|
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про порушення кримінальної справи стосовно голови
Рівненського міського суду Денисюка П.Д., заступника голови Головою кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу Поліщуком М.Г. з участю членів цієї комісії Ракаловича В.М. та Ковтуна А.Г. (радника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) з 31 березня по 1 квітня, з 14 по 15 квітня та з 13 по 14 червня 2005 р. була проведена часткова перевірка діяльності Рівненського міського суду Рівненської області, під час якої виявлено грубі порушення вимог чинного законодавства при здійсненні правосуддя під час розгляду кримінальних та цивільних справ. Перевіркою встановлено, що голова суду Денисюк П.Д. та його заступник Куцоконь Ю.П., судді Бердій М.А., Буймиструк С.В., Герасимчук М.К., Гладюк С.Л., Дужич С.П., Козулін В.М., Ковальов І.М., Мельник Ю.М. та Музичук Н.Ю. систематично грубо порушували норми КПК України та ЦПК України, недбало ставилися до своїх службових обов’язків, допускали безпрецедентну тяганину при розгляді конкретних справ, фальсифікацію документів, а в окремих випадках – і вироків та рішень суду, що призвело до порушення конституційних прав та законних інтересів громадян. Згідно з офіційним статистичним звітом роботи Рівненського міського суду протягом 2004 р. 18 суддями було розглянуто по суті 729 кримінальних справ і станом на 01.01.05 р. в цьому суді залишилось 373 кримінальні справи минулих років. Водночас згідно з наданою інформаційним центром УМВС України в Рівненській області довідкою станом на 01.01.05 р. за Рівненським міським судом з 1995 р. рахуються не розглянутими по суті 558 кримінальних справ. Із них: 7 справ не розглянуто з 1995 р., 15 справ – з 1996 р., 26 справ – з 1997 р., 12 справ – з 1998 р., 23 справи – з 1999 р., 36 справ – з 2000 р., 39 справ – з 2001 р., 64 справи – з 2002 р., 91 справа – з 2003 р., і решта справ не розглянуті по суті, які надійшли до суду протягом 2004 р. Таким чином, розбіжності між статистичними даними суду та ІЦ УМВС України в Рівненській області щодо кількості справ, які станом на 01.01.05 р. рахуються за Рівненським міським судом, складають 185 кримінальних справ (558–373=185). Необхідно зазначити також і те, що на вимогу перевіряючих надати для огляду статистичні картки обліку кримінальних справ та перевірки наявності у провадженні суду тих справ, які згідно з даними ІЦ УМВС в Рівненській області рахуються за Рівненським міськсудом як нерозглянуті, голова суду Денисюк П.Д. та працівники канцелярії суду їх не надали, пояснивши, що такі картонні картки у них протягом кількох років не ведуться, а весь облік кримінальних справ ведеться тільки в комп’ютері. При ознайомленні з роздрукованою комп’ютерною інформацією встановлено, що станом на 1.01.05 р. за Рівненським міським судом рахуються нерозглянутими по суті 532 кримінальні справи. Під час перевірки не було реальної можливості встановити дійсну кількість кримінальних справ, які станом на 01.01.05 р. залишились не розглянутими по суті (згідно зі статистичним звітом роботи суду таких справ 373, згідно з даними ІЦ УМВС України в Рівненській області – 558, а згідно з комп’ютерною роздруківкою канцелярії суду – 532 кримінальні справи). Відсутній належний облік у суді і цивільних справ. Залишок нерозглянутих справ на кінець 2004 р. становив 1521 справу. З них: зупинено провадження – 147, не розглянуто в термін понад 3 місяці (без зупинених) – 707. За даними статзвіту, не було вирішене питання про прийняття 1384 позовних заяв (заяв, скарг), з тих, що знаходились в суді понад 3 місяці – 381 заява. У журналах судових засідань суддів є також численні дописки про розгляд справ, що свідчить про порушення порядку ведення цих журналів та спроби приховати тяганину. У провадженні суду на 01.04.2005 р. з 1997 р. знаходились нерозглянутими по суті 3 цивільні справи, з 1998 р. – 12, з 1999 р. – 18, з 2000 р. – 14, з 2001 р. – 164, з 2002 р. – 116, з 2003 р. – 328 справ. Викладене свідчить про те, що в Рівненському міському суді відсутній елементарний облік кримінальних та цивільних справ, які надходять до суду та ним розглядаються по суті, в зв’язку з чим керівництвом суду створені реальні можливості для їх втрати або умисного знищення, а також з цього можна зробити висновок про те, що викладена у статистичних звітах суду інформація про залишок нерозглянутих кримінальних та цивільних справ не відповідає дійсності та є сфальсифікованою. Протягом перевірки головою суду та працівниками канцелярії суду умисне блокувалась робота перевіряючих, що проявлялось у тому, що на вимогу комісії надати для перевірки всі кримінальні та цивільні справи, які рахуються за судом нерозглянутими з 1995 по 2003 р. включно (а їх мало бути 274 справи згідно з інформацією ІЦ УМВС України в Рівненській області), було надано лише 74 справи, а решта 200 справ так і не були надані для перевірки. Однак і з цих 74 справ для перевірки були надані тільки: по одній справі, які рахуються за судом нерозглянутими з 1995 та 1996 р.р., 3 – із 26 справ за 1997 р., 6 – із 12 справ за 1998 р., 8 – із 23 справ за 1999 р., 5 – із 36 справ за 2000 р., 9 – із 39 справ за 2001 р., та інші. Решта кримінальних справ за минулі роки, які рахуються за судом як нерозглянуті (а саме: 6 за 1995 р., 14 за 1996 р., 23 за 1997 р., 6 за 1998 р., 15 за 1999 р., 29 за 2000 р., 30 за 2001 р.), попри неодноразові і наполегливі вимоги перевіряючих взагалі для перевірки надані не були. Під час перевірки заступник голови суду Куцоконь Ю.П. повідомив про те, що 72 кримінальні справи, які рахуються за міським судом в прокуратуру м.Рівне взагалі не надходили. Згідно з наданою інформацією прокурора м.Рівне Ореховського Л.А. тільки 26 кримінальних справ з різних причин до Рівненського міського суду не направлялись, а решта – 46 кримінальних справ були направлені для розгляду по суті саме до Рівненського міського суду, із них – 4 справи за 1995 р.; 6 справ за 1996 р.; 15 справ за 1997 р.; одна справа за 1998 р.; 6 справ за 1999 р.; 6 справ за 2000 р.; 5 справ за 2001 р. і 3 справи за 2003 р. Однак у суді вони відсутні. Журнали реєстрації кримінальних справ за 2001 та 2002 роки повністю переписані (одним почерком та одним і тим же кольором кулькових ручок), з чого можна зробити однозначний висновок про те, що це було зроблено умисно з метою приховування факту надходження кримінальних справ до суду, що не заперечував і голова суду Денисюк П.Д. А журнали реєстрації таких кримінальних справ за 2003 та 2004 р. взагалі для огляду надані не були. Як пояснили секретар канцелярії та голова суду, протягом цих років такі журнали у суді зовсім не велись. Отже, тільки частковою перевіркою кримінальних справ, що знаходяться в провадженні Рівненського міського суду за період з 1995 по 2003 р. не розглянуто по суті понад 75 справ, із них у голови суду Денисюка П.Д. – 2, заступника голови суду Куцоконя Ю.П. – 4; у суддів: Бердія М.А. – 5; Буймиструка С.В. – 5; Гладюка С.Л. – 4; Дужича С.П. – 14; Ковальова І.М. – чотири; Козуліна В.М. – 28; Музичука Н.Ю. – 1 справа. За цей же період залишилось не розглянутих суддями понад 20 цивільних справ. Крім цього при перевірці виявлені факти фальсифікації постанови суду та вироків суду окремими суддями, зокрема суддею Дужичем С.П. (справа за обвинуваченням Нестерука О.А. і Захарченка О.С.), суддею Козуліним В.М. (справи за обвинуваченням Середи І.В., Москевича А.М. та Дякевича І.А.). Справа за обвинуваченням Оверчука М.І. та інших до суду надійшла 30.06.2000 р. і більше 3 років без будь-якого руху знаходилась у судді Дужича С.П., потім передана судді Козуліну В.М., який 08.09.03 р. провів попередній розгляд та призначив до розгляду на 07.10.03 р., але розглянута до цього часу так і не була. Суддею Козуліним В.М. більше року не розглядались кримінальні справи (за обвинуваченням Шепелюка С.Р. та Гербольця І.О.; Ейсмонта В.П. та Карпич Б.В.), весь цей час підсудні знаходяться під вартою. У зв’язку з зазначеними грубими порушеннями чинного законодавства та присяги судді названими суддями при здійсненні правосуддя Уповноваженим 10 червня ц. р. направлено подання голові кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу Поліщуку М.Г. про порушення дисциплінарного провадження щодо голови міського суду Денисюка П.Д. та інших суддів. 4 липня ц. р. названа кваліфікаційна комісія розглянула подання стосовно голови Рівненського міського суду Денисюка П.Д. і винесла рішення рекомендувати Вищій раді юстиції України внести подання Президентові України про звільнення Денисюка П.Д. з посади голови Рівненського міського суду та подання до Верховної Ради України про його звільнення з посади судді Рівненського міського суду. Питання стосовно заступника голови Рівненського міського суду Куцоконя Ю.П. та інших суддів цього суду планується розглянути кваліфікаційною комісією у вересні ц. р. Вважаючи, що в діях голови Рівненського міського суду Денисюка П.Д., його заступника Куцоконя Ю.П. та названих суддів цього суду є ознаки злочинів, передбачених ст.364, 365, 367 та ст.375 Кримінального кодексу України, керуючись п.11 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень, службового підроблення та постановлення завідомо неправосудного вироку, ухвал та постанов суддями Рівненського міського суду Рівненської області. Додаток: Подання Уповноваженого з прав людини голові кваліфікаційної комісії загальних судів Житомирського апеляційного округу від 10 червня 2005 р. та Рішення кваліфікаційної комісії від 4 липня 2005 р. (79 арк.) Н.Карпачова
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Про захист конституційних прав директорів До Уповноваженого з прав людини надійшло звернення від директора Дубов’язівської школи Конотопського району Сумської області Бохан О.Г. з проханням зупинити переслідування з політичних мотивів директорів сільських шкіл району, приниження їх людської гідності, яке здійснюється правоохоронними органами. Перевіркою з виїздом на місце та під час особистих зустрічей з директорами шкіл району працівники Секретаріату Уповноваженого були вражені методами проведення слідчих дій. Старший слідчий прокуратури м.Конотопа Волосюк Ю.Б. та старший оперуповноважений РДСБЕЗ УМВС України у Сумській області Надточій С.Б. протягом липня–вересня 2005 р. чинять психологічний тиск з метою отримання показань про порушення виборчого законодавства в першому турі виборів Президента України. Так, 29 липня 2005 р. під варту було взято директора Грузчанської ЗОШ І–ІІІ ступенів Вегеру Світлану Олексіївну як підозрювану в учиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.157 КК України “Перешкоджання здійсненню виборчого права”. 10 днів провела вона в ІТТ, після чого 22 дні знаходилася у районній лікарні з діагнозом “гіпертонія”. 1 серпня 2005 р. під варту було взято першого заступника голови Конотопської райдержадміністрації Боярчука А.В., підозрюваного в учиненні злочинів, визначених ч.2 та ч.3 ст.157, ч.2 ст.369 КК України. Нині він знаходиться в ІТТ Конотопського відділу міліції. 11 серпня 2005 р. міською прокуратурою береться під варту підозрювана в учиненні злочину за ч.3 ст.157 КК України директор Сім’янської ЗОШ І–ІІІ ступенів Машай Тетяна Михайлівна, яка 3 дні проводить в ІТТ Конотопського відділу міліції. 25 серпня 2005 р. під варту береться голова Конотопської райдержадміністрації Калита В.Г., підозрюваний в учиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.157, ч.2 ст.369 КК України. Як запобіжний захід підписка про невиїзд застосована до директорів Козачанської, Дубов’язівської, Бочечанської, Новомутинської загальноосвітніх шкіл району. Основне звинувачення стосовно всіх посадових осіб – фальсифікація результатів першого туру виборів Президента України. Потерпілі (серед них – і голова Конотопської райдержадміністрації та його перший заступник) підтвердили численні факти порушення їхніх прав і норм кримінально-процесуального законодавства. Серед погроз, які слідчі висловлювали на їхню адресу, були принизливі залякування позбавити їх роботи, створити проблеми в особистому житті, піддати примусовому оглядові лікарем-психіатром. При проведенні 3 серпня 2005 р. допиту Машай Т.М., який тривав до 20 год. вечора, слідча Надточій С.Б. погрожувала зняттям з посади, в’язницею, заявила, що її життя закінчено, а її дитина не буде вчитися, а проведе життя у інтернаті. Викликає обурення і сам факт приїзду слідчих в оселю Машай Т.М. з метою доставки 13-річного сина Богдана до спецпритулку, що викликало обурення односельців та завдало моральної шкоди хворій дитині, яка була вимушена вночі тікати за 120 кілометрів до батька. Протягом 3 днів тримання у Конотопському ІТТ до Машай Т.М. не було нікого допущено, і вона не була ніким допитана. Слід зазначити, що допити, попри віддаленість сіл від міста, проводилися після 18 год. навіть у вихідні дні, а у селищі Дубов’язівка вчителі викликалися на допит просто зі святкової лінійки та з першого уроку 1 вересня 2004 р.. Під час допитів усім підозрюваним пропонувалося надати свідчення проти голови райдержадміністрації Калити В.Г. з умовою, що одразу всі слідчі дії проти них будуть припинені. На думку Уповноваженого з прав людини, виявлені факти свідчать про наявність у Конотопському районі серйозних проблем з дотриманням прав і свобод людини та порушень кримінально-процесуального законодавства під час проведення слідчих дій. Все це завдає значної моральної шкоди вчителям, учням та їхнім батькам і вкрай негативно впливає на організацію навчально-виховного процесу в школах. Враховуючи наведене, з метою захисту конституційних прав людини на звернення до Уповноваженого з прав людини, повагу до гідності, свободу, особисту недоторканність та вільне волевиявлення, керуючись ст.101 Конституції України, ст.15, п.11 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: відповідно до ст.15 Закону України “Про прокуратуру” надати доручення щодо ретельної перевірки наведених фактів протиправних дій працівників правоохоронних органів Сумської області та вжити необхідних заходів щодо припинення переслідування мешканців Конотопського району за вільне волевиявлення під час виборів Президента України у 2004 р. Про наслідки розгляду подання та вжиті заходи прошу поінформувати. Н.Карпачова 22.09.2005 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Про порушення конституційного принципу До Уповноваженого з прав людини надходять звернення громадян України – вкладників Ощадбанку колишнього СРСР, з проханнями сприяти забезпеченню рівності прав на повернення знецінених заощаджень, розміщених в установах цього банку до 2 січня 1992 р. Відповідно до ст.39 Закону України “Про внесення змін до Закону “Про Державний бюджет України на 2005 рік“ та деяких інших законодавчих актів України“ №2505-IV від 25 березня 2005 р.“ “...у 2005 році розрахунки з погашення зобов’язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР та державних цінних паперів колишнього СРСР здійснюється за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету України місцевим бюджетам шляхом погашення заборгованості таких громадян, що утворилася станом на 1 вересня 2004 року, за спожиту електричну і теплову енергію, природний газ, тверде паливо, послуги водопостачання і водовідведення, квартирну плату...“. На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 29 липня 2005 р. №664 затвердив Порядок проведення в 2005 році розрахунків з погашення зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги“. Таким чином, своїм законним правом на повернення заощаджень у 2005 році можуть скористатися лише ті громадяни – вкладники Ощадбанку СРСР і власники цінних паперів колишнього СРСР, які мають борги за житлово-комунальні послуги станом на 1 вересня 2004 р. Решта ж вкладників такого права фактично позбавлені. Наприклад, у своєму зверненні до Уповноваженого з прав людини мешканець м.Липовця Вінницької області Івчук В.М. цілком правомірно ставить запитання: “Якщо я сплачував за всі послуги, то, виходить, що я не маю права на повернення заощаджень?!“. За рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 7, 8 Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України“, за конституційним зверненням Воробйова В.Ю., Лосєва С.В. та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України (справа про заощадження громадян) від 10 жовтня 2001 р. №13-рп/2001 згадані грошові заощадження визнані власністю громадян. Крім цього, п.5.3 цього рішення встановлено, що “відповідно до Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи (частина перша статті 24). Це означає, що і встановлене Основним Законом право володіння, користування та розпорядження власністю (частина перша статті 41), як і обмеження державою цього права, має бути рівним для всіх громадян. З огляду на це положення статті Закону, відповідно до якого заощадження громадян, відновлені та проіндексовані згідно із Законом в установах Ощадного банку України, повертаються залежно “від віку вкладника“, є таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Що стосується “інших обставин“ як однієї з умов повернення відновлених вкладів, то це положення статті 7 Закону також не відповідає Конституції України (є неконституційним). Його довільне тлумачення в процесі застосування Закону може призвести до порушення рівності власників відновлених та проіндексованих вкладів у їх правообмеженні на повернення цих вкладів“. Тобто, за висновками Конституційного Суду України, ні за яких умов не допускається порушення принципу рівності прав громадян на повернення заощаджень. Цей принцип закріплений у ст.21 і ст.24 Конституції України. Таким чином, реалізація ст.39 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік“ та деяких інших законодавчих актів України“ №2505-IV від 25 березня 2005 р. супроводжуватиметься порушеннями права на користування заощадженнями в установах Ощадбанку колишнього СРСР тих вкладників, які не мають боргів за житлово-комунальні послуги. Враховуючи наведене, керуючись ст.101 Конституції України, п.11 ст.13, ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“, прошу: з метою дотримання рівності прав громадян України – вкладників Ощадбанку колишнього СРСР на користування своїми заощадженнями вжити заходів щодо внесення змін до ст.39 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік“ та деяких інших законодавчих актів України“ №2505-IV від 25 березня 2005 р.“, забезпечивши за рахунок цих заощаджень, крім погашення боргів, можливість розрахунку за поточне споживання житлово-комунальних послуг, електроенергії, скрапленого і природного газу, твердого і рідкого палива. Н.Карпачова 04.10.2005 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Про забезпечення конституційного права на освіту в До Уповноваженого з прав людини від імені колективу Керченського морського технологічного інституту звернувся ректор цього інституту Віннов Олексій Сергійович з приводу порушення права на освіту громадян України в Керченському морському технологічному інституті. На підставі п.1 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” мною було відкрито провадження. З наданих документів видно, що Міністерство аграрної політики України наказом від 16 вересня 2005 р. №481 передало інститут, при якому діє навчально-тренажерний центр з підготовки фахівців морських спеціальностей та післядипломної освіти плавскладу морських суден рибного господарства, з підпорядкування Державного департаменту рибного господарства у підпорядкування Департаменту аграрної освіти і науки. Згодом іншим наказом від 6 жовтня 2005 р. №540 Мінагрополітики України утворило державне підприємство “Керченський навчально-тренажерний центр рибної промисловості” за юридичною адресою Керченського морського технологічного інституту. За повідомленням ректора інституту, діяльність новоствореного навчально-тренажерного центру передбачається забезпечувати за рахунок передачі йому майна навчально-тренажерного центру Керченського морського технологічного інституту. Таким чином, інститут буде позбавлено власного навчально-тренажерного підрозділу, створеного у 1999 р. для спеціальної підготовки профільних фахівців відповідно до нормативних актів з міжнародного морського права, стороною яких є Україна. Згідно з ч.2 ст.53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Відповідно до вимог Закону України “Про вищу освіту” та міжнародних конвенцій з морського права інститут зобов’язаний забезпечити підготовку майбутніх фахівців на рівні, достатньому для заняття первинної посади, включаючи тренажерну та морську практичну підготовку. В даний час, починаючи з 1998 р., інститут безоплатно надає таку підготовку студентам протягом усього періоду навчання. Однак, як обґрунтовано стверджує автор звернення, вилучення майна навчально-тренажерного центру призведе до неспроможності надавати безоплатну тренажерну підготовку студентам. Це може зумовити згортання обсягів підготовки та перепідготовки інститутом фахівців з морських спеціальностей. Тривалий час проживаючи та працюючи в м.Керчі, я особисто переконалась, що населення міста цілковито залежить від стану галузей морського транспорту та риболовства в цьому регіоні. Сім’ї керчан при виборі професії для молоді традиційно орієнтуються на отримання ними морських спеціальностей, переважно у Керченському морському технологічному інституті. Такі дії Мінагрополітики України можуть викликати протести в трудовому колективі інституту та загострення соціальної обстановки у місті-герої. Враховуючи те, що виконання наказу Міністерства аграрної політики України від 6 жовтня 2005 р. №540 може призвести до порушення конституційного права громадян на доступність і безоплатність вищої освіти в державному навчальному закладі, з метою унеможливлення порушення прав людини, керуючись ст.101 Конституції України, п.3 ст.3 та п.11 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: 1. Надати доручення керівникам відповідних органів виконавчої влади щодо недопущення порушення конституційного права громадян, які навчаються в Керченському морському технологічному інституті, на доступну і безоплатну вищу освіту. 2. Вжити достатніх заходів щодо збереження цілісного майнового комплексу зазначеного інституту, зокрема майна навчально-тренажерного центру як необхідної складової забезпечення навчального процесу. Додаток: 14 арк. Н.Карпачова 14.11.2005 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Про поновлення прав на соціальний захист Як відомо, у 1962–1963 рр. за рішенням Уряду колишнього СРСР була здійснена широкомасштабна військово-стратегічна операція “Анадир” з метою захисту Республіки Куба від зовнішньої агресії. З території Радянського Союзу, в тому числі з України, з дотриманням надзвичайної таємності морським шляхом було перебазовано на Кубу 43 тис. радянських військовослужбовців, бойова техніка і військове спорядження. Серед цих військовослужбовців 13 тис. було з України. В умовах активної військової протидії з боку ВМС і ВВС США стратегічні завдання операції “Анадир” були виконані. Безпосередньо на Кубі були розгорнуті, приведені до бойової готовності дивізія Ракетних військ стратегічного призначення, сили і засоби Сухопутних військ, ВПС, ППО, ВМФ. Підготовлені для застосування ядерні боєприпаси тактичного, оперативного і стратегічного призначення. Весь особовий склад новоствореної Групи радянських військ на Кубі (ГРВК) брав безпосередню участь у забезпеченні бойової діяльності військ. Після досягнення мети стратегічної операції – виключення можливості вторгнення на територію Республіки Куба агресора – ракети, ядерні боєприпаси і значна частина особового складу ГРВК, під загрозою захоплення противником і необхідності самознищення за наказом, були евакуйовані з Куби на територію СРСР. Стратегічна операція “Анадир” – унікальна, вона суттєво відрізняється від локальних збройних конфліктів того часу. Її військово-політичні наслідки виходять далеко за межі Куби і Карибського регіону, маючи світове значення. У результаті її проведення вдалося запобігти широкомасштабному воєнному зіткненню двох супердержав, які брали участь у конфлікті з реальною загрозою використання ядерної зброї. Особовий склад ГРВК та інших військових і цивільних формувань, які брали участь у реалізації стратегічної операції “Анадир”, на всіх її етапах виявляв мужність, витримку, саможертовність і героїзм. Бойова діяльність не обійшлась без жертв: за різних обставин, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби, 66 військовослужбовців і 3 особи з числа цивільного персоналу загинули або померли під час цієї операції. Відповідно до п.2 ст.6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” військовослужбовці і працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу чи працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, визнаються учасниками бойових дій. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №63 було визнано, що на території Республіки Куба з липня 1962 р. по листопад 1963 р. відбувалися бойові дії. Тому громадяни України, які у складі радянських військ у цей період проходили службу і працювали в Республіці Куба, набували права визнаватися учасниками бойових дій і користуватись відповідним соціальним захистом. Протягом 1994 р. частина цих громадян України офіційно була визнана учасниками бойових дій і у зв’язку з відсутністю на той час посвідчень встановленого зразка отримала відповідні довідки. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 р. №16 “Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, всупереч чинному законодавству, було встановлено додаткові вимоги до визнання учасниками бойових дій тільки однієї категорії осіб, перерахованих у абз. 1 п.2 ст.6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а саме – працівників відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали на теренах держав, де в цей період велися бойові дії. Ця категорія осіб повинна була додатково підтверджувати особисту участь у бойових діях або у забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) відповідною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації. На практиці дію постанови КМУ від 13.01.1995 р. №16 було поширено і на військовослужбовців – учасників операції “Анадир”. Пізніше Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.12.1995 р. №488/95-ВР вимога щодо підтвердження особистої участі у бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) введена для всіх учасників бойових дій на території інших країн. Комісії військкоматів при визначенні статусу учасника бойових дій керуються виключно довідками з архівів Російської Федерації. Проте РФ не підтверджує участі громадян України в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ учасників стратегічної операції “Анадир”, оскільки не визнає самого факту бойових дій у період зазначених подій 1962–1963 рр. У переважній більшості архівних довідок містяться відомості лише про те, що військовослужбовець проходив службу на Кубі у певній військовій частині, на тій чи іншій посаді у відповідному військовому званні. Чи брала ця військова частина участь у бойових діях, не повідомляється. Крім цього, у деяких архівних довідках зроблені приписки про те, що “Советские войска боевых действий на острове Куба не вели”. Інші ж підтверджуючі документи і свідчення, навіть нагородження бойовою медаллю “За отвагу” за зразкове виконання спеціального завдання Уряду СРСР, до уваги не беруться. В результаті з початку 1995 р. відповідні комісії військкоматів масово почали скасовувати раніше прийняті рішення, а також відмовляти в установленні статусу учасника бойових дій учасникам стратегічної операції “Анадир”. За даними Української спілки воїнів-інтернаціоналістів-“кубинців”, станом на 1 грудня 2001 р. з 4124 зареєстрованих її членів 2282 було відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій. Більшість з них звернулися з позовами до суду. По 124 справах судами прийняті позитивні рішення на користь позивачів – воїнів-інтернаціоналістів. Багато справ і досі знаходяться на розгляді в судах. Відповідно до ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” Уповноваженим з прав людини відкрите провадження щодо порушення прав на соціальний захист громадян України – колишніх військовослужбовців, учасників бойових дій на території Республіки Куба у 1962–1963 рр. На запрошення Міністра закордонних справ Республіки Куба пана Феліпе Переса Роке Уповноважений з прав людини перебувала з офіційним візитом у Республіці Куба з 13 по 20 січня 2002 р. Під час переговорів, які відбулися в МЗС Республіки Куба з паном Феліпе Пересом Роке, Уповноваженим з прав людини було порушене питання про підтвердження кубинською стороною факту участі у бойових діях на території Куби радянських військ, до складу яких входили і нинішні громадяни України. Кубинська сторона з великою повагою і шаною ставиться до учасників стратегічної операції “Анадир” 1962–1963 рр. і запевнила Уповноваженого з прав людини, що на звернення української сторони готова надати підтвердження цього історичного факту. У 2002 р. Уповноважений з прав людини зверталася з відповідним поданням до Прем’єр-міністра України, але, на жаль, належним чином порушене питання не вирішене до цього часу. Вшановуючи подвиг наших співвітчизників, завдяки саможертовності і мужності яких не спалахнула третя світова війна із застосуванням ядерної зброї, з метою поновлення їхніх прав на соціальний захист, керуючись ст.101, 116 Конституції України, ст.13, 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: вжити заходів щодо визнання учасниками бойових дій громадян України – учасників воєнного конфлікту на території Республіки Куба у 1962–1963 рр. Н.Карпачова 20.12.2005 р.
Президентові України ПОДАННЯ Про передачу громадянки України Мамонтової В., засудженої до 33 років позбавлення волі у Таїланді,для відбування покарання в Україні Звернутися до Вас мене спонукала доля громадянки України Мамонтової Вікторії, яка вже п’ятий рік перебуває у в’язниці в Таїланді. У 2001 р. за зберігання наркотиків Суд Королівства Таїланд виніс їй смертний вирок, що привернуло тоді увагу не лише громадськості України, а й усього світу. Суворість закону Таїланду з цього питання загальновідома – за перевезення або поширення наркотичних речовин – смертна кара. Проте громадянку України було звинувачено не в перевезенні чи поширенні наркотиків, а в їх зберіганні. Чи то була провокація проти неї, чи, справді, вона зберігала наркотичні речовини у готелі, де тимчасово проживала, з’ясовано так і не було. Під час слідства Мамонтова В. заперечувала свою причетність до інкримінованого злочину. Але смертний вирок було винесено і протягом місяця він мав бути виконаний. Родина Мамонтової В. була у відчаї. Її рідний дядько, отримавши цю інформацію зі ЗМІ, не витримав і помер. Мати, Михайлова Тетяна, у якої це єдина донька, зверталася в усі відповідні державні та міжнародні інстанції в пошуках порятунку. Звернулася вона і до Уповноваженого з прав людини. В той час, на запрошення Верховного комісара ООН з прав людини п.Мері Робінсон, я брала участь у роботі Всесвітньої конференції проти расизму, расової дискримінації та ксенофобії у місті Дюрбан Південно-Африканської Республіки. Там я зустрілася з радником Верховного Комісара ООН з прав людини п.Браєном Бурдекіном та членами Комітету ООН з питань ліквідації расової дискримінації, щоб обговорити ситуацію навколо долі Мамонтової В. та можливості впливу з боку цієї авторитетної міжнародної організації. Також вдалося провести в оперативному режимі переговори з керівником урядової делегації Королівства Таїланд на цій Всесвітній конференції п.Руєнгдейом Махафсаранондом, який одночасно був тоді представником цієї держави в ООН. Він відверто наголосив на тому, що ситуація з Мамонтовою В. є надзвичайно складною. Мною були вручені п.Махафсаранонду документи по справі Мамонтової В. та передано прохання до Уряду Королівства Таїланд поставитися до цієї людини з милосердям та гуманністю. Попри те, що п.Махафсаранонд відзначив, що випадки зміни вироку у практиці судочинства Королівства Таїланд трапляються дуже рідко, спільними зусиллями МЗС України та Уповноваженого з прав людини вдалося вплинути на цю надзвичайну ситуацію: рішенням Апеляційного суду Королівства Таїланд 8 серпня 2002 р. Мамонтову В. було засуджено до 33 років і 4 місяців ув’язнення за порушення законодавства Таїланду про наркотики. Перебуваючи з робочим візитом у Таїланді в березні 2005 р., за допомогою Посольства України та Департаменту виправних закладів Міністерства юстиції Таїланду я відвідала Мамонтову В. у в’язниці. Під час зустрічі було з’ясовано, що віддаленість нашої громадянки від України і рідних, важкий клімат, незнайомі культурні традиції і складні умови перебування в ув’язненні негативно вплинули на її фізичний та психологічний стан. Людина спить на підлозі разом з іншими ув’язненими-жінками, проблемним є навіть питання елементарної гігієни. Такі умови ув’язнення принижують її людську гідність. Вважаю, що громадянку України Мамонтову В. вкрай необхідно передати для відбування подальшого покарання в Україну. Під час зустрічей з моїм колегою – Омбудсманом Таїланду, а також заступником Генерального прокурора та Головою Національної комісії Таїланду з прав людини мною порушувалися питання про можливість передачі Мамонтової В. в Україну для продовження відбування покарання. На всіх рівнях ця пропозиція знаходила розуміння і підтримку. Але це можливо у разі підписання міжурядової українсько-тайської угоди загального характеру про передачу засуджених. Проте підписання такої угоди ускладнюється тим, що на території України відсутні засуджені до позбавлення волі громадяни Таїланду (на їх щастя). Можливим залишається також застосування до Мамонтової В. амністії короля Таїланду, про що зараз клопочеться її мати – Михайлова Т. Проте, на думку Уповноваженого, більш реальний шлях захисту людської гідності Мамонтової В. та повернення нашої громадянки на Батьківщину – це підписання і реалізація спеціальної міжурядової Угоди про її передачу для подальшого відбування покарання в Україні. У такому разі питання про долю Мамонтової В. може бути розглянуте як окремий випадок. На це звертали увагу всі високопосадовці Таїланду під час наших зустрічей. Звертаючись до Вас як до гаранта дотримання конституційних прав і свобод людини, прошу: надати доручення Міністерству закордонних справ України та Міністерству юстиції України щодо підготовки спеціальної міжурядової Угоди з Королівством Таїланд про передачу Мамонтової В. для відбування покарання в Україні. Н.Карпачова 26.12.2005 р. | |