|
Голові Чернігівської обласної ПОДАННЯ Щодо дотримання конституційних прав і Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у березні 1999 р. комплексно вивчався стан дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в Чернігівській області. В ході цієї роботи було здійснено аналіз діяльності обласних адміністрації, прокуратури, суду, управління МВС, ряду районних державних адміністрацій та міських рад по роботі зі зверненнями громадян. Уповноважений з прав людини та працівники його Секретаріату ознайомилися зі станом дотримання прав людини на декількох промислових підприємствах області, у військовому гарнізоні в м.Прилуки, в Чернігівській жіночій колонії, установі для відбування покарань засуджених інвалідів у селищі Макошино Менського району. Проведено зустрічі з керівниками галузевих профспілок та об’єднань громадян, прийоми громадян з питань захисту прав людини. Всього на цих зустрічах та прийомах побувало понад тисячу чоловік. Аналіз роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб щодо дотримання прав і свобод людини свідчить, що в області мають місце порушення громадянських, соціально-економічних прав людини. Найбільша кількість звернень до Уповноваженого з прав людини з приводу порушення прав людини надійшла від мешканців міст (65%), зокрема Чернігова, Ніжина, Н-Сіверська, Городні, а також з Бахмацького, Ічнянського і Менського районів. Ці звернення передусім стосуються питань порушення трудового законодавства, затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, соціальних негараздів, неправомірних дій правоохоронних органів та суду. Вивчення звернень громадян до Уповноваженого з прав людини дає підстави для висновку про масовий характер порушень в області права на працю. Цей висновок підтверджується і даними органів прокуратури, згідно з якими у 1998 р. в області були задоволені 174 скарги з даної проблеми (це становить 44,9% загальної кількості задоволених скарг). Судами області за цей час вирішено на користь позивачів 176 позовів щодо поновлення на роботі. В області швидко зростає кількість безробітних, яка досягла 46,7 тис. осіб (6,71% працездатного населення, що майже вдвічі перевищує загальнодержавний показник). Навантаження на одне вакантне робоче місце по області становить 46 безробітних, а в містах Ніжині та Прилуках, у Бахмацькому і Корюківському районах перевищує 100 осіб. У зверненнях громадян до Уповноваженого з прав людини була висловлена велика занепокоєність стосовно критичної ситуації, що склалась в м.Городні, де рівень безробіття наближається до 30 %. У своїх зверненнях до Уповноваженого з прав людини громадяни привертають увагу до того, що в області продовжується зростання заборгованості із заробітної плати, яка становить 184,4 млн. грн., або 3,6 місячного фонду оплати праці. Станом на 1 березня цього року допущено 24 442 випадки невиплати заробітної плати. І це тоді, коли середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника в Чернігівській області на 27% нижча середнього рівня по Україні й становить 122,09 грн., що є одним з найгірших показників. Окремі категорії працівників бюджетних установ області не отримують зарплати протягом 6—10 місяців, а працівникам міліції вже протягом двох років не видаються продуктові пайки. Заборгованість військовим гарнізону в м.Прилуки становить 3 млн. 960 тис. гривень. Загалом заборгованість із виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, організацій та закладів становить 54,6 млн. грн. (близько 30% усієї суми заборгованості). Про гостроту стану щодо дотримання прав людини в цьому питанні свідчать і такі факти. Судами області тільки у 1998 р. задоволено 11 930 позовів щодо порушення прав людини через несвоєчасну виплату заробітної плати (сума позовів дорівнює 10, 94 млн. грн.). Не поліпшилося становище й у поточному році. Щодо затримки виплати заробітної плати до Уповноваженого звертаються не тільки окремі громадяни, а й трудові колективи. Останнім часом, а також у процесі роботи Уповноваженого з прав людини в Чернігівській області з цього питання звернулися працівники військового заводу №171 (м. Чернігів), Коропської центральної лікарні (236 працівників), вчителі Сосницького і Менського районів та інші. За цими зверненнями Уповноваженим Верховної Ради з прав людини відкрите провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина. Як свідчать звернення громадян до Уповноваженого з прав людини, в Чернігівській області погіршується стан пенсійного забезпечення. Заборгованість із виплати пенсій на 1 березня 1999 р. по області становить 133,3 млн. гривень, або 8 місяців. І ситуація з виплатою пенсій кожний місяць погіршується. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надзвичайно турбує стан дотримання в Чернігівській області прав дитини. У своїх зверненнях до Уповноваженого громадяни наводять факти порушення законодавства щодо надання державної допомоги сім’ям з дітьми. Органами прокуратури області виявлені порушення стосовно 296 сімей, яким не надано допомоги на неповнолітніх дітей. Порушуються права дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки. На них подекуди не заводяться особові справи, не відкривається страхування. В ряді шкіл області, зокрема селищі Березне Менського району, їм відмовлено в безплатних обідах. Невипадково 62% скарг до органів прокуратури області з питань порушення прав дитини задовольняються як обґрунтовані. Не можна погодитись з тим, що в області зростає загальна заборгованість щодо виплат допомоги сім’ям з дітьми і на 1 лютого 1999 р. становить 3812 тис. грн. Це вдвічі більше, ніж за відповідний період минулого року. В області на 10% порівняно з 1997 р. зросла захворюваність дітей. Водночас закрито 157 дитячих садочків, у більшості випадків це робиться без відповідного висновку органів освіти та розпоряджень райдержадміністрацій. Це факти ліквідації дитячих садочків у селищі Ладан, селах Борошна, Сергіївка, Сухопалова Прилуцького району, в селах Сильчинкове, Корінецьке, Болотниця, Українське, Чернецьке Талалаївського району. Всі ці негаразди негативно впливають і на демографічну ситуацію, адже народжуваність у області становить 7,3 особи на 1000 населення, а смертність – 18,1 особи, що є одним з найгірших показників в Україні. Уповноваженим з прав людини у процесі вивчення стану дотримання конституційних прав та свобод у Чернігівській області також прийнято до розгляду колективні звернення працівників ВАТ “Городнянський завод продтоварів” та ВАТ “Чернігівський завод – ЕКСОМ” з приводу порушень прав громадян при акціонуванні їх підприємств, громадських організацій “Гіпократ” та “Конкордія” м.Чернігова щодо надання приміщення для відкриття стаціонару для дітей-інвалідів, ветеранів Збройних Сил та членів їхніх сімей, військового містечка №12 м.Прилуки з приводу порушення прав на приватизацію житла, Чернігівського обкому профспілки працівників текстильної та легкої промисловості з приводу порушення трудових прав працівників галузі та звернення інших громадян з питань порушення їх людських прав та свобод. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини разом з Державним департаментом з питань виконання покарань було проведено ознайомлення із станом дотримання прав ув’язнених у закладах пенітенціарної системи області. Було виявлено, що в Чернігівській жіночій колонії та установі №91 у селищі Макошино Менського району не забезпечено належних побутових та медико-санітарних умов, ув’язнені не отримують мінімальної норми цукру і жирів. Основною причиною цих порушень є те, що бюджетом України на утримання одного ув’язненого виділяється фактично 8 копійок на добу. В Чернігівській жіночій колонії тільки 550 засуджених (35%), а в установі №91 – 328 засуджених (29%) працевлаштовано і мають можливість додатково заробляти на своє утримання. Внаслідок незадовільних харчування, побутових та медико-санітарних умов у місцях позбавлення волі спостерігається висока смертність. В установі №91 у 1998 р. померло 108 осіб, які відбували покарання, а в цьому році – вже 25 осіб. Уповноважений з прав людини вважає, що існуючі недоліки у дотриманні прав людини у Чернігівській області в багатьох випадках є наслідком недостатньої уваги до цієї важливої проблеми посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування. Виявлені у процесі роботи в Чернігівській області Уповноваженим з прав людини та працівниками його Секретаріату факти порушення прав людини ретельно обговорювалися з участю місцевих державних адміністрацій та правоохоронних органів. У результаті такої співпраці ряд проблем, порушених у зверненнях громадян області з приводу дотримання їх прав, вже спільно розв’язані. На нашу думку, треба продовжувати спільні зусилля органів влади, місцевого самоврядування та громадськості щодо дотримання прав людини у цих складних соціально-економічних умовах. Керуючись ст.101 Конституції України та ст.2, ст.13, ст.15, ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, вимагаю вжити відповідних заходів щодо усунення порушень конституційних прав і свобод людини в Чернігівській області та інформувати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Н.Карпачова 01.04.1999 р. * Перший заступник Чернігівської обласної державної адміністрації М.П. Бутко повідомив 07.05.1999 р. Уповноваженому з прав людини про те, що на виконання її пропозицій посадовими особами Чернігівської області було вжито конкретних заходів щодо поновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, під час проведення перевірок за додержанням на підприємствах, в організаціях, установах області законодавчих та нормативних актів щодо своєчасності виплати заробітної плати, погашення заборгованості із неї видано 359 приписів, складено три постанови про притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. В результаті вжитих заходів погашено заборгованість на суму 1990,2 тис. грн.
Генеральному прокурору України ПОДАННЯ Щодо перевірки у порядку нагляду законності вироку У лютому 1999 р. Тернопільським міським судом розглянуто кримінальну справу стосовно колишнього начальника управління освіти Тернопільського облвиконкому Хаварівського Б.В., якого визнано винним у незаконному вивезенні до США (під приводом оздоровлення) і неповерненні групи дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківської опіки. За результатами перевірок, які було проведено прокуратурою Тернопільської області, неодноразово відмовлялось у порушенні кримінальної справи за відсутністю ознак складу злочину. Громадськість Тернопільщини, обурена цими фактами, звернулася до Верховної Ради України з клопотанням втрутитись у вирішення цього питання. Верховною Радою була створена Тимчасова слідча комісія. Лише після втручання Верховної Ради 23 липня 1996 р. Генеральною прокуратурою України було скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і за даним фактом порушена кримінальна справа за ознаками ч.11 ст.165 і ч.1 ст.166 КК України. Слідством установлено, що Хаварівський Б.В., працюючи начальником управління освіти Тернопільського облвиконкому, в 1991 р. самостійно, всупереч вимогам закону, домовився з громадянином США, пастором лютеранської місії “Думка про віру” Шепелявцем про направлення на оздоровлення групи дітей до США. Згідно з домовленістю Хаварівський Б.В. і Шепелявець Джон сформували групу в складі 124 дітей і супроводжуючих. Після цього Хаварівський підготував рішення виконкому, поклав на себе обов’язки керівника групи і 21 січня 1992 р. відвіз дітей до США, де залишив їх у сім’ях громадян цієї країни. Не перевіривши умов виховання і не забезпечивши догляду за ними з боку української сторони, він повернувся з усіма супроводжуючими особами в Україну. Зловживаючи службовим становищем, ще до закінчення строку оздоровлення дітей, Хаварівський Б.В. 30 квітня 1992 р. надіслав листи-подяки американським сім’ям за виявлене ними бажання усиновити дітей і зазначив, що він сприятиме цьому. У травні 1992 р., як свідчить обвинувальний висновок, за рахунок “Думки про віру” він знову виїхав до США нібито з метою повернути дітей. Однак забрав лише частину з них. До цього часу там залишаються 56 дітей, відвезених Хаварівським Б.В. на оздоровлення у 1992 р. Юридичний статус їх досі не вирішений згідно з вимогами українського законодавства, доля їх також не відома. За ці дії органами слідства Хаварівському Б.В. пред’явлено обвинувачення за ч.2 ст.165 і ч.2 ст.166 КК України. Судом його дії перекваліфіковано на ст.167 КК України і призначена міра покарання – 1 рік 6 місяців позбавлення волі. У зв’язку з закінченням строку давності від покарання Хаварівського Б.В. звільнено. Таке рішення суду викликало бурхливу реакцію громадськості, зокрема потерпілих – опікунів, її права порушено. Вважаю цю реакцію і звернення опікунів обґрунтованими. На підставі викладеного, керуючись вимогами п.11 ст.13 і ч.3 ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу: перевірити у порядку нагляду законність вироку Івано-Франківського міського суду, обґрунтованість перекваліфікації дій засудженого, що дало можливість використати строк давності і, за наявності достатніх підстав, опротестувати вирок. Відомо, що рішення суду відповідало позиції державного обвинувача, тому вважаю за неможливе доручати вирішення цього питання працівникам прокуратури Тернопільської області. Про прийняте рішення інформуйте Уповноваженого з прав людини. Н.Карпачова 13.04.1999 р.
Прем’єр-міністрові України ПОДАННЯ Щодо усунення порушень конституційних Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини комплексно вивчено стан дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в Луганській області. Останнім часом до Уповноваженого з прав людини надійшло понад 500 звернень від мешканців Луганщини. Найбільша кількість звернень із приводу порушення прав людини надійшла з міст Луганська, Ровеньок, Антрацита, Стаханова, Алчевська і стосується у першу чергу питань порушення трудового законодавства, затримки з виплатою заробітної плати та пенсій, інших невиплат, тривалого невиконання рішень судів та оскарження їх вироків, неправомірних дій правоохоронних органів. На підставі цих звернень Уповноваженим було прийнято рішення спільно із працівниками Секретаріату вивчити стан додержання прав людини безпосередньо з виїздом до регіону. В процесі роботи в Луганській області було здійснено аналіз діяльності обласної адміністрації та деяких міських рад по роботі зі зверненнями громадян, проведені особисті прийоми громадян, відбулися зустрічі з міськими головами, депутатами рад різних рівнів, лідерами профспілок працівників вугільної промисловості, освіти та медицини, правозахисниками Луганщини. На цих зустрічах та прийомах побувало майже дві тисячі осіб, додалося близько 2,5 тис. індивідуальних та колективних звернень громадян. Перебуваючи в області, Уповноважений разом із працівниками Секретаріату відвідала найбільш складні шахтарські регіони, насамперед міста Краснодон, Стаханов, Брянку, Первомайськ, Красний Луч. Уповноважений особисто зустрілася з керівництвом і трудовими колективами закритої шахти ім. Ілліча в м.Стаханові, шахт, які ще видобувають вугілля: “Золотое” ДХК “Первомайськвугілля”, ім. Баракова та “Суходольская-Восточная” ДХК “Краснодонвугілля”, “Победа” держпідприємства “Луганськ-вуглебудреструктуризація”. Відбулися зустрічі з працюючими шахтарями та представниками тих, хто страйкує на своїх робочих місцях під землею. На цих шахтах до Уповноваженого з приводу тих чи інших порушень конституційних прав звернулися 1427 осіб. На підставі виявлених фактів можна констатувати, що хронічна невиплата заробітної плати, регресних виплат, одноразової допомоги внаслідок виробничих травм та професійних захворювань стали у вугільній галузі регіону звичайними явищами. Як правило, заборгованість за різними видами виплат сягає від одного до двох років. Усе це свідчить про надзвичайно складну ситуацію з дотриманням прав і свобод людини на Луганщині. Доведені до відчаю люди все частіше вдаються до акцій протесту у вигляді страйків, голодувань і навіть до актів суїциду. Уповноважений вважає, що масове та довготривале порушення прав шахтарів є одним із чинників, які призвели підприємства вугільної галузі області до стану банкрутства. Стаття 27 Конституції України проголошує, що кожна людина має право на життя, а обов’язок держави – захищати життя людини. Для вугільної промисловості збереження життя працівників – дуже болюча проблема. Смертність на виробництві в цій галузі за останні десять років у розрахунку на один мільйон тонн видобутого вугілля збільшилась у п’ять разів. Тільки з початку цього року в Україні загинуло 169 гірників. Висока смертність шахтарів внаслідок нещасних випадків на виробництві і в Луганській області. Однією з причин цього є недотримання вимог техніки безпеки безпосередньо на шахтах. Сьогодні тільки кожен третій шахтар забезпечений спецодягом, виділено лише 10% необхідних коштів для придбання індивідуальних засобів захисту. Держава фактично усунулась і від фінансування галузевих наукових інститутів, які займаються питаннями захисту шахтарів. Зламати ганебну тенденцію зростання загибелі людей на шахтах, забезпечити дотримання вимог ст.43 Конституції України щодо права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці – обов’язок усіх владних структур. До Уповноваженого звернулись десятки дружин загиблих гірників. Безробітна вдова шахтаря Михалевича А.А., який вдався до акту самоспалення біля Луганської облдержадміністрації і помер від опіків, після смерті чоловіка залишилася з трьома неповнолітніми дітьми без засобів для існування. На жаль, відповідної людської реакції владних структур до цього часу немає. Більше року ходить по “розрахункові” гроші чоловіка вдова померлого шахтаря Шундрика С.К., не може отримати одноразової допомоги вдова померлого внаслідок виробничої травми Небоженка А.А., 20 місяців не отримує коштів на утримання дітей сім’я загиблого Кільчинського А. (усі – ДХК “Краснодонвугілля”). Заборговано 63,2 тис. грн. п’яти сім’ям загиблих ДХК “Донбасантрацит”. І таке ставлення до родин тих, хто загинув на виробництві, є, на жаль, типовим для багатьох шахт Луганщини. Вивчення звернень громадян до Уповноваженого з прав людини, зустрічі в трудових колективах, у тому числі на шахтах, дають підстави для висновку про масовий характер порушень у Луганській області ст.43 та ст.46 Конституції України, тобто права на працю, винагороду за неї та соціальний захист. У своїх зверненнях до Уповноваженого з прав людини громадяни звертають увагу на те, що в області велика заборгованість із заробітної плати, яка на 1 травня 1999 р. становила 602 млн. грн., у тому числі в промисловості – 372 млн., сільському господарстві – 72 млн., будівництві – 51 млн., соціально-культурній сфері – 41 млн. грн. Найбільша заборгованість у вугільній промисловості – 233 млн. грн., машинобудуванні та металообробці – 68 млн.. У середньому по народногосподарському комплексу заборгованість на одного працівника становить 946 грн., або 6,5 місяці, у тому числі у вугільній промисловості – 8 місяців. З приводу затримки виплати заробітної плати до Уповноваженого звертаються не тільки окремі громадяни, а й трудові колективи. Останнім часом, а також у процесі роботи Уповноваженого з прав людини в Луганській області з цього питання до нього звернулися Рада голів профспілки працівників освіти та науки м.Краснодона, медичні працівники м.Брянки, профспілковий комітет Рубіжанського індустріально-педагогічного технікуму та інші. На підставі цих звернень Уповноваженим Верховної Ради з прав людини відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина. Велика кількість громадян Луганщини вимушена звертатися за захистом своїх законних прав до судів та правоохоронних органів. Тільки судами області у 1998 р. задоволено 10 171 позов щодо порушення прав людини у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати (сума позовів дорівнює 13,07 млн. грн. ). Але ці рішення не виконуються. І, як засвідчила перевірка Уповноваженого, передусім не спрацьовують існуючі механізми виконання судових рішень. В області швидко зростає кількість безробітних, яка досягла понад 100 тис. осіб (за останні чотири роки збільшилась у 12 разів). Тільки у 1998 р. без роботи опинилося ще 13,7 тис. людей. Дуже високий рівень жіночого безробіття – майже 80% від загального. У зверненнях громадян до Уповноваженого з прав людини було висловлено велике занепокоєння критичною ситуацією, що склалася у м.Стаханові (рівень безробіття становить 29%, чисельність незайнятого населення досягла майже 17 тис. осіб, а нових робочих місць за останні роки створено лише 204) та в м.Брянці (рівень безробіття – 31,5%, незайнятих – 8,5 тис., нових робочих місць створено – 171). Подібна ситуація в містах Красний Луч та Антрацит, селищах міського типу Вахрушев і Біленьке. Під час зустрічей Уповноваженого з профспілковими організаціями було з’ясовано, що на Луганщині як тільки громадяни починають обстоювати свої законні права на працю, їх, як наслідок, часто-густо незаконно звільняють. Тільки судами області за 1998 р. на користь позивачів вирішено 127 позовів щодо поновлення на роботі. В Луганській області також не викорінена система, коли посадові особи органів влади чинять тиск на профспілкові організації, насамперед на незалежні профспілки, порушуючи їх повноваження щодо захисту трудових прав громадян. Як свідчать звернення громадян до Уповноваженого, на Луганщині незадовільний стан пенсійного забезпечення. Заборгованість з виплати пенсій на 1.06.1999 p. становить 219,9 млн. грн., пенсіонери отримують її з затримкою до 9–10 місяців. Область за сумою заборгованості знаходиться на першому місці у державі (11% загального обсягу заборгованості із пенсій в Україні). І ситуація істотно не поліпшується. Склалася дискримінаційна практика щодо пенсіонерів за строками виплати пенсій залежно від місця проживання, що є порушенням їхніх прав. Це питання потребує вирішення не тільки в Луганській області, а й на рівні Пенсійного фонду держави. Розглядаючи проблеми Луганського регіону з точки зору дотримання конституційних прав громадян, не можна замовчувати суттєві порушення ст.50 та ст.66 Конституції України. В області на 1 кв. км території припадає 20 тонн шкідливих викидів у повітря, що значно перевищує цей показник в Україні. Особливо гостро стоять питання екологічної безпеки, охорони навколишнього середовища у містах Стаханов та Брянка. Реструктуризація вугільної галузі у вигляді простого фізичного закриття шахт без суворого контролю за станом довкілля, без прогнозування наслідків ліквідації шахт може спричинити екологічну катастрофу. Тривожні симптоми помітні вже сьогодні. У м.Стаханові під загрозою підтоплення опинилися 600 га землі та 2000 розташованих на цій території будівель. При цьому може виникнути небезпечний вихід на поверхню газу метану. Почався неконтрольований рух гірських порід. Як наслідок, у м.Брянці активізувався процес зсуву і деформації будівель та інженерних комунікацій. Наприклад, зруйнувалася стіна будинку СШ №3 та фундамент будинку по вул. Смоленській, за останній час шістнадцять разів руйнувався магістральний водогін, почався процес руйнації будинку дитячої лікарні. Це є наслідком підходу, коли розділ “Екологія” у кошторисах на закриття шахт фінансується на 10% від запланованого, тоді як розділ “Фізичне закриття” – майже на 50%. Недбале ставлення до навколишнього середовища може дорого обійтися мешканцям регіону та державі в цілому. Ще одна пекуча проблема Луганського регіону – туберкульоз. Увагу до неї привернули звернення громадян області, на підставі яких Уповноваженим Верховної Ради з прав людини було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина. У процесі розгляду цього питання на Луганщині відбулися зустрічі працівників Секретаріату Уповноваженого як з медичним персоналом, так і з хворими чотирьох протитуберкульозних диспансерів та кістково-туберкульозного санаторію. Згідно з положеннями ВООЗ епідемією туберкульозу вважається стан, коли на 100 тис. населення припадає 50 хворих. У Луганській же області у 1998 р. ця цифра становить 60. У ряді регіонів області, зокрема у містах Краснодоні, Красному Лучі та Стаханові, налічується більше 80 інфікованих хворих на туберкульоз на 100 тис. населення. На Луганщині продовжує зростати захворюваність на туберкульоз (у 1998 р. вона становила 228,4 осіб на 100 тис. населення). Найбільша захворюваність спостерігається y містах Ровеньки, Алчевськ та Свердловськ, у Лутугінському, Кремінському та Троїцькому районах. Викликає занепокоєння те, що останнім часом в області виявлені випадки захворювання на цю хворобу новонароджених та цілих родин, почали систематично захворювати на неї ті, хто повинен лікувати, – працівники тубдиспансерів. Удвічі збільшилась захворюваність серед дітей. Цього року триває тенденція до зростання кількості захворювань, насамперед у найбільш загрозливій, відкритій формі. Луганська область посідає в республіці друге місце за смертністю від туберкульозу, при цьому середній вік померлих дорівнює 36 років. Серед головних причин епідемії туберкульозу – погіршення соціально-економічного стану та неналежне фінансування медичних закладів. Нема коштів на придбання необхідних протитуберкульозних препаратів для профілактичного лікування навіть дітей, інфікованих на туберкульоз. У м.Брянці зовсім нема коштів на придбання хлоруючих засобів. А у Стахановському кістково-туберкульозному санаторії на момент відвідання його працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини хворі понад тиждень не бачили навіть хліба! Треба зазначити, що проблема епідемії туберкульозу сьогодні не є виключно проблемою Луганщини. Вона складніша і її розв’язання потребує комплексних підходів. У той же час органи влади області не докладають належних зусиль щодо забезпечення задовільного стану фінансування медицини. 29 січня 1998 р. Луганська обласна рада затвердила кошти на охорону здоров’я в розмірі 45 млн. 725 тис. грн. Однак фактично ця сфера була профінансована тільки у розмірі 33 млн. 704 тис. грн., або на 12 млн. менше. Нехтування проблемами медичних закладів та забезпечення їх необхідною кількістю кваліфікованих кадрів призвели до такого становища, коли природне скорочення населення Луганщини у 1,5 разу вище, ніж у цілому в Україні. Дуже незадовільний стан фінансування дитячих лікарень, в яких на дитину щоденно виділяють лише 43 коп. на ліки та 10 коп. – на харчування. Уповноваженим також прийнято до розгляду колективні звернення мешканців м.Краснодона і м.Молодогвардійська з приводу порушення прав понад 600 громадян, хворих на цукровий діабет, щодо забезпечення їх інсуліном. Уповноважений з прав людини вважає, що існуючі недоліки у дотриманні прав людини в Луганській області у багатьох випадках є наслідком недостатньої уваги посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування до цієї важливої проблеми. Виявлені Уповноваженим під час роботи в Луганській області факти порушення прав людини ретельно обговорювалися з головою обласної державної адміністрації Єфремовим О.С., міськими головами. Як наслідок такої співпраці – деякі з цих проблем уже розв’язуються. Проблеми захисту прав і свобод людини в Луганському регіоні були порушені у виступі Уповноваженого з прав людини на виїзному засіданні Кабінету Міністрів України, яке відбулося в м.Луганську за участю Президента України Л.Д. Кучми. Згідно з п.2 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України має вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в державі. Керуючись ст.101 Конституції України та ст.2, 13, 15, 16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, звертаюсь до Кабінету Міністрів України з проханням: вжити відповідних заходів щодо усунення порушень конституційних прав і свобод людини і громадянина в Луганській області та поінформувати про це Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Н.Карпачова 25.06.1999 р.
Президентові України ПОДАННЯ Щодо поновлення прав дітей, хворих на сколіоз, Відповідно до ст.101 Конституції України та статтей 2, 13, 15, 16, 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” вношу подання щодо необхідності відновлення прав дітей, хворих на сколіоз, на лікування та навчання в м.Луганську у зв’язку з ліквідацією у цьому обласному центрі Ювілейної державної санаторної школи-інтернату. Уповноважений з прав людини за підсумками роботи ( квітень-травень 1999 р.) в Луганській області на чолі групи фахівців з комплексного вивчення дотримання прав людини в регіоні дійшла такого висновку. При ліквідації Ювілейної державної санаторної школи-інтернату для дітей, хворих на сколіоз, грубо порушена Конвенція ООН про права дитини (ст. 3, 6, 23, 24, 25), Конституція України (ст. 3, 9, 22, 24, 49, 53, 55, 56, 60, 64, 68), норми законів України “Про освіту”, “Про охорону здоров’я” та Про місцеве самоврядування в Україні”, а також вимоги Національної програми “Діти України”. За зверненням батьків Уповноважений з прав людини відкрив провадження у справі про порушення в м.Луганську прав дітей, хворих на сколіоз. Під час перевірки обставин і фактів, викладених у листах батьків і самих учнів, було встановлено таке. Будівництво Ювілейної санаторної школи-інтернату здійснювалось за спеціальним проектом, яким враховувалось, що хворі на сколіоз діти повинні перебувати на уроках у лежачому стані, а не сидячи за партами. Протягом навчального процесу передбачався обов’язковий для лікування дітей з такою хворобою денний відпочинок у спальному корпусі та заняття у басейні. До початку 90-х років школа-інтернат була базовим навчально-лікувальним закладом республіканського значення. Неодноразово досвід роботи колективу школи-інтернату узагальнювався і поширювався Міністерством освіти України. Після відкриття Луганського інституту внутрішніх справ МВС України (ректор – Дідоренко Е.О.) виникла ідея створення правового ліцею. Око “кмітливих” ділових людей привабив комплекс споруд школи-інтернату, розташованої поблизу інституту МВС. Зацікавлені особи, використовуючи свій авторитет і вплив на керівництво області, цілеспрямованими, часом протиправними діями поступово ліквідували Ювілейну державну санаторну школу-інтернат для дітей, хворих на сколіоз, та на її базі створили правовий ліцей на комерційній основі для здорових дітей. Під час ліквідації школи-інтернату на диспансерному обліку в лікувально-профілактичних установах області нараховувалось 4569 дітей, хворих на сколіоз, з яких 30% мешкає безпосередньо у м.Луганську. За даними Управління охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації станом на 01.01.99 щороку 230 дітей безпосередньо в м.Луганську та 1800 в області мають гостру потребу лікування в санаторній школі-інтернаті. Свавілля чиновників призвело до того, що після закриття Ювілейної школи-інтернату в м.Луганську удвічі збільшилася госпіталізація дітей, хворих на сколіоз, у травматологічних відділеннях обласної і міської лікарень, але проведення тривалого курсу специфічного лікування дітей з такою хворобою, як сколіоз у стаціонарі неможливе. Водночас рівень захворюваності на сколіоз в обласному центрі у півтора разу перевищує середньообласний. Ліквідація школи-інтернату була здійснена всупереч розпорядженню Президента України від 29.12. 94 р. №202/94–рп та дорученням Президента України за підсумками нарад з питань дитинства від 29.05 та 19.12.96 р., де було категорично заборонено безпідставно закривати або перепрофільовувати дитячі інтернатні заклади. Міністерство освіти України листом №1/11-1981 від 10.08.98 р. на ім’я заступника Голови Луганської облдержадміністрації Іванова В.М. категорично заперечувало можливість перепрофілювання Ювілейної санаторної школи-інтернату і пропонувало призупинити дію розпорядження №672 від 16. 07.98 р. за підписами Єфремова О.С. і Тихонова В.Н., але зазначені посадові особи на вимоги Міністерства освіти України належним чином не відреагували. 3 грудня 1998 р. Ленінський районний суд м.Луганська визнав незаконним наказ начальника ГУО (Дяченка Б.А.) від 19 червня 1998 року №171 та задовольнив позов прокурора Луганської області щодо його скасування в частині ліквідації Ювілейної державної санаторної школи-інтернату для дітей, хворих на сколіоз. Генеральна прокуратура України у своєму листі від 03.05.99 р. №17-21513-98 підкреслила: “Встановлено, що рішення про закриття зазначеного закладу прийняте відповідними органами державної виконавчої влади та управління з порушенням чинного законодавства, зокрема без дозволу та згоди Луганської обласної ради...” Уповноважений з прав людини у зв’язку з тим, що ним по цій справі відкрите провадження, звернувся до депутатів Луганської обласної ради з проханням не розглядати на сесії облради питання закриття в м.Луганську школи-інтернату до завершення провадження. Попри це, через рік після ліквідації державної санаторної школи-інтернату, всупереч законодавству України, сесія обласної ради прийняла рішення №6/18 від 12 травня 1999 р., яким прикрила свавілля чиновників місцевої влади. Посадові особи Луганської області обіцяли відкрити в м.Луганську аналогічну школу-інтернат, але, як засвідчив час, своєї обіцянки виконувати не збираються. Лікування і навчання хворих дітей у спеціалізованому навчальному закладі санаторного типу не відновлено й досі. Звертаюся до Вас з проханням вжити невідкладних заходів щодо відновлення права дітей, хворих на сколіоз, на лікування та навчання безпосередньо в м.Луганську. Вважаю за доцільне зробити це до 1 вересня 1999 р. Н.Карпачова 02.07.1999 р.
Голові Верховної Ради України ПОДАННЯ Щодо Закону України “Про Державний реєстр Протягом останнього часу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини отримав велику кількість звернень від православних віруючих – окремих громадян, громад та від Всеукраїнського православного братства Української православної церкви (всього майже 16 тис. підписів). Вони повідомляють, що у багатьох віруючих УПЦ викликає велике занепокоєння введення в державі загальної кодифікації платників податків згідно із Законом України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” від 22.12.1994 р. та постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб” від 06.11.1997 р. Чимало православних вбачають у цьому, за їх словами, “здійснення апокаліптичного пророцтва про печать антихриста”. Це змушує їх відмовлятися від одержання ідентифікаційних номерів. У зв’язку з цим питання ідентифікаційних номерів двічі розглядалося Священним Синодом Української православної церкви (травень та листопад 1998 р.) та Собором Української православної церкви (грудень 1998 р.), де зазначалося, що одержання номерів, яке пропонується сьогодні, не можна ототожнювати з печаттю антихриста. Разом з тим Синод і Собор висловили серйозну стурбованість можливими негативними наслідками цього кроку. На думку багатьох громадян, і не тільки віруючих, надання кожній особі ідентифікаційного номера, що нині здійснюється в Україні, – це крок, за яким може критися загроза встановлення режиму тотального контролю в Україні за кожною особою і за суспільством у цілому. Окрім того, виникає загроза, що, зібрана інформація може потрапити до рук так званих хакерів – викрадачів інформації, що зберігається у мережі комп’ютерних систем, що також може приховувати в собі потенційну загрозу правам людини. Враховуючи думку віруючих, Синод УПЦ звернувся до відповідних державних органів України з проханням розробити для віруючих альтернативну систему обліку платників податків. Відомо, що в даний час проводиться певна робота органами Державної податкової інспекції України, зокрема, на прохання громадян замінюються ідентифікаційні номери, що містять три шестірки. Проте склалася ситуація, коли віруючі через відсутність ідентифікаційних номерів не можуть ні влаштуватися на роботу, ні отримати пенсію чи стипендію, ні здійснити інші необхідні платежі. Тобто громадяни фактично позбавлені права на працю, а також на отримання зарплат, пенсій та інших соціальних виплат, що передбачено ст.43, 46 Конституції України. Примусове введення ідентифікаційних номерів для православних є грубим порушенням прав людини. Відверте нехтування інтересами згаданої соціальної групи не тільки виключає її з громадсько-політичного життя, а й створює ще одне додаткове джерело напруженості у суспільстві. У зв’язку з цим, посилаючись на звернення Священного Синоду УПЦ до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України від 19 травня 1998 р. та від 5 листопада 1998 р., враховуючи численні звернення православних віруючих до Уповноваженого з прав людини щодо розробки альтернативної системи оподаткування та реєстрації фізичних осіб, керуючись ст.101 Конституції України, ст.3 та ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, звертаюся до Вас, Олександре Миколайовичу, з проханням надати доручення відповідним комітетам Верховної Ради України терміново розглянути питання щодо внесення відповідних доповнень до Закону України “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” з метою врахування інтересів віруючих громадян України. Переконана, що сприяння Верховної Ради України у вирішенні цього питання слугуватиме зміцненню соціального миру в суспільстві, стане реалізацією важливого конституційного принципу, який проголошує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Н.Карпачова 7.07.1999 р.
Міністру внутрішніх справ України ПОДАННЯ Про вжиття заходів щодо усунення порушення Згідно зі ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, оскільки на адресу Секретаріату Уповноваженого надходять непоодинокі скарги від підозрюваних, обвинувачуваних та їх родичів про те, що окремими працівниками карного розшуку, ізоляторів тимчасового тримання під час допитів затриманих, з метою визнання вини вчинялись незаконні дії, які супроводжувались фізичним і психічним насильством із застосуванням тортур та поводженням, що суперечить вимогам ст.28 Конституції України. Так, до Секретаріату Уповноваженого з прав людини надійшли дві телеграми від громадянки Лазаренко З.І., мешканки м.Красного Луча, яка повідомила, що її сина Лазаренка С.І. було жорстоко побито у приміщенні Краснолуцького міськвідділу працівниками міліції Василенком, Папетою, Васицьким та Слободанюком. При перевірці зазначеного факту з виїздом на місце опитаний Назаренко С.І. підтвердив, що до нього були застосовані заборонені законом методи слідства і пояснив, що (друкується мовою оригіналу): “... 09.06.99 в 7 часов утра ко мне домой приехал ОУР г. Красный Луч Василенко и попросил меня проехать в отдел уголовного розыска для беседы по поводу моих друзей. По приезду в отдел, не разъяснив мне мои права, ОУР Василенко начал требовать признания в преступлении, которого я не совершал. Через некоторое время Василенко завел меня в кабинет, где находились работники уголовного розыска Васицкий Е.В., Папета Ю.И. и еще один работник уголовного розыска, фамилии которого я не знаю. Василенко вышел, а Васицкий и Папета начали меня избивать, трепая за волосы и нанося удары в область печени. Через несколько минут они усадили меня на стул и Васицкий начал бить меня по голове полторалитровой пластиковой бутылкой, наполненной водой, а Папета – палкой по ногам. Вскоре зашел Василенко и спросил: “Ну что, подумал писать признание?” Получив отрицательный ответ, так как этого преступления я не совершал, он перевел меня в другой кабинет. За мной пришли два работника уголовного розыска, фамилий которых я не знаю, но визуально их могу опознать, и отвели меня в кабинет, где на стол положили чистый лист бумаги, ручку и сказали: “Пиши десять преступлений, которые ты совершил”. Я никаких преступлений не совершал, поэтому мне писать было нечего. Тогда они застегнули мне руки наручниками под коленями, под руками просунули железную трубу и, поставив стулья на столы, подвесили меня на этой трубе и, надавливая на колени, рвали мышцы рук, а второй бил дипломатом по голове, продолжая требовать 10 преступлений. Потом они одели мне на голову противогаз и закрывали доступ воздуха до тех пор, пока я не потеряю сознание. Сознание я терял три раза. В чувство они приводили меня, избивая ногами и тряся трубу, на которой я висел. После этих пыток состояние моего здоровья было очень плохое, я был в истерике и был согласен дать любые показания, какие они скажут, лишь бы прекратили избиения. Далее работниками ОУР Василицким и Папетой я был доставлен в роту ППС, откуда меня отвели в приемник-распределитель якобы за мелкое хулиганство. На следующий день я был доставлен в суд, где мне назначили штраф. После всего вышесказанного следователь Подопригора отвел меня на ИВС, где состояние моего здоровья стало резко ухудшаться и по моей неоднократной просьбе работники ИВС вызывали скорую помощь. Врачи скорой помощи требовали моей госпитализации, так как ими был установлен диагноз: черепно-мозговая травма, а также многочисленные ушибы и кровоподтеки. 13.06.1999 г. вместо госпитализации я был переведен с ИВС в приемник-распределитель, где состояние моего здоровья оставалось прежним и также вызывалась скорая помощь, врачи которой также требовали госпитализации. Находясь в приемнике-распределителе, я требовал у следователя Подопригоры судебно-медицинской экспертизы, в чем мне было отказано ...” Дійсно, під час перевірки при огляді журналу про надання медичної допомоги встановлено, що до Лазаренка С.І. працівниками ізолятора тимчасового тримання протягом трьох днів викликалась швидка медична допомога (11, 12, 13 червня 1999 р.) із лікарні м.Красного Луча. Лікарями поставлений діагноз: струс головного мозку, садна обох передпліч та грудної клітини. Представниками Уповноваженого було залучено для медичного огляду Лазаренка С.І. 14 вересня 1999 р. фельдшера ІТТ Скачкову М.В., яка виявила на його руках шрами, на підборідді післяопераційний шрам, малочутливу ліву руку. На запитання фельдшера Скачкової Лазаренко відповів, що виявлені тілесні ушкодження йому були завдані працівниками міліції 10 червня 1999 р. у приміщенні міськвідділу м.Красний Луч при застосуванні до нього тортур під час допитів. Із акта судово-медичного огляду Лазаренка С.І. від 19 червня 1999 р., який проведено з ініціативи матері, також вбачається, що на передній поверхні грудини, променезап’ястних суглобах до нижньої третини лівого передпліччя поперечно, на поверхні правого та лівого стегна є численні кровопідтечі, синці та садна, розгинання пальців лівої кисті руки дуже обмежене. Підтвердився і факт незаконного притягнення Лазаренка С.І. до адміністративної відповідальності. З метою приховування факту побиття Лазаренка в приміщенні міськвідділу міліції, на прохання працівників карного розшуку, працівниками патрульно-постової служби міліції Пономаренком і Антипцевим було складено фіктивний рапорт про те, що Лазаренко С.І. 9 червня 1999 р. о 21 годині 30 хвилин на вулиці Хасанова м.Красний Луч перебував у нетверезому стані і порушував громадський порядок, за що 10 червня 1999 р. постановою судді Краснолуцького міського суду Лазаренка було притягнуто до адміністративної відповідальності – штрафу в розмірі 51 грн. У зв’язку зі скаргою матері Лазаренка на незаконне притягнення сина до адміністративної відповідальності за протестом прокурора м.Красний Луч постанова судді скасована і справа 2 липня 1999 р. провадженням закрита за відсутністю факту адміністративного правопорушення. Опитані під час перевірки заступник начальника карного розшуку м.Красний Луч Василенко С.А. і оперуповноважений Васицький Є.Є. категорично стверджують про те, що вони Лазаренка не били, а хто його побив, їм не відомо. Від надання письмових пояснень працівникам Секретаріату Уповноваженого відмовились, що суперечить вимогам пунктів 7, 8 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та розпорядженню Міністерства внутрішніх справ України за №10/3-390 від 7.10.98 р. Інші працівники міліції, прізвища яких називались у телеграмі, на бесіду не з’явились. Характерними прикладами застосування тортур є не тільки численні скарги Лазаренка С.І. і його матері, а й заяви на ім’я прокурора м.Красний Луч громадянки Анжеурової В.А., яка скаржилася на тих же працівників карного розшуку, що побили Лазаренка. Вона повідомила, що 2 березня 1999 р. у приміщенні міськвідділу Васицький, Василенко, Григоренко і Ковальов до її сина Анжеурова В.М., який не визнавав себе винним у скоєнні крадіжок, також були застосовані з особливою жорстокістю тортури за таким же сценарієм, як (це було з’ясовано представниками Уповноваженого з прав людини) і до Лазаренка С.І. Цей факт підтвердив і Анжеуров В.М. під час перевірки скарги матері. Викликає особливу тривогу те, що тортури до затриманих застосовували окремі посадові особи, яких закон зобов’язує наглядати за забезпеченням дотримання прав і свобод людини. Наприклад, витончено, з особливою жорстокістю заступник начальника ізолятора тимчасового тримання м.Луганська капітан міліції Ущеповський Р. разом із капітаном і лейтенантом міліції карного розшуку Сербіним О.В. і Кияницьким К.В. 27–28 листопада 1998 р. у приміщенні ізолятора неодноразово били затриманого Жовтуна А.В., вимагаючи від нього зізнання у вбивстві громадянина Заскалька Ю.М. До Жовтуна А.В. застосовувалися такі ж катування, як і до Лазаренка і Анжеурова, за винятком того, що після застосування вже згаданих тортур зняли з нього верхній і нижній одяг, били палицею по голому тілу, після чого кінець палиці засунули йому в анальний отвір. Під час попереднього слідства вина Жовтуна А.В. не була доведена і його звільнено з-під варти. За скоєний злочин стосовно Жовтуна згадані працівники міліції притягнуті до кримінальної відповідальності за ознаками ст.166 ч.II КК України. В даний час справа розглядається Жовтневим районним судом м.Луганська. Крім цього, при перевірці ізоляторів тимчасового тримання у містах Красний Луч та Луганську встановлено, що осіб, затриманих за підозрою у скоєнні злочину, тримають в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним правилам. Камери ізоляторів вологі, неналежно освітлені і фактично не мають доступу свіжого повітря. За поточний рік на харчування, матеріально-побутове і медичне обслуговування ізоляторів місцевим управлінням внутрішніх справ області коштів не виділялось. Затриманим харчування періодично надається за рахунок спонсорів, в основному вони отримують продукти харчування від батьків та родичів. Враховуючи викладене, вважаю, що наведені факти є грубим порушенням не тільки законодавства України, а й ст.3 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Керуючись ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, в межах Вашої компетенції прошу: 1. Вжити відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина під час проведення оперативно-розшукових дій та затримання осіб з боку працівників органів внутрішніх справ УМВС України у Луганській області. 2. Про результати та вжиті заходи прошу повідомити Уповноваженому з прав людини. Н.Карпачова 20.10.1999 р.
Президентові України ПОДАННЯ Щодо надання статусу колишнім бійцям 731-го окремого батальйону спеціального захисту на Чорнобильській АЕС До Уповноваженого з прав людини звернулися колишні бійці 731-го окремого батальйону спеціального захисту, який брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 29 квітня по 15 червня 1986 р. Вони просять звернутися до Кабінету Міністрів України щодо наданням їм (поіменно) статусу “осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною”. Бійцями батальйону в дуже складних умовах виконувались роботи по завантаженню гелікоптерів, що скидали вантаж на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Вони також відкачували воду з-під реактора, знімали радіоактивний шар землі на території ЧАЕС, вантажили її в контейнери та захоронювали в могильнику, проводили хімрозвідку, дезактивацію населених пунктів. Бійці ОБСЗ №731 були мобілізовані з м.Києва та Київської області. Тепер це інваліди переважно І та II груп. Звертаюсь до Вас з проханням надати розпорядження Кабінету Міністрів України вивчити це питання з метою можливих змін до законодавства України щодо визначення для цієї категорії осіб, які виконували перші роботи, пов’язанні з локалізацією радіоактивних викидів та ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, особливого статусу. Прошу Вас також надати доручення переглянути списки нагороджених окремого батальйону спеціального захисту №731, який брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у квітні – червні 1986 р., та прийняти відповідні рішення. Додаток: на 3 арк. Н.Карпачова 10.12.1999 р. | |