідність ратифікації Україною Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів, які передбачають запровадження певних стандартів захисту права на свободу та особисту недоторканність. Зокрема, у лютому 1987 р. ратифіковано Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.), яка є документом прямої дії. Відповідно до цієї Конвенції Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. Україна також зобов’язалась розглядати всі випадки катувань відповідно до свого кримінального законодавства як злочин. Не можу не поділитися з Вами великим занепокоєнням долею наших громадян під час перебування їх в органах міліції, на які покладено конституційні обов’язки по забезпеченню прав та свобод людини. Проте саме в структурах органів МВС України затримані і заарештовані громадяни найбільше наражаються на ризик застосування до них тортур, знущань і брутального приниження людської гідності. Стан поводження з людиною в міліції відстежується Уповноваженим з прав людини від початку створення інституції. За роки незалежності українська міліція, на жаль, зажила недоброї слави. Свавілля і схильність до тортур стали в її практиці звичайним явищем. На цьому я наголошувала як у Першій, так і у Другій щорічних допові-дях Уповноваженого. Проте попередня влада цієї проблеми не тільки не визнавала, а й всіляко приховувала її, саме тому докорінних змін на краще так і не відбулося. Більше того, фізичні катування людей в міліції набули системності й масштабності. Незмінними залишаються: їх мета – визнання вини у злочині, місце скоєння – службові кабінети райвідділів міліції, а також види – тривале побиття чутливих частин тіла, підвішування на металевих прутах, позбавлення можливості дихати шляхом одягання протигазу, застосування електричного струму тощо. Існування тортур у міліції підтверджується як моніторингами Уповноваженого, так і висновками делегацій Європейського комітету проти тортур, Комітету ООН проти тортур, моніторингами правозахисних організацій, публікаціями у ЗМІ, а також численними зверненнями потерпілих та їхніх родичів до Уповноваженого з прав людини. Переконливо свідчить про це також аналіз матеріалів обласних управлінь охорони здоров’я. Так, тільки протягом двох років (2002–2003 рр.) з приводу побиття в міліції до лікарень звернулися 3403 особи, з яких 710 (або 20,8%) були поміщені на стаціонарне лікування. До спецустанов міліції – ізоляторів тимчасового тримання затриманих і заарештованих (ІТТ) – здійснено 30 тисяч виїздів швидкої медичної допомоги, з яких 4583 пов’язані з заподіянням затриманим тілесних ушкоджень, а 189 – зі смертю ув’язнених. Внаслідок тілесних ушкоджень до стаціонару лікарень з ІТТ бригадами швидкої медичної допомоги доставлено 2099 осіб. На наявність проблеми катувань вказує і той факт, що за 6 років (1998–2003 рр.) з даного виду злочину порушено 411 кримінальних справ стосовно 501 працівника міліції, з яких 241 – засуджено. При цьому слід зазначити, що значна кількість фактів катувань приховується заради “честі мундиру” та через кругову поруку. Тільки за втручання Уповноваженого з прав людини протягом двох останніх років у 27 випадках були порушені кримінальні справи та у 76-ти – скасовані раніше винесені постанови про відмову у порушенні кримінальних справ проти працівників міліції. Попри поширення катувань, ані в системі органів внутрішніх справ, ні в прокуратурі і судових органах щодо цього явища не запроваджено статистичної звітності. На невиправданих зволіканнях влади у викоріненні тортур неодноразово наголошувалося також у зауваженнях Комітету ООН проти тортур, особливо до третього та четвертого звітів України. З огляду на нинішній стан справ ті ж самі зауваження, а, можливо, ще більш критичні і вимогливіші будуть висунуті й до п’ятого звіту України у Комітеті ООН проти тортур. Про наявність цієї проблеми в державі неодноразово вказувалося і в доповідях Європейського комітету проти тортур. 18 грудня 2002 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Метою цього Протоколу є запобігання катуванням та іншим формам жорстокого поводження шляхом створення системи регулярних відвідувань місць ув’язнення незалежними взаємодоповнюючими міжнародними і національними органами, надання їх експертами рекомендацій щодо необхідних змін і встановлення конструктивного діалогу з відповідними органами влади з питань викорінення тортур та усунення причин, що їх породжують. Натомість слід зазначити, що Факультативний протокол є унікальним документом, оскільки це єдиний міжнародний договір, який запроваджує конкретні заходи щодо запобігання тортурам у місцях ув’язнення. Одним з інструментів цієї системи буде виступати новий міжнародний орган – Підкомітет при Комітеті проти катувань, що складатиметься з з 10-ти незалежних експертів. Другою частиною системи будуть національні превентивні механізми – інспективні органи відвідування місць ув’язнення, а саме – правозахисні, парламентські та неурядові комісії, Уповноважений з прав людини. Практичний досвід засвідчив, що інспекції місць тримання ув’язнених є одним з найефективніших заходів запобігання катуванням та поліпшенню умов тримання в’язнів. Адже метою інспекцій є не лише запобіжний або залякувальний ефект. Завдяки таким візитам експерти отримують можливість безпосереднього вивчення стану поводження з особами, позбавленими волі, та умовами їхнього тримання. Разом з іншими запобіжними заходами постійний моніторинг місць ув’язнення сприятиме формуванню культури запобігання катуванням в державі у цілому. Позитивом у викоріненні тортур є й те, що, як передбачено Протоколом, зазначені органи ведуть роботу з владою з метою реалізації внесених рекомендацій, на принципах тісного співробітництва обмінюються інформацією і дають необхідні поради. Ратифікація Україною Факультативного протоколу позитивно вплине на авторитет нашої держави на міжнародній арені, сприятиме її подальшій інтеграції до світової спільноти, адже стандарти поводження з ув’язненими базуються саме на Конвенції ООН проти катувань, яку цей Протокол не тільки суттєво доповнює, а й створює відповідні механізми запобігання одному з найгірших злочинів, спрямованих проти гідності людини. До того ж країни Європи, зважаючи на актуальність для них цієї проблеми, розглядають дотримання загальновизнаних стандартів у сфері поводження з ув’язненими визначальною передумовою на рівні соціально-економічних показників для входження тієї чи іншої країни до єдиного європейського дому. Крім цього, ратифікація Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань продемонструє на міжнародному рівні політичну волю керівництва України дотримуватись у ставленні до ув’язнених всесвітньо визнаних правових і гуманітарних норм. На думку Уповноваженого з прав людини, подальше зволікання з рішенням про участь України у зазначеному міжнародному договорі призведе до формування негативного іміджу України в світі, адже активізація боротьби з катуваннями та запровадження конкретних заходів стосовно запобіганню їм, що конкретно пропонується Факультативним протоколом до Конвенції, є певним критерієм оцінки ефективності системи захисту ув’язнених від катувань, визнаним світовою спільнотою. Зважаючи на вищезазначене та керуючись ст.3, 13, 15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: розглянути питання щодо ратифікації Україною Факультативного протоколу 2002 р. до Конвенції ООН проти катувань. Н.Карпачова 29.06.2005 р.
Президентові України ПОДАННЯ Про помилування учасниці бойових дій, інваліда До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулась із заявами-клопотаннями про помилування засуджена Самойляк Ольга Митрофанівна. Зважаючи на наведені у зверненні факти, на підставі п.1 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноваженим було відкрито провадження. Перебуваючи у липні 2005 р. у Качанівській виправній колонії Харківської області №54, Уповноважений особисто зустрілася з засудженою Самойляк О.М. Перевірка засвідчила, що засуджена Самойляк Ольга Митрофанівна 1920 р. н., громадянка України, мешканка м.Полтави, вул. Красіна, 118/2 корп.1, кв.50, пенсіонерка, учасник бойових дій, ветеран Великої Вітчизняної війни з 10.04.1942 р. по 23.06.1945 р., молодший сержант військової служби, нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня та 11-ма медалями, освіта вища, колишній лікар, інвалід ІІІ групи, вдова, трагічно втратила чоловіка і сина, раніше не судима. У 2003 р. Полтавським апеляційним судом її засуджено за ст.27 п.3, 115 ч.2 п.6, 11, ст.69 КК України до семи років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна і відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму. Початок терміну покарання – 20.01.2003 р., закінчення – 20.01.2010 р. З 20 січня 2003 р. О.М. Самойляк утримувалася у Полтавському слідчому ізоляторі (№23), а з 19 червня того ж року, після набрання вироком чинності, – в Качанівській виправній колонії (№54). Адміністрація виправної колонії повідомила Уповноваженому з прав людини, що за період перебування в місцях позбавлення волі засуджена О.М. Самойляк зарекомендувала себе позитивно, дотримується встановлених правил поведінки та розпорядку дня, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, має два заохочення від адміністрації колонії, до персоналу установи ввічлива. У зв’язку з досягненням похилого віку до праці на виробництві колонії не залучається. З 2004 р. бере активну участь у реалізації програми диференційованого виховного впливу “Духовне відродження”. Підтримує родинні стосунки з племінницею шляхом листування та побачень, отримує посилки та передачі. За характером скромна, спокійна, врівноважена. У стосунках з засудженими тактовна, не конфліктна, доброзичлива. Своєю поведінкою надає позитивний приклад іншим засудженим. Вину у скоєному злочині визнає і повністю розкаюється. Умовно-дострокове звільнення від покарання згідно зі ст.81 КК України може бути застосоване після відбуття трьох четвертих призначеного строку покарання, тобто – 20.04.2008 р. До засудженої Самойляк О.М. вимоги ст.61 ч.3 КК України (заміна невідбутої частини покарання більш м’яким) не можуть бути застосовані, оскільки вона має пенсійний вік. Вивченням особової справи 84-річної засудженої Самойляк О.М. встановлено, що вона має низку тяжких захворювань: ішемічну хворобу серця ІІ ст., Н1СТ, жовчо-кам’яну хворобу, хронічний калькульозний холецистит (стадія ремісії), тромбофлебіт вен нижніх кінцівок, сенільну депресію, катаракту, пресбіонію, склероз судин сітківки очей, остеохондроз хребта та інші. Маючи похилий вік та проблеми зі здоров’ям, засуджена мало рухається, змушена постійно лікуватися і рідко ходить, постійно використовує при цьому палицю. За медичним висновком Самойляк О.М. непрацездатна, потребує постійного лікування і опіки. Під час зустрічі з Уповноваженим з прав людини Самойляк О.М. повідомила, що вона щиро розкаюється у скоєному злочині, відчуває, що жити їй залишилося недовго у зв’язку з похилим віком і захворюваннями, застосування умовно-дострокового звільнення до неї можливе тільки майже через три роки, які вона вже не проживе, а тому просить прийняти рішення, яке надало б їй можливість померти вдома, а не в місцях позбавлення волі. Самойляк О.М. попросила Уповноваженого з прав людини (цитую): “Це моє останнє прохання до Вітчизни, за яку я воювала, всіляко підтримувала у тяжкі для неї часи, 45 років (скільки могла працювати) відбудовувала її і це прохання пов’язано виключно з тим, щоб дати мені можливість відійти в інший світ, як всі люди, та померти вільною людиною у своїй домівці біля рідних могил”. Адміністрація установи, де відбуває покарання Самойляк О.М., вважає можливим застосування до неї гуманного акту помилування. Керуючись п.3 ст.3 Закону України “Про Уповноваженого з прав людини”, прошу: врахувати зазначені в поданні Уповноваженого з прав людини обставини при вирішенні питання про помилування чи скорочення терміну покарання засудженій Самойляк О.М., зокрема, те, що вона: – засуджена вперше; – щиро розкаюється у своїх діях та доводить це належною поведінкою під час відбування покарання; – незадовго перед скоєнням злочину трагічно втратила чоловіка і сина; – є учасником бойових дій і ветераном Великої Вітчизняної війни, має ряд державних нагород та 45-річний трудовий стаж; – похилого віку (84 роки), має суттєві проблеми із здоров’ям, інвалід, перебуває під постійним наглядом лікарів та потребує опіки. Зважаючи на вищезазначені обставини, Уповноважений з прав людини звертається з клопотанням проявити милосердя до долі знедоленої хворої літньої жінки, яка болісно переживає скоєне, особливо те, що сталося з нею наприкінці життя. Про прийняте рішення прошу повідомити Уповноваженого з прав людини. Додаток: Звернення Самойляк О.М. до Президента України В.А.Ющенка (1 арк.). 2. Звернення Самойляк О.М. до Уповноваженого з прав людини (1 арк.). 3. Копія вироку (6 арк.). 4. Характеристика (2 арк.). 5. Медична довідка (1 арк.). 6. Довідка з особової справи (1 арк.). 7. Довідка про заохочення та стягнення (1 арк.). 8. Копія посвідчення учасника Великої Вітчизняної війни (3 арк.). 9. Анкета (2 арк.). Н.Карпачова 18.07.2005 р.
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про брутальне порушення працівниками До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на особистому прийомі звернулась Миронюк О.Л. з приводу незаконного арешту і порушення кримінальної справи за ч.1 ст.368 КК України стосовно її сина Поліщука Олександра Павловича, 1974 р.н., працівника Куп’янської митниці та жорстокого побиття його працівниками Київського РВ УМВС України в м.Харкові у період виконання ним своїх службових обов’язків. Миронюк О.Л. звертає увагу на те, що працівники міліції під час затримання заподіяли Поліщуку О.П. закриту черепно-мозкову травму зі струсом головного мозку, спричинили інші тілесні ушкодження. У період побиття і втрати ним свідомості підкинули йому в кишеню 150 доларів США, які вилучили, а потім звинуватили його в отриманні хабара. Із зазначеними тілесними ушкодженнями Поліщук О.П. перебував на стаціонарному лікуванні у Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги, звідки всупереч запереченням лікарів був забраний працівниками міліції і доставлений у приміщення Київського районного суду м.Харкова для обрання міри запобіжного заходу – взяття під варту. У зв’язку з повідомленнями про брутальні порушення прав Поліщука О.П., гарантованих ст.3, 28, 29 Конституції України, а також ч.3 ст.22 Кримінально-процесуального кодексу України, Уповноваженим з прав людини на підставі п.1 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відкрито провадження. З метою перевірки повідомлень Миронюк О.Л. та з’ясування фактичних обставин справи 17 червня 2005 р. працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини, у тому числі фахівцем з судової медицини, безпосередньо у Харківському слідчому ізоляторі проведено зустріч з підслідним Поліщуком О.П., вивчені матеріали його особової справи, медичні документи, проведено медичний огляд. Перевіркою встановлено, що Поліщук О.П. дійсно 7 червня 2005 р. тримався у службовому приміщенні Київського районного відділу внутрішніх справ м.Харкова, звідки був доставлений до прокуратури області і в цей же день швидкою медичною допомогою його було госпіталізовано у Харківську міську клінічну лікарню. У зазначеному медичному закладі він перебував на лікуванні з 7 по 10 червня 2005 р. з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій м’яких тканин голови, посттравматичний неврит потиличного нерва, забій та крововилив правого плеча, поперекової ділянки та лівої гомілки. При огляді, проведеному 17.06.2005 р. співробітниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини та медичними працівниками слідчого ізолятора, на кінцівках і тулубі Поліщука О.П. були виявлені синці, розлад чутливості шкіри в ділянці задньої поверхні шиї та потилиці. Він почував себе незадовільно, скаржився на сильний головний біль та біль в очах. Крім того, під час особистого спілкування Поліщук О.П. подав письмове звернення на адресу Уповноваженого з прав людини, у якому досить детально виклав обставини свого затримання, арешту та побиття працівниками міліції. Обставини звернення підтвердилися під час особистої зустрічі Уповноваженого з Поліщуком в СІЗО 8 липня 2005 р. Зокрема, він повідомив, що 6 червня 2005 р. згідно з графіком заступив на чергування у вантажно-пасажирському відділі “Плетенівка” Куп’янської митниці. Близько опівночі з 6-го на 7-е червня на робочому місці на нього напали працівники міліції, повалили на підлогу і били ногами по різних частинах тіла до непритомності, а потім продовжили катування, перетягнувши його до котельної. О 2-й годині ночі працівники міліції доставили його до Київського РВВС м.Харкова, де у службовому кабінеті прикували наручниками до батареї опалення і знову били ногами, надягали на голову протигаз, запускали сигаретний дим, перекривали доступ повітря тощо. Ці тортури тривали до 9-ої години ранку. У проханні повідомити близьким родичам про затримання та запросити до справи адвоката працівники міліції затриманому відмовили. Факт арешту та притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.368 КК України Поліщук О.П. розцінює як розправу за затримання у поточному році громадянина Росії з наркотичною речовиною (20 г героїну) та передачі протоколу до органів Служби безпеки України. Категорично стверджує, що хабара в розмірі 150 доларів США не брав, а цю валюту йому поклали в кишеню працівники міліції під час його побиття та втрати свідомості. Крім того, перевіркою встановлено, що працівники міліції на порушення вимог ст.5 Закону України “Про міліцію”не забезпечили затриманому конституційного права захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, а також харчуванням за нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України. Попри заяви про залучення захисника, незаконно вимагали від Поліщука О.П. свідчень та шляхом знущань примушували написати явку з повинною, не надали йому роз’яснень ст.28, 29, 55, 56, 62 і 63 Конституції України та прав затриманих, встановлених чинним законодавством України. З оглядом на вищевикладене вважаю, що працівники міліції при затриманні Поліщука О.П. перевищили свої службові повноваження та вчинили стосовно нього протиправні дії, які розцінюються як один з видів катувань та жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання і підлягають кримінальному переслідуванню за ознаками ст.127 КК України. Потребує відповідної правової оцінки бездіяльність працівників прокуратури Харківської області, які отримали повідомлення про заподіяні Поліщуку О.П. тілесні ушкодження, та, попри це, заходів з метою захисту його конституційних прав не вжили і рішення відповідно до ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України не прийняли. Зважаючи на вищенаведене, з метою захисту конституційних прав людини на повагу до її гідності, свободи, особистої недоторканності, керуючись п.3 ст.3 та ст.15, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: розглянути подання Уповноваженого з прав людини, за участі працівників Секретаріату Уповноваженого провести перевірку підстав затримання Поліщука О.П. та обставин спричинення йому працівниками правоохоронних органів м.Харкова тілесних ушкоджень, за результатами якої вжити до винних передбачені законом заходи реагування. При розгляді подання врахувати можливість заміни Поліщуку О.П. запобіжного заходу (тримання під вартою) на інше, не пов’язане з позбавленням волі, оскільки він має двох малолітніх дітей і постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи. Про прийняте рішення прошу поінформувати Уповноваженого з прав людини у встановлений законом термін. Н.Карпачова 18.07.2005 р. | |