|
Прем’єр-міністрові України
ЗВЕРНЕННЯ
Щодо розв’язання проблем з оплатою оздоровлення Як Вам відомо, у мене була можливість особисто вивчати стан забезпечення конституційних прав мешканців м.Алчевська, потерпілих від аварії в системі теплопостачання. Це питання продовжує знаходитися на контролі Уповноваженого з прав людини.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.02.2006 року
№59, в частині вжиття невідкладних заходів щодо перевезення, розташування,
оздоровлення та навчання дітей шкільного та дошкільного віку в АР Крим,
Донецькій, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Тернопільській та
Луганській областях, внаслідок техногенної аварії у м.Алчевську було
оздоровлено 9202 дитини, в тому числі 811 дітей дошкільного віку та Проте, як свідчить моніторинг Уповноваженого з прав людини, на сьогодні залишається заборгованість по оздоровчих закладах вищезазначених областей на суму 7767098,75 тис. гривень. Не вирішено проблеми оздоровлення абсолютної більшості дітей-інвалідів м.Алчевська, про що йшлося у поданні Уповноваженого з прав людини від 21 лютого 2006 року. Саме ця категорія дітей виявилася найбільш дискримінованою серед інших. На підставі п. 3 ст.3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу Вас дати доручення відповідним органам центральної виконавчої влади вжити всіх необхідних заходів щодо розв’язання проблем з оплатою оздоровлення дітей м.Алчевська, потерпілих від аварії, та знайти можливість компенсувати ненадання допомоги дітям-інвалідам м.Алчевська. Н.Карпачова 20.04.2006 р.
Міністрові праці та соціальної політики України
ЗВЕРНЕННЯ
Щодо пенсійного забезпечення громадян України, На адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять численні звернення громадян України, які через життєві обставини були змушені виїхати на постійне проживання до Російської Федерації, з приводу порушення їхнього конституційного права на пенсійне забезпечення. Ретельний аналіз чинного законодавства України та Росії свідчить про обґрунтованість таких звернень. Так, згідно зі ст.51 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03р. №1058-IV, який набрав чинності 1 січня 2004 року, “у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України”. В рамках СНД діє Угода про гарантії прав громадян держав–учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі – Угода), якою встановлено, зокрема, що виплата пенсій громадянам України, які переїхали на проживання (переселилися) до іншої держави–учасниці СНД, здійснюється за новим місцем проживання, а виплата пенсії за законодавством України припиняється. Водночас згідно з пенсійним законодавством Російської Федерації пенсія громадянину України, який виїхав на проживання до Росії, може бути призначена лише після оформлення йому дозволу на постійне проживання в Російській Федерації (“вид на жительство”). Чинне законодавство РФ, зокрема Федеральний Закон Росії “Про правовий статус іноземних громадян у Російській Федерації”, передбачає тривалу процедуру отримання дозволу на постійне проживання в РФ. Останній може бути оформлений лише за умови попереднього отримання дозволу на тимчасове проживання в Росії і відповідно проживання на території цієї держави протягом щонайменше одного року за наявності такого дозволу. Крім цього, для розгляду заяв про надання іноземним громадянам дозволів на тимчасове та постійне проживання в РФ установлені терміни до шести місяців. Таким чином, після припинення виплати пенсії в Україні право українських емігрантів у Росії на пенсійне забезпечення дотримується протягом шести місяців у вигляді призначеної в Україні пенсії на 6 місяців наперед. Водночас після цього аж до моменту оформлення дозволу на постійне проживання в Російській Федерації вони фактично позбавлені права на пенсійне забезпечення, згідно із законодавством України і Росії, протягом значних періодів часу (іноді до 1,5 року і більше). Це питання неодноразово порушувалась і моїми російськими колегами, зокрема Уповноваженим з прав людини в Російській Федерації, Уповноваженим з прав людини у Свердловській області, які отримують відповідні звернення від громадян України, що мешкають у Росії. Згідно з офіційною позицією російської сторони, оскільки пенсійне забезпечення громадян іншої держави–учасниці Угоди, які проживають на її території (зокрема України), має здійснюватись за законодавством Росії (ст. 1 Угоди), пенсії цим громадянам повинні призначатися у чіткій відповідності з російським пенсійним законодавством. Останнє як обов’язкову умову призначення пенсії передбачає наявність дозволу на постійне проживання. Однак, як зазначалося вище, процедура його отримання є досить тривалою. Згідно з офіційною позицією української сторони в Угоді для призначення пенсії у державі, куди особа емігрувала, відсутня така вимога, як “постійне проживання”. Угода натомість містить термін “проживання”. За повідомленням Пенсійного фонду України, у громадян Російської Федерації, які переселяються в Україну, таких проблем з отриманням пенсії не виникає. Крім цього, процедура отримання дозволу на імміграцію та відповідно посвідки на постійне проживання в Україні є більш простою і менш тривалою. На думку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, така ситуація призводить до грубого порушення права громадян України на соціальний захист, гарантованого ст.46 Конституції України і потребує негайного врегулювання на двосторонньому рівні. Можливо, російська сторона погодиться змінити на користь громадян України існуючу практику застосування Угоди, або ж постане питання про внесення змін та доповнень до діючої Угоди. З огляду на вищезазначене, керуючись статтями 13 і 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прошу Вас спільно з Міністерством закордонних справ України ініціювати переговори з російською стороною щодо вирішення спірних питань виконання Угоди, зокрема, врегулювання проблеми пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне проживання до Російської Федерації, з метою забезпечення їхнього конституційного права на соціальний захист. Принагідно інформую Вас, що я звернулася до Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації В.П. Лукіна з проханням сприяти, в рамках його компетенції, активізації з боку російської сторони переговорного процесу з даної проблеми. Н. Карпачова 28.07.2006 р.
Прем’єр-міністрові України
ЗВЕРНЕННЯ
Щодо захисту права військовослужбовців, ветеранів на 25 квітня 2006 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було внесене подання Прем’єр-міністрові України щодо захисту права військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби на безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров’я Міністерства оборони України, на яке надано відповідь, підписану Віце-прем’єр-міністром Табачником Д.В., від 22 серпня 2006 року. Вважаю реагування на подання Уповноваженого суто формальним. Відповідь, по суті, відображає вузьковідомчий підхід нинішнього керівництва військового відомства, яке прагне за будь-що зняти з себе відповідальність стосовно медичного і санаторно-курортного обслуговування ветеранів війни і військової служби, членів їхніх сімей. А це значна кількість наших співвітчизників: на даний час право на безоплатне обслуговування у військових госпіталях мають, як зазначено у відповіді Кабінету Міністрів, близько 330 тисяч ветеранів війни та пенсіонерів Міністерства оборони, а в санаторно-курортних закладах близько 720 тисяч ветеранів і членів їхніх сімей. Відомо, що останніми роками становище з медичним і санаторно-курортним обслуговуванням громадян України різко погіршилося, їх право на охорону здоров’я, закріплене в Конституції (ст.49), порушується. Для більшості громадян безоплатне медичне обслуговування, а також оздоровлення в санаторно-курортних закладах, будинках відпочинку фактично стали недоступними. Значна частина державних і комунальних закладів охорони здоров’я перебуває у занедбаному стані. До того ж їх мережа, на порушення вимог Конституції, скорочується. Негаразди у цій життєво важливій сфері керівники Міністерства охорони здоров’я України, деяких інших державних органів пояснюють «функціонуванням безлічі паралельних відомчих систем охорони здоров’я», які нібито «повністю дезорганізують національну медицину» і на утримання яких спрямовується близько 40% консолідованого бюджету щодо фінансування цієї галузі. Вносяться пропозиції створити так званий єдиний медичний простір (якого між іншим немає в інших країнах), для чого ліквідувати всі відомчі системи і підпорядкувати їх Міністерству охорони здоров’я. Погодитись з цим, на думку Уповноваженого з прав людини, не можна. По-перше, передача відомчих лікувальних і оздоровчих закладів (а це, як правило, добре оснащені, укомплектовані досвідченими кадрами заклади) у відання Мінохорони здоров’я і місцевих рад з їх украй обмеженими фінансовими можливостями призведе, як свідчить досвід, до значного погіршення обслуговування людей. По-друге, ліквідація цих закладів була б порушенням права сотень тисяч людей на доступне й ефективне безоплатне лікування та оздоровлення, гарантоване Конституцією і законами України («Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та ін.). Так, здійснена останніми роками передача більшості санаторно-курортних закладів Міністерства оборони України Державному управлінню справами та іншим структурам фактично позбавила сотні тисяч військовослужбовців і ветеранів можливостей лікування і оздоровлення. По-третє, можливість користуватися відомчими закладами охорони здоров’я, санаторно-курортного обслуговування є однією з важливих, закріплених у чинному законодавстві, гарантій соціального захисту громадян, які працюють у провідних галузях економіки (на транспорті, у металургії) або виконують надзвичайно відповідальні функції щодо захисту Вітчизни, її безпеки, конституційних прав і свобод громадян, охорони правопорядку. Цієї гарантії сотні тисяч людей будуть позбавлені. До того ж у цій сфері (зокрема, у медичних закладах, що обслуговують співробітників органів безпеки, розвідки, контррозвідки) є специфічні обставини, які потребують дотримання режиму закритості. По-четверте, реалізація військових госпіталів та поліклінік (зокрема, у Кременчуці, Первомайську, Самборі, Славуті, Ковелі), про що йдеться у відповіді Віце-прем’єр-міністра, призведе до скорочення мережі державних закладів охорони здоров’я, що заборонено статтею 49 Конституції України. Якщо у бюджетному фінансуванні цих закладів є певні надмірності, їх потрібно усунути. Але для цього зовсім не потрібно передавати військові госпіталі, поліклініки, санаторії Міністерству охорони здоров’я чи іншому відомству. Нерозумно руйнувати те, що працює, знижуючи його статус. Наміри ліквідувати відомчі заклади Міністерства оборони, інших військових формувань, правоохоронних органів викликали глибоке обурення військовослужбовців, правоохоронців, ветеранів, членів їхніх сімей. Про це свідчить, зокрема, колективне звернення групи ветеранів спецслужб України до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Кабінету Міністрів, інших державних органів. Реалізація зазначених планів може спричинити небезпечне загострення ситуації в суспільстві, втрату нинішнім Урядом підтримки великої кількості громадян, зокрема тих, які зайняті у сфері національної безпеки, оборони, правоохоронних та інших органах. З огляду на викладене прошу Вас, шановний Вікторе Федоровичу, особисто втрутитися у розгляд цього питання, не допустити ліквідації відомчих закладів охорони здоров’я Міністерства оборони України, Служби безпеки України, інших військових формувань, правоохоронних органів, оскільки це призвело б до порушення конституційних прав громадян. Н. Карпачова 28.09.2006 р.
Київському міському голові
ЗВЕРНЕННЯ
Щодо прав мешканців міста Києва на отримання Відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноваженим здійснюється провадження у справі про порушення трудових прав колективу комунального підприємства «Київська міська стоматологічна поліклініка», а також прав мешканців міста Києва на отримання кваліфікованої стоматологічної допомоги. Підставою для відкриття провадження стало звернення працівників цього медичного закладу до Уповноваженого з прав людини, в якому повідомляється про те, що посадові особи Київської міської державної адміністрації, зловживаючи службовим становищем і застосовуючи протиправні засоби, намагаються звільнити керівника поліклініки, його заступника, і, зрештою, продати цей заклад. Під час перевірки працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини фактів, викладених у зверненні, встановлено, що комунальне підприємство «Київська міська стоматологічна поліклініка» є власністю територіальної громади м. Києва. Це одна з найбільших стоматологічних поліклінік України, обладнана на сучасному рівні, де працює досвідчений колектив лікарів, більшість з яких має вищу кваліфікаційну категорію, що дає змогу надавати якісні медичні послуги населенню. В поліклініці створений центр, в якому навчаються та проходять стажування лікарі з України та країн СНД. Працівники цього закладу цілком правомірно порушують питання про те, що його ліквідація або перепрофілювання суперечить ч.3 ст.49 Конституції України і спричинить порушення їхніх трудових прав, а також прав мешканців столиці на охорону здоров’я та отримання кваліфікованої стоматологічної допомоги. З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 49, 101 і 119 Конституції України, п.3 ст.3 і п.2 ч.І ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” прошу Вас, шановний Леоніде Михайловичу, вжити заходів з метою запобігання порушенням зазначених прав людини. Н. Карпачова 14.11.2006 р.
Міністру праці та соціальної політики
ЗВЕРНЕННЯ Щодо поновлення прав пенсіонерів на перерахунок пенсій Повідомляю, що до мене звертаються пенсіонери з проханням сприяти поновленню права на перерахунок пенсій. Зазначені звернення спричинені відкликанням Міністерством праці та соціальної політики та Пенсійним фондом України Огляду №9 запитань-відповідей з питань застосування Закону України «Про загальне обов’язкове державне пенсійне страхування» від 23 березня 2006 р. №268/0/7-06; №3470/02-20, внаслідок чого припинено перерахунок та виплату пенсій пенсіонерам, які відпрацювали неповних два роки протягом 2004–2006 років. Тим самим, у нерівні умови поставлені пенсіонери, яким було здійснено перерахунок пенсії у поточному році та ті, хто не встиг реалізувати це право. Про це йдеться, наприклад, у листі голови Ради ветеранів Чорнобильської АЕС Л.В. Клімової від 31.10.2006 р. №42. У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 14.11.2006р. №11158/039/161-06 з цього приводу не наведено правового обґрунтування вілкликання вищезгаданого Огляду №9. Враховуючи зростання соціальної напруженості у зв’язку з наявністю дискримінації пенсіонерів залежно від термінів їх звернень до органів Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсій, повторно прошу уважно розглянути порушену проблему та визначити заходи щодо її врегулювання. Н. Карпачова 11.12.2006 р. | |