Н. Карпачова "Омбудсман України на захисті прав і свобод людини в умовах глобальної фінансово-економічної кризи"

У рамках парламентського кон­тролю Уповноваженим Верхов­ної Ради України з прав людини відповідно до Конституції України, Закону України «Про Уповноважено­го Верховної Ради України з прав лю­дини» [1; 5] здійснюється постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини в Україні, відповід­ності їх міжнародним стандартам [2]. Основою моніторингу є насамперед звернення до Уповноваженого наших співвітчизників, а також іноземців, осіб без громадянства.

Усього з початку діяльності до Упов­новаженого з прав людини як органу конституційного парламентського кон­тролю звернулися понад 950 тисяч осіб. У кожному другому зверненні йдеться про порушення громадянсь­ких прав, насамперед про судову тяга­нину, право на судовий захист, нена­лежне виконання судових рішень, умови утримання заарештованих. Кожне третє звернення стосується по­рушення соціально-економічних прав громадян, зокрема прав на соціальний захист, охорону здоров'я, медичну до­помогу, житло та землю. Понад 13 % звернень стосуються порушення осо­бистих прав, зокрема — застосування тортур [3].

Кожне десяте звернення — колек­тивне, під яким стоять десятки і сотні підписів наших громадян. Так, під зверненням мешканців Бахчисарайсь­кого району АР Крим про порушення їхнього права на землю підписалися 1 580 осіб; під зверненням із м. Сніж­ного Донецької області з приводу за­криття трьох шкіл поставили свої підписи 530 школярів і 620 батьків; сприяти у відновленні роботи підзем­них відділень української та обласної алергологічних лікарень (смт Солотвино на Закарпатті) просили 230 пра­цівників цих медичних установ. Шіст­десят мешканців с. Залуччя Коломийського району Івано-Франківської області звернулися до Уповноважено­го з приводу незадовільної роботи органів влади і місцевого самовряду­вання у подоланні наслідків повені 2008 р.

На підставі результатів моніторин­гу змушена констатувати наявність оз­нак загальнодержавної кризи в галузі забезпечення прав і свобод людини. До того ж глобальна фінансово-економічна криза ще більше загострила ситуацію і звела нанівець усі сподіван­ня на соціальну справедливість. Різко зросла нерівність між бідними і багатими як усередині нашої країни, так і в міжнародному масштабі. Світ різко розділився на так званий золотий мільярд жителів багатих країн та населення решти країн, у яких проживає понад п'ять мільярдів людей. У цьому розподілі України опинилася серед країн периферійного капіталізму.

Це підтверджують численні звер­нення громадян до Уповноваженого про зниження життєвого рівня в умо­вах системної політико-правової та со­ціально-економічної кризи, неможли­вість розв'язання ними своїх життєво важливих проблем, зокрема через бю­рократичне ставлення посадових та службових осіб. Найбільше скарг над­ходить на дії і бездіяльність судових інстанцій, органів Міністерства внут­рішніх справ, прокуратури, державних адміністрацій та місцевого самовряду­вання.

Найбрутальнішою формою пору­шення прав людини є бідність. На моє переконання, саме через неї унемож­ливлюється реалізація інших прав і свобод людини. Зазначу, що за незмін­ної кількості бідних громадян України за останні вісім років спостерігається колосальний розрив між зростанням загальних доходів бідних і багатих.

За висновками експертів, зокрема Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, у 2008 р. 27 % населення країни перебувало у стані бідності, з-поміж якого близько половини — у стані крайньої бідності. Загострилась бідність у багатодітних сім'ях, у родинах безробітних, серед людей похилого віку та мешканців сільської місцевості. А якщо застосу­вати критерії бідності, встановлені Світовим банком для країн Західної Європи, то до категорії бідних в Україні належить понад 70 % насе­лення, що підтверджується соціоло­гічними дослідженнями.

В Україні, де розвинені промис­ловість і сільське господарство, а та­кож є високим рівень освіченості насе­лення, проблема бідності насамперед полягає у брутальному порушенні прав більшості членів українського суспільства на доступ до ресурсів і національного багатства. Цим цілком підтверджується позиція Генерально­го секретаря ООН Пан Гі Муна про взаємозумовленість таких явищ, як бідність, низький рівень розвитку та дискримінація людини.

Попри вжиті заходи, ситуація з по­доланням бідності в Україні свідчить, що передбачене Цілями розвитку ти­сячоліття ООН для України першо­чергове завдання — знизити до 2015 р. наполовину рівень злиденності та на третину кількість бідного населен­ня, — на жаль, не буде виконано. Лише протягом 2008 р. кількість найманих працівників зменшилась більш як на 710 тисяч, майже мільйон наших гро­мадян перебувають на обліку у службі зайнятості як безробітні, а 1 мільйон 700 тисяч вимушені працювати в ре­жимі неповної зайнятості.

На кожне робоче місце в Україні сьогодні претендує дев'ять безробіт­них. А в таких областях, як Хмель­ницька, Черкаська, Івано-Франків­ська, — від 40 до 50 осіб. Адже п'ять мільйонів обіцяних робочих місць, на жаль, в Україні так і не були створені.

Навіть люди, які мають постійну зайнятість, не убезпечені від злиден­ного життя, адже рівень заробітної плати більшості працюючих у країні не може задовольнити мінімальних потреб їхніх родин.

Не виконано вимоги законодавства щодо встановлення з 1 січня 2009 р. мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Державою за­проваджено дискримінаційний підхід до визначення заробітної плати, зок­рема працівників бюджетної сфери.

На цьому я загострювала увагу у своїх зверненнях до Прем'єр-міністра України та Голови Верховної Ради України. Розв'язання проблеми потребує негайного внесення змін до Державно­го бюджету на поточний рік та враху­вання зазначених вимог при форму­ванні бюджету на наступний рік.

Люди реально відчувають, що їхня зарплата не відповідає стрімкому зро­станню споживчих цін. За останніми даними, середня заробітна плата за 2009 р. зросла лише на 6 % порівняно з попереднім роком, а споживчі ціни — майже на 15 %. Ще більше підвищили­ся за рік ціни на хліб, молоко, рибу, мас­ло, цукор і транспортні послуги. Плата за медичні послуги зросла на третину, квартирна плата — на 35 %, тарифи на гарячу воду та опалення — на 50 %.

А щодо того, що останніми місяця­ми уповільнюється зростання цін, му­шу зазначити, що воно незначне, і на­справді є наслідком різкого падіння купівельної спроможності населення України. Це свідчить про зменшення розміру реальних заробітних плат на­самперед працюючого населення. Вод­ночас зазначу, що заборгованість із за­робітної плати, на жаль, порівняно навіть з 2008 р., зросла на травень 2009 р. більш ніж удвічі: з 722 мільйо­нів до 1 мільярда 405 мільйонів.

Як і в попередні роки, значна кіль­кість звернень надходить від пенсіо­нерів. Вони скаржаться на брутальне порушення їхніх прав органами вико­навчої влади, невиконання рішень Кон­ституційного Суду України, а також рішень судів за позовами громадян.

Майже 10 мільйонів пенсіонерів мають пенсії у розмірі 680 грн, що май­же на 60 грн менше межі бідності — 739 грн. Усупереч законодавству під час перерахунку пенсій сьогодні засто­совується показник середньої заробіт­ної плати за 2007 р., а не за 2008-й, унаслідок чого кожний пенсіонер у се­редньому фактично втрачає від 300 до 500 грн. Врегулювання питання недо­пущення звуження прав пенсіонерів на законодавчому рівні наразі перебуває на стадії вирішення.

Останніми роками у країні розгор­нулася так звана земельна реформа, а фактично — справжня боротьба за перерозподіл головного багатства Українського народу — землі. Резуль­татом цього процесу став не розвиток українського села, а, на жаль, руйну­вання його основ.

Відбуваються зміни цільового при­значення сільськогосподарських зе­мель, заміна виробництва продуктів харчування для людей вирощуванням рапсу — сировини для біопалива. Вже понад 11 мільйонів гектарів орних земель (а це третина всієї ріллі) ви­ключено із сівообороту. А тому поси­люється міграція з села. Близько 25 % сільських поселень належать до кате­горії деградуючих. Темпи вимирання сільського населення утричі переви­щують рівень 1990 р.

Водночас моніторинг Уповноваже­ного свідчить, що тривале брутальне та масове порушення права власності на землю органами влади та місцевого самоврядування відбувається не тіль­ки на селі. Грабіжницький перероз­поділ землі дедалі частіше супрово­джується травмуванням і навіть заги­беллю людей.

У червні 2006 р. країну сколихнула трагічна загибель 40-річної матері-одиначки з м. Алушти (АР Крим) Н. Кобелєвої. Щоб відібрати у цієї людини та її неповнолітньої дитини єдине джерело існування — чотири сотки землі (наголошую, чотири сот­ки!) на догоду бізнесовій структурі «Алустон-98», — був запущений на по­вну силу «механізм» місцевої влади — від суду і прокуратури до міської ради.

Три роки боротьби омбудсмана в су­дах і органах прокуратури засвідчили: коли судова система і бізнес поєд­нуються, тоді честь, совість, справедли­вість і закон перестають діяти. Омбудсман, прокуратура, Держземінспекція АР Крим і навіть Алуштинська міська рада надали в суді беззаперечні докази незаконного захоплення бізнесовою структурою належних фізичним осо­бам чотирьох соток землі, а Госпо­дарський суд АР Крим (судді С. Чумаченко, Л. Ковтун) заявив: «Ні, не повернемо людям цієї землі!»

У результаті на цій землі розпоча­лося незаконне будівництво апарта­ментів біля моря. Цей елітний ком­плекс «Європа» є начебто футболь­ним полем для дитячого спортивного клубу, який отримала фірма «Алус-тон-98» під виглядом громадської організації. За один гектар землі, найціннішої землі Південного узбе­режжя Криму, що виділявся начебто під дитячий стадіон, було заплачено життям людини.

І лише 23 червня 2009 р. вищі су­дові інстанції прийняли справедливе рішення у цій справі, визнавши рішен­ня міської ради та договір оренди зе­мельної ділянки площею один гектар недійсними. Є надія, що найближчим часом ця земля буде повернута Алуштинською міською радою тим людям, у яких вона була відібрана, у тому числі й сину Н. Кобелєвої.

Це прецедентне судове рішення вперше постановлено в Україні. Вищо­му господарському суду України та Се­вастопольському апеляційному госпо­дарському суду нарешті вистачило мужності зупинити незаконне нецільо­ве використання землі комерційною структурою, дії якої реально спрямовує один із суддів Алуштинського міського суду, який має двох покровителів у Верховному Суді України.

З самого початку кризи громадяни масово зіткнулися з проблемами, пов'язаними з можливістю вільно во­лодіти та розпоряджатися своїми за­робленими грошима. Комерційні бан­ки масово порушують права громадян на своєчасне одержання перерахова­них заробітних плат і пенсій, що особ­ливо гостро відчувалося на першому етапі, а також на користування депо­зитними вкладами. Крім того, звич­ною практикою стало збільшення в односторонньому порядку відсотків як за валютними, так і за гривневими кредитами, виданими людям.

Восени минулого року з цього пи­тання до Президента України було по­дано відповідне подання. Аналогічні за змістом пропозиції подавались і до Нацбанку України.

Пересічні громадяни країни, на від­міну від банкірів, не відчули реальних результатів від багатомільярдних кре­дитних ресурсів Міжнародного валют­ного фонду, спрямованих в Україну.

Сьогодні в Україні бідні люди опи­няються у злиденному становищі, а представники середнього класу по­повнюють ряди бідняків. Низький рівень доходів стає нездоланною пере­шкодою в реалізації життєво важли­вих прав людини — на достатнє харчу­вання, медичне обслуговування, осві­ту, житло, правову допомогу тощо.

У моніторингу Уповноваженого значна увага приділяється конкретно­му аналізу проблем, пов'язаних із пору­шенням прав на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу, скоро­ченням мережі медичних закладів, зок­рема сільських, а також протитуберку­льозного профілю, на забезпечення не­обхідними ліками та препаратами, фінансування хірургічних операцій. Крім того, в нашій країні медичне обладнання морально застаріло, а його зношення становить 80 %. Усе це є  причиною незадовільного стану здоров'я населення та критичної демо­графічної ситуації.

Наростають епідемії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, поширюються інфекцій­ні захворювання, що загрожує націо­нальній безпеці держави. На обліку в протитуберкульозних закладах Украї­ни станом на початок 2009 р. перебу­вало 89 тисяч хворих на всі форми ак­тивного туберкульозу, з них майже 1 600 дітей віком до 17 років.

Серйозну тривогу викликає зрос­тання звернень з питань захисту прав пацієнтів. Ця проблема сьогодні набу­ває майже трагічного характеру. До мене постійно звертаються громадяни, які пережили непоправне горе, втративши дружину або дитину через те, що лікарі, на превеликий жаль, працю­ють не настільки кваліфіковано, як того вимагає ситуація. Так, відомі ви­падки, коли внаслідок несвоєчасно діагностованого захворювання або неякісної лікарської допомоги гинуть люди.

Кожна людська трагедія потребує об'єктивного розгляду, проведення додаткових перевірок, застосування засобів прокурорського реагування і надання реальної допомоги постраждалим. Водночас сподіваюсь, що Мі­ністерство охорони здоров'я захища­тиме насамперед права пацієнтів, а не тільки честь мундира.

Окремо слід звернути увагу на за­безпечення прав інвалідів. Кардинальних зрушень у доступі інвалідів до освіти, зайнятості, культурної сфери, суспільного життя держави не відбу­лось. Тому не випадково вони як і ра­ніше скаржаться на ізольованість у своїх квартирах через незабезпече­ність необхідними засобами пересування, протезування, транспортом. Не тільки з відсутністю фінансових ре­сурсів, а й з бездушністю місцевих чиновників стикаються інваліди, які звертаються з проханням забезпечити облаштування елементарних під'їзд-них шляхів до своїх помешкань, а та­кож пандусів.

У зв'язку з цим слід ще раз пору­шити питання якомога скорішої рати­фікації Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї, які були підписані Україною у 2008 р. З цього приводу омбудсманом було вне­сено подання Президентові України за активної підтримки Національної асам­блеї інвалідів України та її президента, народного депутата В. Сушкевича.

В Україні 1 мільйон 300 тисяч ро­дин, які стоять у черзі на отримання житла. Якщо ми будемо розв'язувати житлову проблему такими темпами, то більшість наших громадян так і не до­чекається своєї квартири. Закон про житловий фонд соціального призна­чення, прийнятий ще у 2006 р., так і не запрацював. Адже коштів на будів­ництво безпосередньо соціального житла для найбільш знедолених поки що так і не виділено!

І особлива проблема — захист жит­лових прав мешканців гуртожитків. За даними Фонду держмайна, у країні майже дві тисячі гуртожитків проти­правно включені до статутних фондів підприємств і організацій з півтора мільйонами людей, яких фактично перетворили на кріпаків. Спільними зусиллями потрібно допомогти цим людям. Адже серед них більшість — ветерани праці, одинокі матері, сім'ї з малолітніми дітьми, інваліди.

Так, сім років точиться боротьба за відновлення порушеного права на жит­ло 80 сімей у гуртожитку заводу «Лу­ганські акумулятори». Троє мешканців гуртожитку за цей час, на жаль, помер­ли. Драматичною є ситуація з правами мешканців гуртожитків у містах Києві, Львові,   Дніпропетровську,   Херсоні,  Луцьку, Броварах та в десятках інших. Не вирішив це питання й Закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків*, прийнятий торік. У чому проблема? На підставі   ст. 14 цього Закону власники гурто­житків «можуть передавати їх у комунальну власність». Можуть, але не зо­бов'язані цього робити. Врешті-решт, слід розв'язати цю наболілу проблему. Щоб у подальшому уникнути подібних брутальних порушень прав людини, треба передати усі без винятку гурто­житки в комунальну власність і таким чином забезпечити право мешканців на приватизацію займаного житла. Адже іншого шансу мати дах над головою у цих людей просто немає.

Дуже тривожить і кризовий стан житлово-комунального господарства. Повсюдно підраховують збитки під­приємств галузі, а конкретного держав­ного підходу до її реорганізації немає.

Ще пам'ятаємо техногенну катастро­фу у м. Алчевську, де близько 60 тисяч жителів узимку залишилися без тепла. Вивчення цієї проблеми омбудсманом з виїздом безпосередньо на місце вияви­ло, що великомасштабна аварія спричи­нена практично повною відсутністю уваги до житлово-комунального госпо­дарства як державних органів, так і місцевого самоврядування.

Наразі у провадженні Уповноваже­ного — питання поновлення порушених прав потерпілих від вибуху газу в Дніпропетровську, Євпаторії, Львові. Проте винних у цих трагедіях і досі не встановлено. Належних висновків, які унеможливили б повторення подібно­го, також не зроблено.

Перманентна соціально-економіч­на криза, тотальна бідність породжують масові міграційні потоки як у се­редині країни, так і за її межами. За кордоном на заробітках — 5-7 міль­йонів українців, включаючи сезонних мігрантів [4]. З урахуванням цього вже сьомий рік поспіль наголошую на необхідності ухвалення Основних за­сад державної міграційної політики України та створення потужної Дер­жавної міграційної служби як само­стійного цивільного органу державної влади зі спеціальним статусом.

Натомість уряд настійливо нама­гається утворити у структурі Міністер­ства внутрішніх справ Державну мігра­ційну службу, розглядаючи таким чи­ном міграційну політику виключно з позиції протидії незаконній міграції. Адже ця політика повинна охоплювати і питання обстоювання прав співвіт­чизників за кордоном, захист прав біженців та шукачів притулку, а також сферу соціальної інтеграції трудових мігрантів-іноземців в українське суспільство. Щоб зупинити такі дії уряду, які суперечать зобов'язанням України перед Радою Європи, мені довелося ра­зом із Президентом України двічі на­правляти конституційні подання до Конституційного Суду України, поки уряд, врешті-решт, не скасував своє не­законне рішення.

В актах реагування Уповноважено­го до органів влади настійливо наголо­шується також на необхідності ра­тифікації Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р. Цей важли­вий міжнародний документ пропонує якісно новий рівень захисту прав тру­дових мігрантів, зокрема мільйонів не­легальних українських мігрантів за кордоном.

Однією з найгостріших проблем, яку останнім часом доводиться вирішувати Уповноваженому, є захист прав українських моряків, які потрап­ляють у піратський полон. Лише про­тягом останніх 10 місяців сомалійські пірати захопили понад 60 українських моряків на суднах «Леманн Тімбер», «Капітан Стефаноc», «Фаїна», «Салданха», «Сіл Тайд», «Аріана», «Маласпіна Касл» та ін. Нещодавно було на­решті звільнено українських моряків з балкера «Марафон». Проте, на жаль, один із них, батько трьох дітей С. Вартенков, загинув під час захоплення судна піратами.

І нині 27 українських моряків про­довжують утримуватися піратами в полоні у жахливих умовах — не тільки при 60-градусному пеклі, а й під постійною загрозою своєму життю.

Люди, які працевлаштовуються на судна через посередницькі крюїнгові структури, фактично виявляються беззахисними перед піратами. Тому ще влітку 2008 р., ведучи боротьбу за врятування екіпажу судна «Леманн Тімбер», коли Президенту України бу­ла зроблена пропозиція щодо створен­ня координуючого органу виконавчої влади з протидії морському терориз­му, яким є піратство. Проте ледве минуло півроку, як сталося ще кілька захоплень десятків українських моря­ків, поки при Кабінеті Міністрів було створено таку структуру.

Для гарантування безпеки моряків у Аденській затоці та інших небезпеч­них акваторіях потрібні насамперед скоординовані дії як судновласників, так і вантажовідправників, але під контролем держави, яка за Консти­туцією відповідальна за своїх грома­дян, де б вони не перебували.

Цього не було зроблено у випадку з судном «Фаїна», екіпаж якого став заручником не лише піратів, а й спеціального вантажу на борту. Для омбудсмана життя людей — важ­ливіше за будь-який вантаж. Тому першочерговим завданням є недопу­щення силового варіанта при звіль­ненні судна «Фаїна». Для цього мені довелося провести переговори в Кенії на найвищому рівні  —  з  Прем'єр-міністром, Головою парламенту, міні­стром оборони, начальником Гене­рального штабу, а також із послами Сомалі, США та Росії в цій країні.

Впевнена, без подолання тотальної бідності на африканському континенті, зокрема в Сомалі, здолати піратство просто неможливо. Досвід щодо вряту­вання екіпажів суден з українськими моряками па борту свідчить, що одними силовими методами вирішити цю про­блему неможливо. Потрібні скоордино­вані дії усього міжнародного співтова­риства для розв'язання цих глобальних проблем. Україна як морська держава, котра має майже 100 тисяч моряків, по­винна ініціювати такі дії та брати в них активну участь.

Наявність серйозних проблем у на­ціональній судовій системі підтверд­жує і Європейський суд з прав люди­ни, який за заявами проти України ухвалив уже 500 рішень по суті. Май­же у 90 % випадків констатовано пору­шення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [5], яка стосується права на справедливий судовий розгляд. Протягом дев'яти років на виконання рішень Суду з Державного бюджету сплачено вже майже 45 млн грн.

Потрібне комплексне, системне ре­формування судової системи. Слід внести зміни до Конституції України щодо обрання суддів народом на кон­кретний термін. І прийняти новий КПК, а також Закон про безоплатну правову допомогу, проект якого вже ухвалений Верховною Радою в першо­му читанні. Крім того, прийняти нову редакцію Закону про адвокатуру, а на виконання Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи ухвалити закон про медіацію, тобто примирення, для врегулювання досудового вирішення спорів. І, врешті-решт, запровадити ювенальні суди, насамперед для захи­сту прав дитини.

Як і раніше, щороку майже 90 % подань слідчих органів щодо арештів задовольняється судами. А значить да­ремні сподівання на те, що практика масових арештів буде припинена і су­ди стануть захищати передусім кон­ституційне право людини на свободу та особисту недоторканність.

На початок цього року у слідчих ізоляторах утримувалися 20 тисяч осіб, справи щодо яких були у прова­дженні слідчих та судових органів. З них майже 15 тисяч заарештованих, або 74 %, рахувалися саме за судами до винесення вироку. Майже п'ять років за ґратами очікує рішення Ленінсько­го районного суду м. Севастополя С. Мірошин. Шість років очікував су­дового вироку тяжко хворий на тубер­кульоз мешканець м. Луганська В. Волчанський.

Мною вже неодноразово була пору­шена проблема незахищеності мільйо­нів наших громадян, потерпілих від злочинів [6]. У березні 2009 р. Прези­дентові України було направлено по­дання про необхідність ратифікації Європейської конвенції про компен­сацію збитків жертвам насильницьких злочинів 1983 р., після чого буде мож­ливість захистити права сотень тисяч наших співвітчизників, які стали жерт­вами злочинних посягань як в Україні, так і за її межами.

Якомога швидше потрібно прийня­ти й зареєстрований у парламенті законопроект щодо захисту права людини на розгляд справи упродовж розумного строку.

В Україні виконується лише 35 % судових рішень, що є брутальним пору­шенням права людини на справедливий суд. Навіть отримавши рішення суду, люди роками змушені поневірятися ко­ридорами державної виконавчої служ­би, сподіваючись на його виконання.

Моніторинг Уповноваженого свід­чить про наявність системних проблем, внаслідок яких не виконуються рішення національних судів.

Через масове невиконання рішень судів наша держава набула негативно­го міжнародного іміджу. Зокрема, си­туація з відсутністю коштів у Держав­ному бюджеті не сприймається Євро­пейським судом з прав людини, який уже постановив низку рішень проти України, зокрема у справах «Войтенко проти України», «Коваль та Пацюра проти України». Європейський суд за­значив, що відсутність коштів у дер­жави не може виправдовувати невико­нання рішень суду.

Наболілою також є проблема нена­лежного виконання судових рішень державними виконавцями. Недбалість державних виконавців іноді сягає та­ких меж, що порушуються права цілих трудових колективів та розбаза­рюється державна власність в особли­во великих розмірах.

Так, до омбудсмана звернувся тру­довий колектив Одеського державно­го підприємства «Чоразморшлях» у зв'язку з незаконною реалізацією дер­жавними виконавцями Одеського об­ласного управління юстиції суден «Арабатський» та «Плавмайстерня». І це в той час, коли український флот практично знищено!

Мною у цій справі було відкрито провадження і в його межах направле­но звернення Генеральному прокуро­ру України щодо перевірки законності реалізації зазначених суден. Прокура­турою Одеської області порушено кримінальну справу стосовно держав­них виконавців за фактом зловживан­ня ними службовим становищем під час реалізації суден. Досудове слід­ство у справі триває.

Така ж ситуація і з заарештованим в Аргентині українським судном-драгою «Перекопський», яке намагається привласнити одеська приватна фірма (гадаю, вона є тільки прикриттям). У зв'язку з цим омбудсманом здійснюється дуже непросте провадження. Донедавна тільки це судно давало до­ходи в Держбюджет України щороку 2 млн доларів. Тому заради збереження судна під прапором України, а та­кож недопущення знищення решти вітчизняного флоту до Генерального прокурора та Голови Вищого госпо­дарського суду України було подано відповідне подання. Наразі це питання перебуває на стадії врегулювання.

На моє переконання, треба не за­проваджувати інститут приватних виконавців, як це пропонується Мін'юс­том, а повернути Державну виконавчу службу до судової гілки влади, що цілком логічно завершувало б судовий процес. Адже це ще і справа честі су­ду — контроль за виконанням власних рішень.

Боротьба з застосуванням недозволених методів ведення слідства, зокре­ма тортур, є одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Якщо у 2007 р. з приводу катувань, жорстоко­го та нелюдського поводження чи по­карання до мене надійшло 1 428 звер­нень, то у 2008 р. — 1 922, тобто на тре­тину більше.

Як правило, правоохоронці б'ють людей, змушуючи їх узяти на себе ви­ну, для штучного підвищення показ­ника розкриття злочинів, а то і просто

3 метою отримання хабара. У 70 % ви­падків це відбувається прямо у служ­бових   кабінетах.   Катування  мають місце, на жаль, у всіх регіонах України, про  що свідчать результати прова­джень Уповноваженого, інформація прокурорів областей, правозахисників і окремі судові вироки. Це підтвер­джується і даними закладів охорони здоров'я. Протягом 2006 р. до лікарень з приводу побиття у міліції звернулися майже 1 800 осіб, у 2007 р. і 2008 р. — по 2 тисячі.

На жаль, знущання над людьми на­буває дуже жорстоких форм і призво­дить до загибелі затриманих. Так, у 2008 р. працівниками міліції у Шев­ченківському райуправлінні м. Києва вбито 32-річного Т. Фєдаса, у м. Сокаль Львівської області — 52-річного Р. Стасюка, батька двох дітей, у м. При­луках Чернігівської області стражі порядку за три години закатували на-смерть 39-річного підприємця С. Кунцевського — справа набула широкого розголосу.

Майже два роки тривало провад­ження Уповноваженого у справі щодо захисту прав родини закатованого до смерті співробітниками Надвірнянського райвідділу міліції на Івано-Франківщині П. Худака, батька трьох дітей. У квітні 2009 р. суд нарешті по­становив вирок, яким катів засуджено до реальних строків покарання: на­чальника карного розшуку — до 9 ро­ків, а його підлеглих, оперуповноважених, — до 8 років позбавлення волі.

Це рішення Городенківського ра­йонного суду Івано-Франківської області можна вважати справжнім судо­вим проривом у справі захисту прав осіб, потерпілих від катувань. Усі судді України мають змінити своє ставлен­ня до розгляду цих соціально небез­печних злочинів і з усією суворістю закону підходити до винесення рішень щодо них.

Як свідчать результати системного моніторингу стану додержання прав людини у місцях позбавлення волі, де шляхом «візитів без попередження» Уповноваженим та фахівцями Секре­таріату відпрацьовано загалом (тільки замисліться!) понад два роки, органи міліції продовжують утримувати ув'яз­нених в умовах, які принижують люд­ську гідність і які за міжнародними стандартами вважаються одним із видів катувань.

У цьому контексті можна сьогодні назвати й АР Крим, і м. Севастополь, і Волинську, Дніпропетровську та Кіро­воградську області. Останньою пе­ревіркою Уповноваженого в Київській області встановлено, що Міністерством внутрішніх справ України не було зроблено рішучих кроків для вирішен­ня принаймні головного питання — про безперешкодний доступ у камери ден­ного світла і свіжого повітря. Від персо­налу спецустанов залежить навіть відкриття кватирки, на що потрібен дозвіл начальства, тому що це можна зробити тільки зовні, куди ув'язнені, зрозуміло, вийти не можуть.

З метою подолання такого негатив­ного явища, як тортури, Президентом України за поданням Уповноваженого з прав людини були ініційовані підпи­сання і ратифікація Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, і Україна стала тут однією з перших. На жаль, у нашій країні поки що не створений національний пре­вентивний механізм запобігання кату­ванням, хоча перші кроки в цьому на­прямі вже зроблені.

Завдяки послідовному вживанню заходів щодо гуманізації каральної політики держави намітилася тен­денція щодо зменшення кількості засуджених у місцях позбавлення волі, що також є певним позитивом: з 2000 р. — на 77 тисяч осіб, або на третину.

Нині у 184 установах кримінально-виконавчої служби утримується 145 ти­сяч осіб, 25 % з яких — у слідчих ізоля­торах. Серед засуджених — 1 526 непо­внолітніх, понад 6 тисяч жінок. Проте майже 20 тисяч (тобто кожен сьомий) засуджені за злочини, що не станов­лять значної суспільної небезпеки. То­му конче необхідно запровадити національну модель системи пробації, тобто більш широкого застосування альтернативних позбавленню волі мір покарання.

На тлі загального зменшення кіль­кості засуджених ускладнюється криміногенний склад вчинених ними злочинів, зростає чисельність довічно ув'язнених. Порівняно з 1999 р., коли було запроваджено мораторій на за­стосування смертної кари, їх чи­сельність сягнула з 417 до 1 560 осіб, з яких 17 — жінки. Уповноважений не­одноразово висловлювала тривогу з приводу неналежних умов утримання довічно засуджених. Однак досі не запроваджена диференційована про­гресивна система відбування ними покарання з урахуванням європейської практики.

Останнім часом з'явилися кричущі факти, коли суди почали застосовува­ти до громадян довічне ув'язнення як спосіб вирішення конфліктних сто­сунків у справах бізнес-структур. При­кладом цього є засудження Апеля­ційним судом Львівської області до довічного ув'язнення колишнього за­ступника генерального директора львівського ринку «Шувар» 50-річно-го В. Панасенка, який, за матеріалами кримінальної справи, вчинив замах на вбивство Р. Федишина, генерального директора цього ринку. За цим фактом відкрито провадження омбудсмана. Сподіваємось, що нам вдасться встано­вити істину в цій явно замовній справі.

Під час одного з моїх «візитів без попередження» був виявлений у Киє­ві слідчий ізолятор СБУ, який підля­гав ліквідації на вимогу Ради Європи ще 2003 р. Як Уповноваженим з прав людини, мною було зроблено публіч­ну заяву про неприпустимість викори­стання таємних в'язниць. Після особи­стої зустрічі з головою СБУ В. Наливайченком ситуація була спрямована у правове русло. Це питання спеціально обговорювалося за моєю участю на засіданні Кабінету Міністрів, а також було видано відповідний указ Прези­дента України.

Перевірки Уповноваженого засвід­чують, що внаслідок незадовільного ме­дичного забезпечення смертність ув'яз­нених залишається високою. Тільки у СІЗО щорічно помирає в середньому 130 осіб, які ще навіть не були визнані судом злочинцями. Не вперше привер­таю увагу правоохоронних органів та судів на необхідність гуманнішого став­лення до затриманих осіб, неприпусти­мість зловживання правом на арешт, особливо у випадках, коли йдеться про тяжко хворих, адже від цього іноді зале­жить людське життя.

У місцях позбавлення волі утри­муються понад шість тисяч хворих на активну форму туберкульозу, третину з яких виявлено під час надходження заарештованих до слідчих ізоляторів. Протягом трьох останніх років на цю недугу захворіло понад чотири тисячі позбавлених волі осіб, 277 з яких, на жаль, померли.

На підставі моніторингу Уповнова­женого за участю представників орга­нів державної влади, прокуратури, пра­возахисників, журналістів, науковців та незалежних експертів були прове­дені Перші омбудсманівські публічні слухання, на яких обговорювалися актуальні питання дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, були вироблені нові конст­руктивні підходи щодо захисту і понов­лення їхніх конституційних прав.

Демократія неможлива без свободи слова. Тому її захист був і є одним із пріоритетів моєї діяльності як омбудсмана України. Моніторинг засвідчує, що фронтальний наступ на права вітчизняної преси триває, перемістив­шись із політичної сфери в економічну. «Цензура грошей» призводить до імітації, монополізації і, врешті-решт, до приватизації свободи слова.

Правдиве слово журналіста нерідко обертається для нього гоніннями. У країні викликало обурення те, що на Івано-Франківщині редактор район­ної газети «Гуцульський край» П. Гавук, за плечима якого — понад три де­сятки років журналістської роботи, був звільнений за невиконання неза­конного розпорядження новообраного голови Косівської райради не публіку­вати «крамольний», на його думку, відкритий лист сорока депутатів.

Безпрецедентною перемогою спра­ведливості у захисті свободи слова стало недавнє ухвалення виправдального вироку відомому своїми викри­вальними статтями головному редак­торові газети «Евпаторийская неделя» В. Лутьєву. Омбудсман України разом із журналістами, насамперед крим­ськими, та фахівцями Інституту масо­вої інформації упродовж шести років виборювала право людини на життя, професійну діяльність та людську гідність. Ця мужня людина, яка кину­ла виклик зловживанням у міліцей­ській, прокурорській, судовій систе­мах, була засуджена до восьми років позбавлення волі. Апеляційним судом Миколаївської області та Верховним Судом України вона була виправдана за всіма пунктами обвинувачення. Цей обнадійливий приклад поки що є радше винятком, ніж правилом, у відносинах влади і преси.

Не можна не торкнутися надзвичай­но гострої проблеми: суспільство потре­бує захисту від недостовірної інфор­мації. Тобто відповідальності за слово має бути не менше, ніж свободи слова. Вкотре зауважую: етичний кодекс українського журналіста повинен бути для представників ЗМІ таким же свя­щенним, як для медиків — клятва Гіппократа.

Дуже непокоїть стан дотримання прав громадян на вільне волевиявлення. Під час парламентських виборів 2006 р. та 2007 р. знову мали місце ма­сові помилки у списках виборців. Сотні тисяч громадян України були позбав­лені права на участь у виборчому про­цесі, бо не мали реєстрації за місцем проживання. На моє переконання, будь-які порушення у списках ви­борців або перебування громадян у день виборів не за місцем їх реєстрації, що за законом позбавило їх можливості проголосувати, є брутальним порушен­ням конституційних виборчих прав громадян. Обов'язок держави — забез­печити безперешкодний доступ кожно­му громадянинові України, де б він не перебував, до виборчої скриньки.

Ганебним було й те, що у 2007 р. уперше в незалежній Україні були намагання влади публічно втягти у виборчий процес Службу безпеки України, до чого я була змушена при­вернути увагу суспільства.

Потрібні зміни виборчого законо­давства, які дали б змогу зробити виборчий процес більш демократичним та прозорим. Суспільство потребує відкритих виборчих списків, а також скасування дискримінаційного порогу, встановленого для проходження партій до виборних органів. Невідкладно слід ухвалити Виборчий кодекс України.

Водночас дуже велике занепо­коєння викликає те, що у Верховній Раді України знаходяться законопро­екти, якими пропонується в кілька разів підвищити розмір грошової за­стави для кандидатів у Президенти України. Переконана, що це буде фак­тично введенням майнового цензу, що є ознакою дискримінації, а отже, бру­тальним порушенням конституційно­го права громадянина бути обраним на будь-яку посаду в країні.

Не може бути й мови про справед­ливі та чесні вибори, поки не буде завершено формування Єдиного дер­жавного реєстру виборців, на чому наполягаю ще з 2000 р.

Щоденною турботою Уповноваже­ного з прав людини є захист прав дити­ни. Близько тисячі звернень щороку надходять до Уповноваженого стосов­но порушення прав дітей, зокрема від них особисто. Моніторинг дає підстави для висновку, що в Україні брутально порушуються права дитини, зокрема на достатній життєвий рівень. Особливо критичною є ситуація в багатодітних сім'ях, де діти часто не отримують по­вноцінного харчування, медичного об­слуговування, якісної освіти.

За останні 10 років чисельність ди­тячого населення країни зменшилася на 3 млн 300 тисяч. Майже удвічі більшою порівняно з розвиненими країнами залишається смертність не­мовлят на 1 000 новонароджених. То­му існує нагальна потреба не тільки збереження існуючої системи дитя­чих, а й запровадження передових ме­дичних технологій та збільшення кількості дитячих лікувальних за­кладів.

Ще однією важливою проблемою є сирітство. Кількість дітей-сиріт і ді­тей, позбавлених батьківського піклу­вання, на початок 2009 р. сягнула 103,5 тисяч і щорічно збільшується. Опікуючись захистом прав таких дітей, Уповноважений наполягає на тому, що пріоритетним має бути їх влаштування в українські родини. Іно­земне ж усиновлення повинно стати винятком. Потрібно зрештою укласти двосторонні угоди з країнами, в які усиновлюються українські діти-сироти, та підвищити пильність і відпо­відальність українських дипломатів.

Насильство над дітьми стало страшною реальністю сьогодення. Діти стають жертвами торгівлі, їх втя­гують у злочинну діяльність і використовують у проституції та порно­графії. Тому необхідно прискорити внесення змін до кримінального зако­нодавства України щодо запроваджен­ня кримінальної відповідальності за використання дітей у виготовленні порнографічної продукції, а також по­силити відповідальність за сексуальні злочини проти дітей.

З метою подолання негативних явищ у дитячому середовищі та захис­ту прав дитини треба привести зако­нодавство України у сфері охорони дитинства у відповідність до вимог міжнародних стандартів, зокрема Кон­венції ООН про права дитини [7], підвищувати відповідальність і об'єд­нувати зусилля всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, ши­роко залучати громадськість.

Згідно з чинним законодавством Уповноважений здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливо­стей жінок і чоловіків. Як свідчать результати моніторингу, в Україні збе­рігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується, зокрема, рівня оплати праці жінок, який у середньому становить лише, 70 % рівня оплати праці чоловіків. Безробітними теж є переважно жінки, особливо старшого віку. Ми не позбу­лися проявів насильства щодо жі­нок — у 90 % випадків жертвами торгівлі людьми також стають саме вони.

У країні спостерігаються істотні диспропорції щодо участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також у парла­менті. Змінити ситуацію на краще можна, зокрема, шляхом застосування так званої позитивної дискримінації, яка дала б змогу кардинально поліп­шити присутність жінок в органах влади, то сприяло б гармонізації су­часних суспільних відносин.

Відповідно до законодавства Уповноважений з прав людини є суб'єктом цивільного контролю над Військовою організацією та правоохоронними органами держави, тому практично в усіх моїх щорічних доповідях цій проблемі приділяється окрема увага [8].  

Найбрутальнішим порушенням прав військовослужбовців усе ще залишаються посягання на їхнє життя та здоров'я. За даними 2008 р., у Збройних си­лах  України  майже   13  %  злочинів   пов'язані з нестатутними взаємовідно­синами, зокрема «дідівщиною».

Дуже гостро стоїть проблема зрос­тання кількості загиблих військовослужбовців унаслідок самогубства. Як­що за 2008 р. у Збройних силах України із 77 випадків загибелі військовослуж­бовців було 17 смертей унаслідок само­губства (22 %), то у 2009 р. лише за перший квартал позбавили себе життя дві третини загиблих (8 із 12).

Велику загрозу невід'ємним правам людини на життя і здоров'я та до­вкіллю несуть військові склади і вибу­хи на їх арсеналах у Артемівську, Цвітосі, Новобогданівці, Лозовій. Позиція Уповноваженого з прав людини: без належного фінансування відпо­відних державних програм вирішити ці проблеми неможливо.

Ефективний парламентський кон­троль за додержанням конституційних прав і свобод людини неможливий без співпраці Уповноваженого з народни­ми депутатами України, парламент­ськими комітетами і фракціями. За час моєї діяльності до Уповноваженого надійшло близько трьох тисяч запитів і звернень від народних депутатів, у яких порушуються переважно питання захисту прав людини. За кожним та­ким зверненням відкривається прова­дження і докладаються спільні зусилля для поновлення порушених прав. По­дальше   зміцнення   такої   співпраці сприятиме підвищенню ефективності    парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини в Україні.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.    Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 грудня 1997 р. //Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст. 21.

2.    Загальна декларація прав людини // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015; Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України в сфері дотримання прав людини : зб. док. укр., рос, англ. мовами / за ред. Н. І. Карпачової. — К., 2004. — 448 с; Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини : Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З наго­ди 60-річчя Загальної декларації прав людини. — К., 2008. — 260 с.

3.    Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Щорічна доповідь Уповноважено­го Верховної Ради України з прав людини. — К., 2009. — 412 с.

4.    Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном : Спеціальна доповідь Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини. — К., 2003. — 192 с.

5.    Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004

6.    Перший Омбудсман України на захисті прав людини: Збірник документів Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини. 1998-2006. — К., 2007. — 714 с.

7. Конвенція про права дитини // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021

8.    Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини. — К., 2000. — 378 с; Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2002. — 412с; Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2004. — 530 с; Стан дотримання та захисту прав І свобод людини в Україні: Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2006. — 374 с.

Карпачова Н. І. Омбудсман України на захисті прав і свобод людини в умовах глобальної фінансово-економічної кризи

Анотація. У статті аналізуються проблеми дотримання прав і свобод людини в Україні в умовах світової та загальнодержавної фінансово-економічної кризи. В основі порушень прав людини лежать бідність та нерівний доступ до ресурсів І національного багатства країни.

Омбудсман доходить висновку, що Україна опинилася серед країн периферійного капіталізму та не в змозі виконати взяті на себе зобов'язання відповідно до Цілей розвитку тисячоліття ООН для України до 2015 р. - наполовину зменшити рівень злиденності та на тре­тину - кількість бідного населення.

Ключові слова: Уповноважений з прав людини, омбудсман, конституційні права і свободи, бідність, міграція, морський тероризм, тортури, дискримінація, захист прав людини.

Карпачева Н. И. Омбудсман Украины на защите прав и свобод человека в условиях гло­бального финансово-экономического кризиса

Аннотация. В статье анализируются проблему соблюдения прав и свобод человека в Украине в условиях мирового и общегосударственного финансово-экономического кризиса. В основе нарушений прав человека лежат бедность и неравный доступ к ресурсам и национальному богатству страны.

Омбудсман делает вывод, что Украина оказалась впереди стран периферийного капитализма и не в состоянии выполнить взятые на себя обязательства в соответствии с Целями развития тысячелетия ООН для Украины до 2015 г. - наполовину уменьшить уровень нищеты и на треть - количество бедного населения.

Ключевые слова: Уполномоченный по правам человека, омбудсман, конституционные права и свободу, бедность, миграция, морской терроризм, пытки, дискриминация, защита прав человека.

На початок сторінки    ^^