|
ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ – ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ
Бесіда у програмі 1-го каналу Національного радіо «Україна і світ», 27 серпня 2005 року
Ведучий: Вітаю Вас, у студії – журналіст Сергій Бондарчук. Тих, кого цікавлять сучасні міжнародні процеси, місце нашої країни в геополітичному просторі, її участь у світових економічних взаєминах, запрошуємо послухати передачу «Україна і світ». У сьогоднішній програмі йтиметься про 16-й Всесвітній фестиваль молоді та студентів, який відбувся 7–15 серпня у столиці Венесуели Каракасі. Про масштаб цього заходу свідчить кількість його учасників – 17 тисяч делегатів із 147 країн світу. Понад 60 із них представляли Україну. Головними темами, навколо яких велися дискусії в рамках фестивалю, зокрема, були: війна, мир та імперіалізм, освіта, культура, наука та технології, проблеми зайнятості, економіка та суспільний розвиток, демократія та права людини. Крім того, кожна делегація мала можливість представити творчість своєї країни в рамках днів континентів. Окрему увагу в рамках фестивалю було присвячено 60-річчю перемоги над фашизмом. Дотримання прав людини в Латинській Америці та інших країнах світу – досвід для України. Саме в цьому контексті я попросив поділитися власною оцінкою значення 16-го Всесвітнього фестивалю молоді і студентів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніну Карпачову. Ніна Карпачова: Передусім хотіла б зауважити, що серед молодіжних делегацій 147 країн світу українська брала дуже активну участь практично у всіх заходах світового фестивалю. Адже він був присвячений ключовим проблемам сучасності. Як Уповноважений з прав людини я, безумовно, віддала пріоритет заходам, на яких обговорювалася проблематика прав людини. Підкреслю: на фестивалі йшлося не тільки про права молоді, а взагалі всіх соціальних груп населення земної кулі. Ця проблематика хвилює сьогодні світ, оскільки доступ до базових цінностей, базових прав людини фактично є дискримінаційним. Причому майже в усіх країнах світу. Фестиваль на цьому наголосив. Для того щоб відчути світовий пульс проблематики прав людини, безумовно, всім правозахисникам потрібно відвідувати подібні форуми і робити все для того, аби цей пульс потім бути почутий і в їхніх країнах. Тому українська делегація нині здійснює низку заходів, щоб донести правду про цей фестиваль. Венесуела не випадково була обрана для проведення такого форуму. Адже політика цієї країни сьогодні на Латиноамериканському континенті стає реальною альтернативою тому шляху розвитку, який фактично домінував до сьогодні як курс на неолібералізм. Про ці проблеми, а також про доступ до питної води, до збереження права на земельні ресурси, які сьогодні транснаціональні корпорації всього світу дедалі більше прибирають до своїх рук, тривали гострі дискусії на світовому Фестивалі молоді та студентів. Виступали, наприклад, делегації від Колумбії, про яку ми майже нічого не знаємо. Хіба що тільки те, що ця країна є наркотрафіком. Так от виступали молоді делегати, а серед них – селяни, які казали, що транснаціональні корпорації (ТНК) примусили їх вирощувати наркотики, зокрема кокаїн. І щоб більше нічого не росло на цих землях, ТНК почали примушувати селян цих країн Латинської Америки обробляти землю спеціальною хімічною рідиною. Я весь час проводила паралелі з Україною. А яка ж ситуація найближчим часом може бути в Україні, якщо відкриється шлях до продажу нашої, до речі, найкращої у світі землі, найкращих українських чорноземів. Чи не стануть рабами наші селяни на власній землі? Ведучий: І будуть відстороненими від неї... Ніна Карпачова: Цілком. Не маючи доступу ні до того, щоб приймати які-небудь рішення, ані до того, щоб не тільки зберігати природні земельні ресурси, а й займатися обробітком землі на науковій основі. І, звичайно ж, збереження її для сучасних та прийдешніх поколінь. Це проблема, якій, мені здається, має чимало уваги приділяти новий уряд, Верховна Рада, кожна свідома людина, кожен свідомий громадянин нашої незалежної України. Тому що йдеться про наше багатство. В Україні є два багатства: це – наші люди і наші природні ресурси. Тому для мене ця проблема є дуже важливою. Нею я як Уповноважений з прав людини займаюся постійно. І хочу врахувати досвід країн Латинської Америки, які наочно показали нам той шлях, куди нас приведуть транснаціональні корпорації, які добираються до природних ресурсів України, до її землі. Або візьмемо інший приклад. Делегація Бразилії порушувала на фестивалі питання про знищення природного середовища такої річки, як Амазонка. Амазонка – це майже понад 7 мільйонів квадратних кілометрів земель. Іде жахлива вирубка лісів. І, звичайно, посилюється контроль за водними ресурсами. А сьогодні є країни, де не можна набрати навіть пляшку питної води, оскільки вона повністю контролюється транснаціональними корпораціями, які розливають цю воду. Ведучий: Фактично – монополія на водопостачання? Ніна Карпачова: Так, монополія на воду. Монополія на природні ресурси, на землю. На прикладі Латинської Америки, яку нещадно пограбували за останні століття і народи якої сьогодні заявили, що стають на захист своїх природних прав, я побачила величезну небезпеку для нашої держави. З делегатами фестивалю з багатьох країн світу, передусім членами української делегації, ми обговорювали ці проблеми. Пригадаймо В’єтнам. Під час війни було вбито або померло після застосування так званого оранжагенту три мільйони в’єтнамців. А в жахливій перспективі ще мають померти їх три-чотири мільйони від того, що сучасні покоління страждають внаслідок хвороб, зумовлених оранжагентом. Тобто випробування хімічної зброї і взагалі різних засобів, які знищують і природу, і саму людську істоту, сьогодні стали проблемою виживання людства. Питання стоїть так: або ми збережемо і захистимо нашу землю, або ми всі приречені. Іншого шляху не дано. Тому фестиваль вплинув на зміну світогляду кожного делегата, котрий має активно включатися в усі процеси управління своєю державою. Зокрема, молодь Венесуели після революції як ніколи почала активно включатися в процеси управління власною долею. Уявіть собі: за два роки півтора мільйона безграмотної молоді Венесуели отримали освіту. Я зустрічалася з юнаками і дівчатами 17–19 років, які вперше в житті почали вчитися читати і писати. У Венесуелі для молоді ввели безплатно кілька навчальних програм. До речі, в них вся освіта безоплатна, як і охорона здоров’я. Тобто країна взяла курс на такі соціальні надбазові людські пріоритети, адже інакше просто не можна було будувати нове життя. Ведучий: Вони почали працювати на народ. Ніна Карпачова: Так, на власний народ. І, головне, що народ як повноцінний суб’єкт включений у свої історичні зміни. Мені дуже прикро, що інформація про Венесуелу (і взагалі про ситуацію в країнах Латинської Америки) в засобах масової інформації постійно подається у викривленому вигляді. Нам зрозуміло, чому це відбувається. Так само зрозуміла і викривлена інформація про Ірак, який нібито треба було покарати. На фестивалі постійно наголошувалося на тому, що будь-яка інформація має бути правдивою. Що, власне, відбувається у країнах, зокрема, в тому ж Іраку, де фактично боротьба за контроль над нафтою призвела до цих військових дій... Мені дуже прикро, що й досі не повернуто український контингент з Іраку. Я як Омбудсман наголошувала на цьому, були мої звернення і до Президента, і до Верховної Ради про те, що наші хлопці негайно мають бути повернуті на українську землю. Ми дізналися про те, що в такій маленькій країні світу, як Гондурас, про яку ми завжди згадували тільки з гумором, максимальний вік мешканців ледь сягає 30–35 років. Вони не мають сьогодні можливості впливати на свою долю, а фактично приречені на рабську працю. Вони не мають нормального, гідного людини харчування. І, звичайно, абсолютна більшість делегатів, які виступали на фестивалі, наводили позитивний приклад Куби. Ця країна дає безоплатну освіту і, попри економічну, фінансову, політичну блокаду, своїми лікарями допомагає країнам третього світу, котрі, як ви правильно зазначили, не мають відповідного рівня умов для того, щоб лікувати своїх громадян. Наведу один вражаючий приклад: 200 тисяч громадян Анголи протягом року отримали можливість бачити навколишній світ. Вони мали проблему з зором, і безоплатні операції, які провели кубинські лікарі, повернули цих людей до нормального життя. На фестивалі зазначалося, що 196 мільйонів латиноамериканців проживають в антисанітарних умовах. Причому три відсотки людей, які володіють багатством цього континенту, використовують 40 відсотків всього національного багатства всієї Латинської Америки. Тому, звичайно, делегати фестивалю виступили проти такої несправедливості. Уряди мають дослухатися до голосу власного народу, адже це найсправедливіший голос. Мені дуже хотілося б, щоб усі твердо засвоїли уроки, які наша делегація винесла з цього фестивалю, а саме: за краще майбутнє треба боротися. Воно не приходить саме по собі. Жоден уряд чи Президент, котрі мають виконувати волю власного народу, не може подарувати його, яким би хорошим не був. Мені здається, що делегація України мала б більше розповісти про цей фестиваль, про проблеми дотримання прав людини в різних країнах світу, як треба сьогодні впливати, об’єднувати свої зусилля і активізувати їх для того, щоб реально впливати на долю своїх народів і своїх країн. Заради кращого майбутнього. Думаю, що правда про фестиваль і про те, як треба будувати краще життя, повинна стати відкритою і доступною для української молоді, усіх прошарків українського населення, які вболівають за долю нашої країни і які намагаються її поліпшити і зробити наше життя кращим. | |