|
МИСТЕЦТВО БУТИ ЖІНКОЮ
Виступ по радіо «Ера» на другому каналі УР «Промінь», 30 вересня 2004 року
Радіо «Ера» на «Промені» знову запрошує на зустріч у циклі передач «Мистецтво бути жінкою». У студії працює автор і ведуча циклу Галина Бабій. За режисерським пультом – Євген Зелінський. Щоразу для слухачів ми готуємо зустріч із цікавою сучасницею. Ми продовжуємо створювати портретну радіогалерею відомих і успішних співвітчизниць, життя і праця яких можуть бути прикладом для інших. Це обдаровані жінки, які талант свій, уміння і розум реалізували не тільки задля успішної кар’єри, а й задля спільної справи, розбудови держави. Вони проявили себе у найрізноманітніших сферах життя: мистецтві, спорті, бізнесі, літературі, політиці. Їхнє обличчя ми знаємо з телеекранів і титульних сторінок преси. До їхніх думок ми прислухаємося, їхні вчинки викликають захоплення. Ми хочемо познайомитися з ними ближче. Хто ж героїня сьогоднішньої програми? Це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. Добрий день! Ніна Карпачова. Добрий День! Ведуча. Вітаю вас, Ніно Іванівно, і дуже дякую за те, що у своєму надто щільному графіку все-таки знайшли годину, щоб приїхати до нашої студії, аби ми могли якомога повніше розкрити вашу суть жіночу і вашу суть політика перед нашими слухачами, щоб вони мали нагоду з вами поспілкуватися. До речі, працює прямий телефон 228-50-19, код Києва 044. Сподіваюсь на слухацьку активність. Хотілося б мені розпочати з деяких фактів біографії нашої героїні, які, сподіваюсь, і так уже у всіх на устах, але ми ще раз їх нагадаємо. «В УСІХ НА УСТАХ» Ніна Карпачова, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, її дитинство і юність минули у Криму. Її мала Батьківщина – місто-герой Керч. Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка, юридичний факультет, правознавець. Потім – аспірантуру Академії суспільних наук у Москві. Народний депутат України. З квітня 1994 року обиралася у рідному Криму. З 1994 по 1998 рік – заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Активно займалася імплементацією міжнародних стандартів у галузі прав людини в національне законодавство. Авторка багатьох законів України, прийнятих Верховною Радою України, зокрема про усиновлення дітей-сиріт. Потім вона займалася змінами щодо заборони торгівлі людьми до Кримінального кодексу України і дуже пишається цим. Адже це питання урегульоване в Україні. У 1995 році голова оргкомітету перших парламентських слухань щодо виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. За ініціативою Ніни Іванівни та безпосередньою за її участю у 1996 році створено національний Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти. Брала активну участь у громадсько-політичній діяльності з прав і свобод людини. Віце-президент всесвітнього конгресу українських юристів з 1996 по 1998 рік. 14 квітня 1998 року обрана таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів першим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Ну і, як ви пам’ятаєте, зовсім недавно Ніну Іванівну Карпачову було обрано на другий термін на цю високу посаду. З 1998 року – вона член Європейського, з 2000 року – Міжнародного інститутів омбудсмана. Ініціатор боротьби з транснаціональною работоргівлею. З 1999 року очолює Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми в Україні. Всі ці факти фіксують політичну діяльність Ніни Іванівни Карпачової. Ну а я як людина, котра сидить у цій студії поруч з цією жінкою, можу сказати, що всі ці посади дуже вагомі, і, можливо, пафосні, адресовані тендітній жінці, справжній красуні, яка, до того ж, і обдарована музично. І, як на мене, наша сцена, наш театр, концертні зали, кіно, втратили в ній свою окрасу, тому що, зайнявшись юриспруденцією, вона так само успішно могла б бути актрисою, співачкою і взагалі діячем мистецтв. Оце такі вам, Ніно Іванівно, епітети на початку програми. Ала є й багато інших, які, гадаю, ми зможемо виявити в нашій програмі. Скажіть, будь-ласка, Ніно Іванівно, таке. Омбудсман – це слово не жіночого роду, коли я писала анонси до програми, то спіймала себе на думці, що все ж таки Уповноважений з прав людини теж начебто слово чоловічого роду. І особистості на цих посадах – і Уповноважений з прав людини, або омбудсман, повинні захищати людей. Захист людини ще з прадавніх часів це начебто чоловіча справа. Чому таку вагому місію покладено на вас, на молоду, симпатичну, красиву жінку? Ніна Карпачова. Пані Галино, по-перше, дякую вам за мою презентацію в ефірі і ці епітети. Гадаю, це певною мірою і аванс мені на майбутнє як Уповноваженому з прав людини. Щиро кажучи, ніколи не планувала бути телезіркою або акторкою, а завжди мріяла про допомогу людям. З дитинства мріяла бути лікарем. Адже мама дуже багато хворіла, в неї була бронхіальна астма, світла їй пам’ять, на жаль, вона пішла з життя. Але все ж таки, я обрала шлях моїх батьків. І батько, і матір закінчили юридичний факультет Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Це вже родинне. Вибір був – або йти стезею лікаря і допомагати людям на фізичному, психологічному рівні, або стати юристом і так само допомагати людям. Але, мабуть, сьогодні люди ще більше потребують допомоги, хоча за всіх часів потребували допомоги правників і захисту своїх прав. Тому це не випадковість. Окрім того, парламент вдруге обрав мене на цю посаду. В Україні вже шість років діє інституція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Тобто, з одного боку, це особа, яку обирає на цю посаду таємним голосуванням парламент, це персоніфікована посада, а з іншого – водночас назва нового конституційного органу по захисту прав і свобод людини. У понад 100 країнах світу сьогодні вже існує така інституція. Зародилася вона у Швеції, яка у 1999 році відсвяткувала 200 років її заснування. У цій країні існує 9 омбудсманів, кожен з яких веде свій напрям роботи. Я зі своїми колегами, коли розробляли законопроект про утворення такої інституції в Україні, вивчали шведський омбудсманівський досвід, і дійшли висновку, що українська модель, як і в будь-якій іншій країні, де вона створена, має свою специфіку. Передусім це зумовлено проблематикою, з якою я і мої колеги щодня стикаємося. Адже чим ми відрізняємось від інших цивілізованих країн, насамперед Європи? У кожній країні порушуються права людини. Але у нашій країні ці порушення є масовими і систематичними. Виходячи з цього в Україні у 1999 році і був прийнятий Закон "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", в якому закладена сильна модель омбудсмана. Перша доповідь Уповноваженого, яка була представлена парламенту, надала системні матеріали законодавцям, передусім уряду, Президентові, засобам масової інформації, неурядовим організаціям, науковцям, усім громадянам України, що ж таке комплекс прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів. Фактично це наукова праця, певною мірою прорив у історії нашої держави. Погляньте на проблематику, як це зроблено – не сегментарно, не кон’юнктурно у якихось своїх політичних цілях, а комплексно, для того щоб кардинально змінити існуючу систему захисту прав і свобод людини, інакше почати процес, як навчити людину боронити свої права і свободи. Адже нема сьогодні в Україні якоїсь однієї інституції, яка могла б повною мірою захисти права і свободи людини. Людина має це робити насамперед самостійно. А, скажімо, наша інституція має їй допомагати. Ведуча. А чи відомі випадки у світовій історії, де б таку посаду в країні обіймала жінка? Чим ви єдині й оригінальні в цьому сенсі? Ніна Карпачова. Звичайно, ці посади обіймають передусім ті люди, яким довіряють у державі громадяни. Це дуже і дуже важливо. Не має значення буде це чоловік чи жінка. Коли парламент уперше обирав на цю посаду, серед кількох кандидатів були і чоловіки, перевага віддавалася саме фахівцю, який мав найбільший кредит довіри. Ведуча. До нашого діалогу в студії приєднуються слухачі. Перше запитання. Добрий день! – Доброго дня! Вас турбує Володимир Звенигородко, з батьківщини Тараса Шевченка. Шановна Ніно Іванівно, на мою думку, так, такою справою, якою ви займаєтеся, може займатися тільки мужня, відважна людина. У нас до вас тільки побажання міцного здоров’я, наснаги, усього найкращого. А вам, пані Галино, дуже велика вдячність за такі передачі. Ведуча. Дякуємо вам за добрі слова. Ніно Іванівно, мені хочеться запитати у вас, які питання доводиться вирішувати. Хто частіше звертається із проблемами до вас: жінки чи чоловіки? Чи взагалі правомірно виділяти ґендерний аспект у порушенні прав людини загалом у світі? Ніна Карпачова. Пані Галино, за час існування інституції Уповноваженого з прав людини до мене звернулося понад 400 тисяч громадян України, а також іноземці й особи без громадянства, які перебувають на теренах нашої держави. І з року в рік не зменшується кількість звернень громадян нашої держави, а зростає. З одного боку, це певною мірою кредит довіри, і я дякую за підтримку нашому слухачеві, який морально підтримав ту роботу, яку я і мої колеги щодня робимо для громадян нашої держави, захищаючи права і свободи людини, а з іншого хочу сказати, що 52% звернень йде від жіноцтва держави. Але більше звернень від жінок, це не впливає на ту проблематику, яку вони порушують. Жінки майже не порушують своїх жіночих питань, звертаючись за захистом своїх прав. Вони порушують питання, які стосуються соціальних проблем, передусім економічних проблем захисту своїх родин, моралі й культури нашого суспільства. Я завжди дуже уважно читаю кожне звернення, яке потрапляє в мої руки. На жаль, просто фізично не можу прочитати всі звернення, це неможливо, так їх багато. Я з самого ранку, як-то кажуть, ще на свіжу голову розбираю пошту, яка надходить до мене, для того, щоб не пропустити жодну проблему, яка комусь з моїх колег може видатися другорядною. І даю доручення і дуже ретельні рекомендації своїм колегам і, до речі, собі, що треба зробити для того, щоби допомогти конкретній людині. У чому сьогодні сила омбудсмана? Сила омбудсмана не в тому, що він загалом вирішує питання прав людини, а в тому, що він допомагає в абсолютно конкретних справах конкретним людям. Я розумію сенс вашого запитання. Ви хочете з'ясувати ґендерний аспект прав людини, безумовно, він існує. Але я не випадково звернула вашу увагу й увагу радіослухачів, що саме жінки порушують загальнолюдські питання, а не суто жіночі. І для мене це є дуже важливим, позаяк я займалась і займаюсь захистом прав жінок ще й як науковець. Дуже важливо, щоби голос жіноцтва України, яке по-справжньому захищає права людини жінки, саме якраз у річищі міжнародних стандартів, був почутий. Але якщо зважити, скільки жінок сьогодні представлено в "чоловічому" парламенті, скільки жінок у нас є у гілках влади, зокрема судовій, на високих щаблях у Верховному Суді, ми побачимо, що це несправедливий розподіл. Я не люблю термін "ґендер", замість нього вживаю інший – "паритетна демократія". Так от, у нас порушена паритетна демократія представлення представників обох статей на високих щаблях влади. До речі останніми роками, це представництво ще більше зменшилося. Сьогодні жінок дедалі менше і менше, тому, безперечно, дуже важливий голос тих жінок, які розуміються на питаннях прав людини і прав жінки. Україна серед 144 країн світу, за даними ООН, за показником ґендерної рівності посідає тільки 66-е місце. Ведуча. Давайте послухаємо дзвінок. Добрий день, ви в ефірі. – Добрий день! Це Анатолій Миронович з Києва. Вітаю вас зі святом кращої половини людства, бажаю здоров’я, щастя, тільки найкращого в цьому житті. У мене запитання до шановної Ніни Іванівни. Якось, виступаючи по радіо, ви сказали, що в Україні зарплата значно менша, ніж у німця. Чим ми гірші того німця і чому наш народ так ображають? Ми постійно в кабалі, злиднях. Що ви робите для того, щоб підняти добробут нашого народу? Ведуча. Дякуємо вам за конкретне запитання і досить актуальне. Ніно Іванівно, будь ласка. Ніна Карпачова. Дякую Анатолію Мироновичу за дзвінок і за дуже важливе запитання, яке він поставив до мене як до Уповноваженого з прав людини. В Україні понад 90% громадян нашої держави, то є бідні люди. Адже сьогодні, щоб утримати двох дітей, хоча б на межі прожиття, за нашим простим підрахунком працююча людина має заробляти не менше 1200 гривень на місяць. А за неофіційними даними, таку зарплатню мають менше 10 відсотків наших громадян. Тобто абсолютна більшість громадян фактично на межі виживання утримують свої родини. Саме тому працездатна частина українського населення, на жаль, змушена шукати заробітку поза межами нашої держави, за кордоном. Ви знаєте, що мною було проведено дослідження стосовно трудових мігрантів, які опинилися за межами держави. За його результатами мною парламенту держави було представлено спеціальну доповідь. За нашими підрахунками, від 5 до 7 мільйонів громадян України виїхали в пошуках заробітку за межі держави. Цілком правий Анатолій Миронович, він правильно запам’ятав, що порівняно з Німеччиною українці отримують у кілька десятків разів меншу заробітну платню. Це якраз і є привід, щоби громадяни приїжджали в ті країни, які надають їм можливість принаймні більше, пристойно заробляти. Нині розгорнулася президентська передвиборна кампанія. Усі кандидати на президентський пост обіцяють, що як тільки їх оберуть, вони зроблять гідним життя громадян нашої держави. На превеликий жаль, будь-якій людині це просто не під силу. Тому ми мусимо дивитися на програми кандидатів, які пропонують свої програми, і чи є в них когорта однодумців, що ця команда може зробити гідного для нашої держави, аби змінити на краще життя більшості громадян. У своїй першій щорічній доповіді я порушила питання бідності. Це була перша спроба відкрити очі владі України, що існує проблема бідності, щоб влада припинила замилювати очі на абсолютно очевидні речі. Сьогодні, нарешті, влада визнала проблему бідності і спромоглася прийняти кілька програм по подоланню бідності. І парламент, і уряд, і Президент повернулись обличчям до цієї проблематики, і ми бачимо, що певний позитив вже є. Але щоб вирівняти те, що ми втратили за часи трансформації, тієї руйнації прав, які ми мали, передусім соціально-економічних, багато ще чого треба зробити. Крім того, що порушила це питання першою в державі, я через Конституційний Суд внесла подання Уповноваженого з прав людини на захист повернення трудових заощаджень, а це стосується майже всіх громадян. Адже майже всі наші родини мали трудові заощадження. І до честі Конституційного Суду, який спочатку абсолютно не сприйняв моє подання, я мала супротив з боку Міністерства фінансів і Міністерства юстиції, навіть половина Верховної Ради мене тоді не підтримала, я вистояла майже весь світловий день у Конституційному Суді, і довела, що трудові заощадження громадян України, то є їхня власність. Власність, яка має бути повернута. І тоді уряд почав перші повернення. Хоча він взагалі не збирався цього робити. Оці перші 50 гривень, як шматок ленінградського блокадного хліба, почали повертати тоді. Але повернуто лише 1,5% загальної суми компенсаційних коштів – 1 мільярд 825 мільйонів гривень, які гарантовані державою відповідно до закону про державні заощадження. Процеси тривають, законом про Державний бюджет на 2004 рік передбачено 500 мільйонів гривень для погашення громадянам втрат від знецінених заощаджень, і це дуже важливо. Цей рішучий крок прямо пов’язаний з подоланням бідності. Тому мені здається, що громадянам України треба голосувати за ту команду, яка буде здатна це зробити, адже це буде конкретний внесок у подолання бідності в нашій країні. Ведуча. Аналізуйте більше те, що чуєте і те що бачите, тоді майбутнє ваше залежатиме цілком від вас. Приблизно так можна трактувати слова, які сказала в нашій програмі наша гостя Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. Тепер слухацька репліка доповнить нашу розмову в студії. – Добрий день, це Надія з Києва. Скажіть, будь ласка, а як можна зв'язатися з Ніною Іванівною, потрапити на прийом? Ніна Карпачова. Надіє, дякую за дзвінок у студію. На вулиці Інститутській 21/8, це у центрі Києва, знаходиться Секретаріат Уповноваженого з прав людини, де кожного дня ми ведемо прийом громадян. Ви можете звернутися до мене письмово і викласти свою проблему. Ведуча. Ми продовжимо нашу програму, очевидно, чимось приємним для нашої гості. Чому? Тому що я вже казала при першому погляді на її портрети, зокрема в Інтернеті, здалося, що така жінка могла би бути окрасою сцени чи кіно, а вона виявилася юристом та й ще професіоналом вищого рівня. Але все ж таки пані Ніна закінчила музичну школу по класу фортепіано, і, як з’ясувалося, музика і досі займає в її житті дуже вагоме місце. І навіть коли колеги збираються на якісь святкування, Ніна Іванівна співає. Це правда? Ніна Карпачова. Пані Галино, це дивно, що ви дізналися такий факт з моєї біографії. Я дійсно закінчила музичну школу по класу фортепіано, це була мрія моєї мами, але я сама мріяла грати на фортепіано. І ця мрія моя здійснилася. Тому завжди, коли ми збиралися з батьками з моїми друзями, однокласниками, то я співала пісень, грала, у тому числі класику. Потім я грала у музичному ансамблі на шкільних вечорах. І це дуже приємні спогади з мого життя. А коли стали виникати бардівські групи, то перший табір цього клубу в місті-герої Керчі мені довелося розташовувати і взяти під свою опіку. Ми співали дні і ночі найкращі бардівські пісні. Співали біля вогнища. Але я дуже люблю і Штрауса, Моцарта, Бетховена, Чайковського, звичайно, дуже люблю пісні Великої Вітчизняної. Люблю нашу українську пісенну класику, яку змалку мені співали мої батьки. Батько мій дуже гарно співав. І у мами був красивий голос. І завжди родина співала. Ведуча. А зараз у вас інструмент є? Ніна Карпачова. На превеликий жаль, нема. І нема навіть часу. Але де б я не була, як тільки бачу інструмент, завжди його відкриваю і граю. У мене була дуже гарна викладачка по класу фортепіано. Тут потрібен тренінг. Але що стосується душі, то тут ми завжди співаємо. Ми придбали баян і гітару. Кілька наших колег чудово грають на гітарі. Ведуча. Це характеризує юриста, фахівця, професіонала зовсім з несподіваного боку. Тому мені хочеться зробити подарунок нашій гості, оскільки вона сказала, що серед українських пісень полюбляє і українську класику, я віднайшла для вас у фонді радіо унікальний запис 1981 року "Пісні про рушник" Платона Майбороди і Андрія Малишка. Співає Дмитро Гнатюк, а за роялем – сам автор –Платон Майборода. (Лунає "Пісня про рушник"). Ніна Карпачова. Дякую вам за це. Це спогади про дитинство, спогади про батьків. Це моя улюблена пісня. Ведуча. Ніно, Іванівно, під вашою фотографією в Інтернеті написані дуже гарні слова «З вірою і надією до всіх, хто не байдужий до людських прав», і якщо відштовхуватися від сьогоднішнього свята, сьогодні Віри, Надії і Любові, то, мені здається, не вистачає тут одного слова, яким ви керуєтесь, займаючись щодня цією роботою. Ніна Карпачова. Так. Я хочу всім радіослухачам, всім громадянам нашої держави побажати великої любові, хочу побажати вам усім ангела-хранителя. До вас Уповноважений з прав людини завжди з любов’ю. Ваша Ніна Карпачова. Ведуча. Я надзвичайно вдячна вам за цю зустріч. Сподіваюсь, що ми зможемо зробити ще не одну корисну і цікаву передачу для наших слухачів.
| |