|
Голові Верховного Суду України ЗВЕРНЕННЯ Про судову практику у сфері інформаційних До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять скарги щодо судової практики у справах за позовами до засобів масової інформації. У зверненнях йдеться про неоднакове застосування судами України норм чинного законодавства з цих питань, внаслідок чого порушується право громадян на свободу слова та інформації, здійснюються спроби політичної розправи з окремими виданнями та авторами публікацій. Проблема набула широкого вітчизняного та міжнародного резонансу, негативно впливає на імідж держави та органів державної влади. Як відомо, Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та протоколи до неї. Тим самим наша держава визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини та взяла на себе зобов’язання захищати право на свободу виявлення поглядів. Отже, вимоги цих міжнародних документів та прецедентне право Європейського Суду мають враховуватися судами України при розгляді конкретних позовів до засобів масової інформації. У першій щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Про стан дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні” наголошується на необхідності розглянути питання щодо врегулювання розв’язання спірних проблем, що виникають у сфері інформаційних відносин, а саме: 1. Законодавчо визначити порядок встановлення судами розмірів завданої моральної шкоди у сфері інформаційних відносин. Цей порядок має враховувати у кожному конкретному випадку територію розповсюдження недостовірних відомостей, час та мету, з якою поширювалась інформація, її обсяг та властивості, внаслідок чого завдано моральної шкоди конкретній особі. Однак законом може бути визначена, на нашу думку, лише нижня межа розміру відшкодування моральної шкоди. Законодавче врегулювання критеріїв зменшить суб’єктивізм суду при визначенні розміру завданої моральної шкоди. 2. Встановити законом, що після визначення судом розміру моральної шкоди державне мито за розгляд справи в інших інстанціях сплачується у розмірах, встановлених законодавством, враховуючи визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди. Це приведе до зменшення звернень до судових інстанцій з вимогою перегляду справ та збільшить кількість укладання мирових угод за зазначеними судовими справами. 3. Встановити спеціальний порядок розгляду цих справ. Доцільно спочатку вирішувати судом питання щодо достовірності або недостовірності інформації, а потім вирішувати питання встановлення розміру моральної шкоди. Такий порядок значно збільшить кількість укладання мирових угод після першого етапу судового розгляду, оскільки з економічних міркувань винна сторона намагатиметься владнати позовні вимоги шляхом укладання мирової угоди, а позивачі отримають можливість домовитися про прискорення відшкодування моральної шкоди, аніж чекати на набрання чинності судових рішень та домагатися їх виконання. Водночас вважаю за необхідне зазначити, що заслуговує на увагу ґрунтовна аналітична розробка зазначеної проблеми фахівцями Програми ІRЕХ Промедіа та їх пропозиції, підготовлені з використанням матеріалів проведеної Верховним Судом України науково-практичної конференції з цих питань. Уповноважений підтримує проведення Пленуму Верховного Суду України з питань удосконалення судової практики при розгляді спірних проблем в інформаційній сфері. Прошу врахувати пропозиції Уповноваженого з прав людини. Н.Карпачова 07.03.2000 р.
Голові Служби безпеки України ЗВЕРНЕННЯ Щодо інциденту з літаком АН-28, На адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулися із заявою громадяни Трофимова Ю.Б., Мовчуненко Т.Г., Криворучко Н.В. , Шевченко Л.А. – дружини членів екіпажу літака АН-28, бортовий №3 С-jji, авіаційної компанії “Гвінея екваторіал аеролайнс”, який, за офіційною версією, 28 грудня 1999 р. зник біля берегів Туреччини. У заяві повідомляється, що названий літак вилетів 27 грудня об 11 годині 10 хвилин з аеропорту Жуляни (Київ) за маршрутом Київ–Інеболу–Анкара, але зробив посадку в аеропорту м. Миколаєва. Тут дозаправився і наступного дня вилетів за маршрутом Миколаїв–Інеболу–Анкара, о 16 годині 50 хвилин вийшов із зони відповідальності України, а через дві хвилини радіолокаційна відмітка літака зникла і зв’язок із ним був втрачений. О 18 годині 15 хвилин Туреччина оповістила Сімферопольський районний центр обслуговування повітряного руху про зникнення літака. З новин цивільної авіації на сервері АYІА РИ вбачається, що він зник або за 70 км від берега, або в районі населеного пункту Інеболу (Туреччина). Автори звернення повідомляють, що літак за своїми технічними характеристиками та завдяки високій кваліфікації екіпажу не міг впасти і затонути у морі. Доля літака та членів екіпажу досі невідома. У зв’язку з тим що літак зник над територією Туреччини і належав іноземній авіакомпанії, органи прокуратури України розслідування за даним фактом не проводять. Тим часом Уповноважений з прав людини, розглянувши всі матеріали, відповідно до ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відкрила провадження за даним фактом, тому що шість членів екіпажу літака АН-28 є громадянами України, а їх зникнення призвело до порушення конституційних прав їх дружин, дітей, інших близьких родичів. Під час особистого прийому автори звернення пояснили, що неодноразово зверталися у Ваше відомство із запитами про долю літака та екіпажу. Крім того, вони, не називаючи конкретних джерел інформації, повідомили такі дані: 1. Їх знайомий пілот – турок за національністю, який працював у той час в Україні в компанії “Турецькі авіалінії”, 29 грудня 1999 р. зателефонував у Анкару та отримав інформацію від диспетчерів цивільної авіації Туреччини про те, що літак АН-28, перебуваючи біля берегів Туреччини, запросив дозволу на вимушену посадку на найближчому аеродромі. Диспетчерська служба Анкари дала дозвіл на посадку на військовому аеродромі м. Сінопа. 2. 1 січня 2000 р. на запит брата дружини одного з членів екіпажу, який на той час перебував у Бельгії, інформаційне агентство Туреччини передало йому факс, в якому повідомлялося про авіакатастрофу літака АН-28 та загибель членів екіпажу. При цьому було зазначене місце катастрофи та повністю названо всіх членів екіпажу, хоч у той час в Україні їх прізвища ще не називалися (копію факсу додаємо). 3. 10 січня 2000 р. о 7.00 або 8 годині 40 хвилин радіо Бі-Бі-Сі передало повідомлення, що екіпаж зниклого літака АН-28 утримується на одній з військових баз на терені Туреччини (без уточнення приналежності бази). 4. Із слів якогось колишнього працівника консульства Туреччини у Києві, у засобах масової інформації Туреччини та в Інтернеті нібито була вміщена інформація міністра шляхів сполучення Туреччини про те, що літак АН-28 у її повітряний простір не входив, хоча офіційно відомо, що Анкара взяла управління літаком на себе. 5. У засобах масової інформації арабського регіону три дні повідомлялась інформація про те, що літак АН-28 був примушений військовими літаками до посадки і екіпаж утримується в полоні. 6. Знайомі дружини командира літака, що працюють у Державній авіаційній адміністрації, повідомили їй, що нібито з дозволу сторони, яка захопила літак, командир екіпажу телефонував після Нового року з Туреччини в адміністрацію. 7. Колишній учень Київської середньої школи №96 Олексій Петров одразу після Нового 2000 року, проглядаючи програму Інтернету, побачив інформацію, що 6 годин тому винищувачі примусили до посадки український АН-28. 8. В аеропорту м. Миколаєва нібито відбулися зміни в складі екіпажу АН-28: штурман Іванюк І. не полетів, а замість нього полетів хтось інший. 9. Під час бесіди на особистому прийомі з Савченко Ю.П. (Трофимовою) підполковник СБУ Поддубчак В.О. повідомив, що, аналізуючи переговори екіпажу АН-28, працівники СБУ дійшли висновку, що літак зник за 7–9 км від берега в районі м. Інеболу, а не 70 км, як вважається за офіційною версією. 10. У районі зникнення АН-28 пролітав літак Киргизької авіакомпанії, який на прохання турецької сторони встановив із ним двохвилинний радіозв’язок. При цьому АН-28 летів на дуже низькій висоті. Відразу після цього там же пролітав ще один літак, з якого нібито бачили АН-28, але радіозв’язку встановити не змогли. 11. Дружини членів екіпажу АН-28 повідомили, що нібито 30 грудня 1999 р. о 13 годині українське радіо повідомило, що літак посаджений на якийсь корабель і буде переданий турецьким властям, а одна з них також заявила, що нібито хтось з МНС їй повідомив про посадку літака на авіаносець, що знаходився у цьому районі. 12. Літак АН-28 зробив посадку в аеропорту м. Миколаєва не в зв’язку з погодними умовами, а з технічних чи з якихось інших причин. 13. Пілот Петро Кот (мешкає в м. Миколаєві) працював у Арабських Еміратах, повернувся додому і неодноразово повідомляв дружинам членів екіпажу, що АН-28 знаходиться на військовій авіаційній базі НАТО за 35 км від м. Сінопа, там же утримуються і навіть працюють члени екіпажу. 14. З відповіді прес-центру Служби безпеки України, на думку журналістки програми “Вікна-Бізнес” Ірини Епік (від 25.04.2000 р.), СБУ у межах своєї компетенції спільно з іншими відомствами брало участь у розслідуванні цього інциденту. При цьому співробітники Служби безпеки встановили, що підготовка та виконання рейсу відбувалися з численними порушеннями вітчизняної та міжнародної нормативної бази як з боку екіпажу, так і різних відомств. Зокрема, виявлено такі факти. Льотні свідоцтва членів екіпажу були дійсними лише до березня 1999 р., мали ознаки підробки. Екіпаж літака не мав допуску до здійснення комерційних польотів на повітряних суднах такого типу. На борту літака перебував екіпаж із 6 чоловік, функціональні обов’язки яких не були чітко визначені, а у флайт-плані зазначені лише двоє. Оформлення митних документів екіпажу здійснено із значними порушеннями законодавства. Зареєстроване за кордоном повітряне судно не мало відповідних документів для того, щоб знаходитися на території України, заповненої митної декларації, а також переліку наявного на борту майна та підстав для його вивезення за кордон. Технічний стан літака не відповідав необхідним вимогам. Термін дії посвідчення про льотну придатність судна закінчився у 1998 р. Власники літака ніяких офіційних дій для продовження зазначеного терміну не робили. Про незадовільний технічний стан літака свідчать численні неполадки під час польоту, що стало причиною посадки в аеропорту м. Миколаєва, а також втрата зв’язку над акваторією Чорного моря. Я свідомо детально виклала в цьому листі всі доводи, які навели дружини і близькі родичі членів екіпажу АН-28 під час особистих зустрічей з ними, а також під час їх телеінтерв’ю за участю Уповноваженого з прав людини. Адже їх можна зрозуміти – вони до останньої хвилини будуть плекати надію на те, що найдорожчі для них люди живі, поки не буде знайдено матеріальних слідів їх загибелі. Можливо, у Вас є якась інформація з цих питань, можливо, є матеріали, які свідчили б про абсурдність деяких тверджень, але всі ці відомості матимуть велике значення для прийняття рішення за наслідками провадження Уповноваженого. З урахуванням вищенаведеного, на підставі п.3 ст.17 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” прошу Вас: надати вичерпну інформацію, яка є в Службі безпеки України, стосовно інциденту, пов’язаного з літаком АН-28, додавши до неї копії необхідних документів. Зокрема, чи створювалася комісія для перевірки обставин зникнення літака, хто входив до її складу? Наслідки роботи цієї комісії або окремо Вашого відомства щодо вивчення всіх обставин відльоту, польоту та зникнення. Яка інформація надходила до Вашого відомства з інших державних органів, приватних осіб, а також від турецької сторони, якщо велися відповідно такі переговори? Які повідомлення з’являлися після зникнення літака у вітчизняних та зарубіжних засобах масової інформації? Чи не було в них вміщено повідомлень, які давали б можливість сподіватися на те, що члени екіпажу живі? Особливо просила б Вас конкретно розкрити п.14 мого листа: чи дійсно мали місце всі названі порушення, в чому вони полягали, хто винен у тому, що вони були допущені? Яка є остання інформація про долю літака та його екіпажу? За надану інформацію заздалегідь Вам вдячна. Н.Карпачова 21.07.2000 р. | |